Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №640/4728/22 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2026 року м. Київ справа №640/4728/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві; Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач-1), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах № 2600-0211-8/129767 від 12 серпня 2021 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи: з 30.08.1993 по 03.04.1996 року; з 05.04.1996 по 29.10.1996 року, - з 24.01.1997 по 29.12.1999; з 24.01.2000 по 31.05.2000; з 05.10.2000 по 17.01.2001; з 22.01.2001 по 12.04.2001 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком і призначити пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 ОСОБА_1 з дати звернення з заявою про призначення пенсії, тобто з 30 липня 2021 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2022 відкрито провадження у справі.

Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2024 справа розподілена судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.08.2024 справ прийнято до провадження, розгляд справи розпочато спочатку, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 залучено до участі у справі №640/4728/22 в якості другого відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач-2). Розгляд справи розпочато спочатку.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії, оскільки позивач має всі встановлені законом умови для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а спірне рішення прийнято безпідставно, необґрунтовано та непропорційно та є таким, що порушує конституційне право позивача на отримання пенсії, встановлене статтею 46 Конституції України.

Відповідач-1 проти задоволення позову заперечує з підстав його необґрунтованості, зазначає, що період, який підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи визначає підприємство шляхом надання уточнюючої довідки у відповідності зі списками, затверджуваними Кабінетом Міністрів України на підставі первинних документів за час роботи особи на відповідному підприємстві. Отже, необхідність надання довідки, що уточнює характер виконуваної роботи зумовлена зокрема тим, що в трудовій книжці відсутня інформація про зайнятість протягом повного робочого дня в шкідливих та важких умовах праці.

Відповідач -2 проти задоволення позовних вимог заперечує, вказує на правомірність прийнятого рішення про відмову у призначення пенсії, оскільки до пільгового стажу не зараховано періоди роботи за записами трудової книжки від 26.07.1982 НОМЕР_1 з 30.08.1993 по 03.04.1996, з 05.04.1996 по 29.10.1996, з 05.11.1996 по 15.01.1997, з 24.01.1991 по 29.12.1999, з 20.01.2000 по 31.05.2000, з 05.10.2000 по 17.01.2001, з 22.01.2001 по 12.04.2001, оскільки за записами трудової книжки не визначається зайнятість повний робочий день в особливо шкідливих і особливо важки умовах праці.

Зазначає, уточнюючих довідок про умови праці та характер виконуваної роботи, видані підприємством, на якому працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання роботи, позивач не надав. Пільговий стаж на роботах із важкими і шкідливими умовами праці визначений частиною третьою статті 114 Закону № 1058 документально не підтверджено.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою від 30.07.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 3 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

За принципом екстериторіальності, вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.

Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фону України у Київській області від 06.08.2021 №262840009372 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Позивач, вважаючи протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, звернувся з даним позовом до суду.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788-XII) та від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами частини першої статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Закон №1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно зі статтею 1 Закону №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників визначені статтею 114 Закону № 1058-IV.

Так, згідно з частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Частиною третьою статті 114 Закону № 1058-IV установлено працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.

За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.

Відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Водночас, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020.

Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".

При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, у статті 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті „а" для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах „б"-„з" для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

У Законі № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті „а" - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах „б"-„з" - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Таким чином, статтею 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 перевіряючи статтю 13, частину другу статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Вказаними положеннями Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.

Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами „б"-„г" статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права, усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

На час звернення до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 30.07.2021 позивач досяг віку 56 років.

Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 06.08.2021 №262840009372 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, страховий стаж позивача становить 21 рік 5 місяців 3дні. Пільговий стаж на роботах із важкими і шкідливими умовами праці визначений частиною третьою статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” документально не підтверджено.

Право на зниження пенсійного віку відсутнє.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Для зарахування періоду роботи до пільгового стажу необхідно надати уточнюючу довідку про періоди роботи, видану підприємством, на якому працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання роботи.

Оцінюючі такі твердження відповідача-2, суд бере до уваги таке.

Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списками № 1 та № 2 деталізоване у Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).

Пунктом 3 Порядку № 383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Списки № 1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31 грудня 1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 01 січня 1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11 березня 1994 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10; якщо пільгова робота продовжується після 11 березня 1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16 січня 2003 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.

Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

Водночас, пунктом 1 Порядку № 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Так, згідно з пунктом 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що право особи на призначення пільгової пенсії згідно зі статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала на роботах, віднесених до Списків №1 або №2, і необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт за Списком №1 або №2.

Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 від 26.07.1982 НОМЕР_1 :

з 01.09.1980 по 20.07.1982 навчався в ПТУ№84 м. Первомайськ Ворошиловградської області;

22.07.1982 прийнятий на роботу на завод К. Маркса в цех №1 токарем 3-го розряду;

14.10.1982 переведений на посаду токаря 2-го розряду цех №1;

02.11.1983 звільнений з заводу у зв`язку з призовом в Радянську армію; з 11.11.1983 по 10.12.1985 проходив службу в рядах Радянської армії;

17.02.1986 прийнятий слюсарем - інструментальником 4-го розряду на Первомайський машинобудівний завод;

10.11.1986 переведений в цех №26 з перекваліфікацією на фрезерувальника;

10.02.1987 присвоєний в цех №26 2 розряд фрезерувальника;

24.07.1987 переведений в цех №26 токарем 4- го розряду;

14.11.1991 присвоєно 5-й розряд токаря в цеху №27;

19.08.1993 звільнений за ст.38 КЗпП України за власним бажанням;

30.08.1993 прийнятий учнем гірноробочого очисного забою підземного з повним робочим днем під землею на шахту «Первомайська»;

17.11.1993 переведений гірномонтажником 5-го розряду підземним з повним робочим днем ПІД землею;

06.09.1994 переведений електрослюсарем підземним 5-го розряду з повним робочим днем під землею на ділянках ЕМО;

03.04.1996 звільнений за п.5 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з переведенням на шахту «Золоте»;

05.04.1996 прийнятий за переведенням з шахти «Первомайська» на шахту «Золоте» гірноробочим підземним 2 розряду з повним робочим днем під землею діл.№2;

16.04.1996 переведений електрослюсарем підземним 4 розряду з повним робочим днем під землею, діл. №2;

29.10.1996 звільнений за ст.38 КЗпП України за власним бажанням;

05.11.1996 прийнятий на посаду токаря 4-го розряду інструментального цеха за контрактом в АТ «Первомайський електромеханічний завод»;

15.01.1997 року звільнений заводу за власним бажанням за ст..38 КЗпП України;

24.01.1997 прийнятий за договором на посаду електрослюсаря 5 -го розряду підземного з повним робочим днем під землею;

07.05.1997 переведений електрослюсарем підземним 5-го розряду з повним робочим днем під землею;

29.12.1999 звільнений за п.7 ст..40 КЗпП України;

24.01.2000 прийнятий на посаду гірномонтажника підземного 4-го розряду з повним робочим днем під землею в ДП ДХК «Первомайськвугілля»;

31.05.2000 звільнений за ст..38 КЗпП України за власним бажанням;

05.10.2000 прийнятий електрослюсарем 5-го розряду підземним з повним робочим днем під землею в ДП ДХК « Первомайськвугілля»;

17.01.2001 звільнений за п.7 ст. 40 КЗпП України за з`явлення в нетверезому стані;

22.01.2001 прийнятий на посаду електрослюсаря підземного 5-го розряду з повним робочим днем під землею в ДП ПХК «Первомайськвугілля»;

12.04.2001 року звільнений за ст..38 КЗпП України за власним бажанням;

12.08.2001 Первомайським центром зайнятості розпочато виплату допомоги безробіттю згідно з п.1 ст. 23 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;

12.08.2001 скорочено виплату допомоги по безробіттю з п.5,3 ст. 31 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;

10.11.2001 року відновлено виплату допомоги по безробіттю згідно п.1 ст.28 ЗУ «Г загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;

01.09.2005 прийнятий в Торгово-технічний центр «Омега» на посаду слюсаря;

30.03.2007 звільнений за ст .38 КЗпП за власним бажанням.

Так, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області у відзиві на позов акцентує, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи за записами трудової книжки від 26.07.1982 НОМЕР_1 з 30.08.1993 по 03.04.1996, з 05.04.1996 по 29.10.1996, з 05.11.1996 по 15.01.1997, з 24.01.1991 по 29.12.1999, з 20.01.2000 по 31.05.2000, з 05.10.2000 по 17.01.2001, з 22.01.2001 по 12.04.2001, оскільки за записами трудової книжки не визначається зайнятість повний робочий день в особливо шкідливих і особливо важких умовах праці.

Судом встановлено, що позивачем були надані довідки від 12.11.2021 №4577, №4578, №4579, №4580, №4581 щодо роботи позивача на гірничому виробництві під землею повний робочий день.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався і діє станом на час розгляду даної справи.

Відповідно до статті 1 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Згідно із частиною першою статті 17 Закону №1207-VII у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

За змістом статті 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом №1207-VII.

Згідно із частинами першою - третьою статті 9 Закону №1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд ООН у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в даному випадку і при обставинах, що склались у зв`язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією першої по відношенню до громадян України відмова органом державної влади фізичній особі у реалізації її права на отримання пенсії з підстави місцезнаходження підприємств, що розташовані на окупованій території та неможливості проведення зустрічної перевірки, порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо перевірки правильності нарахування пенсії.

Отже, враховуючи викладене вище у сукупності, відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу позивача періоди роботи: з 30.08.1993 по 03.04.1996 року; з 05.04.1996 по 29.10.1996 року, - з 24.01.1997 по 29.12.1999; з 24.01.2000 по 31.05.2000; з 05.10.2000 по 17.01.2001; з 22.01.2001 по 12.04.2001 року, отже рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 06.08.2021 №262840009372 про відмову у призначенні пенсії не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання такого рішення протиправним і скасування.

Визначаючись щодо вимог зобов`язального характеру в тому числі і в частині суб`єкта владних повноважень, який має вирішувати питання про призначення позивачу пенсії, суд враховує наступне.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - постанова № 25-1).

Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі постанови № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.

Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.

Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Положеннями пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено саме Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Отже, з огляду на пункти 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1, суд доходить висновку, що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у даному випадку є – Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, відсутні підстави для покладання на цього відповідача обов`язку щодо відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до пунктів 3, 4, 10 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправним та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи із змісту заявлених позивачем вимог та висновків суду, в даному випадку слід застосувати положення статті 9 КАС України, а саме, обрати інший спосіб захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в даному випадку, слід:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 06.08.2021 №262840009372;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 30.08.1993 по 03.04.1996, з 05.04.1996 по 29.10.1996, з 05.11.1996 по 15.01.1997, з 24.01.1991 по 29.12.1999, з 20.01.2000 по 31.05.2000, з 05.10.2000 по 17.01.2001, з 22.01.2001 по 12.04.2001 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.07.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

При цьому, суд вважає вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини справи.

Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що відповідно до вимог частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно норм статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову

Норми статті 245 КАС України визначають повноваження суду при вирішенні справи. Так, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Рішення суду, згідно положень статті 246 КАС України, складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

У вступній частині рішення зазначаються: 1) дата і місце його ухвалення; 2) найменування суду; 3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів; 4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання; 5) номер справи; 6) ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи; 7) вимоги позивача; 8) прізвища та ініціали представників учасників справи та прокурора.

В описовій частині рішення зазначаються: 1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; 2) заяви, клопотання учасників справи; 3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

У мотивувальній частині рішення зазначаються:1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; 7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.

У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.

Суд зазначає, що висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.

Отже, суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов`язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.

Доводи та заперечення відповідача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 992,40 грн.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У частині восьмій статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок протиправного рішення ГУ ПФУ у Київській області, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 06.08.2021 №262840009372.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 30.08.1993 по 03.04.1996, з 05.04.1996 по 29.10.1996, з 05.11.1996 по 15.01.1997, з 24.01.1991 по 29.12.1999, з 20.01.2000 по 31.05.2000, з 05.10.2000 по 17.01.2001, з 22.01.2001 по 12.04.2001 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.07.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.