Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №445/1713/24 — Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/1713/24

провадження № 2/445/83/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року Золочівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Сивака В. М.

секретаря судового засідання Захарчук Н.Я.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Немоловської-Хмари З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золочеві Львівської області, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ "ОККО-ДРАЙВ" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТзОВ "ОККО-ДРАЙВ" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яким просить поновити її на посаді прибиральника АЗС № ЛВ 54 Департаменту управління мережею АЗК / Південно-західний дивізіон / ТОВ "ОККО-ДРАЙВ", стягнути з ТОВ "ОККО-ДРАЙВ" на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 28.06.2024 до дня поновлення на роботі. В обґрунтування позову вказує, що Наказом № 2955-У від 28.06.2024, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин) її було звільнено з роботи. Вважає, що звільнення є незаконним, причини такого є надуманими. Мотивом для звільнення на думку позивача є заява щодо її побиття на робочому місці працівниками АЗС, щодо яких керівництво не вжило будь-яких адміністративних заходів. Вважає, що керівництво АЗС є упередженими по відношенні до неї. Таким чином, наказ про її звільнення є незаконним, не відповідає дійсним обставинам справи, а тому позивач просить його скасувати та поновити її на роботі.

Ухвалою судді Золочівського районного суду Львівської області від 23.08.2024 року було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

18.09.2024 представник відповідача подав на адресу суду відзив на позовну заяву, де вказав, що факт відсутності ОСОБА_1 на роботі протягом всього робочого дня 02.06.2024 року підтверджується Табелем обліку використання робочого часу працівників АЗС № ЛВ 54 за червень 2024 року, Актом про відсутність на роботі від 3 червня 2024 року та Доповідною запискою від 3 червня 2024 року. Поряд з цим, будь-яких поважних причин невиходу на роботу стороною позивача у позовній заяві не доведено та не спростовано самовільне не`явлення на роботі, що носили суб?єктивний та залежний від його волі характер. Отже, відповідач з дотриманням ст.ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України, зокрема у встановлений для цього строк та з врахуванням обставин, за яких вчинено проступок, було звільнено позивача відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 К3пП України. Просив у задоволенні позову відмовити.

16.01.2025 представник позивача подав відповідь на відзив, де вказав, що факт надуманості підстав звільнення підтверджує допуск до роботи позивача відповідачем від 04.06.2024 аж до 28.06.2024, з врахуванням сучасних засобів комунікування, які є в розпорядженні відповідача, при бажанні відповідача покарати позивача найсуворішим чином за непорозуміння, яке виникло не з її вини, все мало б відбутись набагато швидше. Окрім того, вказав, що, зрозумівши наслідки, які будуть у випадку задоволення позову, відповідач прагне уникнути відповідальності за незаконне звільнення та визнати низький рівень організації роботи даного суб`єкта господарювання. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити, посилаючись на викладені обставини.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив відмовити в задоволенні такого у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у поданому до суду відзиві.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності, вислухавши сторін, допитавши в якості свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що Наказом № 2955-У від 28.06.2024 ОСОБА_1 було звільнено з посади прибиральника АЗС з 28.06.2024 року за прогул без поважних причин, згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, підстави звільнення: акт про відсутність на роботі від 03.06.2024; доповідна записка від 03.06.2024; акт про відмову давати письмові пояснення від 04.06.2024; службова записка від 04.06.2024, графік змінності працівників АЗС № ЛВ 54 на червень 2024 року; табель обліку використання робочого часу працівників АЗС № ЛВ 54.

З матеріалів справи вбачається, що заяву ОСОБА_1 про завдання їй тілесних ушкоджень зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі "Інформаційний портал Національної поліції України" Золочівський РВП ГУ НП у Львівській області за № 3155.

Факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 02.06.2024 року з 15 год. 00 хв. до 23 год. 30 хв. підтверджується наданими суду: актом про відсутність на роботі від 03.06.2024; доповідною запискою від 03.06.2024; актом про відмову давати письмові пояснення від 04.06.2024; службовою запискою від 04.06.2024, графіком змінності працівників АЗС № ЛВ 54 на червень 2024 року, табелем обліку використання робочого часу працівників АЗС № ЛВ 54, історією QR-сканування працівників АЗС № ЛВ № 54.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили обставини, викладені відповідачем у поданому до суду відзиві, а саме: відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 02.06.2024 року з 15 год. 00 хв. до 23 год. 30 хв.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 18 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом, відповідно до акту про відсутність на роботі від 03.06.2024, встановлено факт відсутності ОСОБА_1 на роботі, у зв`язку з чим, останню було звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Доказів, які б вказували на те, що ОСОБА_1 з поважних причин була відсутня на роботі у вказаний період позивачем суду не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку про законність звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України та відсутність правових підстав для скасування наказу про звільнення.

Оскільки позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 28.06.2024 до дня поновлення на роботі є похідними від позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді прибиральника АЗС № ЛВ 54 Департаменту управління мережею АЗК / Південно-західний дивізіон / ТОВ "ОККО-ДРАЙВ" - вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 40, 235 КЗпП України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України-

у х в а л и в :

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТзОВ "ОККО-ДРАЙВ" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення виготовлено 15.01.2026.

Суддя В. М. Сивак