Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №140/15406/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року ЛуцькСправа № 140/15406/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) з наступними позовними вимогами:

1) визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 1 грудня 2025 року (Протокол №4) про відмову в оформленні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

2) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі із ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ).

Із ОСОБА_2 має двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Також ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Позивач зазначає, що ОСОБА_2 не може надавати їм належного утримання, оскільки на даний час її місячний дохід після вирахування податків та військового збору становить приблизно 6 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 268 Сімейного кодексу України (далі - СК) мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Таким, чином, оскільки у малолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 немає осіб, які можуть надавати їм належне утримання, то такий обов`язок, згідно з нормою ч. 1 ст. 268 СК, покладено на вітчима ОСОБА_1 .

Отже, на утриманні в ОСОБА_1 перебуває четверо дітей, яких він за законом зобов`язаний утримувати, тому вважає, що має право на відстрочку на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.

Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі відповідач отримав 11.12.2025 у зареєстрований через підсистему «Електронний суд» кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, проте правом подачі відзиву, у становлений ухвалою строк, не скористався.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі із ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ).

Із ОСОБА_2 має двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Також ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Їхній батько записаний відповідно до ч. 1 ст. 135 СК: за вказівкою матері.

Діда та баби діти не мають: батько ОСОБА_2 після розірвання шлюбу із матір`ю у 1994 році, виїхав до Російської Федерації і з того часу зв`язку з ним немає, а мати померла ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Повнолітніх братів та сестер ОСОБА_8 та ОСОБА_9 також не мають.

ОСОБА_2 не може надавати їм належного утримання, оскільки на даний час її місячний дохід після вирахування податків та військового збору становить приблизно 6 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 268 СК мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Таким, чином, оскільки у малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 немає осіб, які можуть надавати їм належне утримання, то такий обов`язок, згідно з нормою ч. 1 ст. 268 СК, покладено на вітчима ОСОБА_1 .

26.11.2025 ОСОБА_1 подав заяву про оформлення відстрочки на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до якої долучив підтверджуючі наведені вище обставини документи.

Однак, рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 від 01.12.2025 (протокол №4), ОСОБА_1 відмовлено в оформленні відстрочки. Підставою зазначено: надані як підтвердні документи не підтверджують факт перебування на утриманні ОСОБА_1 чотирьох неповнолітніх дітей, двоє з яких доводяться пасинками заявнику, оскільки у них є рідний батько - ОСОБА_10 (далі- ОСОБА_7 ).

Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №№2232-XII).

Відповідно до вимог ст. ст. 20, 22 Закону №2232-XII на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються військовозобов`язані громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (для вищого офіцерського складу - до 65 років).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) призов громадян на військову службу під час мобілізації здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади.

На підставі указів Президента України від 24.02.2020 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69/2022 «Про загальну мобілізацію», затверджених парламентом шляхом прийняття відповідних законів, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, оголошено та проводиться загальна мобілізація. Строк дії правового режиму воєнного стану та проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався та діє донині.

26.11.2025 ОСОБА_1 подав заяву про оформлення відстрочки а підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Пунктом 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Відмова комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 від 01.12.2025 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на підставі цієї норми ґрунтується на тому, що заявник не підтвердив факт перебування на утриманні ОСОБА_1 чотирьох неповнолітніх дітей, двоє з яких доводяться пасинками заявнику.

Оцінюючи аргументи сторін щодо правомірності оскарженого рішення суд враховує таке:

на початку 2024 року у зв`язку з триваючою військовою агресією Російської Федерації проти України, нарощуванням зусиль агресора щодо подальшого захоплення території України, постало питання щодо удосконалення механізмів проведення заходів мобілізації для залучення більшої кількості населення на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а також забезпечення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів та удосконалення окремих питань проходження військової служби. З метою вирішення цієї проблеми було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX (набрав чинності 18.05.2024), яким внесені численні зміни до законодавства України, в тому числі й до Закону №3543-XII.

Серед іншого, частиною п`ятою статті 22 Закону №3543-XII в редакції Закону №3633-IX було визначено, що порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України; цей порядок визначає порядок надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення, процедури оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, механізм відправлення військовозобов`язаних та резервістів до місць проходження військової служби тощо.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону №3543-XII (в редакції Закону № 3633-IX) Кабінет Міністрів України 16.05.2024 прийняв Постанову №560, якою затвердив «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі - Порядок №560), що містить розділ «Надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення».

Так, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (п. 56 Порядку №560).

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації) (пункт 57 Порядку 560).

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання (пункт 58 Порядку №560).

В Додатку 5 до Порядку №560 наведено «Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»», окремо для кожної категорії осіб, які мають право на відстрочку відповідно до статті 23 Закону №3543-XII.

Суд вважає, що законодавець та уряд в такий спосіб чітко регламентували діяльність усіх без винятку підрозділів комплектування в межах держави та усунули можливість посадових осіб РТЦК та СП на місцях на власний розсуд тлумачити закон та самостійно визначати перелік документів, необхідних та достатніх для надання відстрочки від призову за мобілізацією.

Так, за пунктом 3 частини першої цієї статті (жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці») Порядок №560 передбачає необхідність подання свідоцтв про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.

Отже, Порядок №560 для підтвердження факту перебування трьох і більше дітей віком до 18 років на утриманні жінки/чоловіка передбачає необхідність подання:

- свідоцтв про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного, тобто підтвердження батьківства заявника щодо трьох і більше дітей;

- інших документів (залежно від індивідуальної ситуації кожного заявника/заявниці), що підтверджують факт перебування трьох і більше його/її дітей на утриманні військовозобов`язаного/ої.

Суд проаналізував наведені вимоги Додатку 5 до Порядку №560 та дійшов висновку, що такі корелюються з положеннями СК України. Так, СК України (далі - СК України) визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів (стаття 1). СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини:

- між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (частина перша статті 2 СК України);

- між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком (частина друга статті 2 СК України).

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (стаття 3 СК України).

Права та обов`язки матері, батька і дитини визначені Розділом ІІІ СК України. Так, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу (статті 121 СК України). Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя (батьків) підтверджується Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (стаття 122 СК України).

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина перша статті 180 СК України). Дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування (ст. 172 СК України).

Правовий статус, права та обов`язки вітчима визначені Розділом V «Права та обов`язки інших членів сім`ї та родичів» СК України. Так, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні (стаття 260 СК України). Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ст.268 СК України). Повнолітні падчерка, пасинок зобов`язані утримувати непрацездатних мачуху, вітчима, якщо вони потребують матеріальної допомоги і якщо вони надавали падчерці, пасинкові систематичну матеріальну допомогу не менш як п`ять років, за умови, що падчерка, пасинок можуть надавати матеріальну допомогу. Обов`язок падчерки, пасинка по утриманню мачухи, вітчима виникає, якщо у мачухи, вітчима немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина, братів та сестер або якщо ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання (ст. 270 СК України).

Аналіз наведених норм сімейного законодавства дозволяє зробити однозначний висновок про різний правовий статус батька та вітчима, а також про цілком різні (відмінні) взаємні права та обов`язки, що виникають між батьком та сином/дочкою, вітчимом та пасинком/падчеркою. Суд також враховує, що у випадку усиновлення дітей в актовому записі про народження дитини змінюються відомості щодо батьків (батьком вказується усиновлювач) дитини, у тому числі дати та місця її народження, дати державної реєстрації народження.

Вертаючись до оцінки обставин цієї справи суд враховує, що неповнолітні громадяни України ОСОБА_6 та ОСОБА_7 мають як мати ОСОБА_2 , так і батька ОСОБА_7 , котрі відповідно до закону зобов`язані утримувати своїх дітей до повноліття. І саме з обставиною перебування на утриманні батька/матері трьох і більше неповнолітніх дітей Закон №3543-XII пов`язує можливість їх тимчасового звільнення (до досягнення дитиною повноліття) від виконання конституційного обов`язку захисту Вітчизни.

Станом на 26.11.2025 ОСОБА_7 не позбавлений батьківських прав та не є боржником за виконавчими провадженнями щодо стягнення аліментів на утримання власних неповнолітніх дітей.

Попри те, що ОСОБА_2 розлучилася з ОСОБА_7 ще в 2010 році, в справі відсутні будь-які докази існування до 26.11.2025 спорів між ними щодо невиконання батьком обов`язку щодо утримання власних неповнолітніх дітей, що проживають з матір`ю. Позов про позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав ОСОБА_2 до суду не подала, дані обставини у справі відсутні.

Суд враховує, що ОСОБА_1 є вітчимом двох неповнолітніх пасинків та в силу закону має право брати участь в їх вихованні.

Позивач зазначає, що ОСОБА_2 не може надавати їм належного утримання, оскільки на даний час її місячний дохід після вирахування податків та військового збору становить приблизно 6 000,00 грн.

Суд враховує, що ОСОБА_1 має право на брати участь у вихованні пасинків, що проживають із ним, а додані до позову докази доводять, що позивач бере участь в освітньому процесі дітей, відвідує батьківські збори, цікавиться станом навчання та поведінки дітей, щоденно приводить вранці учнів до закладу освіти, а після уроків чекає і забирає додому. Проте, такі докази не доводять тієї обставини, що пасинки перебувають на утриманні ОСОБА_1 в розумінні СК України та Порядку №560 чи що діти в принципі потребують утримання від позивача.

Разом з тим, у неповнолітніх дітей є їх батько ОСОБА_7 , а також цілком ймовірно можуть бути діди, баби та повнолітні брати/сестри, тобто інші члени сім`ї та родичі зі сторони батька, які в силу закону зобов`язані утримувати дітей та перебувають «в черзі» на виконання цього обов`язку перед вітчимом. Суд враховує, що позивач у заяві від 26.11.2025 та позовній заяві не довів, що такі особи відсутні чи з поважних причин не надають або не можуть надавати його пасинкам належного утримання.

Позивач не надав будь-яких доказів власної спроможності утримувати дружину та пасинків (напр., відомостей про власні доходи тощо), в тому числі у порівнянні з доходами дружини. За таких обставин твердження позивача про перебування дружини та чотирьох неповнолітніх дітей на його утриманні, без пояснення джерел власних доходів, є голослівними та не доводять обґрунтованості його позовних вимог.

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія при РТЦК та СП вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання. Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов`язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв`язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6. Про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що відповідач діяв відповідно до пункту 60 Порядку №560 та прийняв законне та обґрунтоване рішення у встановлені законодавством строки. Суд, враховуючи наведені вище мотиви, визнає, що відповідач за наслідками вивчення заяви ОСОБА_1 від 26.11.2025 дійшов правильного висновку, що надані заявником документи не доводять факту перебування неповнолітніх дітей ОСОБА_7 , ОСОБА_6 на його утриманні відповідно до статті 23 Закону №3543-XII та Порядку №560, а тому правомірно прийняв рішення про відмову у наданні відстрочки, зафіксоване в протоколі засідання комісії; при цьому заявника належно повідомлено про прийняте відповідачем рішення у передбачений Порядком №560 спосіб.

Отже, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та скасування рішення слід відмовити з мотивів їх безпідставності. З огляду на висновок суду по суті основних вимог в задоволенні похідних позовних вимог також слід відмовити.

Враховуючи висновок суду по суті позову понесені позивачем судові витрати покладаються на нього. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, що підлягають розподілу за наслідками прийняття цього рішення суду.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Суддя В.В. Дмитрук