Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №520/3139/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 р. Справа № 520/3139/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., повний текст складено 29.08.25 по справі № 520/3139/25

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №35/а від 08 листопада 2024 року в частині відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги в зв`язку з загибеллю (смертю) військовослужбовця ОСОБА_2 ; зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 , матері загиблого військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , передбачену ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), військовослужбовця, у 500-кратному розмірі прожиткового мінімуму доходів громадян, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №35/а від 08 листопада 2024 року в частині відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги в зв`язку з загибеллю (смертю) військовослужбовця ОСОБА_2 . Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 в порядку і розмірі, передбаченому Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням висновків суду, що викладені у цьому рішенні. У задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що згідно з приписом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.01.2023, старший солдат ОСОБА_2 був зобов`язаний прибути до військової частини НОМЕР_1 02.02.2023 для належного оформлення зазначеної відпустки. Цей обов`язок військовослужбовцем виконаний не був. Натомість, як встановлено Актом службового розслідування від 14.05.2023, він самовільно вирушив до населеного пункту, де проживали його батьки, де перебував до моменту своєї загибелі ІНФОРМАЦІЯ_2 . Такі дії містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-11 КУпАП – самовільне залишення військової частини або місця служби. Вказує, що матеріалами справи беззаперечно підтверджено, що на момент загибелі старший солдат ОСОБА_2 перебував у стані надзвичайно сильного алкогольного сп`яніння. Листом Харківського обласного бюро СМЕ від 20.03.2024 №02-06/586 встановлено наявність у його крові етилового спирту в концентрації 4,02‰. Суд першої інстанції, формально констатувавши цей факт, не надав йому належної правової оцінки, помилково дійшовши висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між сп`янінням та смертю. Стверджує, що вчиненням «дій у стані алкогольного сп`яніння» є не лише активні дії, що безпосередньо призводять до фатальних наслідків (наприклад, агресивна поведінка чи самогубство), але й свідоме доведення власного організму до стану, що унеможливлює самозбереження. Звертає увагу, що акт службового розслідування від 14.05.2023 є тим спеціальним документом, який встановлює фактичні обставини події, причини та умови, що їй сприяли, та є підставою для прийняття відповідних правових рішень. Суд першої інстанції фактично проігнорував висновки цього акту, безпідставно підмінивши юридичну оцінку комісії Міноборони медичним висновком ВЛК, що є грубим порушенням норм матеріального права та свідчить про неповне з`ясування обставин справи.

Позивачка по справі не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 був прийнятий на військову службу наказом командира військової частини НОМЕР_2 №14 від 07.03.2022.

ОСОБА_2 02.01.2023 отримав поранення у зоні бойових дій під час виконання службових обов`язків, буд доставлений у медичний заклад міста Краматорська, після чого був евакуйований у місто Дніпро до лікарні КП «ДОКЛМ» ДОР.

ОСОБА_2 отримав мінно-вибухову травму, вогнепальне відламкове рикошетне непроникаюче черепно-мозкове поранення правої лобної ділянки, забій головного мозку, гостру внутріншьомозкову гематому правої лобної частки, уламковий перелом склепіння черепа, вогнепальні рани голови.

З 02.01.2023 по 05.01.2023 ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у КП «ДОКЛМ» ДОР.

У період з 06.01.2023 по 12.01.2023 ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону.

З 12.01.2023 по 31.01.2023 ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології» ЗОР.

Довідкою ВЛК від 31.01.2023 старшому солдату ОСОБА_2 встановлений діагноз «стан після мінно-вибухової травми: вогнепального відламкового рикошетного непроникаючого черепно-мозкового поранення, забою головного мозку середнього ступеня важкості з формуванням контузійного вогнища (внутрішньомозкової гематоми) в лобній ділянці справа з багатовідламковим переломом склепіння черепа справа» та вказано, що: « ОСОБА_2 потребує відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів».

09.02.2023 ОСОБА_2 загинув у дорожньо-транспортній пригоді, що підтверджується вироком Дергачівського районного суду Харківської області у справі №619/1577/23 від 20.04.2023.

Вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 20.04.2023 у справі №619/1577/23 встановлено, що 09.02.2023 приблизно о 19 год. 40 хв. ОСОБА_3 керував автомобілем "ВАЗ 21063" р.н. НОМЕР_3 , не маючи відповідних документів на право керування таким транспортним засобом, чим порушив вимоги п. 2.1 а), згідно з якими: "Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії", перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.9 а), згідно з якими: "Водієві забороняється, керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин", та рухався у подвір`ї приватного домоволодіння, діючи необережно, грубо порушив вимоги п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України, згідно з якими: п. 10.1 ПДР України "Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху"; п. 10.9. ПДР України "Під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб.". Перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, під час руху транспортного засобу заднім ходом створив небезпеку іншому учасникові руху, в результаті чого допустив наїзд на перешкоду у вигляді фундаменту вказаного будинку із послідуючим наїздом на пішохода ОСОБА_2 , який стояв на території подвір`я даного будинку, внаслідок чого останній від отриманих травм помер на місці ДТП.

Актом службового розслідування за фактом смерті старшого солдата ОСОБА_2 від 14.05.2023 встановлено, що: «02.01.2023 р. старший солдат ОСОБА_2 отримав поранення, був доставлений до лікарні і останній час лікувався у м.Ужгород. По закінченню лікування старший солдат ОСОБА_2 був виписаний із лікувального закладу, але не повідомив командира про виписку, не прибув до місця розташування, а вирушив до н.п. Більшали, де проживають його батьки і де знаходився деякий час, поки не сталася дорожньо-транспортна пригода, в якій старший солдат ОСОБА_2 загинув.

З пояснення начальника медичної служби-медичного пункту капітана ОСОБА_4 встановлено, що 01.02.2023 старший солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , надіслав йому по комп`ютерній програмі Whatsapp фотографії своїх медичних документів, з яких слідувало, що 31.01.2023 він був виписаний з КНП "ОКЦНН" ЗОР (м. Ужгород), після проходження ВЛК (31.01.2023) в тій самій лікарні. Згідно припису ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.01.2023 він був повинен прибути на місце служби (у військову частину НОМЕР_1 ) 02.02.2023 для оформлення лікувальної відпустки, яку мав отримати згідно рішення ВЛК.

Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого від 31.01.2023 №145, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Обласний клінічний центр нейрохірургії і неврології» ЗОР, м. Ужгород, старший солдат ОСОБА_2 був виписаний з лікувального закладу 31.01.2023.

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії при КНП «Обласний клінічний центр нейрохірургії і неврології» ЗОР, м. Ужгород, від 31.01.2023 р. №128 старшому солдату ОСОБА_2 було рекомендовано надати відпустку за станом здоров`я строком на 30 календарних днів».

Витягом з протоколу засідання штатної ВЛК від 29.02.2024 встановлено, що: «Травма старшого солдата ОСОБА_2 , 1996 р.н. – « ІНФОРМАЦІЯ_4 », яка призвела до смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 16.02.2023 Солоницівською селищною радою Харківського району Харківської області; довідкою про причину смерті №12-17/19-Дт/23, виданою 13.02.2023 Дергачівським відділенням Харківського обласного бюро СМЕ; актом службового розслідування від 14.05.2023, затверджений командиром в/ч НОМЕР_1 - ТРАВМА І ПРИЧИНА СМЕРТІ ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ З ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ».

ОСОБА_1 є матір`ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 .

З метою отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 ОСОБА_1 через ІНФОРМАЦІЯ_6 звернулася до Міністерства оборони України із відповідними заявами та необхідними документами.

Рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю ОСОБА_2 ..

Відмова обґрунтована тим, що відповідно до положень статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або наслідком адміністративного правопорушення.

У копії з витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги №35/а від 08.11.2024 вказано, що: «Відповідно до акту службового розслідування військової частини НОМЕР_1 від 14.05.2023 №1741/1 смерть ОСОБА_2 настала від травм, отриманих в дорожньо-транспортній пригоді, під час самовільного залишення частини. Згідно з листом Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи від 20.03.2024 №0206/586, під час проведення судово-токсикологічного дослідження в крові ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт в концентрації 4,02%.

Відповідно до статті 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем с адміністративним правопорушенням.

Згідно зі статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком адміністративного правопорушення або вчинення дій у стані алкогольного сп`яніння».

Вважаючи таке рішення протиправним, позивачка звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом за захистом порушених прав та інтересів.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №35/а від 08.11.2024 в частині відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю (смертю) військовослужбовця ОСОБА_2 , яке підлягає скасуванню.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 в порядку і розмірі, передбаченому Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням висновків суду, що викладені у цьому рішенні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 , матері загиблого військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , передбачену ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), військовослужбовця, у 500-кратному розмірі прожиткового мінімуму доходів громадян, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата, суд першої інстанції виходив з того, що суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки, а прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у її виплаті, може бути необґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі відповідно до Конституції України визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту – Закон №2011-XII; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, згідно зі ст.1 Закону №2011-XII соціальним захистом військовослужбовців є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У відповідності до ст. 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти (пп.2 п.1 ст.3 Закону №2011-XII).

Згідно з п.2 ст.3 Закону №2011-XII дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пп.1 п.2 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Відповідно до ст.16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.16-1 Закону №2011-XII передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Статтею 16-2 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;

500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Згідно з ч.ч. 1, 6, 8 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (п.9 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ).

На виконання Закону №2011-XII Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі по тексту - Порядок №975; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст).

Згідно з п.3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Пунктом 4 Порядку № 975 визначено, одноразова грошова допомога призначається у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних із проходженням військової служби;

3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві.

В силу пункту 5 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть);

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть).

Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.

Заява про відмову від отримання одноразової грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

Відповідно до п.10 Порядку №975 члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), такі документи:

заяву кожного повнолітнього члена сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), такі документи:

заяву кожного повнолітнього члена сім`ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги;

витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста із списків особового складу військової частини (підрозділу, органу);

витяг з особової справи про склад сім`ї військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

До заяви додаються копії:

документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, зокрема про те, що вона не пов`язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства;

свідоцтва про смерть військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста;

свідоцтва про народження військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - для виплати одноразової грошової допомоги батькам загиблого (померлого);

свідоцтва про шлюб - для виплати грошової допомоги дружині (чоловікові);

документів (відповідних сторінок за наявності), що посвідчують особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту) членів сім`ї, з даними про прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи, до яких внесено відомості про реєстрацію місця проживання, та довідку про реєстрацію місця проживання (у разі коли відомості про реєстрацію місця проживання до таких документів не внесені);

свідоцтва про народження дитини - для виплати одноразової грошової допомоги дитині;

документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою);

рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті, сільської, селищної ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, піклування (у разі здійснення опіки або піклування над дітьми військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста);

рішення суду або нотаріально посвідченого правочину, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) (надають особи, які не були членами сім`ї загиблого (померлого), але перебували на його утриманні);

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку смерті (контузії, травми або каліцтва), захворювання.

У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується допомога, подають уповноваженому органові документи, копії документів, зазначені в абзацах другому - шістнадцятому цього пункту, та копію відповідного рішення суду.

Пунктами 15, 19 Порядку №975 визначено, що рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста є наслідком:

вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння;

навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Отже, правовими підставами відмови у виплаті гарантованої державною одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, є зокрема, доведення факту вчинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння, а також, якщо загибель (смерть) є наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

За обставинами справи, відмовляючи позивачці у призначенні одноразової грошової допомоги, комісія Міністерства оборони України, посилаючись на положення ст.16-4 Закону №2011-ХІІ, зазначила, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, оскільки смерть ОСОБА_2 настала від травм, отриманих в дорожньо-транспортній пригоді, під час самовільного залишення частини, крім того згідно з листом Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи від 20.03.2024 №02-06/586 під час проведення судово-токсикологічного дослідження в крові ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт в концентрації 4,02%.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує, що витягом з протоколу засідання штатної ВЛК від 29.02.2024 встановлено, що: «Травма старшого солдата ОСОБА_2 , 1996 р.н. – «Хребтово-спиномозкова травма в шийному відділі з переломом 1-го хребця», яка призвела до смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 16.02.2023 Солоницівською селищною радою Харківського району Харківської області; довідкою про причину смерті №12-17/19-Дт/23, виданою 13.02.2023 Дергачівським відділенням Харківського обласного бюро СМЕ; актом службового розслідування від 14.05.2023, затверджений командиром в/ч НОМЕР_1 - ТРАВМА І ПРИЧИНА СМЕРТІ ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ З ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ».

Зі змісту цього витягу з протоколу вбачається, що комісією ВЛК досліджено травми загиблого та обставини загибелі.

Суд звертає увагу, що відповідно до підпункту «а» п.21.5 Положення про військово-лікарську експертизу в збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 постанова ВЛК у формулюванні «Поранення (контузія, травма, каліцтво), так, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби» не приймається, якщо поранення (контузія, травма, каліцтво), у тому числі, що призвело до смерті військовослужбовця, є наслідком: вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення.

Таким чином, витяг з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 03.05.2024 №3403 є належним документом, який підтверджує факт того, що травма, яка призвела до смерті та причина смерті, пов`язані з проходженням служби, тобто, не є наслідком вчиненням адміністративного правопорушення.

Окрім того, повноваження щодо наявності складу адміністративного правопорушення в діях будь-якої особи та притягнення до адміністративної відповідальності не належить до повноважень відповідача, про що правомірно зауважив суд першої інстанції.

На підставі наданих сторонами письмових доказів, суд вважає, що у відповідача не було правових підстав для тверджень про те, що смерть ОСОБА_2 є наслідком вчинення ним адміністративного правопорушення, а відтак і для відмови у призначенні позивачці одноразової грошової допомоги з цих підстав.

Щодо відмови позивачці у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав того, що під час проведення судово-токсикологічного дослідження в крові ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт в концентрації 4,02%, колегія суддів звертає увагу, що за змістом частини першої статті 16-4 Закону №2011-ХІІ та пункту 19 Порядку №975, зазначена допомога не призначається з підстав саме вчинення військовослужбовцем ним певних активних дій у стані алкогольного сп`яніння, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі).

Проте, відповідачем не надано доказів вчинення ОСОБА_2 певних активних дій у стані алкогольного сп`яніння, які безпосередньо призвели до його смерті та про такі відсутні посилання в оспорюваному рішенні.

Сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння на час настання смерті не визначається вказаними нормами права як підстава для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 29.06.2022 року у справі №640/6477/19.

Відтак, необхідним є встановити саме причинно-наслідковий зв`язок між станом сп`яніння військовослужбовця та його смертю (загибеллю).

Колегія суддів звертає увагу, що відомості, які зазначені, зокрема, у постанові військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку смерті військовослужбовця та довідці, що свідчить про причини та обставини смерті військовослужбовця, мають важливе значення і є вирішальними для органу, що приймає рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, на якого покладено обов`язок перевірити, чи не настала смерть військовослужбовця за обставин, що виключають можливість призначення та виплати одноразової грошової допомоги, перелік яких визначений у статті 16-4 Закону №2011-XII.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові 18.03.2024 у справі №120/13997/21-а.

Тобто, визначальним при вирішенні питання щодо наявності права члена сім`ї на призначення та отримання одноразової грошової допомоги є не власне стан, зокрема, алкогольного сп`яніння військовослужбовця, а наявність причинно-наслідкового зв`язку між вживанням алкогольних напоїв чи наркотичних речових та смертю військовослужбовця.

Зі змісту вироку Дергачівського районного суду Харківської області від 20.04.2023 у справі №619/1577/23, встановлено, що 09.02.2023 приблизно о 19 год. 40 хв. ОСОБА_3 керував автомобілем "ВАЗ 21063" р.н. НОМЕР_3 , не маючи відповідних документів на право керування таким транспортним засобом, чим порушив вимоги п.2.1 а), п.2.9 а), та рухався у подвір`ї приватного домоволодіння, діючи необережно, грубо порушив вимоги п.10.1, п.10.9 Правил дорожнього руху України. Перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, під час руху транспортного засобу заднім ходом створив небезпеку іншому учасникові руху, в результаті чого допустив наїзд на перешкоду у вигляді фундаменту вказаного будинку із послідуючим наїздом на пішохода ОСОБА_2 , який стояв на території подвір`я даного будинку, внаслідок чого останній від отриманих травм помер на місці ДТП.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи №12-17/19-Дт/2023 від 29.03.2023 внаслідок вказаної дорожньо-транспортної події пішоходу ОСОБА_2 спричинено закриту хребтово-спинномозкову травму в шийному відділі, у формі забою спинного мозку з формуванням вогнища контузії в проекції 7-го шийного хребця з розривами та крововиливами під тверду та м`які мозкові оболонки, з багато-уламковим переломом тіла та дужок 7-го шийного хребця зі зміщенням уламків як по радіусу, за межі хребтового стовбуру, так і в бік спинно-мозкового каналу, з компресією спинного мозку на його оболонок за наявністю крововиливів під передню поздовжню зв`язку на рівні 6-го - 7-го шийних хребців з обох боків, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки. Причиною смерті ОСОБА_2 стала зазначена хребтово-спинномозкова травма в шийному відділі, що знаходиться в прямому причинному зв`язку між отриманими ушкодженнями та настанням смерті. Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи №СЕ-19/121- 23/4474-ІТ 17.03.2023 дії водія автомобіля «ВАЗ 21063», р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.10.1, п. 10.9 Правил дорожнього руху України та знаходились, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної події.

Отже, загибель військовослужбовця ОСОБА_2 є наслідком не вчинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння або вчинення ним адміністративного правопорушення, а є наслідком отриманих травм у зв`язку з наїздом на нього під час руху транспортного засобу заднім ходом.

Наведені вище докази в сукупності підтверджують, що смерть військовослужбовця настала під час проходженням військової служби, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, і не є наслідком його перебування у стані алкогольного сп`яніння, а саме вчинення ним певних активних дій у стані алкогольного сп`яніння, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі).

За цим, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що вчиненням дій у стані алкогольного сп`яніння є не лише активні дії, що безпосередньо призводять до фатальних наслідків (наприклад, агресивна поведінка чи самогубство), але й свідоме доведення власного організму до стану, що унеможливлює самозбереження, не впливають на спірні правовідносини та є припущеннями відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності спірного рішення, яке є предметом оскарження, надано не було.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №35/а від 08.11.2024 в частині відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю (смертю) військовослужбовця ОСОБА_2 , прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивачки, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №35/а від 08.11.2024 в частині відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю (смертю) військовослужбовця ОСОБА_2 та зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 в порядку і розмірі, передбаченому Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням висновків суду, що викладені у цьому рішенні.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 по справі № 520/3139/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко