Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №320/48810/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2026 року м. Київ справа №320/48810/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доОбухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)

провизнання протиправною та скасування постанови.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, боржник) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:

визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 17.09.2025 року, винесену головним державним виконавцем Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Мілінчук Анною Олександрівною у виконавчому провадженні № 78721606.

Аргументуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що державним виконавцем проігноровано той факт, що постанову про накладення штрафу ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 року було зупинено, тому повторне накладення штрафу прямо суперечить даній ухвалі і свідчить про умисне її невиконання з боку державного виконавця. Оскільки повторність порушення може мати місце лише у разі законної першої постанови про накладення штрафу, проте такого рішення не прийнято.

По-друге, в день винесення оскаржуваної постанови, державним виконавцем було здійснено виїзд до ОСОБА_1 ймовірно з метою перевірки виконання рішення суду, однак державним виконавцем з незрозумілих причин було здійснено виїзд не на земельну ділянку, про яку йдеться в ухвалі Обухівського районного суду Київської області, а на земельну ділянку, яку дружина позивача придбала вже після набрання сили зазначеної ухвали.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.10.2025р. відкрито провадження у справі №320/48810/25, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою суд витребував від відповідача засвідчені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження №78721606.

Крім того, даною ухвалою відмовлено позивачу в об`єднані в одне провадження справ №320/48810/25 та № 320/45598/25.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.10.2025р., суд в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовив.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2025р., суд повторно витребував копії матеріалів виконавчого провадження №78721606.

На виконання вимог ухвали суду від 12.11.2025р., відповідачем, 08.12.2025р. надано копію матеріалів виконавчого провадження №78721606.

Правом подання відзиву на позовну заяву, відповідач не скористався.

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, копії матеріалів виконавчого провадження, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 16.07.2025р., заяву про забезпечення позову задоволено.

заборонено ОСОБА_1 чинити ОСОБА_2 перешкоди, щодо під`їзду до її земельної ділянки з кадастровим номером 3223186200:06:010:0187, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки: 01.05- для ведення індивідуального садівництва.

зобов`язано ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 безперешкодний та вільний проїзд та електронні ключі доступу до автоматичного шлагбаума, який встановлено на в`їзді до вул. позивача та відповідача в СТ «Дрімленд».

На підставі ухвали №372/4384/24 від 16.07.2025р., виданої Обухівським районним судом Київської області, 29.07.2025р., головним державним виконавцем Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Мілінчук Анною Олександрівною прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 78721606.

Постановою головного державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Мілінчук Анною Олександрівною від 27.08.2025р. прийнято постанову про накладення штрафу у розмірі 1 700 грн., за невиконання рішення суду.

Постановою головного державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мілінчук Анною Олександрівною від 17.09.2025р. прийнято постанову про накладення штрафу у розмірі 3 400 грн., за повторне невиконання рішення суду.

Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу у розмірі 3 400 грн. та вважаючи її такою, що підлягає скасуванню, позивач, звернувся до суду.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Підстави, порядок та процедура здійснення виконавчого провадження регулюється Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404 -VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 2 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Статею 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення інших державних органів та рішення Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Згідно зі статтею 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин 1,2 статті 15 Закону №1404-VIII, сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до приписів частини 1 статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Отже, державний виконавець має встановлений законом обов`язок здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом № № 1404-VIII.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (пункти 1, 16 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини 6 статті 26 Закону № 1404-VIII, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Згідно частин 1, 2 статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Статтею 75 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Наведене в сукупності свідчить про те, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження, є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин.

При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Суд зауважує, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Аналізуючи наведені положення законодавства у контексті справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і спрямований на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. При цьому визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.

У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження».

Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлено, по-перше, факт невиконання боржником судового рішення і по-друге, відсутність поважних причин.

При цьому поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження» можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Більше того, поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постановах від 19.09.2019 у справі №686/22631/17 та від 07.11.2019 у справі №420/70/19.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугував у тому числі акт державного виконавця від 16.09.2025р.

Згідно з положеннями пункту 8 розділу 1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2018 за №489/20802, акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; а також вступної і констатуючої частин. У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт. У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції. У кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються). Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка "від підпису відмовився" проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта. До акта можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

Також, судом, відповідно до матеріалів виконавчого провадження вбачається, що від позивача державному виконавцю 01.09.2025р. були надані пояснення, щодо поважності причин невиконання рішення суду. В зазначеній заяві, позивач просив врахувати їх, а також врахувати те, що ОСОБА_2 безперешкодно здійснює проїзд до своєї ділянки і користується шлагбаумом.

У контексті наведеного, суд звертає увагу на те, що державний виконавець у актах та постанові обмежився лише фіксацією факту невиконання судового рішення. Так, згідно з актом виходу державного виконавця за адресою СТ «Дрімленд» встановлено, що ухвалу суду не виконано.

Вказане свідчить про те, що державний виконавець не з`ясував причини невиконання судового рішення, не пересвідчився у відсутності поважних причин невиконання судового рішення, не врахував подані боржником пояснення.

Суд зауважує, що державний виконавець мав пересвідчитись у поважності причин невиконання рішення суду та надати їм обґрунтовану оцінку. Натомість ані акт, ані оскаржувана постанова не містять будь-якої оцінки поважності чи неповажності причин невиконання позивачем судового рішення.

Статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», передбачена можливість накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.

Разом з тим, як вже зазначалось, оскаржувана постанова була прийнята без надання будь-якої оцінки вказаним вище обставинам, які в сукупності можуть свідчити про наявність поважних причин невиконання судового рішення.

Отже, вказане свідчить, що постанова державного виконавця від 17.09.2025р. про накладення штрафу у розмірі 3400, 00 грн., винесена без достатніх правових підстав, а саме без встановлення поважності/неповажності причин невиконання судового рішення та вимоги державного виконавця.

Крім того, судом взято до уваги й те, що стягнення за постановою про накладення штрафу у розмірі 1700 грн. зупинено ухвалою суду про забезпечення позову від 11.09.2025р. у справі № 320/45598/25. А тому, у даному випадку на момент прийняття оспорюваного рішення відсутня повторність невиконання судового рішення.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, прийнятим без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та таким, що не відповідає вимогам ч. 2 ст.2 КАС України. А тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Варто також враховувати п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Відповідно до частини другої сттаті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір відповідно до квитанції №4113-0522-6955-6478 в розмірі 1211,20 грн., який в силу ч. 1 ст. 139. КАС України підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 17.09.2025 року, винесену головним державним виконавцем Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Мілінчук Анною Олександрівною у виконавчому провадженні № 78721606.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.