Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №337/1827/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 15.01.2026 Справа № 337/1827/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/424/26 Головуючий у 1-й інстанції: Завіновська А.П.

Є.У.№337/1827/25 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Кочеткової І.В.,

суддів: Кухаря С.В.,

Полякова О.З.

розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредитування,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 листопада 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулось до суду позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначило, що 04.10.2019 ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС» уклала з ОСОБА_1 кредитний договір № 10001041806, за умовами якого відповідачці було надані кредитні кошти в розмірі 8 000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом 1% на день строком до 03.11.2019.

ОСОБА_1 користувалася коштами, але своєчасно та в повному обсязі не здійснювала платежі, внаслідок чого станом на день подання позовної заяви утворилася заборгованість на загальну суму 29 200 грн., з якої за основною сумою боргу (тілом кредиту) – 8 000 грн., відсотками за користування кредитними коштами – 21 200 грн., яку ОСОБА_1 , добровільно не сплачує.

05.09.2022 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу № 556/ФК-22, у відповідності до умов якого останнє набуло права вимоги за вказаним кредитним договором.

Отже, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором на загальну суму 29 200 грн., та судові витрати.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Підтримавши доводи позовної заяви, вказали на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам.

Зазначають, що у відповідності до умов кредитного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, вказаний позичальником при укладенні кредитного договору. Кредитний договір було укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний, зокрема, через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Зазначає, що кредитний договір укладений між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС» та відповідачкою повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, нормативно-правове регулювання укладання електронного Кредитного договору та процедура укладання електронного кредитного договору детально описана позивачем в позовній заяві.

Відповідно до реквізитів Договору № 10001041806 від 04.10.2019, укладеного між сторонами, відповідач підписав договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Отже договір між первісним кредитором та відповідачем укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису.

Ухвалу про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги, було надіслано відповідачу ОСОБА_2 за вказаною нею адресою, проте 06.01.2026 року рекомендоване повідомлення про вручення поштової кореспонденції було повернуто до апеляційного суду «як не вручене».

Відповідно до довідки про електронну доставку, представник ОСОБА_2 – адвокат Яресько Т.В. отримав копію апеляційної скарги в електронному суді 15.12.2025 о 18:34:40 (т.2 а.с.78).

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив, проте це не заважає її розгляду за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Встановлено, що між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 , укладено електронний договір, та договір № 10001041806 від 04.10.2019 відповідно до умов якого, відповідачці начебто надано кредит в розмірі 8 000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом 1 % на день, строком до 03.11.2019 (а.с. 34-35, 36-37 т. 1, а.с. 17-20 т. 2).

Крім того, позивачем надано суду додаткові угоди про зміну умов договору від 08.11.2019, 10.12.2019, 10.01.2020, 11.02.2020, 12.03.2020, 13.04.2020, 15.05.2020, 10.06.2020, 10.07.2020, 19.07.2020, 12.08.2020, 26.08.2020, 09.09.2020, 28.09.2020, 10.11.2020, 25.11.2020, 09.12.2020, 24.12.2020, 15.01.2021, 27.01.2021, 12.02.2021, 23.02.2021, 13.03.2021, 30.03.2021, 12.04.2021, 26.04.2021, 12.05.2021, 25.05.2021, 09.06.2021, 24.06.2021, 09.07.2021, 04.08.2021 (а.с. 162-209 т. 1).

Водночас вказані документи не містять підпису ОСОБА_1 , ані власноруч, ані в розумінні ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно інформаційної довідки ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» за вих. № 62/59/12 від 14.12.2022, 04.10.2019 ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС» перерахувало на картковий рахунок (платіжна карта НОМЕР_1 ) - 8 000 грн. кредитних коштів (а.с. 38 т. 1).

Крім того, позивачем до позову долучено розрахунок заборгованості (а.с. 39-44 т. 1).

05.09.2022 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС`і ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу № 556/ФК-22 (а.с. 45-51 т. 1).

30.10.2023 ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» направило ОСОБА_1 досудову вимогу, в якій рекомендовано сплатити заборгованість за кредитним договором у розмірі 29 200,00 грн., в термін до 30.11.2023 року (а.с. 52 т. 1).

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» займається наданням інших фінансових послуг, та іншою допоміжною діяльністю у сфері фінансових послуг крім страхування та пенсійного забезпечення, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» свою діяльність здійснює на підставі статуту (а.с. 19-33 т. 1).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту укладення Договору споживчого кредиту № 10001041806 від 04.10.2019 між ТОВ К «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 .

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже із аналізу означених норм матеріального права слід дійти висновку, що договір, який укладається його сторонами в електронній формі, безумовно повинен містити електронний цифровий підпис, зокрема, у конкретному випадку позичальника (відповідача). або електронний підпис одноразовим ідентифікатором сторони, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надісланий іншій стороні цього договору (позикодавцю).

Із укладеного 04 жовтня 2019 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС`та ОСОБА_1 договору про надання споживчого кредиту № 10001041806 вбачається, що він укладений між сторонами у електронній формі на умовах строковості, зворотності, платності, зобов`язання позичальника повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.

Вказаний кредитний договір (оферту) укладено ОСОБА_1 в електронній формі в особистому кабінеті позичальникана офіційному веб - сайті ТОВ ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» з використанням сервісу online-кредитування https://cashberry.com.ua/. У ньому ОСОБА_1 зазначила свої особисті дані, а саме прізвище, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер та серію паспорта громадянина України, електронну пошту та адресу місця проживання, номер мобільного телефону. Позичальник підтвердив, що ознайомився з Правилами оферти, Правилами надання коштів у позику та істотними умовами правочину, погодився та прийняв Оферту щодо укладення спеціальних умов №10001041806 від 04 жовтня 2019 року, підписаний договір електронним підписом ОСОБА_1 , відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, вказаний позичальником при укладенні кредитного договору. Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Факт укладення між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС`та ОСОБА_1 вказаного кредитного договору не оспорюється позичальником. Матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до суду із вимогами щодо розірвання кредитного договору, визнання кредитного договору недійсним чи неукладеним.

При цьому наявні у матеріалах справи докази доводять факт укладення 04.10.2019 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 договору про надання споживчого кредиту № 10001041806.

Кредитні кошти у сумі 8000,00 грн. були перераховані ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС» на реквізити платіжної карти ОСОБА_1 , згідно інформаційної довідки ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» за вих. № 62/59/12 від 14.12.2022, 04.10.2019 ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС`перерахувало на картковий рахунок (платіжна карта НОМЕР_1 ) - 8 000 грн. кредитних коштів та підтверджується відповіддю від 05.08.2025 року, від АТ «ПРИВАТБАНК», відповідно до якої платіжна картка № НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 04.10.2019 на вказану карту здійснено переказ коштів - ID платіж 1135763461 в розмірі 8 000 грн..

Оскільки перерахунок кредитних коштів ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС» здійснювало через платіжні сервіси АТ «ПРИВАТБАНК» без відкриття рахунків та емітування у цьому банку платіжної картки позичальника, у листі №20.1.0.0.0/7-250717/40079-БТ на 337/1827/25 від 01.07.2025 та виписки за договором №б/н за період 04.10.2019 -12.10.2019 відображена інформація щодо реквізитів карткового рахунку відповідача, на який було здійснено перерахунок кредитних коштів на виконання умов кредитного договору (картковий рахунок НОМЕР_2 , переказ коштів ID платежу 1135763461) (т. 1 а.с.234, 235).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку відмовляючи у задоволенні позовних вимог, оскільки з кредитного договору, що міститься в матеріалах справи, вбачається, що вказаний договір містить підписи сторін, зокрема, і позичальника за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію», а саме електронного підпису ОСОБА_1 , який прийняв пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надісланий іншій стороні цього договору – позикодавцю.

Позивачем надано докази на підтвердження перерахування позичальнику первісним кредитором кредитних коштів у сумі 8000,00 грн. згідно умов укладеного між сторонами договору.

Зазначене свідчить про наявність у матеріалах справи належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач виявив волю на укладення кредитного договору, заборгованість за яким є предметом розгляду судом цієї цивільної справи.

Ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Частино 1 статті 1049 ЦК України, встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Вказане узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №753/23979/15-ц (провадження №61-32621св18), у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №357/2127/18 (провадження №61-10574св19), де суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що виписки з особового рахунка клієнта банку можуть слугувати як документи, що підтверджують фінансові операції.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15 зазначено, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У постанові від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором Верховний Суд зазначив, що банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Така позиція викладена і в постанові КЦС ВС від 31.05.2022 № 1914/329/15ц (провадження №61-3753св22).

Тобто, виписка з карткового рахунку, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом того, що відповідач має заборгованість за кредитним договором.

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження №61-9618св19).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частинами 1, 2 статті 83 ЦПК України передбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Як передбачено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов`язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає право кредитора вимагати їх повернення.

Згідно умов вказаного договору відповідачу було надано кредит у розмірі 8000,00 грн. зі сплатою процентів - процентна ставка 1 % на день, строком кредитування 30 календарних днів (а.с.36).

Свої зобов`язання за кредитним договором первісний кредитор виконав належним чином, надавши відповідачу кредит в розмірі 8000,00 грн.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача по кредитному договору, ОСОБА_1 отримавши кредитні кошти свого зобов`язання щодо їх повернення та сплати відсотків за користування кредитними коштами не виконала, у зв`язку із чим утворилась заборгованість за період з 04.10.2019 по 17.11.2021, у загальному розмірі 29 200 грн., з яких 8000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 21 2000 грн. - заборгованість за відсотками.

Крім того, з розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 04.10.2019 по 17.11.2021 ОСОБА_1 неодноразово здійснювала платежі з погашення боргу та частково виконувала умови договору, вчиняючи тим самим конклюдентні дії, що свідчать про визнання нею факту укладання кредитного договору.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Отже, в даному випадку надано достатні докази на підтвердження порушення відповідачем умов кредитного договору та наявності у відповідача відповідного розміру заборгованості, при цьому відповідачем доказів на спростування вказаних обставин не надано.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

05.09.2022 між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу № 556/ФК-22, за умовами якого ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» відступило право вимоги на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».

Згідно до п.2.1 Договору факторингу: Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права Вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п.4.1. Договору факторингу: право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги у формі наведеної в Додатку № 1 до цього Договору, за умовами виконання Фактором вимог перерахування сум грошових коштів фінансування передбачених Розділом 3 Договору.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення вимог позову.

Згідно з положеннямист.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову – на відповідача.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи суд дійшов висновку про задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання до суду позову у розмірі 2 422,40 грн (3 028 х 0.8) та апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн., що разом складає 6056 грн.

Щодо доводів апеляційної про перерозподіл судових витрат, а саме витрат на професійну правову допомогу.

У позовній заяві ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» просило суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн. Та в апеляційній скарзі, понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн., що загалом становить 15000 грн.

Відповідно до частини першої та другої статті137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на зазначене, положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивача в суді першої та апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає про таке.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України значено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

За приписами ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів,рахунків тощо).

Так, зважаючи на те, що представник ТОВ «ДІЖДИ ФІНАНС» просить відшкодувати їм витрати на правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанції на загальну суму 15 000 грн. з урахуванням складності справи, обсягу виконаних робіт адвокатом, враховуючи принципи розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

Куруючись ст. ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 листопада 2025 року у цій справі скасувати.

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (місце знаходження, 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора І.Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за кредитним договором №10001041806 від 04.10.2019 р. у розмірі 29 200 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (місце знаходження, 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора І.Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 42649746) витрати по оплаті судового збору за подання позову у розмірі 2422,40 гривень, за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 гривень, а всього 6056,00 гривень (шість тисяч п`ятдесят шість гривень), а також компенсацію судових витрат на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 7 000 тисячі гривень (сім тисячі гривень).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуюча І.В. Кочеткова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков