Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №520/19618/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 р. Справа № 520/19618/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О.) від 16.10.2025 по справі № 520/19618/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини (за не висловлення бажання продовжувати військову службу), у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи, за відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, що оформлена листом вих. № 40/05/10/1-3211 від 20.06.2025;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини (за не висловлення бажання продовжувати військову службу), у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю ІІ групи, за відсутності інших членів сім?ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено.

Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю ІІ групи, за відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що висновки позивача про відсутність інших членів сім`ї ОСОБА_2 першого та другого ступеню споріднення, які можуть здійснювати за ним догляд, обґрунтовані виключно безпідставними твердженнями самого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і суперечать документам наданим позивачем до своєї позовної заяви. Відповідач вважає, що перебування ОСОБА_3 за кордоном та яка періодично буває в Україні не є тією обставиною, яка звільняє її від виконання її обов`язків по догляду за її батьком, адже відповідно до ст. 204 СК України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків. Таких доказів позивачем до суду не надано.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечував та просив відмовити.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Позивач ОСОБА_1 є головним сержантом командиром 1-го відділення 3-го автомобільного взводу автомобільної роти батальйону бойового та матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Судом із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 є батьком позивача, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 57).

ОСОБА_2 має статус особи з інвалідністю ІІ групи (безстроково), що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ № 699645 від 29 вересня 2020 року (а.с. 62-63).

01.10.2020 ОСОБА_2 видано посвідчення серії НОМЕР_3 (безтермінове), що посвідчує його інвалідність II групи.

Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії про наявність порушення функції організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданим КНП «ЦПМСД» Дергачівської міської ради від 13.09.2024, ОСОБА_2 , як особі з інвалідністю II групи, було рекомендовано соціальні послуги щодо догляду вдома (а.с. 65).

25.09.2024 ОСОБА_2 було складено нотаріально посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лук`яновою О.Б., заяву, якою підтвердив, що із числа військовозобов`язаних членів його сім`ї першого ступеня споріднення для свого утримання (догляду) ОСОБА_2 обрано ОСОБА_1 , який є його рідним сином (а.с. 69).

26.11.2024 Пісочинською селищною радою було складено акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 26.11.2024, згідно з яким, комісією було встановлено факт здійснення постійного догляду ОСОБА_1 за власним батьком ОСОБА_2 , як особою з інвалідністю ІІ групи, що потребує постійного догляду (а.с. 66-68).

Також, згідно з витягом № 3404 від 10.10.2024 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, позивач ОСОБА_1 та його батько ОСОБА_2 зареєстровані та проживають за однією адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 61).

Крім того, судом встановлено, що у ОСОБА_2 від першого шлюбу є біологічна донька - ОСОБА_3 , яка, як зазначає позивач, не проживає на території України.

Відповідно до нотаріально посвідченого перекладу апостильованої заяви ОСОБА_3 від 16 грудня 2024 року, остання підтвердила, що з 2020 року постійно проживає та працює за межами України. Зокрема, ОСОБА_3 обіймає посаду вокаліста за контрактом з круїзною судноплавною компанією Cunard Line (Кунард Лайн) від 03 червня 2020 року, який поновлюється кожні 3 місяці. ОСОБА_3 підтвердила, що рідко відвідує Україну, за винятком коротких візитів до своєї матері ОСОБА_4 , а батько ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного догляду, який не в змозі забезпечити ОСОБА_3 - знаходиться на повному утриманні єдиного сина, ОСОБА_1 (а.с. 75-78).

Факт постійного проживання громадянки України ОСОБА_3 за межами території України та її періодичне (не тривале) прибуття на територію України підтверджується відповіддю вих. № 19-87908/18/24-вих від 19 грудня 2024 року Державної прикордонної служби згідно якої зазначено, що у 2023 році, ОСОБА_3 перебувала на території України з 04 лютого 2023 року по 23 березня 2023 року (47 днів) та з 21 жовтня 2023 року по 25 листопада 2023 року (35 днів); у 2024 році, ОСОБА_3 перебувала на території України з 07 березня 2024 року по 21 квітня 2024 року (45 днів) та з 22 липня 2024 року по 04 вересня 2024 року (44 дні) (а.с. 79).

31.12.2024 позивачем подано рапорт про звільнення його з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи, відповідно до документів, що додано до рапорту.

За результатом розгляду рапорту позивача, відповідачем прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту про звільнення позивача зі служби, зазначивши що "...ваш рапорт залишається без реалізації". Зазначено, що відповідно до наданих позивачем документів сестра останнього, ОСОБА_3 , перебуває за кордоном. Відповідно до вимог Сімейного кодексу України: стаття 172: «Дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу»; стаття 202: «Повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги»; стаття 203: «Дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю».

У зв`язку із вказаною відмовою позивач звернувся до суду за захистом свої прав.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2025 по справі № 520/1797/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 було задоволено частково, зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 31 грудня 2024 року про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю ІІ групи, з урахуванням висновків суду.

Вказана судове рішення набрало законної сили 17.06.2025.

Відповідно до ст. 13 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно з рішенням військової частини НОМЕР_1 вих. № 40/05/10/1-3211 від 20 червня 2025 року, відповідачем було надано наступне обґрунтування для відмови у задоволенні рапорта позивача від 31 грудня 2024 року про його звільнення з військової служби: «…..відповідно до наданих вами документів ваша сестра, ОСОБА_3 - донька ОСОБА_2 , перебуває за кордоном. У наданих вами документах відсутні відомості щодо потреби ОСОБА_3 у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Також, відповідно до вимог Сімейного кодексу України: статті 172: «Дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу»; стаття 202: «Повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги»; статті 203: «Дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю».

Враховуючи вище викладене, ваш рапорт на звільнення залишається без реалізації.» (а.с. 37-38).

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що сестра позивача перебуває за кордоном та нею не виявлено бажання повертатися на Україну та здійснювати догляд за батьком, а тому позивач є фактично єдиною особою, яка відповідно до закону зобов`язана та має фактичну можливість здійснювати щоденний та постійний догляд за своїм батьком. З огляду на вказані обставини справ та приписи законодавства суд дійшов висновку про протиправності висновків відповідача щодо необхідності відмови в задоволенні рапорту позивача з підстав виключно наявності рідної сестри ОСОБА_3 . Належним захистом прав позивача в спірних правовідносинах є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю ІІ групи, за відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

Колегія суддів не погоджується з приведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За положеннями статті 1 Закону України "Про оборону України" закріплено, що:

- особливий період – це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

- воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Отже, оскільки Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 було оголошено часткову мобілізацію (оприлюднений 17.03.2014), особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014. В той же час, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, а Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" № 69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Таким чином, з приведеного вбачається, що особливий період в Україні діє з 17.03.2014, тоді як воєнний стан введено лише 24.02.2022 та він діє по сьогоднішній день.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-ХІІ, в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частинами другою, третьою та п`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу (частина шоста статті 2 Закону № 2232-ХІІ).

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

При цьому, частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (в подальшому - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Відповідно до п. 233 Положення № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.

Згідно із п. 12 Положення № 1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п. 225 цього Положення. Так, пп. 2 п. 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пунктом 233 Положення № 1153/2008 визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз. 3 п. 241 Положення № 1153/2008).

Згідно із п. 242 Положення № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Відповідно до п. 14.10 розд. XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пукнтом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.

Зокрема, пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Так, спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII. Підставою для такої відмови стало, недоведення позивачем необхідної умови для звільнення з військової служби за вказаною нормою, а саме: «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка є особою з інвалідністю І чи ІІ групи та потребує постійного догляду, або факт потреби постійного догляду членів сімї першого чи другого ступеня споріднення. Відповідно до наданих документів ОСОБА_3 - донька ОСОБА_2 , перебуває за кордоном.У наданих документах відсутні відомості щодо потреби ОСОБА_3 у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я».

Надаючи оцінку наявності такої підстави для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, колегія суддів зазначає наступне.

Так, обов`язковими умовами для отримання права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у випадку визначеному абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII є:

- наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

- відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорту доказами.

Колегія суддів зазначає, що абзац 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII передбачає підставу для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану з військової служби через сімейні обставини, за умови наявності доказів, що інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відтак, з аналізу приведених вище приписів вбачається, що при застосуванні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII має бути доведено зокрема або відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або те, що інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Водночас, з доданих позивачем до рапорту документів встановлено, що ОСОБА_2 має доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відхиляючи доводи відповідача про наявність у ОСОБА_2 рідної доньки, яка є працездатною особою (з огляду на те, що інше не було доведено) суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не встановлював об`єктивну можливість здійснення сестрою позивача фактичного догляду за ОСОБА_2 , з огляду на перебування останньої за межами України.

З таким висновком колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.

Частинами першою - третьою статті 3 Сімейного кодексу України встановлено, що сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа.

Приписами абзацу другого частини 1 статті 1265 Цивільного кодексу України унормовано, що ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

Статтею 1261 Цивільного кодексу України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до статті 1262 Цивільного кодексу України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

З наведеного вище вбачається, що у ОСОБА_2 , крім ОСОБА_1 , є інші члени сім`ї першого ступеня споріднення, які мають обов`язок його утримувати.

При цьому, до рапорту позивача про звільнення з військової служби не було надано докази того, що ОСОБА_3 , як особа першого ступеня споріднення із ОСОБА_2 (батьком позивача, який потребує стороннього догляду) потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Так, відповідно до частини першої статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Згідно зі статтею 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.

Факт ненадання допомоги чи проживання закордоном ОСОБА_3 не є достатнім підтвердженням об`єктивної неможливості надання такої допомоги, адже вона має обов`язок визначений законом, утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд апеляційної інстанції вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив всі фактичні обставини у справі, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, відтак рішення суду першої інстанції слід скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 по справі № 520/19618/25 - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов