Рішення від 14 січня 2026 р. у справі №280/6680/25 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року Справа № 280/6680/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Індюкової Тетяни Володимирівни (вул. князя Володимира Великого, буд. 16, оф. 5, м. Дніпро, 49000), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013) про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

01.08.2025 засобами поштового зв`язку до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява, надіслана 31.07.2025, ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника – адвоката Індюкової Тетяни Володимирівни, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач 1, ГУ ПФУ в Запорізькій області) та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі – відповідач 2, ГУ ПФУ в Хмельницькій області), в якій позивач, після уточнення позовних вимог, просить суд:

визнати протиправними дії відповідача 2, відповідача 1, які виразилися у протиправній відмові у призначенні позивачу пенсії за віком;

скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії відповідача 2 12.02.2025 №084350006036 та відповідача 1 від 27.03.2025 №084350006036;

зобов`язати відповідача 1 призначити та виплачувати пенсію за віком, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», позивачу, зарахувавши до страхового стажу: з 01.09.1978-07.01.1979 – навчання в учбовому комбінаті; з 01.04.1979 по 01.04.1981 – робота маляром2 розрядку на підприємстві УС Запорізька АЕС; з 03.04.1981 по 22.04.1983 – служба в рядах Радянської армії; з 18.07.1983 по 31.01.1997 – робота слюсарем 3 розряду та машиністом екскаватора 4,5,6 розрядів на дільниці механізованих робіт на підприємстві Запорізька АЕС, дільницю якого пізніше було перейменовано в Управління механізованих робіт Орендного управління будівництва «Енергодарбуд» та в дочірнє підприємство «Промбудмеханізація» ВАТ «Енергодарбуд»; з 03.02.1997 по 31.12.1998 – робота машиністом екскаватора 6 розряду в УМР у ВАТ «Енергодарбуд».

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що позивач неодноразово звертався до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV), однак у призначенні пенсії було відмовлено спочатку через відсутність інформації про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, а потім через відсутність необхідного страхового стажу. Позивач не погоджується з такими відмовами, та вважає, що стаж його роботи на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком є достатнім. Просить позов задовольнити.

Ухвалою від 04.08.2025 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.

Ухвалою суду від 15.08.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано докази по справі.

22.08.2025 відповідач 1 подав витребувані докази та відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що рішення від 27.03.2025 року № 084350006036, відмовлено у призначені пенсії за віком на підставі статті 26 Закону № 1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вік позивача на момент звернення - 62 роки. Страховий стаж склав 22 роки 08 місяців 17 днів. До загального страхового стажу не зараховано: трудову книжку від 01.04.1979 року НОМЕР_1 , оскільки згідно п. 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Підприємство яке завірило печаткою титульну сторінку вказаної трудової книжки відсутнє в записах про роботу. Стаж врахований частково, згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, період навчання з 01.09.1978 - 07.01.1979 не зараховано, оскільки позивачем не надано документів для підтвердження часу навчання. Також, період проходження військової служби з 03.04.1981 по 22.04.1983, згідно військового квитка НОМЕР_2 від 03.04.1981 року, не зараховано до страхового стажу на підставі відсутності печатки на даті призову. Таким чином, враховуючи відсутність необхідного страхового стажу права на пенсію за віком позивач не набув. Виходячи із вищезазначеного, дії відповідачів не суперечать чинному законодавству України, тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні. За викладених обставин, вважаємо, що органи Пенсійного фонду діяли в межах своїх повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Просить відмовити у задоволенні позову.

Станом на дату вирішення справи відповідачем 2 відзив не подано.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05.02.2025 звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою управління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі-Порядок 22-1), з 01 квітня 2021 року органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.

Заява позивача від 05.02.2025 про призначення пенсії за віком в порядку екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в Хмельницькій області.

Рішенням від 12.02.2025 №084350006036, прийнятим ГУ ПФУ в Хмельницькій області, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. В обґрунтування рішення зазначено, що право на призначення пенсії за віком після 60 років мають особи за наявності страхового стажу 30 років. Вік заявника 61 рік 11 місяців 11 днів. Страховий стаж особи становить 45 років 2 місяці 3 дні. В призначені пенсії за віком відмовлено у зв`язку з відсутністю інформації про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.

24.02.2025 позивач повторно звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, до якої долучив заяву, в якій зазначив інформацію про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації та повідомив про знаходження окупованій території.

За результатами розгляду заяви позивача ГУ ПФУ в Запорізькій області прийнято рішення від 27.03.2025 №084350006036 про відмову у призначенні пенсії. В обґрунтування рішення зазначено, що право на призначення пенсії за віком після 60 років мають особи за наявності страхового стажу 30 років. Вік заявника 62 роки 1 місяць 3 дні. Страховий стаж особи складає 22 роки 8 місяців 17 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви не зараховано: період проходження військової служби з 03.04.1981 по 22.04.1983, згідно військового квитка НОМЕР_2 від 03.04.1981 року, оскільки дату призову не завірено печаткою; трудову книжку від 01.04.1979 року НОМЕР_1 , оскільки згідно п. 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Підприємство яке завірило печаткою титульну сторінку вказаної трудової книжки відсутнє в записах про роботу. Стаж врахований частково, згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Для зарахування навчання з 01.09.1978 по 07.01.1979, згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 01.04.1979 необхідно надати свідоцтво або уточнюючу довідку про навчання. Прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Не погодившись з рішеннями про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частинами 1- 3 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі – Порядок №637) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У даній справі спірним є питання щодо наявності у позивача страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.

Так судом встановлено що, рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 12.02.2025 №084350006036 було визначено, що вік позивача складає 61 рік 11 місяців 11 днів, страховий стаж - 45 років 2 місяці 3 дні.

Водночас, рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 27.03.2025 №084350006036 вік заявника склав 62 роки 1 місяць 3 дні, а страховий стаж зменшено 22 роки 8 місяців 17 днів.

При цьому, відповідно до матеріалів пенсійної справи, а саме розрахунку страхового стажу позивача для призначення пенсії за віком, здійсненого за зверненням позивача, судом встановлено, що спірні періоди трудової діяльності позивача частково зараховані до загального страхового стажу позивача, а саме: з 01.04.1979 по 01.04.1981; з 03.04.1981 по 22.04.1983; з 18.07.1983 по 31.01.1997; з 03.02.1997 по 31.12.1998 та складають 45 років 4 місяців 3 днів.

Також, до суду надано протокол щодо призначення пенсії від 26.03.2025 №084350006036 відповідно до якого встановлено, що позивачу призначено пенсію за віком з 25.02.2023 року.

Отже, посилання відповідача 1 в оскаржуваному рішенні на те, що страховий стаж позивача складає 22 роки 8 місяців 17 днів, не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується матеріалами електронної пенсійної справи позивача.

Водночас, суд зазначає, що за приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93, № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі – Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

За приписами п.2.8 Інструкції № 58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Одночасно, пунктом 2.12 Інструкції №58 передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.

Суд зауважує, що Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Верховний Суд в постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.

При цьому, слід зазначити, що ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV наділяє органи Пенсійного фонду правом вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Втім, до матеріалів справи не надано доказів того, що відповідачем 1 вчинялись будь-які дії, спрямовані на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити або спростувати страховий стаж позивача.

Також, щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1978 - 07.01.1979 в учбовому комбінаті, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту "д" частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Пунктом 8 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), встановлено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Судом встановлено, що в трудовій книжці НОМЕР_1 від 01.04.1979 зроблено запис про те, що у період з 01.09.1978 по 07.01.1979 позивач навчався в учбовому комбінаті.

Трудова книжка позивача містить інформацію про його трудовий стаж з відповідними записами про навчання, втім не містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на навчання та його закінчення; записи не скріплені підписом та печаткою підприємства, крім того відомості трудової книжки не підтверджуються посвідченням або іншими документами, що містять відомості про періоди навчання, у зв`язку з чим відповідачем правомірно не зараховано зазначений період до страхового стажу позивача.

Щодо не зарахування позивачу до страхового стажу періоду проходження військової служби, окрім вищезазначених висновків, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист Відповідно до пункту "в" частини 3 статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується: військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Частиною 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з положеннями абзацу 2 пункту 1 статті 8 Закону № 2011-XII час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби

Суд зазначає, що відповідно до запису трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1979 у період з 03.04.1981 по 22.04.1983 проходив службу у Радянській армії. Підстава внесення запису: військовий квиток НОМЕР_2 .

Суд зазначає, що вказаний запис повністю відповідає відомостям військового квитка серії НОМЕР_2 , а саме: згідно з пунктом 8 позивач призваний на строкову військову службу і направлення у військову частину 03.04.1981; згідно з пунктом 12 позивач звільнений із військової служби 22.04.1983 та направлений до РВК, щоб стати на військовий облік до 25.04.1983.

Відтак, враховуючи, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, суд зазначає, що відповідачем 1 протиправно не враховано у повному обсязі період проходження позивачем військової служби у Збройних Силах СРСР до його страхового стажу.

На підставі вищезазначеного, суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, протоколом відповідача 1 від 26.03.2025 №084350006036 позивачу призначено пенсію, водночас, будь-якого рішення, прийнятого відповідно до ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV, відповідачами суду не надано.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд виходить з того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Як зазначено вище, під час розгляду даної справи суд дійшов висновку, що відповідач протиправно призупинив виплату пенсії позивачу.

Зважаючи на характер допущеного порушення, відповідним способом захисту права є визнання протиправним та скасування рішення відповідача 1. Водночас, відсутні підстави для скасування рішення відповідача 2 від 12.02.2025 №084350006036, оскільки таке рішення було переглянуто відповідачем 1 та на його заміну прийнято рішення від 27.03.2025 №084350006036. Отже рішення від 12.02.2025 №084350006036 вичерпало свою дію, не породжує для позивача жодних прав та обов`язків, а його скасування в судовому порядку не матиме для позивача правових наслідків.

З метою захисту порушеного права наявні підстави для зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу та здійснити її виплату.

При цьому, жодні надані відповідачем суду письмові докази, а також відзив на позовну заяву не містять інформації про дату, з якої територіальним органом Пенсійного фонду призупинило виплату пенсії позивачу.

Відтак, порушене право позивача має бути поновлено з моменту призначення пенсійної виплати – з 25.02.2023, а виплата має бути здійснена з урахуванням раніше виплачених сум.

Водночас, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію за віком, не узгоджується з фактичними обставинами справи, оскільки судом встановлено, що позивачу була призначена пенсія за віком, однак її виплата протиправно призупинена, отже відсутні підстави для повторного призначення пенсії за віком позивачу.

Відтак, зважаючи на обрання позивачем не вірного способу захисту порушеного права, позов підлягає частковому задоволенню.

Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що з урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Індюкової Тетяни Володимирівни (вул. князя Володимира Великого, буд. 16, оф. 5, м. Дніпро, 49000), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013) про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.03.2025 №084350006036, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Взнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо зупинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з 25.02.2023 поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та здійснити виплату пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «15» січня 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль