Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №141/1069/25 — Оратівський районний суд Вінницької області

Справа № 141/1069/25

Провадження № 3/141/22/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2026 року с-ще Оратів

Суддя Оратівського районного суду Вінницької області Слісарчук Олександр Миколайович, розглянувши матеріали, що надійшли з СПД № 1 відділення поліції № 3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не працює, до адміністративної відповідальності протягом календарного року не притягувалась,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП,

У С Т А Н О В И В :

16.12.2025 о 10 год 30 хв було встановлено, що ОСОБА_1 неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки, що призвело до того, що 06.12.2025 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була доставлена до м. Вінниця з діагнозом термічний опік кип`ятком живота, передньої поверхні правого та лівого стегна 2-3 степені, дитина отримала опіки внаслідок того, що лопнув чайник. Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 184 КУпАП – ухилення батьків від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов виховання малолітніх дітей.

14.01.2026 в судове засідання ОСОБА_1 не з`явилась, при цьому, 08.01.2026 до суду від захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, адвоката Панасюк Н.А., надійшло клопотання про закриття справи на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП.

В обґрунтування клопотання зазначено, що 05.12.2025 після вечері ОСОБА_1 заварила чай у складному чайнику та поставила його на столі. Коли чай настоявся, орієнтовно через 15 хвилин, вся сім`я пішла до столу пити чай, в тому числі й малолітня ОСОБА_3 , та далі, незрозуміло з якої причини, скляний чайник лопнув та увесь його вміст вилився на скатертину, застелену на столі, а зі скатертини почав скапувати на підлогу. Таким чином на ноги та живіт малолітньої ОСОБА_4 потрапив гарячий чай та були отримані опіки, після чого ОСОБА_1 відразу почала змочувати дитині місця опіків водою, а бабуся викликала швидку допомогу. Отже, жодного умислу у діях ОСОБА_1 на свідоме завдання шкоди своїй дитині не було і не могло бути, вона не залишила дитину у безпорадному стані, а отже відсутні будь – які підстави складання адміністративного протоколу на ОСОБА_1 .

Окрім того, у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 667810 від 16.12.2025 вказано, що подія відбувалась 06.12.2025, однак, встановлення працівниками поліції часу адміністративного правопорушення не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки нещасний випадок стався 05.12.2025 та дана обставина підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) № 28720, відповідно до якої ОСОБА_2 надійшла у стаціонар 05.12.2025 й 12.12.2025 виписалася. Також працівниками поліції складено протокол про адміністративне правопорушення лише через одинадцять днів, а саме 16.12.2025, хоча подія, яка стала підставою для його складання та описана в протоколі відбулась 05.12.2025. В той же час адміністративний матеріал не містить обґрунтованих доказів причин поважності пропуску строків та неможливості складання протоколу не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення: за цей час не зібрані докази, які б свідчили про наявність вини особи, щодо якої складено протокол.

На підставі викладеного адвокат Панасюк Н.А. просить суд закрити справу № 141/1069/25, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення.

Суд, розглянувши клопотання захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, адвоката Панасюк Н.А. та матеріали справи № 141/1069/25, доходить наступних висновків.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Частиною 1 ст. 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За змістом ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У ст. 251 КУпАП зазначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Частина 1 статті 184 КУпАП передбачає відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, проявляється в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов`язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.

Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх замінюють, щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Стаття 150 Сімейного кодексу України встановлює такі обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, зокрема: батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі N753/2025/19 (провадження N 61-1344св20) зазначено, що "ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, ухиленням від виконання батьківських обов`язків не повинна вважатися будь-яка дія, а саме свідоме невиконання обов`язків, чітко передбачених законодавством.

Дослідивши матеріали справи, а саме: протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 667810 від 16.12.2025; протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 06.12.2025; письмові пояснення ОСОБА_1 від 06.12.2025; довідку Вінницької обласної клінічної лікарні ім. Пирогова № 14 від 05.12.2025, суд доходить висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Як вбачається з матеріалів справи, мав місце нещасний випадок, який ОСОБА_1 не передбачала і не повинна була передбачити. Негайно після цього ОСОБА_1 були вжиті всі необхідні заходи для отримання дитиною медичної допомоги.

Суд зауважує, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а є лише початковим правовим висновком щодо дій певної особи.

При цьому, суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Принагідно суд звертає увагу ОСОБА_1 на неухильне дотримання вимог ст. 150 СК України щодо виховання дитини.

Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суд, керуючись принципом "поза розумним сумнівом" вважає, що протокол про адміністративне правопорушення як юридичний документ, що містить дані про обставини вчиненого правопорушення, за відсутності інших належних та допустимих доказів щодо обставин правопорушення є недостатнім для твердження про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто неузгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом"(рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Irelandv. The United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту".

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Отже, приймаючи до уваги, що всі сумніви щодо доведеності вини правопорушника слід тлумачити на його користь, за відсутності переконливих доказів вини ОСОБА_1 , а саме відсутності належних доказів, які б засвідчували факт умисного невиконання батьківських обов`язків ОСОБА_1 відносно своєї дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд доходить висновку, що матеріалами справи № 141/1069/25 не доведено, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, а тому провадження в справі № 141/1069/25 слід закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 184 КУпАП, п. 1 ч. 1 ст. 247, ст.ст. 251, 252, 283, 284 КУпАП, суд

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі № 141/1069/25 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в її діях об`єктивно підтвердженого складу адміністративного правопорушення.

Копію постанови направити ОСОБА_1 згідно ч. 1 ст. 285 КУпАП.

Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду через Оратівський районний суд Вінницької області протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя О.М. Слісарчук