Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №303/7494/25 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/7494/25

2/303/2853/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Желізняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року та за договором кредитної лінії № 967446829 від 16.11.2024 року.

В обґрунтування своїх вимог вказує про те, що 09.11.2024 року ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 уклали договір про надання коштів у кредит № 73872446. 27.03.2025 року між ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 27/03/25 відповідно до умов якого ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» передає (відступає) ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Зокрема, ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача на суму 16359,50 грн., що складається з заборгованості за основною сумою боргу – 10000,00 грн., заборгованості за відсотками – 499,50 грн., комісії – 1000,00 грн. та заборгованості по процентам за понадстрокове користування – 4860,00 грн.

Крім того, 16.11.2024 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» був укладений договір кредитної лінії № 967446829. 21.01.2025 року між ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» був укладений договір факторингу № МВ-ТП/18, відповідно до умов якого до ТзОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії № 967446829 від 16.11.2024 року. 27.02.2025 року між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» був укладений договір факторингу № 27/0225-01 відповідно до умов якого ТзОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а останнє в свою чергу приймає належні ТзОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах права вимоги. Зокрема, відповідно до реєстру прав вимоги № 4 від 04.08.2025 року ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача на суму 65847,06 грн., що складається із заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 18300,00 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 37482,06 грн., 915,00 грн. - комісії та 9150,00 грн. – неустойки. У зв`язку з тим, що відповідач свої зобов`язання не виконує ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просить стягнути з відповідача заборгованість за вказаними договорами на загальну суму 82206,56 грн. Також просить вирішити питання судових витрат, а саме стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Ухвалою суду від 03.10.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання призначено на 07.11.2025 року та відкладено на 01.12.2025 року та на 14.01.2026 року.

Ухвалою суду від 01.12.2025 року задоволено клопотання про витребування доказів.

13.01.2025 року від представника відповідача, адвоката Бочко Л.І., надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено про те, що відповідач з червня 2024 року перебуває за кордоном. Після виїзду за межі України ОСОБА_1 не користувався своїм українським номером телефону, що був визначений як фінансовий, оскільки придбав карту європейського мобільного оператора. У цей час невстановлені особи заволоділи фінансовим номером ОСОБА_1 внаслідок чого отримали доступ до банківських карт відповідача і оформили на його ім`я декілька кредитних договорів. При цьому ОСОБА_1 кредитних коштів не отримував так як щодо нього вчинені шахрайські дії, що стверджується витягом з ЄРДР. Також у відзиві зазначено, що у разі якщо суд дійде висновку про укладення відповідачем кредитних договорів то при визначенні розміру заборгованості слід звернути увагу на наступне. Щодо договору № 73872446 від 09.11.2024 року, то позивачем не було додано доказів на підтвердження перерахування кредитних коштів за кредитним договором. Щодо договору № 967446829 від 16.11.2024 року представник відповідача вважає, що розмір заборгованість, що підлягає сплаті відповідачем на користь позивача становить 55782,06 грн. та складається з: 18300,00 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 37482,06 грн. – заборгованість за відсотками. В той же час нарахування комісії та неустойки вважає безпідставним.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує повністю.

Відповідач у судове засідання з розгляду цієї справи не з`явився, його представник адвокат Бочко Л.І., подала до суду заяву про розгляд справи без її та відповідача участі, при ухваленні рішення просить врахувати поданий на позовну заяву відзив.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, предметом цього позову є встановлення наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості договором про надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року та за договором кредитної лінії № 967446829 від 16.11.2024 року на загальну суму 82206,56 грн.

Щодо договору про надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року.

Судом встановлено, що 09.11.2024 року ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 уклали договір про надання коштів у кредит № 73872446. Вказаний кредитний договір підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача про, що свідчить п. 12 договору «Юридичні адреси та реквізити сторін». Договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 2.1 договору № 73872446 від 09.11.2024 року, за цим договором кредитодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти (надалі «кредит»), на погоджених умовами договору строк (надалі - «строк кредиту»), шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку кредиту, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми кредиту та комісію за надання кредиту.

Відповідно до п. 2 договору № 73872446 від 09.11.2024 року, сума кредиту – 10000,00 грн., строк кредитування – 15 днів, процентна ставка/день – 0,333% (фіксована), комісія за надання кредиту 10% від суми наданого кредиту (що у грошовому виразі становить 1000,00 грн.), орієнтовна реальна річна процентна ставка 3719,33 %, орієнтовна загальна вартість кредиту – 11499,50 грн.

Згідно з п. 5.1 договору № 73872446 від 09.11.2024 року, перед укладанням (підписанням) договору, позичальник ознайомлюється з паспортом споживчого кредиту та офертою, що містить в тому числі проект договору, політикою конфіденційності, правилами надання коштів та банківських металів у кредит, іншою інформацією про кредитодавця та послуги, які ним надаються, в тому числі на сайті кредитодавця: інформацію, передбаченою Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про захист персональних даних».

