Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №520/24571/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 р. Справа № 520/24571/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного Управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А.) від 21.10.2025 по справі № 520/24571/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ у Волинській області), в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії № 204450008094 від 20.08.2025 ГУ ПФУ у Волинській області;

зобов`язати ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.03.1993 по 06.05.2002 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.03.1993 та період роботи з 15.06.1982 по 31.12.1991 згідно довідки № 01-04-32/К- 107/1 від 02.09.2020 та призначити пенсію з дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України - з 13.08.2025.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 частково задоволено вимоги ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Волинській про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 20.08.2025 № 204450008094 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язано ГУ ПФУ у Волиснькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.08.2025, з урахуванням висновків суду в даній справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Волинській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що вважає правомірною відмову у призначенні пенсії позивача за віком, оскільки згідно поданих позивачем документів страховий стаж складає 7 років 26 днів. До страхового стажу не враховано: період роботи з 01.03.1993 по 06.05.2002 згідно трудової книжки від 01.03.1993 НОМЕР_1 , оскільки вказана не повна дата в наказі прийняття на роботу; згідно довідки від 02.09.2020 № 01-04-32/К-107/1 період роботи на території російської федерації з 15.06.1982 по 31.12.1991, оскільки відсутня інформація про те, що заявник не отримує пенсійних виплат у РФ та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди; з 01.01.1992 по 15.05.1992, оскільки відсутні підтвердні документи, що підтверджують зарахування періодів роботи в іноземній державі, з якою не укладено міжнародний договір, а також відсутній наказ про звільнення з роботи.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому проти задоволення заперечував та просив відмовити.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_1 13.08.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У результаті розгляду заяви позивача за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ у Волинській області прийнято рішення від 20.08.2025 № 204450008094, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. (а.с. 37-38)

У рішенні зазначено, що згідно поданих заявником документів страховий стаж позивача складає 7 років 26 днів. До страхового стажу не враховано: період роботи з 01.03.1993 по 06.05.2002 згідно трудової книжки від 01.03.1993 НОМЕР_1 , оскільки вказана не повна дата в наказі прийняття на роботу; згідно довідки від 02.09.2020 № 01-04-32/К-107/1 період роботи на території російської федерації з 15.06.1982 по 31.12.1991, оскільки відсутня інформація про те, що заявник не отримує пенсійних виплат у рф та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди; з 01.01.1992 по 15.05.1992, оскільки відсутні підтвердні документи, що підтверджують зарахування періодів роботи в іноземній державі, з якою не укладено міжнародний договір, а також відсутній наказ про звільнення з роботи.

Позивач, не погодившись із вищевказаним, звернувся до суду з позовом в цій справі.

Частково задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 20.08.2025 № 204450008094 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання ГУ ПФУ у Волиснькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.08.2025, з урахуванням висновків суду в даній справі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача призначити пенсію позивачу з дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України - 13.08.2025, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем при перевірці документів позивача не було надано належну оцінку його періодам роботи, що мають бути зараховані до страхового стажу позивача, то вимоги про зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача та призначення пенсії за віком є передчасними та відповідні питання мають вирішуватися ГУ ПФУ у Волинській області (як органом, визначеним за принципом екстериторіальності для розгляду заяви позивача) при повторному розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком від 13.08.2025.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Умови призначення пенсії визначені статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно вимог ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до абзаца 2 ч. 4 статті 26 Закону № 1058-IV, наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

У рішенні ГУ ПФУ у Волинській області від 21.08.2025 № 13219/03-16 зазначено про відмову в призначенні пенсії, оскільки відсутній необхідній страховий стаж роботи.

Рішення обґрунтоване тим, зокрема що до страхового стажу не зараховано періоди з:

01.03.1993 по 06.05.2002 згідно трудової книжки, який не зарахований, оскільки вказана не повна дата в наказі прийняття на роботу;

15.06.1982 по 31.12.1991 період трудової діяльності згідно довідки від 02.09.2020 №01-04-32/К-107/1 на території російської федерації, який не зарахований, оскільки відсутня інформація про те, що заявник не отримує пенсійних виплат у рф та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Стосовно періоду трудової діяльності позивача 01.03.1993 по 06.05.2002 згідно трудової книжки, який не зарахований, оскільки вказана не повна дата в наказі прийняття на роботу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, абз. 1 пп. 2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 за № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року за № 637 (далі - Порядок № 637).

Відповідно до абз. 1, 2 п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наказом Міністерства праці України № 58 від 29 липня 1993 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за № 301 "Про трудові книжки працівників" передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до пп. 2.4. п. 2 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах. Відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування трудового стажу позивача вказаного у його трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок (відсутність на титульному аркуші дати народження, дати видачі трудової книжки, підписів власника та особи, відповідальної за видачу трудової книжки).

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018.

Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 127/9055/17.

Поряд з цим, у постанові від 21 лютого 2018 року у справ № 687/975/17 (адміністративне провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Відомості про період роботи позивача з 01.03.1993 по 06.05.2002 наявні в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 , копія якої надана позивачем до матеріалів справи (записи № 1-2). (а.с. 29-31)

Зазначені записи в трудовій книжці позивача виконані акуратно, не містять виправлень, містять відомості про прийняття на роботу та звільнення позивача, номери наказів про прийняття на роботу та звільнення позивача.

Колегія суддів вважає, що недолік оформлення трудової книжки, виявлений відповідачем, такий як неповне зазначення дати наказу прийняття на роботу, не може вважатися достатньою та самостійною підставою для відмови позивачу в зарахуванні періоду роботи до загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку (в даному випадку не зазначено відповідного числа наказу, а зазначено лише місяць і рік наказу - 03.1993), відсутня.

При цьому, ані Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ані Порядком № 637 не встановлено критерію оцінки оформлення трудової книжки при вирішенні питання щодо зарахування певного періоду до трудового стажу при призначенні пенсії. Встановлення такого критерію відповідачем у даному випадку не обумовлено жодним нормативно-правовим актом, а тому пенсійний орган діяв поза межами правового регулювання, що суперечить ст. 19 Конституції України.

Так, ГУ ПФУ у Волинській області не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Вказана позиція кореспондується з нормами постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», згідно якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження № К/9901/1298/17.

Вищезазначені відомості з трудової книжки, які підтверджують, що позивач у зазначений період (з 01.03.1993 по 06.05.2002) працював, відповідачем не спростовані. Інших підстав для незарахування зазначених період роботи до страхового стажу позивача відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено.

Крім того, колегія суддів зазначає, що пенсійний орган не позбавлений можливості самостійно здійснити перевірку відомостей, що містяться в трудовій книжці позивача, в разі наявності певних сумнівів, зокрема, щодо спірного періоду та витребувати відповідні відомості для вирішення питання про зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду.

Таким чином, із наведеного суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ у Волинській області під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком від 13.08.2025 не надано належну оцінку періоду роботи позивача з 01.03.1993 по 06.05.2002 та невірно зроблено висновок про відсутність підстав для зарахування такого періоду до страхового стажу позивача.

Стосовно незарахування відповідачем періоду роботи позивача згідно довідки від 02.09.2020 № 01-04-32/К-107/1 на території рф з 15.06.1982 по 31.12.1991, оскільки відсутня інформація про те, що заявник не отримує пенсійних виплат у РФ та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період, колегія суддів зазначає таке.

Відомостей щодо наявності недоліків записів у довідці або неприйняття відповідачем відповідної довідки з певних причин в оскаржуваному рішенні не зазначено. При цьому, фактично позивачу відмовлено в зарахуванні зазначеного періоду, оскільки в цей період позивач працював у російській федерації та в пенсійного фонду відсутні відомості щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат позивачу за такий період.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та рф (надалі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно частини другої статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набуття чинності вказаної угоди.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом Російської Федераціїї про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність.

На час роботи позивача в рф Україна була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.

Згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідач повинен перевірити зазначений трудовий стаж, набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Російської Федерації, з урахуванням положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе, в тому числі Україна, яка була чинна на момент отримання позивачем спірного страхового стажу.

Крім того, Законом України від 25.04.2024 за № 3674-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" (який набрав чинності з 23.06.2024) внесено зміни до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, доповнено Закон № 1058-IV статтею 241 періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу.

За змістом частини 2 статті 241 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Разом з тим, станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії та рішення у цій адміністративній справі, Кабінетом Міністрів України не визначено порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат.

Так, з матеріалів справи вбачається, що фактично позивачу було відмовлено в зарахуванні спірного періоду, оскільки позивачем не надавались відомості про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення рф.

Відповідно до частини 3 статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

У контексті досліджуваного правого регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації, зазначеної в наданій позивачем довідці щодо спірного періоду роботи.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ГУ ПФУу Волинській області про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком за № 204450008094 від 20.08.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 20.08.2025 № 204450008094 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та зобов`язання ГУ ПФУ у Волиснькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.08.2025, з урахуванням висновків суду в даній справі.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

З огляду на результат апеляційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 по справі № 520/24571/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов