Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №756/16673/25 — Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/16673/25

Провадження № 2/756/1869/26

УКРАЇНА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Ткач М.М.,

за участі секретаря судових засідань - Тагієва Р.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів,

УСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Горбачов О.О. звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів. У обґрунтування позовних вимог зазначається, що 10.09.2014 між сторонами Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб, який було розірвано рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10.02.2020 у справі №756/13016/19. У шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з матір`ю, яка самостійно забезпечує та виховує дитину, а відповідач перестав сплачувати аліменти та надати матеріальну допомогу на утримання дитини. Зазначається, що на утриманні відповідача не перебувають інші неповнолітні діти або інші особи, примусове стягнення за виконавчими документами з відповідача не здійснюється. Ураховуючи вищенаведе, позивач змушена звернутись до суду для стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з моменту пред`явлення позовної заяви та до досягнення донькою повноліття.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 21.10.2025 прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів.

28.11.2025 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, серед іншого зазначає, що незважаючі на всі перешкоди, які створював та продовжує створювати відповідачу позивач у спілкуванні з донькою, ніколи не нехтував своїми батьківськими обов`язками. Жодного разу не відмовив позивачу, коли вона зверталася з питанням надання матеріальної допомоги. Сторони дійсно не дійшли згоди щодо розміру щомісячних аліментів, оскільки жодна запропонована відповідачем сума не задовольняє позивача. На утриманні відповідача перебуває неповнолітня дитина - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач декілька років не працює та не отримує доходу. Відповідач частково заперечує заявлені позовні вимоги та не заперечує щодо стягнення з нього аліментів на утримання доньки у твердій грошовій сумі в розмірі 2000,00 грн. щомісяця і до досягнення дитиною повноліття.

24.12.2025 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій заперечує щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, з підстав викладених у відповіді на відзив.

08.01.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Позивач у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася. При цьому, у матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи без участі позивача та її представника.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що 10.09.2014 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10.02.2020 шлюб, зареєстрований 10.09.2014 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , актовий запис №1751, розірвано.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 26.11.2014.

Як зазначає позивач, дитина сторін проживає разом із матір`ю. Доказів на спростування вказаного відповідачем не надано.

Угоди про добровільну сплату аліментів між сторонами у справі не досягнуто. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дітей той із них, з ким вони проживають, вправі звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.

Відповідно до ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.1 ст.18 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року, батьки несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 XII 78912 та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько, або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків / рішення від 7 грудня 2006 року у справі «HUNT v. UKRAINE», № 31111/04, § 54).

Відповідно до ч.3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ст.150 Сімейного кодексу України).

Підстав для звільнення відповідача від обов`язку утримувати дитину, передбачених ст.188 СК України, не встановлено.

Можливість стягнення аліментів за рішенням суду залежить не лише від факту добровільної участі одного з батьків в утриманні дітей, а й від згоди іншого з батьків із розміром та способом такого утримання.

Надання дітям матеріальної допомоги у добровільному порядку є правом і обов`язком батька та не звільняє його від обов`язку утримувати дитину (Постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 712/4702/19 (провадження № 61-929св20).

Згідно з вимогами ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо утримання дитини, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За змістом ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

За положеннями ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

За приписами ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання.

Між тим, системний аналіз положень статей 181, 183, 184 СК України у взаємозв`язку з нормами цивільного процесуального законодавства дозволяє дійти висновку, що законодавець визначив стягнення аліментів у розмірі однієї чверті від доходу на одну дитину як базовий, мінімально гарантований стандарт забезпечення прав дитини, який за своєю правовою природою є безспірним, про що свідчить можливість його стягнення у спрощеному порядку наказного провадження.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Метою судового доказування є всебічне, повне, об`єктивне з`ясування всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду і вирішення справи.

Відповідач та позивач повинні у відповідності до вимог закону утримувати дитину, відчувати відповідальність за неї, забезпечувати їй добрі умови для проживання та виховання, у тому числі, забезпечувати матеріально.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів і ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.03.2020 року у справі №759/10277/18).

Обов`язок утримувати дитину не залежить від бажання чи можливостей батьків враховуючи загальне правило, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття навіть у тому разі, коли виконання цього обов`язку може призвести до неповного задоволення їх власних матеріальних і духовних потреб.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що неспроможний сплачувати аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, у зв`язку з відсутністю в останнього доходів та перебуванням на його утриманні неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так, відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу відповідача з реєстру застрахованих осіб Держаного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, Форма ОК-7 від 31.10.2025 відомості про отримання відповідачем ОСОБА_2 будь-якого фактичного заробітку/доходу за 2022-2024 роки відсутні.

Разом з тим, доводи відповідача щодо його неспроможності сплачувати аліменти у зазначеному розмірі, у зв`язку з відсутністю в останнього доходів, не заслуговують на увагу суду з огляду на те, що відповідач є особою працездатного віку, відомостей про незадовільний стан його здоров`я не надано та під час судового розгляду не спростовано, а відсутність роботи або неможливість працевлаштуватись не є підставою для звільнення батька (матері) від утримання своєї дитини, передбаченого статтями 141, 180, 182-184 СК України.

Крім того, вищенаведені відомості не свідчать про те, що ОСОБА_2 взагалі не отримує будь-якого доходу та не має змоги його отримувати в силу стану здоров`я або інших не залежних від нього причин.

До того ж, наявність у відповідача другої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не звільняє відповідача від утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на рівні, достатньому для її належного забезпечення та не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів, оскільки батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.

Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №760/9783/18-ц (провадження №61-9460св20), від 16 вересня 2020 року у справі №565/2071/19 (провадження №61-9460св20), від 28 травня 2021 року справа №715/2073/20.

Суд наголошує, що відповідач на рівні з позивачем зобов`язаний в однаковій мірі та у відповідності до вимог чинного сімейного законодавства утримувати свою дитину, відчувати відповідальність за неї, забезпечувати їй гарні умови для проживання та виховання, у тому числі забезпечувати матеріально.

Стягнення аліментів має ціль - найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала при сумісному проживанні з обома батьками.

При розгляді даної категорії справ також необхідно врахувати, що стягувані аліменти є власністю дитини (частина перша статті 179 СК України), а в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» та у справі «М.С. проти України»).

Суд вважає, що відповідач беззаперечно має усвідомлювати всю відповідальність покладеного на нього обов`язку щодо забезпечення дитини як тієї, з якою він проживає та приділяє більшість своєї уваги, так і тієї дитини, яка проживає разом з позивачем і потребує не менш уваги та матеріального забезпечення, незалежно від будь-яких обставин.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Отже, на підставі викладеного, керуючись ст. 7 Сімейного кодексу України відповідно до якого - регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Крім того, виходячи з системного тлумачення зазначених норм права, вибір способу стягнення аліментів належить тому з батьків, разом з яким проживає дитина, і який є позивачем у справі про стягнення аліментів. Тобто, саме позивачу належить право вибору способу стягнення аліментів (у твердій грошовій сумі чи у частці від заробітку платника аліментів).

Враховуючи обставини, викладені у ч. 1 ст. 182 СК України, виходячи з принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини та те, що позивач утримує дитину, займається її вихованням, що потребує не тільки матеріальних витрат, а й значних моральних зусиль, домовленості між сторонами щодо розміру аліментів не досягнуто, суд приходить до висновку про те, що розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має становити 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки, на думку суду, саме такий розмір щомісячного грошового забезпечення з урахуванням грошового забезпечення, яке повинна надавати на утримання дитини її мати, є необхідним та достатнім для забезпечення потреб дитини, її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, а також таким, що буде справедливим, співмірним (пропорційним), і відповідатиме потребам дитини.

Відповідно до норми ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Позовна заява ОСОБА_1 пред`явлена до суду 15.10.2025, тому суд присуджує стягнення аліментів саме з цього дня.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність позов ОСОБА_1 задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.10.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача судовий збір у сумі 1211,20 грн. в дохід держави.

Керуючись статтями 10, 12-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 жовтня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 14.01.2026.

Відомості про сторін:

1. Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 );

2. Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Суддя М. М. Ткач