Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №240/12561/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/12561/25

категорія 112030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом, в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову, просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 54 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 19.04.2024 про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її батька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі саме 1/5 частини 15 млн. грн в сумі 3 млн грн;

- зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю її батька ОСОБА_4 у повному розмірі, а саме - 15 млн. грн.;

- зобов`язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з загибеллю її батька ОСОБА_4 у розмірі 15 млн. грн з урахуванням раніше виплачених сум;

- установити судовий контроль за виконанням судового рішення у справі, а саме - зобов`язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дня набрання судовим рішенням у справі законної сили.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона звернулась до відповідача із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги (ОГД) у зв`язку з смертю батька під час дії воєнного стану в розмірах та в порядку, передбачених п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Зауважує, що на момент смерті ОСОБА_4 була єдиною неповнолітньою дитиною, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у розмірі 15 млн. грн. Однак, відповідач призначив їй лише 1/5 від цього розміру - 3 млн. грн, розподіливши (забронювавши) решту на померлих батьків та повнолітніх дітей, порушивши її право на отримання допомоги у повному розмірі (15 млн. грн).

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Міністерством оборони України (МОУ) надіслано відзив, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. Вказує, що дійсно, було помилково включено до складу можливих отримувачів допомоги померлих батьків ОСОБА_4 , проте дану помилку було в подальшому усунуто. Щодо включення повнолітніх дітей зазначає, що вони вважаються потенційно правомірними претендентами на частку ОГД, якщо було відсутнє підтвердження зворотнього (тобто відсутність спільного проживання або утримання). Таким чином, резервування МОУ відповідної частини суми ОГД на користь повнолітніх дітей не суперечило вимогам законодавства, і було правомірним кроком до завершення встановленого трирічного строку реалізації права.

Третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 надіслав пояснення, в яких зазначає, що за результатами проведеної роботи щодо встановлення кола осіб, які можуть звернутись за одноразовою грошовою допомогою у зв`язку з загибеллю ОСОБА_2 складено оновлений висновок щодо можливості виплати допомоги членам його сім`ї, згідно якого батьків військовослужбовця виключено з кола таких осіб у зв`язку зі смертю. При цьому зазначає, що повнолітні син та донька мають право на отримання одноразової грошової допомоги протягом трьох років. Оскільки повнолітніми дітьми - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не було подано заяв про відмову від такої винагороди, третьою особою було здійснено розподіл коштів в межах повноважень та з урахуванням усіх членів сім`ї.

Треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 письмових пояснень не подали.

Щодо строку звернення до суду з даним позовом, суд вважає за можливе поновити позивачу даний строк, оскільки матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що витяг з протоколу засідання Комісії Міноборони від 19.04.2024 № 75/168 позивач отримала як додаток до листа Міноборони від 12.02.2025 № 220/13/1225, раніше вказане рішення їй не надсилалось.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Відповідно до наказів Житомирського окружного адміністративного суду головуючий суддя Шуляк Л.А. перебувала у щорічній відпустці в періоди з 02.06.2025 по 18.06.2025, з 15.08.2025 по 05.09.2025, з 30.12.2025 по 02.01.2026 включно.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.

Суд, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_4 був мобілізований та проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , 08.07.2022 року був виключений зі списків цієї військової частини.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 17.06.2022, виданого Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального Міністерства юстиції (м.Київ) ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Витягом із наказу Військової частини НОМЕР_1 від 08.07.2022 року підтверджується, що смерть ОСОБА_4 пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

ІНФОРМАЦІЯ_1 складено та надіслано до Міністерства оборони України висновок від 27.12.2023 року, яким встановлено, що ОСОБА_1 має право на отримання грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 в частині 1/5 від 15 000 000грн.

Рішенням Міністерства оборони України, оформленого пунктом 54 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 19.04.2024 №75/168 призначено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю її батька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/5 частини 15 млн. грн в сумі 3 млн грн.

Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, а тому звернулась за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття Закону № 2011-ХІІ).

Тобто, на Державу покладається конституційний обов`язок посиленого соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей.

За правилами частини першої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовців - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

На момент виникнення спірних правовідносин редакцією статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ було визначено, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Частиною першою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (частина дев`ята статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 168.

Пунктом 2 постанови № 168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Державні органи, які зазначені у пункті 1 цієї постанови, мають право отримувати інформацію з державних реєстрів щодо осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється також сім`ям осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

Якщо сім`я загиблої особи одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими актами законодавства, здійснюється одна з таких виплат за її вибором.

На момент виникнення у членів сім`ї загиблого військовослужбовця права на отримання одноразової грошової допомоги механізм призначення і виплати такої одноразової грошової допомоги визначався Порядком № 975, пунктом 5 якого було також визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста.

Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.

Заява про відмову від отримання одноразової грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Тобто, за загальним правилом, визначеним пунктом 2 постанови № 168 днем виникнення у членів сім`ї, батьків та утриманців загиблого військовослужбовця права на отримання одноразової грошової допомоги є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Подібне за змістом положення, з яким пов`язується момент виникнення у членів сім`ї, батьків та утриманців загиблого військовослужбовця права на отримання одноразової грошової допомоги, міститься й у пункті 3 Порядку № 975.

При цьому, статус члена сім`ї має бути підтверджений документами, копії яких в силу вимог пункту 10 Порядку № 975 додаються до заяви про виплату одноразової грошової допомоги, зокрема:

свідоцтвом про народження військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - для виплати одноразової грошової допомоги батькам загиблого (померлого);

свідоцтвом про шлюб - для виплати грошової допомоги дружині (чоловікові);

свідоцтвом про народження дитини - для виплати одноразової грошової допомоги дитині.

Вказаними вище нормативно-правовими актами врегулюваний порядок, алгоритм і механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця у рівних частках чітко визначеним законодавством особам, які мають право на таку гарантовану державою одноразову грошову допомогу, а також можливість за взаємною згодою осіб або в судовому порядку вирішення питання щодо перерозподілу суми такої допомоги між чітко визначеними законодавством особами, які мають на неї право, у разі якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право.

В подальшому, наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 45 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» було затверджено Порядок і умови № 45, які визначають завдання органів військового управління, військових частин, установ, військових навчальних закладів щодо оформлення документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови № 168, алгоритм її призначення та виплати, перелік необхідних документів.

Пунктами 1.3 - 1.7 цих Порядку і умов № 45 визначено, що сім`ям загиблих військовослужбовців відповідно до пункту 2 постанови № 168 виплачується одноразова грошова допомога, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ, право на яку реалізується шляхом подання кожним, хто має право на її отримання, відповідної заяви; у разі звернення за отриманням одноразової грошової допомоги після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, інших осіб, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги між особами, які мають на неї право вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

З урахуванням викладеного, можливо дійти таких висновків: 1. Право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого). 2. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. 2. Право таких осіб на отримання ОГД визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця та може бути реалізовано протягом трьох років з цієї дати. 3. У разі, якщо одна із зазначених осіб у вказаний строк не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. 4. Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги між особами, які мають на неї право, вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Як видно із висновку ІНФОРМАЦІЯ_1 № 06/28169 від 27.12.2023, до кола осіб, які можуть звернутися за одноразовою грошовою допомогою у зв`язку з загибеллю ОСОБА_2 , окрім ОСОБА_1 , вказано також батьків, сина ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3.) та доньки ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_4.) загиблого військовослужбовця, право яких на розподіл частки допомоги потребує уточнення.

З огляду на вказану інформацію, було прийнято оспорюване рішення від 19.04.2024 №75/168, яким ОСОБА_1 призначено належну частку одноразової грошової допомоги, в розмірі 1/5 частини 15 000 000 грн, в сумі 3 000 000 грн.

В подальшому, від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла уточнена доповідь про результати проведеної роботи щодо встановлення кола осіб, які можуть звернутись за одноразовою грошовою допомогою у зв`язку з загибеллю ОСОБА_2 , та оновлений висновок щодо можливості виплати допомоги членам його сім`ї, згідно з яких батьків військовослужбовця виключено з кола таких осіб у зв`язку зі смертю.

На підставі вказаної доповіді, Міністерством оборони України прийнято рішення, оформлене пунктом 59 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 04.04.2025 № 70/1 про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її батька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 2/15 частини 15 000 000 грн, в сумі 2 000 000 грн.

Отже, до звернення до суду з даним позовом (06.05.2025) відповідачем усунуто виявлену помилку щодо включення до складу осіб, які можуть звернутись за одноразовою грошовою допомогою у зв`язку з загибеллю ОСОБА_2 , його померлих батьків.

Таким чином, наразі є спірним питання щодо визначення частки ОГД позивача із урахуванням частки повнолітніх дітей загиблого військовослужбовця.

Міністерство оборони України у відзиві зазначало, що повнолітні діти вважаються потенційно правомірними претендентами на частку ОГД, якщо було відсутнє підтвердження зворотнього (тобто відсутність спільного проживання або утримання), тому резервування відповідної частини суми ОГД на користь повнолітніх дітей не суперечило вимогам законодавства, і було правомірним кроком до завершення встановленого трирічного строку реалізації права.

Суд критично оцінює дані твердження відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій або не вчинення їх у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Як вже зазначено вище, згідно статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Тобто норма статті має відсилку до положень Сімейного кодексу України.

Визначення сім`ї міститься у ст.3 Сімейного кодексу України, зокрема, сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Законодавець розкриває зміст терміну "дитина" у ст. 6 СК України, зокрема, - правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Повноліття - це юридична категорія встановленого законом віку, з досягненням якого настає повна дієздатність громадянина, а також виникають права та обов`язки. В Україні повноліття наступає з 18 років.

Отже, положення Сімейного кодексу України відносять до членів сім`ї дружину, дітей та батьків, інших осіб, які спільно проживали із загиблим, пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Статтею 31 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Також слід врахувати, що за своєю природою одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер та спрямована на матеріальну підтримку, наскільки це можливо, всіх членів сім`ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника).

Як видно із матеріалів справи, на момент смерті військовослужбовця ОСОБА_2 його повнолітні діти - син ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3 не проживали разом з ним, не були пов`язані спільним побутом, тобто вони не були членами його сім`ї у розумінні ст.3 СК України. Зворотнього відповідачем та третіми особами не доведено.

Також на момент прийняття оспорюваного рішення були відсутні докази перебування вказаних осіб на утриманні загиблого військовослужбовця.

Виходячи з наведеного, у третіх осіб (сина ОСОБА_2 та доньки ОСОБА_3 ), як у повнолітніх дітей загиблого військовослужбовця не виникло права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої у пп. 1-3 п. 2 ст. 16 Закону №2011-XI, а тому їх безпідставно було включено до складу осіб, які можуть звернутись за одноразовою грошовою допомогою та зарезервовано їх частки.

Як наголосив Верховний Суд у постанові від 08.10.2024 у справі №280/9248/23, чинним законодавством не передбачено механізму резервування половини (частини) одноразової грошової допомоги за особою із непідтвердженим соціально-правовим статусом необхідним для можливості реалізації права у сфері соціального забезпечення (права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у рівних частках на всіх отримувачів), натомість передбачено, що якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги між особами, які мають на неї право, вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Суд вважає даний висновок релевантним до даних правовідносин, оскільки приналежність до складу сім`ї загиблого військовослужбовця чи перебування на його утриманні також мало бути підтверджено на момент прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги для резервування частки таких осіб.

За таких обставин, здійснивши резервування частки допомоги на повнолітніх дітей за відсутності доказів їх приналежності до членів сім`ї чи утриманців загиблого військовослужбовця, відповідач діяв всупереч статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ та пункту 10 Порядку № 975, а тому рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 54 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 19.04.2024 №75/168 про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її батька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/5 частини 15 млн. грн в сумі 3 млн грн є протиправним та підлягає скасуванню.

Також враховуючи надану ч.2 ст.9 КАС України судам адміністративної юрисдикції можливість вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 59 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 04.04.2025 № 70/1 про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її батька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 2/15 частини 15 млн. грн в сумі 2 млн. грн., як таке, що прийнято також із урахуванням резервування часток допомоги на повнолітніх дітей.

Щодо способу захисту порушеного права суд враховує наступне.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідач реалізував свої дискреційні повноваження шляхом прийняття рішень від 19.04.2024 та від 04.04.2025, які судом визнано протиправними.

При цьому, в ході розгляду даної справи було встановлено, що на момент прийняття оспорюваного рішення, позивач була єдиною особою, яка мала право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю її батька ОСОБА_4 та нею як суб`єктом звернення дотримано усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату.

З урахуванням наведеного, суд вважає належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю її батька ОСОБА_4 у повному розмірі, а саме - 15 млн. грн та провести виплату недоотриманої частини допомоги.

Щодо зобов`язання подати звіт по виконання судового рішення суд враховує, що згідно із ч.1 ст.382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Тобто це є правом, а не обов`язком суду.

При цьому, позивачем не наведено обставин, які свідчать про те, що відповідач може ухилитись від виконання судового рішення, а тому суд наразі не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт по виконання судового рішення.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність своїх рішень, а тому позовні вимоги слід задовольнити.

Розподіл судових витрат проводиться судом відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03049. РНОКПП/ЄДРПОУ: 00034022) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 54 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19.04.2024 №75/168 та рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 59 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 04.04.2025 № 70/1.

Зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її батька ОСОБА_4 у повному розмірі, а саме - 15 млн. грн та провести виплату недоотриманої частини допомоги.

Стягнути з Міністерства оборони України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.А.Шуляк

Повний текст складено: 14 січня 2026 р.

14.01.26