Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №333/6839/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року

м. Київ

справа № 333/6839/24

провадження № 61-2566св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дічка Віталія Сергійовича на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2025 року,ухвалену у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Онищенка Е. А., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування фізичних осіб на утриманні.

Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є військовослужбовцем та з 05 серпня 2022 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Від попереднього шлюбу ОСОБА_3 має двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказував на те, що з моменту одруження із ОСОБА_3 він постійно проживає разом з родиною за адресою: АДРЕСА_1 , дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виховує як рідних, вони перебувають на його повному матеріальному утриманні, фізичному та духовному вихованні. Біологічний батько дітей не займається вихованням дітей, їх долею не цікавиться та ніколи не надавав матеріальної допомоги на їх утримання, тобто самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Діти не підтримують зв`язок з біологічним батьком.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у нього та ОСОБА_3 народилась дочка ОСОБА_6 . ОСОБА_3 не працює, перебуває у декретній відпустці, тому він є єдиним, хто утримує всю родину.

Також він має на утриманні двох неповнолітніх дітей від попереднього шлюбу: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Незважаючи на повномасштабне вторгнення в Україну з боку рф, його колишня дружина ОСОБА_2 разом з їхніх спільними дітьми залишились проживати на території Кам`янсько-Дніпровської територіальної громади Запорізької області, що є тимчасово-окупованою територією. Протягом 2021 року він сплачував аліменти на утримання дітей на рахунок ОСОБА_2 у примусовому порядку (виконавче провадження № НОМЕР_6). 04 січня 2022 року на підставі заяви останньої вказане виконавче провадження було закінчене. За домовленістю із ОСОБА_2 він продовжує добровільно сплачувати аліменти на утримання їхніх спільних дітей.

Вказував на те, що встановлення факту перебування на його утриманні неповнолітніх дітей необхідне йому для звільнення з військової служби.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт утримання ним неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

УхвалоюКомунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2024 року заяву ОСОБА_1 в частині встановлення факту перебування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на його утриманні залишено без розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2024 року заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту перебування фізичних осіб на утриманні задоволено частково.

Встановлено факт перебування ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на утриманні ОСОБА_1 .

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції, установивши, що відмова від примусового утримання аліментів із заявника відбулася ще до початку проходження військової служби ОСОБА_1 , останній продовжує перераховувати грошові кошти на банківський рахунок ОСОБА_2 , всього за період з 15 травня 2022 року до 03 листопада 2024 року перераховано 113 000,00 грн, а особисте спілкування з дітьми ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та на цей час неможливе, враховуючи, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у складі Збройних Силах України, а його діти ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - на тимчасово окупованій території України, дійшов висновку про наявність підстав для встановлення факту перебування ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на утриманні ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2025 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2024 року у цій справі скасовано.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту перебування фізичних осіб на утриманні залишено без розгляду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи заяву ОСОБА_1 без розгляду, апеляційний суд виходив із того, щоподана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні/утриманні дітей.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У лютому 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дічко В. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що заявник просив суд встановити факт утримання ним його неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , тобто, встановити факт, що він виконує свою особисту частину батьківських обов`язків з утримання дітей, передбачених статтею 180 СК України, з урахуванням приписів статті141 СК України, без оспорювання факту аналогічної та рівної частини виконання батьківських обов`язків з утримання дітей матір`ю. Встановлення такого факту жодним чином не може мати будь-яких негативних наслідків для матері дітей та для самих дітей, не порушує та не звужує їхні права, не покладає жодних обов`язків. У цьому випадку спір про право між скаржником та матір`ю дітей відсутній.

Заявник не просив встановити факт одноособового утримання чи самостійного виховання ним цих дітей, оскільки встановлення такого факту мало би негативні наслідки для матері дітей та утворювало би спір про право.

Суд апеляційної інстанції неправильно встановив характер правовідносин та дійшов помилкового висновку про те, що заявник просить встановити саме факт одноособового утримання та самостійного виховання ним дітей, внаслідок чого вбачав спір про право.

Саме по собі встановлення цього факту не призводить до негайного та прямого виникнення у заявника права на звільнення з військової служби чи будь-якого іншого права. Встановлення факту, про який просив заявник, є лише передумовою до виникнення у нього конкретного права.

Встановивши цей факт, заявник може звернутися із рапортом про звільнення чи не звернутися з таким рапортом. Якщо заявник звернеться із рапортом про звільнення, то військова частина буде вирішувати питання про наявність чи відсутність у нього відповідного права на звільнення з військової служби, з урахування встановленого факту утримання ним своїх дітей. Отже, між заявником та військовою частиною також відсутній спір про право.

Суд апеляційної інстанції не визначив, у чому конкретно полягає спір про право, з ким виникає цей спір про право та які і до кого повинні бути пред`явлені позовні вимоги. Крім того, суд апеляційної інстанції не зазначив, до якої юрисдикції на його думку належить розгляд цієї справи - до цивільної чи адміністративної.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) та у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 761/16555/23 (провадження № 61-13311св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 212/5550/23 (провадження № 61-15662св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 509/3001/23 (провадження № 61-14722св23), від 06 березня 2024 року у справі № 644/1574/23 (провадження № 61-17164св23).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2025 року представник Військової частини НОМЕР_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У квітні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дічко В. С. подав до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 03 березня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В. та судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І. Луспеник Д. Д .

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дічка В. С. залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2025 року в зв`язку з відставкою судді ОСОБА_9 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 грудня 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2025 року справу призначено до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками двох дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Заочним рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 січня 2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

На підставі судового наказу № 2-н/318/2/2021, виданого Кам`янсько-Дніпровським районним судом Запорізької області, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходу щомісяця, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 02 листопада 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

13 травня 2021 року за вказаним судовим наказом державним виконавцем Кам`янсько-Дніпровського районного ВДВС ПСМУМЮ (м. Дніпро) Панкеєвою Т. Г. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_6.

04 січня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до виконавчої служби із проханням повернути вказаний виконавчий документ без подальшого виконання. Також у заяві зазначила, що претензій зі сплати аліментів до ОСОБА_1 не має.

Постановою заступника начальника відділу Кам`янсько-Дніпровського районного ВДВС у Василівському районі Запорізької області ПСМУМЮ (м. Дніпро) Андрієнко С. В. від 11 січня 2022 року повернуто судовий наказ № 2-н/318/2/2021, виданий Кам`янсько-Дніпровським районним судом Запорізької області, стягувачу.

Згідно з випискою про рух коштів за рахунком № НОМЕР_2 (картка № НОМЕР_3 ), який належить ОСОБА_2 , за період з 15 травня 2022 року до 07 червня 2023 року від ОСОБА_7 зараховано: 5 000,00 грн - 15 травня 2022 року, 4 000,00 грн - 11 червня 2022 року, 13 000,00 грн - 25 червня 2022 року, 5 000,00 грн - 26 серпня 2022 року, 5 000,00 грн - 12 вересня 2022 року, 5 000,00 грн - 17 жовтня 2022 року, 5 000,00 грн - 14 листопада 2022 року, 10 000,00 грн - 13 грудня 2022 року, 5 000,00 грн - 19 січня 2023 року, 5 000,00 грн - 12 лютого 2023 року, 5 000,00 грн - 14 березня 2023 року, 5 000,00 грн - 10 квітня 2023 року, 15 травня 2023 року - 7 000,00 грн, загалом - 79 000,00 грн.

Відповідно до квитанцій про оплату № 281298847, № 286101788 02 липня 2024 року та 01 серпня 2024 року ОСОБА_1 здійснив перекази на НОМЕР_4 (отримувач - ОСОБА_2 , код отримувача - НОМЕР_5 ) у розмірі по 5 000,00 грн, загалом - 10 000,00 грн.

Згідно з квитанціями про оплату № 280690420, № 294561277, № 326418259, № 372927600, 28 червня 2024 року, 05 вересня 2024 року, 07 жовтня 2024 року та 03 листопада 2024 року ОСОБА_1 здійснив перекази на НОМЕР_4 (отримувач - ОСОБА_2, код отримувача НОМЕР_5 ) у розмірі по 6 000,00 грн, загалом - 24 000,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Дічка В. С. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Схожі критерії зазначені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).

З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У справі, яка переглядається, заявник просив встановити факт перебування на його утриманні неповнолітніх дітей.

Метою встановлення факту заявник визначив можливість звільнення його від військової служби у разі перебування на його утриманні трьох і більше дітей відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини.

Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), від 18 жовтня 2024 року у справі № 613/1674/23 (провадження № 61-5903св24), від 06 листопада 2024 року у справі № 468/1025/23 (провадження № 61-14070св23).

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що встановлення факту перебування на утриманні заявника двох неповнолітніх дітей може мати негативні наслідки для матері дітей.

З огляду на викладене правильними є висновки суду апеляційної інстанції про наявність у справі спору про право,зокрема, спору щодо участі одного із батьків у матеріальному забезпеченні/утриманні дітей та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманні дітей.

Апеляційний суд правильно роз`яснив заявнику його право звернутися з відповідними вимогами у порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України). А тому залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду у цій справі не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у контексті доступу заявника до національного судочинства.

В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржене судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дічка Віталія Сергійовича залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк