Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №360/2211/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року справа №360/2211/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Блохіна А.А., суддів: Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року (повне судове рішення складено 28 листопада 2025 року) у справі № 360/2211/25 (суддя в І інстанції Чернявська Т.І. ) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

18 листопада 2025 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (далі – відповідач), в якій позивач просив:

– визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо непроведення перерахунку та виплати з 1 лютого 2020 року до 1 листопада 2024 року грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року та 1 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове звання та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення непроведення перерахунку та виплатити одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, з урахуванням виплачених сум;

– зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області перерахувати та виплатити з 1 лютого 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року та 1 січня 2024 року грошове забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року та 1 січня 2024 року, відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове звання та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, з урахуванням виплачених сум.

Суд свою ухвалою від 19 листопада 2025 року визнав неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом, зазначені позивачем у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду без дати та без номеру, яка додана до позовної заяви від 17 листопада 2025 року № 17.11.2025; залишив без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії та запропонував позивачу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви та надати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд»: позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, та докази її надсилання до електронного кабінету відповідача; заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року до 1 листопада 2024 року, в якій вказати інші підстави для поновлення пропущеного строку.

27 листопада 2025 року від позивача через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» за вхідним реєстраційним номером № 22007/2025 надійшла уточнена позовна заява від 26 листопада 2025 року б/н, до якої серед іншого додано заяву без дати та без номеру про поновлення строку звернення до суду.

З урахуванням уточненої позовної заяви від 26 листопада 2025 року б/н позивач просив:

– визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо непроведення перерахунку та виплати з 1 лютого 2020 року до 1 листопада 2024 року грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року та 1 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове звання та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення не проведення перерахунку та виплатити одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, з урахуванням виплачених сум;

– зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області перерахувати та виплатити з 1 лютого 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року та 1 січня 2024 року грошове забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року та 1 січня 2024 року, відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове звання та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, з урахуванням виплачених сум.

На обґрунтування заявленого клопотання про поновлення строку звернення до суду позивач знов зазначив, що у день звільнення йому не було надано письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, що є прямою вимогою статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Фактично позивачу була надана лише загальна інформація про факт звільнення, без конкретизації сум належного грошового забезпечення, що унеможливило встановлення факту порушення. Таким чином, резюмує позивач, він не мав можливості встановити чи повністю і правильно проведено нарахування та виплата.

Позивач зазначив, що на момент його звільнення та протягом усього періоду після нього в Україні офіційно діяв правовий режим воєнного стану, запроваджений Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та неодноразово продовжений Верховною Радою України. Воєнний стан діє по всій території України і суттєво впливає на умови життя громадян, їхню мобільність, можливість доступу до документів, органів влади та реалізацію процесуальних прав.

Позивач зазначив, що у його випадку дія воєнного стану фактично унеможливила стабільне проживання за однією адресою, спричинила вимушені переміщення та позбавила можливості своєчасно отримати документи, необхідні для встановлення факту порушення права. На думку позивача, неможливість отримання документів внаслідок обставин, що не залежать від працівника, є поважною причиною пропуску строку. Крім того, правова невизначеність має усуватися на користь працівника і він не може нести негативні наслідки пропуску строку в умовах, коли доступ до документів був обмежений. У випадку позивача обставини воєнного стану, а саме, його вимушені переміщення, відсутність постійного місця проживання, відсутність доступу до інтернету об`єктивно позбавили позивача можливості вчасно отримати інформацію, необхідну для встановлення факту порушення.

Позивач зазначив, що після звільнення зі служби він опинився в умовах воєнного стану, що зумовило необхідність забезпечувати власну та сімейну безпеку, дії позивача були спрямовані на першочергове забезпечення: евакуацію сім`ї; пошуку безпечного місця проживання; організації побуту в умовах воєнного стану; уникнення безпосередньої загрози життю. В умовах війни особа не зобов`язана здійснювати процесуальні дії на шкоду власній безпеці та безпеці родини. Цей висновок прямо встановлює принцип: безпека особи та її родини має абсолютний пріоритет над процесуальними строками. Отже, пріоритет забезпечення власної та сімейної безпеки під час воєнного стану є поважною та непереборною, причиною пропуску строку.

З урахуванням викладеного, позивач просить поновити йому строк звернення до суду.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року у справі № 360/2211/25 визнано неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом, зазначені ОСОБА_1 у заяві про поновлення процесуального строку без дати та без номеру, яка додана до уточненої позовної заяви від 26 листопада 2025 року б/н. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії за період з 19 липня 2022 року до 1 листопада 2024 року повернуто позивачу.

Ухвалою суду від 25.07.2025 відкрито провадження у справі частині позовних вимог за період з 07.05.2022 до 18.07.2022.

Не погодившись з ухвалою про повернення позовної заяви в частині, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу місцевого суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивача ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 23.10.2024 № 832 та виключено з кадрів ДСНС України наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області від 30.10.2024 № 332-НК. У день звільнення мені не було надано письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, що є прямою вимогою ст. 116 КЗпП України: «Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплат». Фактично мені була надана лише загальна інформація про факт звільнення, без конкретизації сум належного грошового забезпечення, що унеможливило встановлення факту порушення. Таким чином, позивач не мав можливості встановити, чи повністю і правильно проведено нарахування та виплата. Зазначив, що Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 наголосив: «Строк слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.» Отже, згідно з вищезазначеним, у зв`язку з тим, що при звільненні копію грошового атестату та довідки про склад та розмір грошового забезпечення позивач не отримував, вони були надані за його запитом відповідачем 13.11.2025 року, строк не міг розпочатися з 02.11.2024 року, а у зв`язку з відсутністю розрахункових документів позивач об`єктивно не міг встановити порушення і звернутися до суду у строки, встановлені законодавством, що є поважною причиною для поновлення строку, яку суд першої інстанції не врахував.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з таких підстав.

Повертаючи позов в оскаржувані частині, суд першої інстанції посилався на наступне.

Частина перша статті 118 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України) визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, до 19.07.2022 строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівникові, зокрема, індексації грошового забезпечення, як складової оплати праці не обмежувався.

Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ), яким внесені зміни до діючого законодавства про працю, зокрема, частини першої і другої статті 233 КЗпП України викладено в наступній редакції (пункт 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX):

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, Законом № 2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати, зокрема, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.

Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2352-IX не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним статті 233 КЗпП України, не містять жодних застережень щодо застосування цього закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб.

Таким чином, після 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.

Предметом цього спору є незгода позивача з розміром грошового забезпечення, яке нараховане та виплачене за період з 1 лютого 2020 року до 1 листопада 2024 року.

Позивач з 2 листопада 2024 року є особою, звільненою зі служби цивільного захисту. Таким чином, до спірних правовідносин мають бути застосовані норми частин першої, другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, та норми частини першої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, що регламентують строки звернення до суду про вирішення трудового спору, пов`язаного зі звільненням.

Суд зазначив, що строк звернення до суду з позовними вимогами щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 1 лютого 2020 року до 18 липня 2022 року позивачем не пропущений.

Водночас, до спірних правовідносин щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 19 липня 2022 року до 1 листопада 2024 року застосовується строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України - три місяці з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. При цьому, таким повідомленням вважається будь-який документ, в якому зазначено належне до виплати грошове забезпечення.

Отже, перебіг строку для звернення суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року до 1 листопада 2024 року розпочався у позивача 2 листопада 2024 року та закінчився 2 лютого 2025 року.

До суду з цією позовною заявою позивач звернувся 17 листопада 2025 року, тобто через рік після звільнення.

Суд зазначив, що у витязі з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області від 30 жовтня 2024 року № 332-НК (по особовому складу) «Про кадрові питання» серед іншого наказано:

встановити щомісячну премію за жовтень 2024 року та 1 листопада 2024 року у розмірі 290 % посадового окладу;

матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік отримав;

матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік отримав;

щорічну основну відпустку за 2022 рік не використав;

щорічну основну відпустку за 2023 рік не використав;

щорічну основну відпустку за 2024 рік не використав;

додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2024 рік використав;

відповідно до частини двадцять п`ятої статті 129 Кодексу цивільного захисту України виплатити грошову компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки у кількості 135 календарних днів;

провести всі необхідні виплати ОСОБА_1 відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та Інструкції з урахуванням календарної вислуги років, необхідної для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, в розмірі 50-ти (п`ятдесяти) відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - 25 (двадцять п`ять) років.

Отже, з наказу про виключення зі списків особового складу позивачу було відомо про всі виплати, що належали йому при звільненні.

Проте, з такими висновками місцевого суду не погоджується колегія суддів апеляційного суду.

В межах цієї справи судом встановлено, що наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій (по особовому складу цивільного захисту) від 23 жовтня 2024 року № 832 «Про звільнення осіб начальницького складу» полковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , начальника управління запобігання надзвичайним ситуаціям Головного управління ДСНС України у Луганській області, звільнено із служби цивільного захисту за підпунктом 3 пункту 176 (за станом здоров`я) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, з правом носіння форменого одягу.

Згідно частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У пункті 77 постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 щодо застосування положень частини другої статті 233 КЗпП України викладений наступний правовий висновок:

«Судова палата частково поділяє позицію суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення строку звернення до адміністративного суду, зазначену у його висновку. Зокрема, слід погодитися із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні)».

Повертаючи позов, суд першої інстанції не встановив, чи був вручений позивачеві грошовий атестат, якщо так, то коли саме, в який конкретно день, тобто місцевим судом не було встановлено, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Відтак, висновок окружного суду про те, що позивачем порушено строк звернення до суду, колегія суддів вважає передчасним.

Згідно пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалено з порушенням процесуального права, що обумовлює задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року – скасувати, а справу № 360/2211/25 – направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Повне судове рішення – 15 січня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення є остаточною та оскарженню не підлягає.

Колегія суддів А.А. Блохін

Т.Г. Гаврищук

І.В. Сіваченко