Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №160/27998/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року Справа № 160/27998/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

29 вересня 2025 року ОСОБА_1 через систему "Електронний Суд" звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2019 по 18.01.2023 (включно);

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2019 по 18.01.2023 (включно) із відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у період з 23.08.2018 по 23.02.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . За час проходження позивачем військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, зокрема, у вищевказаний період йому не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення, що призвело до отримання грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж це передбачено законодавством. У лютому 2025 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі №160/5253/25 даний позов задоволено частково, зокрема визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала в нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 23.08.2018 по 23.02.2019 (включно) в неповному розмірі; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 23.08.2018 по 23.02.2019 (включно) з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Враховуючи те, що судом у справі №160/5253/25 вирішено на користь позивача спір про виплату відповідачем індексації грошового забезпечення, відтак, відповідачем при звільненні не був проведений із позивачем остаточний розрахунок, у зв`язку з чим відповідач має сплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

Ухвалою суду від 01.10.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач 01.10.2025 повідомлений про відкриття провадження у справі, про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.

Втім, як у встановлений судом строк, так і станом на дату ухвалення рішення відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Також, ухвалою суду від 01.10.2025 було постановлено витребувати у Військової частини НОМЕР_1 :

- відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.12.2018 по 31.01.2019 (включно) в розрізі місяців;

- довідку з розрахунком грошових сум, виплачених позивачу при звільненні 23.02.2019;

- детальний розрахунок суми для виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі №160/5253/25;

- довідку з детальним розрахунком середньоденного грошового забезпечення позивача, обчисленим у відповідності до статті 27 Закону України «Про оплату праці», пунктів 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, виходячи з грошового забезпечення за два повних останніх місяці перед звільненням з урахуванням поточної індексації грошового забезпечення та індексації – різниці відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі №160/5253/25.

Ухвалою суду від 20.11.2025 повторно витребувано у Військової частини НОМЕР_1 :

- відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.12.2018 по 31.01.2019 (включно) в розрізі місяців;

- довідку з розрахунком грошових сум, виплачених позивачу при звільненні 23.02.2019;

- детальний розрахунок суми для виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі №160/5253/25;

- довідку з детальним розрахунком середньоденного грошового забезпечення позивача, обчисленим у відповідності до статті 27 Закону України «Про оплату праці», пунктів 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, виходячи з грошового забезпечення за два повних останніх місяці перед звільненням з урахуванням поточної індексації грошового забезпечення та індексації – різниці відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі №160/5253/25.

Також ухвалою суду від 20.11.2025 провадження у справі №160/27998/25 було зупинено до отримання витребуваних доказів.

Витребуваних доказів до суду не надійшло.

Ухвалою суду від 07.01.2026 поновлено провадження в адміністративній справі №160/27998/25 та продовжено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період часу з 23.08.2018 по 23.02.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі №160/5253/25 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягала в нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди проходження військової служби з 30.11.2017 по 31.05.2018 (включно), з 27.03.2019 по 27.03.2020 (включно), з 02.04.2020 по 02.10.2020 (включно), з 19.03.2021 по 31.12.2022 (включно) в неповному розмірі.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30.11.2017 по 28.02.2018 (включно), обчислену з врахуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала в нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 23.08.2018 по 23.02.2019 (включно) в неповному розмірі.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 23.08.2018 по 23.02.2019 (включно) з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.08.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 - залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 в адміністративній справі №160/5253/25 - залишено без змін.

Таким чином, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі №160/5253/25 набрало законної сили 20.08.2025.

Позивач вважає, що відповідачем при звільненні не був проведений із позивачем остаточний розрахунок, у зв`язку з чим відповідач має сплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 по справі №813/356/16.

Тож, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 по справі №821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі №813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Разом з цим, відповідачем не здійснено повного розрахунку з позивачем на час розгляду цієї справи.

Поряд із тим, редакція статті 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує шість місяців, то у відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців. Даний строк обчислюється від дати фактичного розрахунку за шість місяців затримки в зворотному відліку.

Варто зауважити, що спірні правовідносини виникнуть лише після фактичного розрахунку відповідача з позивачем на виконання рішення суду 26.05.2025 у справі №160/5253/25, і лише в тому випадку, якщо відповідач самостійно не здійснить виплату середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, та порушить право позивача на таку виплату.

За таких обставин суд дійшов висновку, що на час розгляду справи заявлені позовні вимоги є передчасними, оскільки в даному випадку відсутній об`єкт судового захисту.

За правилами пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

На підставі Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 8-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним.

За вказаних у справі обставин, суд вважає, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відповідачем ще не здійснено повного розрахунку з позивачем на час розгляду цієї справи, а відтак відсутні підстави стверджувати про наявність обґрунтованого порушення прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 22.04.2025 у справі №160/25872/24.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, отже позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись 8, 9, 72-77, 139, 242-244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 14 січня 2026 року.

Суддя Е.О. Юрков