Вирок від 11 січня 2026 р. у справі №610/946/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 610/946/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/366/26 Суддя-доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч.2 ст.286 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2026 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого – судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисника - ОСОБА_8 ,

представника потерпілого - ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні та представника потерпілого – адвоката ОСОБА_9 на вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 22 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 22 вересня 2025 року

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. П`ятигірське Балаклійського району Харківської області, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, працюючого токарем групи УБМР "УКРГАЗСПЕЦБУДМОНТАЖ" АТ "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", неодруженого, раніше не судимого, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,-

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання звільнено, якщо він протягом іспитового строку – 2 роки не вчинить нове кримінальне правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

У відповідності до ст. 76 КК України, зобов`язано ОСОБА_7 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід ОСОБА_7 не обирався.

Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 , 3-тя особа АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "КРАЇНА", про відшкодування моральної шкоди – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 160 000 гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 42 000 гривень 00 копійок в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

Вирішено долю речових доказів та судових витрат.

Як встановив суд, ОСОБА_7 20 липня 2023 року близько 15 години 40 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем "DAEWOO LANOS", р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі "Шевченкове-Балаклія-Первомайськ-Кегичівка" Т2110 між населеними пунктами с. Асіївка та с. Шевелівка Ізюмського району Харківської області, діючи необережно, грубо порушуючи вимоги Правил дорожнього руху України, змінив напрямок руху та виїхав на зустрічну смугу руху по якій в цей момент рухався в зустрічному напрямку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на мотоциклі "VIPER AKTIVE", без реєстраційного номера, що в подальшому призвело до зіткнення вказаних автомобіля та мотоцикла, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої травми живота, двомоментного розриву селезінки, крововиливу у черевну порожнину (1500 мл), які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, а також рвані рани правого стегна, правої гомілки, які належать до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я тривалістю понад 6 днів, але не більше 3 тижнів (21 дня), та множинні садна голови і обличчя, гематоми грудної клітини, які належать до категорії легких тілесних ушкоджень.

Вказані дії водія автомобіля "DAEWOO LANOS", р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 не відповідали вимогам пунктів 10.1., 12.3. Правил дорожнього руху України, а саме:

- п. 10.1. ПДР України "Перед зміною напрямку руху, водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху";

- п. 12.3. ПДР України "У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу".

та, з технічної точки зору, знаходились в причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП) та отриманням потерпілим ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.

Діяння ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_11 та представник потерпілого ОСОБА_10 – адвокат ОСОБА_9 подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні просить вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 22 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасувати, у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки, з застосуванням ст.ст.75, 76 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку – 2 роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

В решті вирок суду залишити без змін.

В обґрунтування доводів зазначає, що санкція ч.2 ст.286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі від 3 до 8 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк до 3 років або без такого. Разом з тим, суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання не врахував дані, які характеризують особу обвинуваченого, а також той факт, що шкода потерпілому не відшкодована, з потерпілим ОСОБА_7 не примирився, потерпілий та його захисник просили позбавити ОСОБА_7 права керування транспортними засобами строком до 3 років.

В апеляційній скарзі представник потерпілого – адвокат ОСОБА_9 просить скасувати вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 22 вересня 2025 року в частині призначеного покарання ОСОБА_7 та в частині часткового задоволення позову та стягнення моральної шкоди.

Ухвалити новий вирок у цій частині, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції цієї статті, але без застосування ст.75 КК України. Призначити ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Цивільний позов задовольнити в повному обсязі, та стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 моральну шкоду в розмірі 300 000 гривень. Судові витрати за розгляд апеляції покласти на обвинуваченого.

В обґрунтування доводів зазначає, що потерпілий внаслідок ДТП отримав тяжкі тілесні ушкодження, визнаний особою з інвалідністю 1 групи, втратив можливість самостійно пересуватися, обвинувачений не відшкодував потерпілому жодних витрат на лікування та не надав жодної допомоги, не компенсував моральної шкоди ні в якому розмірі. Вказує на те, що визнання вини обвинуваченим частково носило формальний характер і не підкріплено жодними виплатами чи жодними реальними діями. Разом з тим, суд першої інстанції не взяв до увагу виняткову тяжкість наслідків, повну відсутність реального відшкодування з боку обвинуваченого та потребу забезпечити загально-превентивний ефект у сфері безпеки дорожнього руху, у зв`язку з чим застосування ст.75 КК України є передчасним і необґрунтованим. Окремо звертають увагу на те, що відсутність додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами суперечить сформованій практиці ВС, за якою таке покарання як правило призначається при ст.286 КК України, а відступ потребує спеціальної мотивації, якою у вироку немає, у зв`язку з чим вважають, що є всі підстави для застосування до обвинуваченого додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами. На думку апелянта, суд першої інстанції формально визнав страждання потерпілого, однак, без належного співмірного висновку знизив заявлену суму до 160000 гривень, попри те, що потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження і інвалідність 1 групи безстроково, фактично втратив здатність ходити і самостійно себе обслуговувати, потребує постійної сторонньої допомоги і тривалого лікування, подія радикально змінила його життя та життя його родини.

