Рішення від 01 січня 2026 р. у справі №580/12165/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 січня 2026 року справа № 580/12165/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним і скасування тішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

31.10.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – відповідач), в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 17.09.2025 №232550004614 про відмову в призначені пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з дати звернення із заявою про призначення пенсії за віком, а саме з 10.09.2025, зарахувавши до страхового стажу: період трудової діяльності з 06.08.1986 по 31.12.1991, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1983; період трудової діяльності з 01.01.1992 по 02.12.1996, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1983, робота в Російській Федерації; період навчання з 09.12.1985 по 05.08.1986 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1983.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно не зарахував до стажу позивача для обрахунку пенсії вищевказані періоди роботи та навчання, що підтверджується записами у трудовій книжці. Тому просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 03.11.2025 відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

26.11.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд у задоволенні позову відмовити. Вказує, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано: період трудової діяльності з 06.08.1986 по 31.12.1991, згідно трудової книжки від 21.07.1983 НОМЕР_2 , оскільки не дотримано вимоги передбачені Постановою №562; період трудової діяльності з 01.01.1992 по 02.12.1996, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 21.07.1983, оскільки робота в Російській Федерації; період навчання з 09.12.1985 по 05.08.1986 згідно вище зазначеної трудової книжки, оскільки відсутня дата наказу про закінчення навчання; період здійснення підприємницької діяльності з 22.12.2003 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків та відсутня інформація про систему оподаткування; період здійснення підприємницької діяльності з 01.11.2008 по 31.12.2008, з 01.12.2010 по 31.12.2010, з 01.09.2024 по 31.12.2024, оскільки відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків.

Так, згідно записів вищезазначеної трудової книжки, особа працювала в російській федерації. Правовідносини у галузі пенсійного забезпечення між Україною та 10 країнами Співдружності Незалежних Держав, в тому числі й з російською федерацією, здійснювалися на підставі Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набула чинності з 02.12.2022, Україна вийшла з даної Угоди.

23 грудня 2022 року набрав чинності Закон від 01.12.2022 №2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Це означає, що, починаючи з 23 грудня 2022 року, правові відносини з рф зупинені офіційно, а тому жодні запити на отримання правової допомоги виконуватись не будуть. Зупинення дії Конвенції 1993 року та Протоколу 1997 року передбачено лише у відносинах з рф. Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовується у відносинах з рф щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у вказаних країнах, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Офіційні документи, видані з 27 грудня 2022 року компетентними органами рф приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку, проставлення апостилю, оскільки РФ є учасником Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, яка є чинною у відносинах України з цими державами.

Отже, з 23 грудня 2022 року дія Конвенції про правову допомогу у правовідносинах з рф не застосовується.

За наданими документами та згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж становить 21 рік 10 місяців 09 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов встановив таке.

10.09.2025 позивач подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 17.09.2025 №232550004614 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (32 роки).

Встановлено, що страховий стаж позивача становить 24 роки 10 місяців 9 днів.

Підставою прийняття спірного рішення зазначено, що до страхового стажу не зараховано:

період трудової діяльності з 06.08.1986 по 31.12.1991, згідно трудової книжки від 21.07.1983 НОМЕР_2 , оскільки не дотримано вимоги передбачені Постановою №562;

період трудової діяльності з 01.01.1992 по 02.12.1996, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 21.07.1983, оскільки робота в Російській Федерації;

період навчання з 09.12.1985 по 05.08.1986 згідно вище зазначеної трудової книжки, оскільки відсутня дата наказу про закінчення навчання;

період здійснення підприємницької діяльності з 22.12.2003 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків та відсутня інформація про систему оподаткування;

період здійснення підприємницької діяльності з 01.11.2008 по 31.12.2008, з 01.12.2010 по 31.12.2010, з 01.09.2024 по 31.12.2024, оскільки відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків.

Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся в суд з цим позовом.

Надаючи оцінку встановленим обставинам, суд врахував, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон №1058).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі ч.4 ст.24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Суд врахував, що спірним у межах цієї справи є зарахування позивачу до страхового стажу, періодів роботи: з 06.08.1986 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 02.12.1996 в рф; періоду навчання з 09.12.1985 по 05.08.1986 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 21.07.1983.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі – Закон №1788) основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі – Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №470/836/17 у подібних правовідносинах, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом під час застосування норм права.

Суд встановив, що згідно із записами трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 21.07.1983, копія якої наявна у матеріалах справи, позивач у період з 06.08.1986 по 02.12.1996 працював електриком-мотористом на морських суднах Далекосхідного морського пароплавства.

Суд врахував, що в трудовій книжці є посилання на підставу внесення записів про прийняття на роботу та звільнення, вони скріплені штампами підприємства, що не викликає у суду сумнівів у їх достовірності.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі Пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі – Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою.

Суд врахував викладені у постанові від 28.05.2019 у справі №127/12236/17 висновки Верховного Суду щодо призначення пенсії, які обов`язкові для врахування судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.

Верховний Суд у цьому рішенні вказав, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

За наслідками перегляду у касаційному порядку рішення судів нижчих інстанцій ВС у наведеній постанові підтвердив право особи на зарахування набутого на території рф трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах в Україні.

Постановою КМУ від 29 листопада 2022 року №1328 Уряд України вирішив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року.

Оскільки позивач набув стаж на території рф до часу виходу України з вищевказаної Угоди, суд дійшов висновку, що вищевказаний стаж з 06.08.1986 по 02.12.1996 підлягає зарахуванню позивачу у його страховий стаж.

Щодо зарахування до стажу позивача періоду з 09.12.1985 по 05.08.1986 навчання у Владивостоцькій морехідній школі, суд зазначає таке.

На підставі ч.4 ст.24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, на підставі п. "д" ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Аналогічне застосування наведених норм викладене у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №569/15943/16-а.

Наявною у матеріалах справи копією трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 21.07.1983, підтверджується, що позивач з 09.12.1985 навчався у Владивостоцькій морехідній школі.

05.08.1986 направлений на роботу у Далекосхідне морське пароплавство.

Отже, час навчання позивача з 09.12.1985 по 05.08.1986 має бути зарахований у його страховий стаж.

Оцінюючи наявність у позивача права на пенсію за віком, суд врахував, що відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу - з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Станом на час звернення за призначенням пенсії позивач досяг віку 60 років.

Отже, для призначення позивачу пенсії необхідний страховий стаж не менше 32 років.

За наслідками розгляду документів позивача відповідачем встановлено, що його страховий стаж становить 24 роки 2 місяці 22 дні.

Оскільки ст.26 Закону №1058 передбачає наявність страхового стажу для позивача для призначення пенсії 32 роки, а судом встановлено право позивача на зарахування до її страхового стажу періодів з 09.12.1985 по 05.08.1986 та з 06.08.1986 по 02.12.1996 (10 років 11 місяців 25 днів), суд дійшов висновку про наявність у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії на підставі ст.26 Закону №1058.

Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 17.09.2025 №232550004614 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи є визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

В пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003, вказано: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".

У пункті 2.3 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2018 року у справі № 7-р/2018 цим судом зроблено висновок, що «...В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).

У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи».

У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17 викладено правові позиції про те, що «Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Таким чином, дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом».

Нормативно-правовим актом, яким регулюються умови призначення пенсії є Закон №1058, зокрема ст.26.

Враховуючі визначені цією нормою підстави та умови призначення пенсії за віком, а також наявність у позивача усіх необхідних умов для призначення пенсії – вік та страховий стаж, суд дійшов висновку, що вирішення питання призначення пенсії у даному випадку не є дискреційним повноваженням Пенсійного органу.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.145 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною 3 ст.245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Тому, для повного захисту прав позивача, суд відповідно до ст.9 КАС України вирішив зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на підставі ст.26 Закону №1058, зарахувавши у страховий стаж періоди з 09.12.1985 по 05.08.1986 та з 06.08.1986 по 02.12.1996.

Тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Дотримуючись вказаних вимог, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 17.09.2025 №232550004614 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. Ольжича, буд.7, код ЄДРПОУ 13559341) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) періоди з 09.12.1985 по 05.08.1986 та з 06.08.1986 по 02.12.1996, а також прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 з 10.09.2025 пенсії за віком на підставі ст.26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. Ольжича, буд.7, код ЄДРПОУ 13559341) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