Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №200/2602/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року справа №200/2602/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі № 200/2602/25 (головуючий І інстанції Троянова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання провести нарахування та виплату пенсії з 01.03.2025 року без застосування понижуючих коефіцієнтів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач, ГУПФУ), в якому просив:

-визнати протиправними дії, які полягають у обмеженні з 01.03.2025 виплати перерахованої пенсії максимальним розміром;

-зобов`язати здійснити з 01.03.2025 виплати перерахованої пенсії без обмеження максимальним розміром, в повному обсязі у сумі 34 334,58 грн, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправними дії щодо застосування з 01.03.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» при нарахування та виплаті пенсії;

зобов`язати здійснити нарахування та виплату пенсії з 01.03.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», в повному обсязі у сумі 34 334,58 грн, з урахуванням раніше проведених виплат.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року задоволено позов, а саме суд:

Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, які полягають у обмеженні з 01.03.2025 року виплати перерахованої пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01.03.2025 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром в повному обсязі у сумі 34 334,58 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо застосування з 01.03.2025 при нарахування та виплаті пенсії ОСОБА_1 понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01.03.2025 р. нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», в повному обсязі у сумі 34 334,58 грн, з урахуванням раніше проведених виплат.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову.

В обґрунтування скарги посилається на те, що Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” та постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану” установлено додаткові підстави для обмеження шляхом застосування коефіцієнтів розміру пенсій, в тому числі, призначених на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262 від 09 квітня 1992 року.

Як визначено статтею 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”, її норми діють у 2025 році в період воєнного стану, тобто застосовуються до всіх пенсій, призначених (перерахованих) за спеціальними законами, виплата яких здійснюється у 2025 році, чим забезпечується недопущення дискримінації осіб залежно від дати призначення їм пенсій, а також пропорційності зміни правового регулювання для забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави.

Стаття 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” та постанова № 1 є чинними і неконституційними не визнавались, а отже є обов`язковими до застосування, Головне управління Фонду діяло відповідно до вимог статті 19 Конституції України.

Враховуючи пріоритетність протягом останніх трьох років зобов`язань державного бюджету щодо забезпечення безпеки і оборони України, Уряд був змушений зменшити видатки на фінансування значної кількості інших напрямів державних видатків, включаючи пенсійні програми. Закон України “Про Державний бюджет на 2025 рік” передбачає обсяг бюджетних ресурсів, доступних для фінансування пенсій, на 37 млрд грн менше, або майже 15 % загальної суми, порівняно із 2024 роком. Як наслідок, у 2025 році основні соціальні стандарти (прожитковий мінімум) залишилися на рівні 2024 року. Відповідно у 2025 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, 2361 грн залишився незмінним.

Разом з тим в умовах воєнного стану і додаткових викликів перед державним бюджетом зобов`язання державного бюджету за пенсійними програми зросли внаслідок збільшення контингенту отримувачів пенсії по інвалідності та у зв`язку із втратою годувальника, які призначаються за Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (з 2024 до 2025 року збільшення на 51 тис. осіб).

Постанова № 1 передбачає, що коефіцієнти застосовуються лише до тієї частини пенсії, яка не є забезпеченою внесками. Так, коефіцієнти не застосовуються до частини пенсії, обчисленої зі страхових внесків (розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”), навіть якщо вона більша за 10 розмірів прожиткового мінімуму. Тобто положення пункту 1 постанови № 1 поширюється на розміри пенсій, які становлять від 23 610 грн і не покриті страховими внесками до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування. Це свідчить про те, що визначені розміри пенсій за спеціальними законами, які перевищують 23 610 грн, не є страховою виплатою, а є привілеєм від держави та платників податків.

Таким чином, Постанова № 1, яка прийнята на виконання вимог статті 46 Закону України “Про державний бюджет України на 2025 рік”, обумовлена введеним військовим станом на території України та фінансовими труднощами, які постали перед державою.

Апелянт звертає увагу суду, що реалізація наведеної норми забезпечує баланс між правами та суспільним інтересом.

На думку апелянта, доводи позивача про порушення його прав є необґрунтованими, оскільки: 1) позивачу здійснили нарахування пенсії в розмірі із застосуванням до нарахованого розміру пенсії коефіцієнтів при її виплаті відповідно до вимог статті 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”, а саме – у 2025 році у період дії воєнного стану; 2) законних підстав очікувати застосування до позивача іншого регулювання, ніж передбачено вищезазначеними актами, та у спосіб, відмінний від передбаченого статтею 19 Конституції України, не було, відтак докази порушення прав позивача, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

ОСОБА_1 , є особою з інвалідністю 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни та пенсіонером за вислугу років.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі №200/903/24 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо зменшення відсоткового розміру пенсії ОСОБА_1 з 90% до 70% від грошового забезпечення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 1 вересня 2023 року, згідно із Законом України Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, виходячи з розрахунку 90% грошового забезпечення, із урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 1 вересня 2023 року доплати до пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713 "Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713 Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб з 1 вересня 2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо обмеження ОСОБА_1 виплати перерахованої пенсії максимальним розміром (в десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність). Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 виплату перерахованої пенсії з 1 вересня 2023 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі №200/903/24 набрало законної сили на підставі ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2024 року.

На звернення позивача з питань пенсійного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області надано відповідь листом від 21.03.2025 року №0500-0203-8/25607, відповідно до якої у червні 2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01.04.2024 року по справі №200/903/24 було проведено: 1) перерахунок пенсії у розмірі 23610 грн, починаючи з 01.09.2023 року, виходячи з 90% грошового забезпечення. З 01.01.2024 року розмір пенсії після перерахунку на виконання першого зобов`язання було обмежено максимальним розміром 23610 грн з подальшим підвищенням відносно підвищення прожиткового мінімуму; 2) перерахунок пенсії щодо другого зобов`язання з урахуванням щомісячної доплати до пенсії в розмірі 2000 грн з 01 вересня 2023 року. Розмір пенсії після перерахунку не змінився, оскільки його було обмежено максимальним розміром відповідно до ст. 43 Закону №2262; 3) перерахунок пенсії щодо третього зобов`язання у розмірі 30413,06 грн з 01 вересня 2023 року без обмеження максимальним розміром. Після виконання третього зобов`язання рішення суду та з урахуванням вимог Закону України від 08.07.2011 року №3668 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» розмір пенсійної виплати з 01.09.2023 року обмежується розміром, встановленим на 01.09.2023 року, а саме 30413,06 грн. Крім того, оскільки позивачем не надано жодних підтверджуючих документів, які надають право не застосовувати коефіцієнти відповідно до п. 2 Постанови №1 та розмір пенсійної виплати перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, то пенсійну позивача автоматично було приведено у відповідність до Постанови №1. Розмір пенсійної виплати з 01.02.2025 року виплачується із застосуванням обмежувальних коефіцієнтів до відповідних сум перевищення згідно з Постановою №1 та становить 26 567,32 грн.

Відповідно до протоколу за пенсійною справою №ФС94141 позивачу з 1 липня 2024 року здійснено перерахунок пенсії на виконання вищезазначеного рішення, у розмірі 90% грошового забезпечення, з урахуванням щомісячної доплати до пенсії відповідно до Постанови КМУ від 14.07.2021 року №713 у розмірі 2000 грн., підсумок пенсії 32459,58 грн. та обмежено її розмір максимальним розміром 30413,06 грн.

Витяг з електронного кабінету позивача Вебпортал ПФУ, свідчить що відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача у загальній сумі 27901,22 грн, яка складається з наступних складових:

Основний розмір пенсії – 32773,54 грн, розрахований з 90% грошового забезпечення у розмірі 17648,1 грн, з урахуванням індексації 24618,83 грн (індексація базового ОСНП 2022 – 2470,73 грн, індексація базового ОСНП 2023 – 1500 грн, індексація базового ОСНП 2024 – 1500 грн, індексація базового ОСНП 2024 – 1500 грн, індексація базового ОСНП 2025 – 1500 грн, в т.ч. збільшення основного розміру пенсії (25%) від суми 24618,83 – 6154,71 грн) та щомісячної доплати до 2000 грн відповідно до ПКМУ №713 від 14.07.2021 року. Підсумок пенсії (з надбавками): 34334,58 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії: 30413,06 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії: пониження суми 30413,06 згідно ПКМУ №1 від 03.01.2025 – 26567,32 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Конституція України закріплює головні засади організації держави та суспільства, утверджує конституційні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, конституційний (державний і суспільний) лад.

Статтею 1 Конституції України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно–правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною 5 статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України [абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019].

Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції, згідно із якими: “З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України”; “припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей”; “виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни – України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності”; “заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України” [абзаци четвертий – сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022].

У розвиток висловленої позиції Конституційний Суд України у рішенні від 12 жовтня 2022 року №7-р(II)/2022 вказав на те, що встановлений частиною 5 статті 17 Основного Закону України обов`язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.

Тобто, на Державу покладається конституційний обов`язок посиленого соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.

Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (далі Указ № 64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30– 34, 38, 39, 41– 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.

Таким чином, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

У Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004). Організаційно–правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов`язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави – захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004). Заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв`язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально–економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Так, пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо. Відносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб врегульовані Законом № 2262-ХІІ.

Відповідно до преамбули Закону № 2262-ХІІ цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально–виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з частинами першою та третьою статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058-IV та інших нормативно–правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону № 1058-IV.

Водночас, пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України. Отже, аналіз положень статей 8, 18 та 92 Конституції України у системному зв`язку з преамбулою Закону України № 2262-XII дозволяє зробити обґрунтований висновок про те, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а також деяких інших осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, визначаються виключно положеннями спеціального закону — Закону № 2262-XII.

“Обчислення пенсії” особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ визначено розділом V (статті 43– 47) Закону № 2262-ХІІ, а “Виплата пенсій” та “Порядок перерахунку пенсій” – розділами VII (статті 52– 62) та VIII (статті 63– 66) Закону № 2262-ХІІ відповідно.

Разом з тим, статтею 46 Закону № 4059-IX установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 46 Закону № 4059-IX Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1, яка застосовується з 01 січня 2025 року, пунктом 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

– до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, – 0,5;

– до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, – 0,4;

– до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, – 0,3;

– до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, – 0,2;

– до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, – 0,1.

Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону № 1058-IV, і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону № 1058-IV, перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону № 1058-IV.

Пунктом 2 цієї Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім`ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням встановлених коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії. При цьому такі коефіцієнти не застосовуються до осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім`ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.

Таким чином, положеннями статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом № 2262-ХІІ, що не узгоджується із приписам статті 11 Закону № 2262-ХІІ, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.

Крім того, застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно із статтею 46 Закону № 4059-IX та пункту 1 Постанови № 1 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом, а також порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України. Поширення дії Закону № 4059-IX та Постанови № 1 на пенсії, що призначені відповідно до Закону України № 2262-XII, є грубим порушенням норм Конституції України, зокрема статей 8, 19 та 92.

До того ж, слід зазначити, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі – Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Верховний Суд, розглядаючи справу (№120/1081/25) у подібних правовідносинах, у постанові від 11 вересня 2025 року вказав: “...що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема, до Закону № 2262-ХІІ, а інші нормативно–правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.

Тому, враховуючи неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (зокрема, абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), суд зазначає, що Закон № 4059-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.”

Крім цього, Верховний Суд у справі №120/1081/25 наголосив на тому, що зміни до Закону № 2262-ХІІ у частині, яка регламентує спірні правовідносини (щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії та застосування до суми перевищення коефіцієнту, визначеного Постановою № 1), не вносилися.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): “закон пізніший має перевагу над давнішим” (lex posterior derogat priori), “закон спеціальний має перевагу над загальним” (lex specialis derogat generali), “закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим” (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас зазначений бюджетний закон фактично обмежує розмір пенсії позивача, що порушує гарантії, закріплені у статтях 17 та 46 Конституції України.

Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; форми і види пенсійного забезпечення.

За приписами статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46 Конституції України).

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів.

Колегія суддів враховує, що Закон України “Про Державний бюджет на 2025 рік” не містить жодних приписів про повноваження Кабінету Міністрів України визначати форми і види пенсійного забезпечення, жодних приписів про коефіцієнти пониження пенсій.

Водночас, Закон про Державний бюджет України – закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України).

Тобто існує колізія положень двох нормативно–правових актів рівня закону, подолати якими можливо, застосувавши загальний принцип права “спеціальний закон скасовує дію загального закону” (lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 2262-ХІI, а положення Закону № 4059-IX вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Повноваження суду не застосовувати нормативно–правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.

При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію “якості закону”.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно–правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно–правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

При цьому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Розглянувши у касаційному порядку цю справу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду доходить таких висновків:

Застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, положень статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України. Таку позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі №120/1081/25.

Застосовуючи такий підхід до спірних правовідносин, дії відповідача щодо виплати ОСОБА_2 пенсії з 01 січня 2025 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону №4059-IX та пунктом 1 Постанови № 1, не відповідають приписам статей 19, 92 Конституції України та статті 2 КАС України, у зв`язку із чим є протиправними.

Застосувавши нормативно–правові акти, які не урегульовають умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України, протиправно обмеживши право позивача на належний соціальний захист, ГУ ПФУ у Житомирській області вийшло за межі наданих повноважень, що є беззаперечною підставою для визнання протиправними його дій щодо перерахунку пенсії позивача.

Суд критично ставиться до доводу пенсійного органу про те, що реалізація на практиці статті 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” та Постанови № 1 забезпечить скорочення дисбалансу в розмірах пенсій (мінімальний розмір пенсії на 01 січня 2025 року – 2 361 грн, розмір пенсій, перерахованих на виконання рішень судів, – від 23 610 грн до понад 200 тис. грн), що дасть змогу забезпечити соціальний захист найбільш вразливих верств населення. Застосування такого підходу знівелює одну з основних конституційних засад судочинства – обов`язковість судового рішення (пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України), яка є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Фактично це дасть змогу не виконувати на законних підставах судові рішення щодо перерахунку пенсії, при цьому виправдовуючись захистом найбільш вразливих верств населення.

Відповідач, обґрунтовуючи використання коефіцієнтів, передбачених Постановою №1, до певних категорій пенсій, зазначає про справедливий та неупереджений розподіл суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами із забезпеченням збалансованості бюджету. Разом з цим, така мета не повинна досягатись у спосіб, який обмежує соціальні стандарти та гарантії інших категорій пенсіонерів, та шляхом надання пріоритетності нормативно–правовим актам, які не є спеціальним у регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення.

Враховуючи наведене колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо протиправності дій відповідача, які полягали в застосуванні коефіцієнтів зменшення, встановлених статтею 46 Закону № 4059-IX та Постановою № 1, до перерахованої в січні 2025 року пенсії позивача.

Аналогічний висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2025 року справа № 120/1081/25, від 23 вересня 2025 року справа № 380/5247/25, від 23 вересня 2025 року справа № 420/810/25, від 23 вересня 2025 року справа № 420/4971/25, від 23 вересня 2025 року справа № 140/2163/25, від 23 вересня 2025 року справа № 380/1811/25, від 23 вересня 2025 року справа № 420/4102/25, від 17 вересня 2025 року справа № 240/1202/25, від 23 вересня 2025 року справа № 380/5906/25.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються встановленими у справі обставинами.

Отже, висновок суду першої інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись статями 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі № 200/2602/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 14 січня 2026 року.

Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв

Судді: А.В. Гайдар

І.В. Геращенко