Захисником ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подані заперечення на апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні та представника потерпілого – адвоката ОСОБА_9 .

Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора у повному обсязі, а апеляційну скаргу представника потерпілого – частково, представника потерпілого – адвоката ОСОБА_9 , який підтримав апеляційні скарги та просив їх задовольнити, а також думку обвинуваченого та його захисника ОСОБА_8 , які заперечували щодо поданих апеляційних скарг та вважали вирок суду законним та обґрунтованим, дослідивши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, ґрунтується на доказах, досліджених у судовому засіданні, аналіз яких даний у вироку.

Оскільки фактичні обставини кримінального провадження стосовно ОСОБА_12 ніким не оскаржені, то висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин перевірці судом апеляційної інстанції не підлягають, з урахуванням вимог ч.1 ст.404 КПК України.

Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_12 , в межах доводів апеляційної скарги представника потерпілого, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при призначенні основного покарання та звільненні від його відбування за випробуванням, на підставі ст.75 КК України, достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Так, згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз`яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при обранні заходу примусу, що застосовується від імені держави, у тому числі, у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, винну особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком. Це може відбутися за умови, якщо винувата особа вчинила кримінальне правопорушення, до якого може бути застосована вказана стаття закону України про кримінальну відповідальність, а суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, що вбачатиметься не тільки з тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння, особи винного, але й інших обставин провадження.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_12 основного покарання, суд діяв з дотриманням вимог статей 50 та 65 КК України, а саме суд першої інстанції врахував ступень тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, яке хоча і є тяжким, проте відноситься до необережного кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, а також відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, працює токарем групи УБМР «УКРГАЗСПЕЦБУДМОНТАЖ» АТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», на обліку в районному відділі пробації не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, за місцем роботи характеризується позитивно.

Відповідно до ст.66 КК України, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції визнав щире каяття та протиправну поведінку потерпілого.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 , згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.

Крім того, судом першої інстанції врахована досудова доповідь Ізюмського районного відділу №1 філії ДУ «Центр пробації» в Харківській області №24/1/1505-05 від 09 червня 2025 року, відповідно до якої, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого та його спосіб життя, історію правопорушень, а також низьку ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_7 без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства. Виправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства.

За таких обставин, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити під сумнів висновки органу пробації.

Крім того, судом також враховано те, що ДТП сталося, у т.ч. внаслідок порушення Правил дорожнього руху самим потерпілим ОСОБА_10 , що підтверджується висновком судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 2753/3242/3243 від 11 березня 2025 року. Потерпілий ОСОБА_10 під час керування своїм транспортним засобом – мотоциклом VIPER ACTIVE перебував у стані тяжкого ступеня алкогольного сп`яніння (2,299 проміле) та без відповідних засобів захисту, що вочевидь потягло за собою спричинення більш тяжкої шкоди його здоров`ю, ніж це могло бути за відсутності таких обставин.

Суд першої інстанції, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, призначив ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч.2 ст.286 КК України, без позбавлення права керувати транспортними засобами, та, відповідно до ст.75 КК України, звільнив його від відбування призначеного покарання із випробуванням з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, належним чином мотивувавши свої висновки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду та вважає, що призначене ОСОБА_7 основне покарання за ч.2 ст.286 КК України із застосуванням ст.75 КК України, відповідає вимогам закону, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, справедливим і таким, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність та не вбачає підстав для скасування вироку з мотивів необґрунтованого застосування ст.75 КК України, у зв`язку з чим апеляційна скарга представника потерпілого в цій частині не підлягає задоволенню.

Поряд із цим, колегія суддів, переглядаючи оскаржуваний вирок в межах апеляційних скарг прокурора у кримінальному провадженні та представника потерпілого – адвоката ОСОБА_9 , не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо незастосування до обвинуваченого ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, з наступних підстав.

Так, санкція ч.2 ст.286 КК України надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати цього покарання до особи.

Зазначене положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд, залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог ПДР, їх наслідків, тощо.

Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 4 від 26 квітня 2006 року, у кожному випадку призначення покарання за ч. 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Водночас, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.

Як слушно зазначено в апеляційних скаргах прокурора та представника потерпілого, суд першої інстанції не врахував належним чином фактичні обставини кримінального провадження та наслідки вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення.

Зокрема, як вбачається з встановлених судом першої інстанції обставин кримінального правопорушень, ОСОБА_7 допустив порушення вимог п.10.1, 12.3 ПДР, а саме змінив напрямок руху та виїхав на зустрічну смугу руху по якій в цей момент рухався в зустрічному напрямку ОСОБА_10 на мотоциклі "VIPER AKTIVE", що в подальшому призвело до зіткнення автомобіля та мотоцикла, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_10 отримав як тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя, так і легкі тілесні ушкодження.

Поряд із цим, вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення відноситься до числа суспільно-небезпечних злочинів проти безпеки руху, основним безпосереднім об`єктом якого є безпека руху, а обов`язковим додатковим - життя та здоров`я людей, непорушність яких гарантовано Конституцією України.

Крім того, потерпілий ОСОБА_10 внаслідок ДТП отримав 1 групу інвалідності довічно та потребує постійного стороннього догляду.

Вказані обставини, на думку колегії суддів, свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, а тому не призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не є дієвим та ефективним заходом для запобігання та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому вирок суду у відповідності з п.4 ч.1 ст. 409 КПК України, підлягає скасуванню внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, з ухваленням нового вироку апеляційним судом.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, колегія суддів враховує ступінь тяжкості та суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, обставини вчинення кримінального правопорушення, а також його наслідки.

При цьому, доводи сторони захисту про те, що право керування транспортними засобами ОСОБА_7 потрібно, у зв`язку з його проживання у зоні бойових дій та віддаленістю від місця роботи, не може бути достатньою підставою для незастосування до ОСОБА_7 додаткового покарання.

Вищевказана позиція щодо призначення додаткового покарання висловлена в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 серпня 2025 року у справі №754/1696/24.

Посилання сторони захисту на поведінку самого потерпілого, який у стані алкогольного сп`яніння керував мотоциклом без засобів захисту, не можуть слугувати підставою для пом`якшення покарання, оскільки у даному випадку, ці обставини не є противагою суспільній небезпеці дій самого обвинуваченого.

За наведених обставин в їх сукупності, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на 3 роки, та звільненням від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. ст. 75, 76 КК України, яке буде відповідати вимогам статей 50, 65 КК України, та принципу пропорційності, оскільки є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також буде відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації покарання і не ставити особистий і надмірний тягар для обвинуваченого.

Щодо задоволення цивільного позову представника потерпілого, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступне.

Зокрема, представником потерпілого – адвокатом ОСОБА_9 в інтересах потерпілого ОСОБА_10 заявлено цивільний позов про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 , зокрема, моральної шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у розмірі 300000 гривень.

Вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 22 вересня 2025 року, з обвинуваченого на користь потерпілого було стягнуто моральну шкоду у розмірі 160000 гривень.

Однак, відповідно до ст.129 КПК України, зокрема, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Приписами частини 5 ст.128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом і при цьому застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31 березня 1995 року №4 зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №709/1173/17 зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести у рішенні відповідні мотиви.

Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.

Як зазначено у мотивувальній частині оскарженого вироку, суд першої інстанції при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди на користь потерпілого, дослідив виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 13342 від 15 серпня 2023 року, з якої вбачається, що потерпілий ОСОБА_10 перебував на стаціонарному лікуванні з 20 липня 2023 року по 15 серпня 2023 року; виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 8763 від 22 вересня 2023 року, відповідно до якої потерпілий ОСОБА_10 перебував на стаціонарному лікуванні з 15 серпня 2023 року по 22 вересня 2023 року; виписку із історії хвороби № 5884 від 29 жовтня 2023 року, згідно якої потерпілий ОСОБА_10 перебував на санаторному етапі реабілітації з 10 жовтня 2023 року по 29 жовтня 2023 року; довідку до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 319259 від 14 березня 2024 року та копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , відповідно до якого ОСОБА_10 була надана 1 група інвалідності безстроково.

Разом з цим, колегія суддів враховує, що визначення розміру грошового відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду, в той же час вважає, що визначена судом першої інстанції сума стягнення на відшкодування моральної шкоди не відповідає принципам справедливості та розумності.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що в результаті дій обвинуваченого потерпілому було заподіяні, як і легкі тілесні ушкодження, так і тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок чого ОСОБА_10 отримав 1 групу інвалідності і він позбавлений можливості самостійно пересуватися та потребує сторонньої допомоги.

Таким чином, враховуючи ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, потерпілий, поза розумним сумнівом, зазнав обмежень у звичайному способі життя, що спричиняє йому значні страждання, колегія суддів дійшла висновку про те, що відшкодування моральної шкоди в розмірі 300000 гривень буде таким, що відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості, у зв`язку з чим апеляційна скарга представника потерпілого в цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, представник потерпілого – адвокат ОСОБА_9 у судовому засіданні Харківського апеляційного суду від 12 січня 2026 року не підтримав вимоги його апеляційної скарги щодо покладення на обвинуваченого судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

Поряд із цим, з урахуванням тієї обставини, що прокурор в своїх апеляційних вимогах просить повністю скасувати оскаржуваний вирок та визнати винним ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України, але при цьому в своїй апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи, не наводить відповідних доводів та підстав, подана апеляційна скарга задовольняється частково.

Також належить врахувати, що, відповідно до вимог ч.15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку, суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.т.404, 405, 407, 419, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні та представника потерпілого – адвоката ОСОБА_9 - задовольнити частково.

Вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 22 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_7 від відбування основаного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку – 2 (два) роки не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов`язки.

Відповідно до вимог п.п. 1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст. 76 КК України, на період іспитового строку покласти на ОСОБА_7 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, навчання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 22 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову про стягнення моральної шкоди – змінити.

Цивільний позов представника потерпілого ОСОБА_10 – адвоката ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000 (триста тисяч) гривень.

В решті вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 22 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий –

Судді: