Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №297/1152/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 297/1152/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 січня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача - Кожух О.А.,

суддів – Мацунича М.В., Джуги С.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 30 травня 2025 року (головуючий суддя Фейір О.О.) у справі № 297/1152/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», в інтересах якого представляє за довіреністю Костюшок Павло Миколайович, звернулося в Берегівський районний суд Закарпатської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики №7264515 в розмірі 30000 грн., та за договором позики №79861948 в сумі 25 665 грн.

Позовні вимоги позивачем мотивовано тим, що 17 квітня 2024 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №7264515, який підписано електронним підписом позичальника, згідно якого остання отримала грошові кошти на погоджений умовами договору строк, шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки відповідачки, та зобов`язалася повернути суму позики і сплатити проценти та інші платежі, пов`язані з виконанням даного договору. Однак, всупереч умовам договору позики, відповідачка не виконала свого зобов`язання, у зв`язку з чим має непогашену заборгованість за вищевказаним договором позики в розмірі 30 000 грн, з яких 10000 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 15000 грн – сума заборгованості за процентами за користування позикою; 5000 грн – сума заборгованості за процентами на прострочену позику.

Позивач зазначає, що 11.01.2024 між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу №11-01/2024, у відповідності до умов якого ТОВ «МАНІФОЮ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «МАНІФОЮ» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Позивач стверджує, що, відповідно до реєстру боржників №7 від 18.09.2024 до договору факторингу №11-01/2024 від 11.01.2024, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 30 000 грн.. Таким чином, вважає, що ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором позики №7264515 в розмірі 30000 грн..

Крім того позивач зазначив, що 24 квітня 2024 року, між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №79861948, згідно з яким остання отримала грошові кошти на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на її банківський картковий рахунок, та зобов`язалася повернути таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково, та сплатити проценти від суми позики. Однак, всупереч умовам договору позики, відповідачка не виконала свого зобов`язання, у зв`язку з чим має непогашену заборгованість за вищевказаним договором позики в розмірі 25 665 грн..

Разом з тим, вказує, що 14.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №14/06/21, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі і права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за договором позики №79861948 від 24 квітня 2024 року, в сумі 25 665 грн..

Позивач стверджує, що, відповідно до реєстру боржників №32 від 25.09.2024 до договору факторингу №14/06/2021 від 14.06.2021, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 у вказаній вище сумі, з яких 15000 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 3375 грн – сума заборгованості за процентами; 7290 грн – сума заборгованості за процентами за понадстрокове користування позикою.

Позивач вказує, що після переходу права грошової вимоги до відповідачки, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ні на рахунки попереднього кредитора. А тому, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики №7264515 в розмірі 30000 грн., та за договором позики №79861948 в сумі 25 665 грн..

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 30 травня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором позики №7264515 від 17 квітня 2024 року – в розмірі 30000 (тридцять тисяч) гривень та за договором позики №79861948 від 24 квітня 2024 року – в сумі 25 665 (двадцять п`ять тисяч шістсот шістдесят п`ять) гривень.

Вирішено питання судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем доведено укладення кредитних договорів з відповідачкою, погоджено сторонами основні умови договорів, а сума заборгованості підтверджена наданим позивачем розрахунком. Суд визнав доведеним належним доказом перехід права грошової вимоги до ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «ЄАПБ», відповідно до реєстру боржників як за договором позики №7264515 в розмірі 30000 грн. так і за договором позики №79861948 в сумі 25665 грн.

Узагальнені доводи апеляційної скарги на рішення суду

На це рішення подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Вважаючи рішення місцевого суду таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, прийняте на підставі доказів позивача, до яких слід було віднестись критично та просила скасувати та повернути до суду першої інстанції для призначення до розгляду в загальному порядку.

Апелянт у своїй скарзі заперечує укладення кредитних договорів з позивачем, оскільки жодних документів не підписувала, а тому вважає, що не зобов`язана повертати кредит, проценти та пеню.

Вказує, що у матеріалах справи відсутні договори позики, копії анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг та витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» укладені нібито нею через вісім днів з дня набуття повноліття в установі банку в м.Києві. Вважає, що суд зобов`язаний був витребувати від позивача оригінали всіх документів, оцінити їх з точки зору наявності або відсутності підробки, і в разі сумніву в їх належності призначити відповідну експертизу.

Зазначає, що судом першої інстанції допущено ряд порушень процесуального законодавства, зокрема не враховано відсутність договорів по яких проводиться стягнення та неспіврозмірність нібито взятого кредиту та суми, яку відповідач зобов`язана повернути товариству.

Вказує, що позивачем не дотримано вимог п.2, 8, 9, 10 ч.3 ст.175 ЦПК України, зокрема не зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані (позивача, відповідача, не зазначено доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, не вказано попередній розрахунок судових витрат, а також не надано підтвердження позивача про те, що ним не поданого іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. Крім того позивачем не було подано копій позовної заяви для відповідача.

У зв`язку з наведеним відповідач вважає, що провадження у справі неможливо відкрити до усунення вказаних недоліків, тому заяву слід залишити без руху, а позивачу надати строк для їх усунення.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

На вказану апеляційну скаргу позивач ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» подало відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення місцевого суду залишити без змін.

У відзиві товариство вказує, що кредитний договір в електронному вигляді був підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, вказаний позичальником при укладенні кредитних договорів та договору позики.

Посилаючись на норми Закону України «Про електронну комерцію» позивач зазначив, що договір, укладений в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до правил є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.

У відзиві позивач зазначив про додаткові верифікації банківської карти клієнта, що дає змогу встановити власника банківської карти та особу, яка заповнює заявку, як одну і ту саму особу.

Вказує, що кредитні договори та договір позики були підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов цих договорів. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Посилаючись на ч.2 ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», позивач зазначив, що у разі надсилання електронного документа кільком адресатам або у разі його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа. Тому якщо створюється електронний документ на комп`ютері чи ноутбуці, а потім зберігається на інший носій (флеш-накопичувач, картка, диск), то відповідно до Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», збережений примірник буде оригіналом електронного документа. Відтак зазначив, що, оскільки позов подавався у паперовому вигляді, тому і копія кредитного договору була подана у паперовому вигляді. У випадку необхідності, за вимогою суду ТОВ «ФК «ЄАПБ» може надати суду оригінал електронного договору, які знаходяться у позивача.

У відзиві позивач зазначає про під ставність вимог до відповідача у зв`язку із відступленням права вимоги первісним кредитором до нового кредитора, додавши копію витягу з реєстру боржників.

Межі розгляду справи апеляційним судом

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд даної справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла таких висновків.

Фактичні обставини справи та застосовані норми права

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підписуза допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Враховуючи положення частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Належним виконанням зобов`язань з боку позичальника є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 17 квітня 2024 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики №7264515, який підписано електронним підписом позичальника, згідно якого остання отримала грошові кошти в сумі 10 000 грн. на погоджений умовами Договору строк до 06 липня 2024 року, шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки відповідачки НОМЕР_1 , та зобов`язалася повернути суму позики та сплатити проценти та інші платежі, пов`язані з виконанням даного договору (а.с. 8-13, 16-18).

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору позики, за цим договором позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти (позику), а позичальник приймає на себе обов`язок повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) та сплатити позикодавцю проценти за користування позикою та всі інші платежі відповідно до умов цього договору.

Згідно п.п. 2.5. договору позики, позика надається позичальником шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки, зареєстрованої позичальником для цієї цілі в особистому кабінеті на веб-сайті товариства протягом 3 днів з дати підписання договору.

Відповідно до розділу 9 Договору позики накладення підписів у договорі сторонами здійснюється шляхом направлення позикодавцем одноразового ідентифікатора на картковий номер телефону, зареєстрований позичальником в особистому кабінеті для підпису договору позики (п.9.2.1 Договору). Підписання договору позики позичальником здійснюється електронним підписом одноразовим ідентифікатором шляхом введення його значення у відповідне поле (п.9.2.2 договору).

Згідно з відомостей, що містяться в розділі 11 договору позики (реквізити та підписи сторін) вбачається, що вказаний договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (v36160) (а.с.13).

Крім того, 24 квітня 2024 року, між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №79861948, згідно з умовами сума позики складала 15000 грн. строком на 30 днів, із фіксовано процентною ставкою 0.75% в день та у разі понадстрокового користування - 2,70% за день. Датою повернення позики сторонами визначено до 23.05.2024. Отримання позики в договорі визначено шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, яка зобов`язалася повернути таку ж суму грошових коштів та сплатити Проценти від суми позики (а.с. 30-33).

Пунктом 5 вказаного договору визначено, що підписанням вказаного Договору позики позичальник підтверджує, що ознайомився на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ з повною інформацією щодо Позикодавця та його послуги, що передбачена ст.9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст.7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії». (п.п. 5.1. п. 5 Договору позики), а також погодилася, що до моменту підписання Договору позики ознайомлена таким та з Правилами надання грошових коштів у позику, розміщених на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/, та підтвердив, що наслідки укладення вказаного Договору йому зрозумілі.

Пунктами 21 та 22 договору сторони визначили технологію укладення договору, а саме такий укладено у вигляді електронного документа, шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-комунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису позичальника, згідно із Законом України «Про електронну комерцію».

Встановивши, що відповідачка ОСОБА_1 акцептувала оферту та підписала договір позики №7264515 від 17.04.2024 електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора (а.с.13), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про наявність зобов`язань у сторін договору, що узгоджується із ст.ст.6, 627 ЦК України та ст.ст.11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Договір позики №79861948 від 24.04.2024 був також підписаний позичальником ОСОБА_1 шляхом електронного підпису одноразовим ідентифікатором 34028, відповідно до умов вказаного договору, визначених пунктами 21 та 22.

Вказані договори містять паспортні дані ОСОБА_1 - серію та номер паспорту, адресу позичальника та ІПН, номер телефону, електронну адресу. Таку ж адресу проживання апелянт зазначила у своїй апеляційній скарзі (с. Свобода – це є с. Бакош Берегівського району), тобто вона є актуальною. В той же час, апелянт не зазначила ні електронну адресу, ні номер телефону, вказавши, що контактний телефон відсутній.

У постанові від 16.12.2020 у справі №561/77/19 Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернетмагазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».

Уклавши дані договори на умовах, викладених у них, відповідачка тим самим засвідчила свою згоду з ними та взяла на себе зобов`язання виконувати умови, які були в договорах закріплені.

Вказаними доказами спростовуються доводи відповідачки щодо не укладення договорів позики.

Щодо доводів апелянта відносно неналежних доказів у справі, у зв`язку з поданням позивачем копій документів, а не оригіналів суд зазначає наступне.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п`ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Під час ухвалення рішення суд вирішує питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються (пункт 1 частини першої статті 264 ЦПК України).

Судом встановлено, що договір позики №7264515 було укладено сторонами в інформаційно-комунікаційній системі позикодавця – на веб-сайті https://money4you.ua (пункт 9.4 Договору). Договір позики №79861948 укладено шляхом з використанням мобільного застосунку MyCredit. Позичальника ідентифіковано за допомогою системи BankID НБУ (пункт 23 договору). Таким чином вбачається, що вказані договори було укладено в електронній формі.

Відповідно до ч.1 ст.100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Згідно з ч.2 ст. 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Постановою Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29.03.2021 у справі №554/5090/16-к (провадження №51-1878кмо21) розтлумачено порядок оцінки електронного доказу та його допустимості. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Відповідно до приписів ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа, де матеріальний носій є способом збереження інформації, який має значення тільки тоді, коли електронний документ виступає речовим доказом. Таким чином, ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія.

Суд приймає до уваги той факт, що оскільки позов подавався у паперовому вигляді, тому і копія кредитного договору була подана у паперовому вигляді.

Крім того, в позовній заяві та у відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» зазначило, що оригінали електронних договорів знаходяться у позивача.

Оскільки відповідачем не заявлялось клопотання про дослідження судом оригіналу договору позики та не ставилось питання про визнання такого не укладеним, суд вважає вказаний доказ належним та допустимим.

Доводи відповідача ОСОБА_1 про порушення позивачем вимог ст.175 ЦПК, щодо не зазначення в позовній заяві реєстраційного номеру облікової картки платника податків суд визнає неспроможними, оскільки з матеріалів справи вбачається. що позивачем відповідно до вимог ст. 175 ЦПК України, зазначено всі необхідні відомості для сторін у справі (а.с.1). Відповідач також в скарзі зазначила, що позивачем не зазначено доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, не вказано попередній орієнтовний розрахунок судових витрат позивача та не подано всіх наявних доказів, що підтверджують обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Вказане спростовується змістом позовної заяви, де вказано попередній розрахунок суми судових витрат (а.с.5 зворот) .

Колегія суддів звертає увагу, що відповідність позовної заяви вимогам ст.175 ЦПК України досліджується судом на стадії прийняття позовної заяви до розгляду.

Відповідно до ухвали Берегівського районного суду Закарпатської області від 04.04.2025 позовну заяву було визнано судом такою, що відповідає вимогам ст.175, 177 ЦПК України, у зв`язку з чим провадження у справі було відкрито (а.с.60-61).

В той же час, позивач пред?явив даний позов посилаючись на те, що 11.01.2024 між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено Договір факторингу №11-01/2024, відповідно до умов якого ТОВ «МАНІФОЮ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «МАНІФОЮ» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників (а.с. 19-22).

Відповідно до Акту прийому-передачі реєстру та витягу з реєстру боржників №7 від 18.09.2024 до договору факторингу №11-01/2024 від 11.01.2024 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 30 000 грн. (а.с. 23-24).

Крім того, 14.06.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу №14/06/21, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до Боржників, вказаних у Реєстрі боржників (а.с.34-36).

Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників №32 до договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 та витягу з реєстру борників №32 до договору факторингу від 14.06.2021 права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за Договором позики №79861948 від 24 квітня 2024 року в сумі 25 665 грн. перейшло до ТОВ Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (а.с. 40, 41).

Отже, зазначені договори факторингу були укладені до укладення ОСОБА_1 договорів позики із ТОВ «МАНІФОЮ» (17.04.2024) та із ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (24.04.2024).

У зв`язку з цим, апеляційний суд дійшов наступних висновків, виходячи з такого.

За приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Зокрема, у справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 у справі N 752/8842/14-ц).

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №755/15965/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

У постанові від 18.10.2023 у справі №905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 тощо).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Предметом відступлення може бути лише зобов`язальна вимога, яка є дійсною, належним чином індивідуалізованою та правомірною та доводить, що вказані ознаки предмета є сутнісними, а відсутність хоча б одного з них позбавляє певну вимогу можливості бути предметом відступлення.

Колегія зазначає, що під існуючою грошовою вимогою слід розуміти грошову вимогу, строк платежу за якою на момент укладення договору фінансування під відступлення грошової вимоги уже настав. Майбутньою вимогою, як предмета відступлення, під яке надається фінансування, може бути грошова вимога, яка ґрунтується на договорі, вже укладеному до моменту відступлення, строк платежу за яким ще не настав.

Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №914/868/17, від 18.10.2018 у справі № 910/11965/16.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 N 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 N 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Враховуючи викладені обставини, зважаючи на те, що договори факторингу між позивачем та первісними кредиторами були укладені до моменту виникнення у первісних кредиторів права вимоги до ОСОБА_1 , відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за кредитними договорами № 7264515 від 17.04.2024 та № 79861948 від 24.04.2024, оскільки на момент відступлення права вимоги шляхом укладення договорів факторингу вимоги до боржника ОСОБА_1 не були дійсними і не належали первісним кредиторам.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Апеляційним судом встановлено, що на момент відступлення прав вимоги, шляхом укладення договорів факторингу між ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та первісними кредиторами ОСОБА_1 - ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» - вимоги до боржника ОСОБА_2 не були дійсними і не належали первісним кредиторам на момент їх відступлення. Оцінюючи обставини справи у сукупності, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, у розумінні статей 77, 78 ЦПК України на підтвердження заявлених вимог, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про задоволення позову не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, тому відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення місцевого суду слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - відмовити.

Оскільки апелянт просила скасувати рішення місцевого суду та повернути справу до суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Висновки щодо розподілу судових витрат

ОСОБА_1 є інваліднідом II групи, що підтверджується копією довідки до Акту огляду МСЕК та копією пенсійного посвідчення СеріїААЇ № НОМЕР_2 , виданого 05.01.2018, з терміном дії – довічно.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, особи з інвалідністю II групи, а отже ОСОБА_1 при поданні апеляційної скарги судовий збір не сплачувала.

Відповідно до ч. 6 ст 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з вимогами частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) за подання до суду, зокрема, апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Позивачем при поданні позову було сплачено 3028 грн, тому з «Фінансової компанії «Європейська агенція з повернення боргів» слід стягнути 4542 грн. на користь держави.

Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 30 травня 2025 року – скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики №7264515 в розмірі 30000 грн. та №79861948 в сумі 25 665 грн. – відмовити.

Стягнути з «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032, м Київ, вул. Симона Петлюри, буд 30, код ЄДРПОУ 35625014) судовий збір на користь держави в розмірі 4542 грн (чотири тисячі п`ятсот сорок дві гривні). Отримувач коштів – ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) – 37993783; банк отримувача – Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача – UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету – 22030106; призначення платежу – 101 35625014 – судовий збір, стягнутий з «Фінансової компанії «Європейська агенція з повернення боргів» на користь держави за рішенням № 297/1152/25.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 січня 2026 року.

Суддя-доповідач:

Судді: