Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №345/3625/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/3625/25

Провадження № 22-ц/4808/41/26

Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів – Девляшевського В.А., Максюти І.О.,

за участю секретаря - Гудяк Х.М.

учасники справи

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Акціонерного товариства «Оріана»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Оріана» на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2025 року, ухвалене в складі судді Миговича О.М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оріана» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку,

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «Оріана» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08.08.2023 року ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника генерального директора з економіки та фінансів. В серпні 2024 вона звернулась до відповідача для отримання відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення, узгодженої колективним договором між роботодавцем та Радою трудового колективу АТ «Оріана» на 2021-2025 роки. Відповідачем було відмовлено позивачці в наданні матеріальної допомоги, не виплачено матеріальну допомогу, а згідно наказу №46 від 18.11.2024 року та повідомлення про нараховані та виплачені суми, належні працівникові при звільненні, не виплачено усіх сум при звільненні, в тому числі, і матеріальну допомогу.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2025 року у справі №345/6842/24, залишеним постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 травня 2025 року, стягнуто на користь позивачки з АТ «Оріана» матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 34600 грн.

Відповідач 14.05.2025 року сплатив позивачці належну матеріальну допомогу в розмірі 34600 грн, що з урахуванням відрахувань склало 29 592,00 грн.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КзпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Загальна сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку наступний складає 202 639,36 грн.

Просила суд стягнути з АТ «Оріана» на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 202 639,36 грн без утримання податків та зборів.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Оріана» в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 19.11.2024 по 14.05.2025 включно в сумі 196306,88 грн з наступним утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів. Стягнуто з АТ «Оріана» в користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 962,97 грн.

Не погодившись з рішенням суду АТ «Оріана» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2025 року ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 не пропущено тримісячний строк для звернення до суду. Вважає, що на момент звернення позивачки до суду із даним позовом сплинув тримісячний строк, визначений ст. 233 КЗпП України. Позивачка дізналася про порушення своїх прав в день звільнення 18 листопада2024 року, отримавши повідомлення про нараховані та виплачені суми, належні працівникові при звільненні, а з позовом звернулася лише 11 липня 2025 року.

Крім того, скаржник посилається на те, що суд першої інстанції, визначивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку ОСОБА_1 в сумі 196 306,88 грн, не взяв до уваги вимоги п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, що визначає загальні засади цивільного законодавства, а саме справедливість, добросовісність та розумність та не врахував висновки викладені, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу зазначила, що доводи відповідача не відповідають фактичним обставинам справи. Суд дійшов вірного висновку, що строк звернення до суду не пропущено в силу, оскільки суму матеріальної допомоги відповідач сплатив лише 14 травня 2025 року. Доводи апеляційної скарги про пропуск строку звернення до суду є безпідставними та суперечать рішенню Конституційного суду України і усталеній практиці Верховного Суду.

Суд, стягнувши середній заробіток за період з 19 листопада 2024 року по 14 травня 2025 року діяв в межах встановленого законом шестимісячного строку, сума стягнення відповідає Порядку №100.

У судове засідання представник Акціонерного товариства «Оріана» не з`явився, про дату, місце та час судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не визнав доводи апеляційної скарги, вважає, що відсутні підстави для її задоволення.

Заслухавши доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не пропущено строк для звернення до суду, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України, оскільки перебіг процесуального строку розпочався з 14 травня 2025 року, коли відповідач виплатив позивачці матеріальну допомогу.

Суд дійшов висновку, що з вини відповідача не було виплачено належних звільненій позивачці сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, тому вимога про стягнення середнього заробітку за період з 19.11.2024 по 14.05.2025 за виключенням днів, які були вихідними є обгрунтованою та визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 196 306,88 грн.

Переглядаючи справу, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 08.08.2023 року перебувала у трудових відносинах з АТ «Оріана».

Наказом АТ «Оріана» №46 18.11.2024 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з скороченням штату працівників, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 .

При звільненні позивачці відповідачем не виплачено матеріальну допомогу.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24.02.2025 року у справі №345/6842/24, яке залишено без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13.05.2025 року, стягнуто з АТ «Оріана» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 34 600 грн.

АТ «Оріана» виплатило позивачці вказану матеріальну допомогу 14 травня 2025 року, що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк».

Згідно довідки про середню заробітну плату АТ «Оріана» №264 від 11.04.2025 ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за вересень 2024 року у розмірі 26449,57 грн; за жовтень 2024 року у розмірі 28959,72 грн, а всього 55 409,29 грн без утримання податків та зборів, середньоденна заробітна плата складає 1583,12 грн без утримання податків та зборів.

Згідно наказів АТ «Оріана» № 55 від 03.12.2024 року та № 22 від 07.04.2025 року 25.12.2024 року, 01.01.2025 року, 21.04.2025 року були вільними від роботи днями (вихідні)), а тому у ці дні не може нараховуватися середньоденна заробітна плата.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Відповідно до статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час подання позову) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі, такий правовий висновк викладено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18.

У рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу, Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу треба розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. При цьому Конституційний Суд України звернув увагу, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У справі, що переглядається, встановлено, що роботодавець фактичного розрахунку з позивачем при звільнені не провів.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24.02.2025 року у справі №345/6842/24, яке залишено без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13.05.2025 року, стягнуто з АТ «Оріана» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 34 600 грн.

АТ «Оріана» виплатило позивачці вказану матеріальну допомогу 14 травня 2025 року. З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції, що позивачкою не пропущено строк звернення до суду є правильним та відповідає вимогам закону і встановленим по справі обставинам, адже початок процесуального строку, який було передбачено ч.1 ст.233 КЗпП України ( в редакції на час звернення до суду з позовною заявою), почав перебіг з 15 травня 2025 року з дня проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку

з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку, суд першої інстанції вірно здійснив розрахунок середнього заробітку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 та в межах шести місяців.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови в справі № 761/9584/15-ц зробила висновок, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати під час вирішення питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

- ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд під час вирішення подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за ст. 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як- от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. Такі висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23, яку відповідно до частини четвертої ст.263 ЦПК України необхідно застосувати поза межами доводів апеляційної скарги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 сформульовано загальний правовий висновок про застосування статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, зазначено, що, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. Під час здійснення такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Вирішуючи спір, суд не врахував правових висновків,викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, розміру простроченої заборгованості, яка складала 34600, 00 грн, принципу співмірності, колегія суддів вважає можливим зменшити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку до 50 000, 00 грн.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного, на підставі п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2025 року, слід змінити, стягнувши з АТ «Оріана» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 50000, 00 грн з утриманням з цієї суми визначених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що є підстави для перерозподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог.

За подання позовної заяви позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 2026,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №26 від 08.07.2025 (а.с.24).

При зверненні з апеляційною скаргою АТ «Оріана» сплачено судовий збір у розмірі 2355,68 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №9024 від 29.10.2025 року (а.с.105).

Згідно з ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Позовну заяву ОСОБА_1 задоволено на 25, 47 %, тому з АТ «Оріана» на користь ОСОБА_1 підлягав стягненню судовий збір за подання позовної заяви пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 500, 00грн.

Апеляційну скаргу АТ «Оріана» задоволено на 74, 53 %, то з позивачки на користь скаржника підлягав стягненню судовий збір у розмірі 1755, 68 грн.

З урахуванням ч.10 ст.141 ЦПК України, остаточно з ОСОБА_1 на користь АТ «Оріана» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1255, 68 грн.

З урахуванням зазначеного оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 судового збору підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оріана» задовольнити частково.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2025 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку змінити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Оріана», ЄДРПОУ 05743160, місце знаходження: вул. Євшана, 9, м. Калуш, Івано-Франківська область на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 50 000 грн.

Рішення в частині стягнення з Акціонерного товариства «Оріана» витрат по сплаті судового збору скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства «Оріана» ЄДРПОУ 05743160 вул. Євшана, 9, м. Калуш, Івано-Франківська область судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1255,68 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 15 січня 2026 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Девляшевський

І.О. Максюта