Відповідно до п. 5.5 договору № 73872446 від 09.11.2024 року договір укладається сторонами дистанційно, в електронній формі, з використанням ІКС, в результаті чого відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», у сторін договору виникають цивільні права та обов`язки.

Відповідно до п. 5.6 договору № 73872446 від 09.11.2024 року договір укладається відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти договір в електронній формі та його підписання сторонами шляхом використання електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Укладений (підписаний) таким чином договір прирівнюється до укладеного договору в письмовій формі.

Згідно з п. 11.5 договору № 73872446 від 09.11.2024 року визначено, що договір укладений на взаємовигідних умовах, на принципах ст.ст. 6, 627 ЦК України.

Відповідачем було також підписано додаток № 1 до договору № 73872446 від 09.11.2024 року де зазначено таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальна річна процентна ставка.

Перерахування кредитних коштів у розмірі 10000,00 грн. підтверджується інформацією ПАТ КБ «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7-251212/72445-БТ від 17.12.2025 року, наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів, з якої встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_1 на яку здійснено переказ коштів 09.11.2024 року на суму 10000,00 грн.

Одночасно, звертаючись до суду з цим позовом ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» також зазначає про те, що до нього перейшло право вимоги до відповідача за договором про надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року.

Так, судом встановлено, що 27.03.2025 року між ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 27/03/25 відповідно до умов якого ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» передає (відступає) ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Згідно з п. 1.1. договору факторингу, за цим договором клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується прийняти такі права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за відповідний реєстр за плату, у передбачений договором спосіб.

Додатковою угодою № 1 від 27.03.2025 року до договору факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025 року сторони погодили внести зміни до договору щодо загальної суми прав вимоги, що відступається згідно реєстру боржників № 1 та № 2 від 27.03.2025 року та щодо грошових коштів, які в якості ціни позову сплачує фактор клієнтові згідно реєстру боржників № 1 та № 2 від 27.03.2025 року.

27.03.2025 року між ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» складено Акт прийому-передачі Реєстру боржників № 2 від 27.03.2025 року за договором факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025 року.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників № 2 від 27.03.2025 року до договору факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025 року ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року у розмірі 16359,50 грн.

Згідно з п. 3.7. договору факторингу, у разі отримання коштів від боржника, органів державної виконавчої служби в рахунок погашення заборгованості після дати підписання відповідного реєстру боржників, клієнт зобов`язаний перерахувати ці кошти фактору протягом 3 робочих днів з дати їх отримання (включно), на рахунок фактора, вказаний в розділі 11 даного договору.

Таким чином, в разі сплати відповідачем коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та зараховані на погашення існуючої заборгованості.

З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Згідно з розрахунком заборгованість за договором про надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року за період з 09.11.2024 року по 27.03.2025 року становить 16359,50 грн., що складається з заборгованості за основною сумою боргу – 10000,00 грн., заборгованості за відсотками – 499,50 грн., комісії – 1000,00 грн. та заборгованості по процентам за понадстрокове користування – 4860,00 грн.

Щодо договору кредитної лінії № 967446829 від 16.11.2024 року.

Судом встановлено, що 16.11.2024 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» був укладений договір кредитної лінії № 967446829. Вказаний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора KCGR, що надісланий 16.11.2024 року о 16 год. 14 хв. на номер телефону позичальника.

Згідно з п. 2.1 договору кредитної лінії № 967446829 від 16.11.2024 року, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання коштів та банківських металів у кредит ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога».

За умовами договору кредитної лінії № 967446829 від 16.11.2024 року ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» надало відповідачу кредит в розмірі 18300,00 грн. з перерахуванням на банківську карту № НОМЕР_2 . Рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування - 16.12.2024 року, а саме протягом 30 (тридцяти) днів від дати отримання першого траншу позичальником. (п. 7.1 договору). Кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 16.12.2029 (п. 7.3 договору).

Згідно паспорту споживчого кредиту, строк кредитування - до 1826 днів (дисконтний період 30 днів, з можливістю продовження). Дисконтна процентна ставка: 3,65% - 350,70%, індивідуальна процентна ставка: 321,20 - 357,70%, базова процентна ставка: 357,70%. Орієнтовна загальна вартість кредиту 24595,20 грн. Річна процентна ставка 3549,14 %. Комісія за надання кредиту – 915,00 грн.

Згідно з п. 14.1. договору кредитної лінії № 967446829 від 16.11.2024 року невід`ємною частиною цього договору є правила та паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneyveo.ua.

Згідно з п. 14.8 договору кредитної лінії № 967446829 від 16.11.2024 року позичальник засвідчує, що умови цього договору є розумними, справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав та обов`язків кредитодавця та позичальника.

Надання кредитних коштів відповідачу у розмірі 18300,00 грн. підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 45е14c1d-a9a8-40d8-8ec1-207649e93340 від 16.11.2024 року.

Крім того, згідно з інформації ПАТ КБ «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7-251212/72445-БТ від 17.12.2025 року, наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів, встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_1 на яку здійснено переказ коштів 16.11.2024 року на суму 18300,00 грн.

Одночасно, звертаючись до суду з цим позовом ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» також зазначає про те, що до нього перейшло право вимоги до відповідача за договором кредитної лінії № 967446829 від 16.11.2024 року.

Так, судом встановлено, що 21.01.2025 року між ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» був укладений договір факторингу № МВ-ТП/18, відповідно до умов якого до ТзОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії № 967446829 від 16.11.2024 року.

27.02.2025 року між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» був укладений договір факторингу № 27/0225-01 відповідно до умов якого ТзОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а останнє в свою чергу приймає належні ТзОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах права вимоги.

Зокрема, відповідно до реєстру прав вимоги № 4 від 04.08.2025 року ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача на суму 65847,06 грн., що складається із заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 18300,00 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 37482,06 грн., комісії – 915,00 грн. та 9150,00 грн. – неустойки.

Згідно розрахунку заборгованості за договором кредитної лінії № 967446829 від 16.11.2024 року, заборгованість ОСОБА_1 становить 65847,06 грн., що складається із заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 18300,00 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 37482,06 грн., комісії – 915,00 грн. та 9150,00 грн. – неустойки.

Оскільки позичальник не виконав свої зобов`язання добровільно, товариство звернулося до суду за захистом своїх прав.

Із врахуванням встановленого вище суд вважає, що в першу чергу слід вирішити питання наявності у позивача права грошової вимоги за кредитними договорами до відповідача.

За приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Тобто із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.

Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

З наведеного вище слід прийти до однозначного висновку про те, що до ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшли всі права кредитора за договором про надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року.

Разом з тим, на підтвердження наявності права грошової вимоги за договором кредитної лінії № 967446829 від 16.11.2024 року позивач надав, зокрема, договір факторингу № МВ-ТП/18 від 21.01.2025 року за яким відступається право вимоги первісним кредитором ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» наступному ТзОВ «Таліон Плюс».

Так, згідно з п. 2.1. договору факторингу № МВ-ТП/18 від 21.01.2025 року клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги за переліком в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

В той же час позивачем не надано суду реєстру прав вимоги, як невід`ємної частини договору факторингу № МВ-ТП/18 від 21.01.2025 року.

В оцінці поведінки та способу ведення справ банком чи фінансовою установою суд враховує те, що вони є професійними учасниками ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до них висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком чи фінансовою установою є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Аналогічна позиція викладена Верховим Судом у постанові від 01.01.2023 року у справі №199/7014/20.

Суд зазначає, що обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

У своїй позовній заяві товариство просило розглянути справу у порядку спрощеного позовного провадження, за відсутності представника позивача, не заперечувало проти заочного розгляду справи та клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляло.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі № 755/18920/18.

В постанові від 18.10.2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі № 5026/886/2012 тощо).

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29.06.2021 року по справі № 916/2040/20).

Із врахуванням встановленого, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, враховуючи що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними, а також в їх сукупності достатніми доказами факт переходу права вимоги до відповідача за договором кредитної лінії № 967446829 від 16.11.2024 року від первісного кредитора ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТзОВ «Таліон Плюс», а наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» суд приходить до висновку про те, що договором кредитної лінії № 967446829 від 16.11.2024 року, укладеним між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , не порушуються права і законні інтереси ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», а відтак останнє не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором, що в свою чергу є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

З приводу наявності підстав для стягнення заборгованості за договором про надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (ст. 510 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

З врахуванням встановленого суд приходить до висновку про укладеність договору про надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року між відповідачем та відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення отриманих в борг коштів, та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем.

Щодо доводів відповідача про те, що він не вважає себе боржником так як не отримував кредитних коштів та не підписував кредитних договорів, оскільки щодо нього вчинено шахрайські дії, то вказані обставини суд не вважає, навіть із врахуванням наявного кримінального провадження, достатніми та допустимими доказами для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання кредитних договорів. В свою чергу належним, достовірним та достатнім доказом вчинення шахрайських дій щодо відповідача може бути обвинувальний вирок суду за результатами розгляду справи про кримінальне правопорушення, який в серед наданих доказів відсутній.

Додатково заперечення сторони відповідача з приводу відсутності доказів, які б підтверджували факт укладення договору про надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року та зарахування грошових коштів на його рахунок слід відхилити з огляду також на те, що як встановлено в ході судового розгляду договір підписано електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер телефону з зазначенням адреси проживання відповідача, його паспортних даних, РНОКПП.

Суд наголошує, що за встановлених обставин укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору в електронній формі, за умови, що відповідач заперечує отримання коштів, чи суму заборгованості, то саме він мав б надати докази на спростування тверджень позивача, адже обов`язок доказування передбачає не тільки обов`язок позивача довести свої вимоги, але й обов`язок відповідача спростувати такі вимоги. Однак такого спростування ОСОБА_1 не надав, як і доказів повернення коштів.

Таким чином судом встановлено, що ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» свої зобов`язання за кредитними договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. У свою чергу, позичальник зобов`язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов`язання відповідно цього договору. При цьому сторони вказаного вище договору узгодили розмір позики (кредиту), грошову одиницю, в якій надано позику (кредит), строки та умови надання грошових коштів у позику (кредит), що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Так, одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вже було згадано вище, заборгованість за договором про надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року становить 16359,50 грн., що складається з заборгованості за основною сумою боргу – 10000,00 грн., заборгованості за відсотками – 499,50 грн., комісії – 1000,00 грн. та заборгованості по процентам за понадстрокове користування – 4860,00 грн.

Таким чином встановлено, що заявлений до стягнення розмір заборгованості складається з суми заборгованості за основною сумою боргу, суми заборгованості за відсотками, комісії та відсотками за понадстрокове користування кредитом.

Оскільки відповідач доказів щодо часткового чи повного погашення заборгованості за кредитними договорами суду не представив, не спростував документально нарахований позивачем розмір заборгованості, з урахуванням наведеного, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, та, враховуючи факт невиконання ОСОБА_1 умов договору про надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості в частині заборгованості за основною сумою боргу (тіло кредиту) в розмірі 10000,00 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 499,50 грн., нарахованих в межах угодженого сторонами договору строку кредитування.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентам за понадстрокове користування у розмірі 4860,00 грн. за договором про надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Також Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, п. 2.2 договору про надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року чітко визначено, що кредит надається строком на 15 днів, а саме до 23.11.2024 року.

Докази про те, що такий договір був пролонгований відсутні.

Таким чином і з врахуванням встановленого вище слід зробити висновок, що за договором надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року відсотки за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом 15 днів, тобто строку на який були надані кредитні кошти, а тому розмір заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами за договором з врахуванням його умов щодо розміру денного відсотку за користування коштами становить саме 499,50 грн.

При цьому суд звертає увагу на те, що позивачем не заявлялися вимоги про стягнення грошових коштів в порядку ст. 625 ЦК України.

Нарахування відсотків після 23.11.2024 року є неправомірним, а тому правові підстави для стягнення заборгованості за відсотками за понадстрокове користування в розмірі 4860,00 грн. відсутні. Інші розрахунки здійснені поза межами строків кредитування, а тому судом до уваги не приймаються, у вказаній частині задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення комісії за кредитним договором, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог закону, звичаїв ділового обороту, принципів розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, погоджені сторонами, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, умовами договору про надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року прямо передбачено обов`язок позичальника сплатити комісію за надання кредиту, розмір якої визначений у фіксованій грошовій сумі та був відомий відповідачу до моменту укладення договору.

Комісія за надання кредиту є платою за надану фінансову послугу та входить до загальної вартості кредиту, а її сплата не поставлена у залежність від строку користування кредитом чи настання прострочення виконання зобов`язання.

Суд також враховує, що на відміну від процентів за понадстрокове користування та неустойки, комісія за надання кредиту не є штрафною санкцією, а тому на неї не поширюються обмеження, встановлені п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальника від відповідальності у період дії воєнного стану.

Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення комісії за кредитним договором є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У підсумку, правомірними, обґрунтованими, доведеними, а відтак такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року в загальному розмірі 11499,50 грн., що складається з наступного: 10000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 499,50 грн. – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 1000,00 грн. – комісія.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам.

Розмір заявлених вимог – 82206,56 грн. (100 % - 3028,00 грн. - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом), розмір вимог, що підлягають задоволенню – 11499,50 грн. (13,99 % - 423,62 грн. - розмір судового збору, пропорційний до задоволеної частини вимог).

Таким чином, відповідача на користь позивача необхідно стягнути 423,62 грн. судових витрат на оплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 625, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про надання коштів у кредит № 73872446 від 09.11.2024 року у розмірі 11499,50 гривень, що складається з наступного: 10000,00 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 499,50 гривень – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 1000,00 гривень – комісія.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 423,62 гривень судових витрат на оплату судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032 м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, ЄДРПОУ 35625014, рахунок № UA303395000000026500000127001в АТ «ТАСкомбанк» (для погашення заборгованості та судових витрат).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).

Представник відповідача: Бочко Людмила Іванівна ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).

Суддя А.М.Заболотний