Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №904/4619/24 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2026 року м.Дніпро Справа № 904/4619/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Храменока Дмитра Олександровича, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2025р. у справі № 904/4619/24 (суддя Красота О.І.)

за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Фізичної особи-підприємця Храменока Дмитра Олександровича, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за спожиту послугу з постачання теплової енергії.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Храменока Дмитра Олександровича і просить суд стягнути основний борг у розмірі 44 796,33 грн., пеню у розмірі 2 707,97 грн., 3% річних у розмірі 2 223,40 грн., інфляційні втрати у розмірі 7 676,76 грн., плату за абонентське обслуговування у розмірі 230,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 4030/жб від 01.11.2021 в частині повної та своєчасної оплати поставленої теплової енергії і плати за абонентське обслуговування за період з 01.11.2021 по 31.03.2024.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2025 у справі № 904/4619/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Храменока Дмитра Олександровича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (50014, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 1, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 00130850) основний борг у розмірі 44 796,33 грн., плату за абонентське обслуговування у розмірі 230,58 грн., пеню у розмірі 245,83 грн., 3% річних у розмірі 2 223,40 грн., інфляційні втрати у розмірі 7 676,76 грн., судовий збір у розмірі 2 898,65 грн. В решті позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується заборгованість Відповідача перед Позивачем за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2021 по 31.03.2024 у розмірі 44 796,33 грн., а також заборгованість за абонентське обслуговування за період з 01.11.2021 по 31.03.2024 у розмірі 230,58 грн.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 44796,33 грн. та плати за абонентське обслуговування у розмірі 230,58 грн. підлягають задоволенню.

Господарським судом встановлено, що заявлена Позивачем пеня нарахована за період з 04.01.2022 по 03.09.2024. Водночас спірні правовідносини пов`язані з наданням житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим підлягають застосуванню спеціальні норми законодавства, прийняті на період дії карантину, запровадженого з метою запобігання поширенню COVID-19.

Згідно з вимогами законодавства, на період дії карантину та протягом 30 днів з дня його відміни заборонялося нарахування та стягнення пені за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг. Карантин на всій території України було відмінено з 30.06.2023, а отже заборона на нарахування пені діяла до 30.07.2023 включно. У цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Починаючи з 31.07.2023 нарахування пені є правомірним. Разом з тим, суд врахував положення пункту 7 розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України, відповідно до яких строк нарахування штрафних санкцій, визначений статтею 232 цього Кодексу, був продовжений на період дії карантину та закінчився з моменту його відміни. Нарахування пені за межами такого строку є неправомірним.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення пені лише за період з 31.07.2023 по 03.09.2024 у розмірі 245,83 грн, відмовивши у задоволенні решти позовних вимог.

Перевіривши наданий Позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок зроблено вірно, тому позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача 3% річних у розмірі 2 223,40 грн. та інфляційних втрат у розмірі 7 676,76 грн. підлягають задоволенню.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду, засобами поштового зв`язку звернулась Фізична особа-підприємць Храменок Дмитро Олександрович, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, в якій просить відстрочити сплату судового збору на за подання апеляційної скарги на строк до 01.08.2025 р.; скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2025 року по справі №904/4619/24 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову в повному обсязі у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства “КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ”

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Скаржник зазначає, що в нежитловому приміщенні, розташованому за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Софії Перовської, буд. 9, прим. 51, відсутня централізована система постачання теплової енергії. Приміщення було придбане 02.02.2011 та на момент придбання вже було від`єднане від системи централізованого теплопостачання. Скаржник стверджує, що договір про постачання теплової енергії з Позивачем ним не укладався, оскільки відсутнє централізоване постачання теплової енергії.

Апелянт посилається на ч. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, згідно якої відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Вказує, що про існування або відсутність договорів про постачання теплової енергії між Позивачем та попередніми власниками приміщення йому не відомо. При цьому як діюче на момент виникнення спірних правовідносин, так і нині діюче законодавство не встановлює для Відповідача обов`язку зберігати документи попередніх власників приміщення.

Скаржник також ставить під сумнів обрану Позивачем юрисдикцію для розгляду справи. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 306/2004/15-ц, зазначає, що наявність статусу фізичної особи-підприємця не може свідчити про те, що з моменту державної реєстрації особа виступає в такій якості у всіх правовідносинах. На думку скаржника, оскільки нежитлове приміщення зареєстроване за ним як за фізичною особою, а не як за суб`єктом підприємницької діяльності, Позивачем не доведено факт використання приміщення для здійснення підприємницької діяльності, а тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги факту відсутності постачання теплової енергії за вказаною адресою та відсутності укладеного письмового договору. Акти включення опалення та припинення подачі теплоносія, на думку апелянта, не можуть бути достатнім доказом надання послуги з теплопостачання саме приміщенню № 51.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо укладення договору Позивач зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин, з ними укладається індивідуальний договір, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними через 30 днів з дня опублікування тексту на веб-сайті виконавця. Типовий індивідуальний договір № 4030/жб оприлюднено 01.10.2021, тому з 01.11.2021 скаржник вважається таким, що приєднався до публічного договору. Позивач посилається на постанови Верховного Суду від 18.11.2021 (справа № 908/3233/20), від 14.12.2023 (справа № 908/2078/22) та від 09.04.2024 (справа № 908/710/23).

Щодо твердження про відсутність опалювальних приладів Позивач зазначає, що відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відключення від мереж централізованого опалення здійснюється тільки з дозволу постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування. Наказом Міністерства регіонального розвитку № 169 від 26.07.2019 затверджено Порядок відключення споживачів від систем централізованого опалення. Самовільне відключення споживача від мереж не є підставою для звільнення від оплати послуг теплопостачання. Позивач посилається на постанови Верховного Суду від 22.07.2020 (справа № 500/5362/17), від 01.12.2021 (справа № 607/25229/18), від 23.12.2021 (справа № 522/10647/15-ц), від 06.12.2023 (справа № 212/10834/21), від 17.04.2025 (справа № 920/277/23).

Позивач також вказує, що згідно п. 6.3.4 ДБН В.2.5-67:2013 теплова енергія передається в будинок і розподіляється по всьому будинку, поширюючись від усіх елементів системи опалення незалежно від наявності в конкретному приміщенні окремих елементів. Нежитлове приміщення розташоване на першому поверсі чотириповерхового житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

Крім того, Позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 по справі № 904/1527/22, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2023, вже було встановлено обов`язок кожного із співвласників ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) сплачувати за теплопостачання належної кожному 1/2 частини нежитлового приміщення за тією ж адресою.

Щодо підсудності справи Позивач зазначає, що Відповідач є фізичною особою-підприємцем з основним видом діяльності "надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна" (КВЕД 68.20). Спірне приміщення є нежитловим, не може використовуватись для проживання, а лише у комерційних цілях. Позивач посилається на постанови Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2023 (справа № 904/1527/22) та від 11.07.2025 (справа № 904/844/24).

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О. (доповідач), судді: Верхогляд Т.А., судді Іванов О.Г..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.09.2025р. апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання суду доказів оплати судового збору, у розмірі 4542грн.

На виконання вказаної ухвали від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів апеляційної скарги витребуваних судом доказів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Храменока Дмитра Олександровича, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2025р. у справі №904/4619/24 (Суддя Красота О.І.), для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

Державне підприємство "Криворізька теплоцентраль" 16.03.2017 перетворено у Публічне акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль", про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 2 ст. 108 Цивільного кодексу України Публічне акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" є правонаступником Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль".

У зв`язку із проведенням державної реєстрації змінено тип товариства з Публічного акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" на Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль", про що 14.05.2018 внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" (далі – Позивач) є теплопостачальною організацією в розумінні Закону України "Про теплопостачання" як суб`єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання і постачає теплову енергію населенню м. Кривого Рогу.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Криворізької міської ради № 343 від 12.10.2011 "Про надання згоди на передачу окремих об`єктів теплопостачання від Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" до Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" до Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" передано об`єкти теплопостачання у Довгинцівському, Жовтневому, Інгулецькому та Саксаганському районах міста.

Таким чином, з 01.10.2013 виконавцем послуги з теплопостачання та гарячого водопостачання для будинку АДРЕСА_2 ) є Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль".

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником частини нежитлового приміщення № 51, яке знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Софії Перовської, буд. 9, є Фізична особа-підприємець Храменок Дмитро Олександрович (далі – Відповідач), дата прийняття рішення про державну реєстрацію 02.02.2011, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, ВРВ № 738124, ВРВ № 738125, 07.10.2010, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Чорна О.С., зареєстровано в реєстрі за № 2244, акт приймання-передавання від 07.10.2010. Вказане нежитлове приміщення загальною площею 78,5 кв.м розташоване на першому поверсі чотирьохповерхового житлового будинку. З урахуванням зазначеного, Відповідачу належить 39,25 кв.м.

При цьому, як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 06.07.2006 проведено державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця Храменока Дмитра Олександровича, основним видом діяльності якого є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20).

Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 1209 від 10.11.2021) затверджений Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

Позивачем, як виконавцем послуг, 01.10.2021 на своєму офіційному сайті було оприлюднено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - Індивідуальний договір), який є публічним договором приєднання.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

Предметом позовних вимог є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2021 по 31.03.2024 у розмірі 44 796,33 грн, плати за абонентське обслуговування у розмірі 230,58 грн, пені в розмірі 2707,97 грн, 3% річних в розмірі 2 223,40 грн та втрат від інфляції в розмірі 7 676,76 грн.

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" є теплопостачальною організацією та з 01.10.2013 є виконавцем послуги з теплопостачання для будинку АДРЕСА_2 ; Храменок Дмитро Олександрович з 02.02.2011 є власником 1/2 частини нежитлового приміщення № 51 площею 39,25 кв.м; нежитлове приміщення розташоване на першому поверсі чотириповерхового житлового будинку; Відповідач є фізичною особою-підприємцем з КВЕД 68.20.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом № 2189-VІІІ «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 2189-VІІІ).

За наведеним у пунктах 2, 5 частини першої статті 1 Закону № 2189-VІІІ визначенням: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2189-VІІІ предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2189-VІІІ передбачено, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг. До повноважень Кабінету Міністрів України належать: затвердження правил надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком; затвердження типових договорів про надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 затверджено "Правила надання послуги з постачання теплової енергії та типові договори про послуг з постачання теплової енергії" (далі також - Правила), які набули чинності з 04.09.2019, відповідно до яких, ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати. Надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статті 14 Закону (пункт 13 Правил).

Відповідно до частин першої, другої статті 14 Закону № 2189-VІІІ за рішенням співвласників багатоквартирного будинку (уповноваженого органу управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку), прийнятим відповідно до закону, договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем відповідної комунальної послуги, визначеним статтею 6 цього Закону: 1) кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір); 2) від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір); 3) об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем. Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначену частиною першою цієї статті, за кожним видом комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії).

Відповідно до Правил у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022:

- індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем;

- індивідуальний договір з власником індивідуальних (садибних) житлових будинків вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги (фактичне виконання робіт із відключення будинку);

- фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.

- у разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону № 2189-VІІІ (у редакції змін внесених Законом № 1060-ІХ) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення його в дію, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

Разом з тим, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189-VIII передбачено, що не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону (тобто не пізніше 01.05.2020) співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов`язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.

Водночас, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189-VIII передбачено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в пункті 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до частини сьомої статті 14 цього Закону.

Наведені вище положення спеціального законодавства у сфері надання комунальних послуг свідчать про те, що законодавець унормував обов`язок підприємства теплопостачання з 01.05.2019 (тобто з дати, коли набрав чинності Закон № 2189-VІІІ у новій редакції) укладати договори на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за новими правилами, які в силу вимог Закону мали бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг та споживачами цих послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022, з урахуванням волевиявлення споживача щодо обрання моделі договірних відносин. Водночас, за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг, що мало місце у цій справі. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №908/3233/20 та від 14.12.2023 у справі № 908/2078/22.

Згідно з ч.ч. 2, 5 ст. 633 ЦК України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису (абз. 3 ч. 1 ст. 641 ЦК України).

Наведені вище положення спеціального законодавства у сфері надання комунальних послуг свідчать про те, що законодавець унормував обов`язок підприємства теплопостачання з 01.05.2019 (тобто з дати, коли набрав чинності Закон № 2189-VІІІ у новій редакції) укладати договори на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за новими правилами, які в силу вимог Закону мали бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг та споживачами цих послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, з урахуванням волевиявлення споживача щодо обрання моделі договірних відносин. Водночас, за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг, що мало місце у цій справі.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №908/3233/20, від 14.12.2023 у справі №908/2078/22 та від 09.04.2024 у справі №908/710/23.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем, як виконавцем послуг, 01.10.2021 на своєму офіційному сайті було оприлюднено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - Індивідуальний договір), який є публічним договором приєднання.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що співвласниками багатоквартирного будинку № 9 по вул. Святителя Григорія Богослова у м. Кривий Ріг, протягом 30 днів з дня опублікування Типового індивідуального договору на адресу Позивача надсилалось рішення про обрання моделі договірних відносин.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником 1/2 частини нежитлового приміщення №51, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , є Храменок Дмитро Олександрович. Вказане нежитлове приміщення розташоване на першому поверсі чотириповерхового житлового будинку.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що співвласниками багатоквартирного будинку №9 по вул. Святителя Григорія Богослова у м. Кривий Ріг, протягом 30 днів з дня опублікування Типового індивідуального договору на адресу Позивача надсилалось рішення про обрання моделі договірних відносин.

Отже, з 01.11.2021 року договірні відносини між Акціонерним товариством «Криворізька теплоцентарль» та Фізичною особою-підприємцем Храменюком Дмитром Олександровичем врегульовані Індивідуальним договором, текст якого розміщено на сайті Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль», режим доступу https://tec.dp.ua/typovyj-indyvidualnyj-dogovir-pro-nadannya-poslugy-z-postachannya-teplovoyi-energiyi/) про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.10.2021 року. Індивідуальний договір згідно з п. 2 цього договору набув чинності після 30 днів з моменту розміщення його на офіційному веб-сайті Виконавця (Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль»). Розміщення тексту договору на сайті виконавця було здійснено 01.10.2021.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині: «… Однак, у нежитловому приміщення розташованому за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Софії Перовської, буд. 9, прим. 51 відсутня централізована система постачання теплової енергії на підставі чого відповідачем не укладались з позивачем договори про постачання теплової енергії за вказаною адресою.

В свою чергу, відповідно до ч.2 ст. 275 Господарського кодексу України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог AT «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ».

Про існування або відсутність договорів про постачання теплової енергії між AT «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ» та попередніми власниками даного приміщення відповідачеві не відомо.

Більше того, вищевказане приміщення відповідачем було придбане 02 лютого 2011 року. На момент його придбання приміщення вже було від`єднано від системи централізованого постачання теплової енергії. В свою чергу, як діюче на момент виникнення спірних правовідносин, так і нині діюче законодавство не встановлює для відповідача обов`язку зберігати документи попередніх власників приміщення.

Ба більше, позивачем у справі, що оспорюється не спростовано факту припинення постачання теплової енергії до приміщення відповідача, відсутності укладеного письмового договору, а також відсутності альтернативного опалення. …».

Оскільки Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, повідомлення про розміщення 01.10.2021 на сайті АТ «Криворізька теплоцентраль» публічних договорів, розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет за відповідними посиланнями, то відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 75 ГПК України колегія суддів визнає вищезазначені обставини загальновідомими, такими, що визнаються учасниками справи та не підлягають доказуванню.

Індивідуальний договір про надання комунальної послуги вважається не укладеним лише у випадку, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

У даному випадку, від споживача, а саме від власника приміщення, позивач жодної пропозиції про вибір моделі договору не отримав.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутность у приміщенні відповідача центральної системи опалення слід зазначити наступне.

Споживач має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Варто зазначити, що відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється тільки в тому випадку, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування схемою теплопостачання відповідно до Закону України "Про теплопостачання". Отже, забороняється самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води.

Також, згідно п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у багатоквартирних будинках, у яких на день набрання чинності цим Законом не менш як половина квартир та нежитлових приміщень відокремлена (відключена) від мереж централізованого опалення, власники квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до таких мереж, не зобов`язані, але мають право виключно за власним рішенням у встановленому порядку відокремити (відключити) від них свою квартиру чи нежитлове приміщення та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2019 року N 169, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 серпня 2019 р. за N 982/33953 затверджено Порядок відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання припинення споживання теплової енергії повинно бути виконано з дозволу компетентного органу та в порядку, визначеному законодавством: з дозволу постійно діючої міжвідомчої комісії, яка створена органом місцевого самоврядування, за умови отримання технічних умов, роботи по відключенню повинні проводитись монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води та власника, наймача квартири. Роботи з відключення виконуються у міжопалювальний період.

Колегія суддів констатує, що відповідачем не надано доказів відключення від системи централізованого теплопостачання у відповідності до процедури визначеної даним Порядком.

Нежитлове приміщення загальною площею 78,5 кв.м., за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Святителя Георгія Богослова ( колишня назва-Перовської Софії), буд.9 прим.51, 1/2 якого належить скаржнику, розташоване на першому поверсі чотириповерхового житлового будинку.

Система опалення приміщення скаржника є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинку, в якому воно розташоване, при цьому, теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов`язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов`язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища. Теплова енергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання в конвекції, і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо). Відповідно до законів термодинаміки тепло передається від більш нагрітих тіл до менш нагрітих, а теплова енергія, що міститься в повітрі, в елементах інтер`єру приміщення, передається, в тому числі, і в сусідні приміщення через внутрішні стіни, перегородки та перекриття.

Внутрішньобудинкова система опалення проектується таким чином, щоб забезпечити нормативну температуру повітря у всіх приміщеннях будинку. Згідно з пунктом 6.3.4. ДБН В.2.5-67:2013 Опалення, вентиляція та кондиціонування опалення слід проектувати з урахуванням теплового балансу між тепловтратами та теплонадходженнями, у тому числі теплоти, що регулярно надходить у приміщення від трубопроводів. Теплова енергія подається в житловий будинок через приєднану мережу і розподіляється по всьому будинку по внутрішньобудинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання розташованого на цих мережах.

Таким чином, багатоквартирний будинок в цілому є об`єктом теплопостачання, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку.

Враховуючи, що належне відповідачу нежитлове приміщення є невід`ємною частиною житлового будинку, що неспростовно відповідачем, відсутність в матеріалах справи документів на підтвердження відключення від мережі опалення у встановленому законом порядку, судова колегія вважає, що належні відповідачу приміщення є опалювальними.

Пунктом 1 розділу П Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води № 169 передбачено, що рішення щодо відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків, від цо та/або гвп приймається органом місцевого самоврядування відповідно до законодавства за письмовою заявою власника (співвласників) такої будівлі, в тому числі житлового будинку, з урахуванням рішення комісії.

В свою чергу комісія є консультативно-дорадчим органом органу місцевого самоврядування, основним завданням якого є розгляд питань щодо відключення споживачів від цо та/або гвп (п. 4 розділу і порядку № 169).

З огляду на вказане та системний аналіз законодавства виявляється, що постачання теплової енергії здійснюється виключно Позивачем за умови наявних мереж в будинку, та не залежить від волі Відповідача, в правах якого лише подати заяву до органу місцевого самоврядування (який контролює процес постачання теплової енергії), проте яка (заява) не несе за собою можливість не отримання послуги.

Звідси висновок, що факт отримання або не отримання послуги з теплопостачання не залежить від волі Відповідача, в правах якого лише подати заяву до органу місцевого самоврядування (який контролює процес постачання теплової енергії), проте яка (заява) не несе за собою можливість не отримання послуги.

Враховуючи вищенаведене, єдиною підставою для припинення нарахувань за послуги централізованого опалення та постачання теплової енергії є рішення органу місцевого самоврядування та затверджений акт про відключення централізованого опалення складений за участю представника виконавця послуг.

Однак, в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджували б відключення від централізованого опалення нежитлового приміщення за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Софії Перовської, буд. 9, прим.51, що належить Скаржнику.

Колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії є підставою для виникнення у сторін цього договору майново-господарських зобов`язань.

Згідно з п. 34 Типового індивідуального договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не розрахувався за поставлену теплову енергію, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість за спожиту теплову енергію з період з 01.11.2021 по 31.03.2024 у розмірі 44 796,33 грн та плата за абонентське обслуговування в розмірі 230,58 грн.

На підтвердження вказаних обставин до позовної заяви долучено поштовий опис вкладення у цінний лист, а також поштова квитанція, відповідно до яких відповідачу у якості додатку до позовної заяви, зокрема, були направлені всі спірні (щомісячно складені позивачем у період з листопада 2021 року по березень 2023 року) Акти передачі-прийняття теплової енергії (надання послуг), Акти надання послуг з абонентського обслуговування, а також рахунки-фактури.

На підставі наявних доказів вбачається належне виконання своїх зобов`язань за договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони систематично порушувались - спожита у період з листопада 2021 року по березень 2024 року теплова енергія, а також надані послуги з абонентського обслуговування оплачені відповідачем не були, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 44 796,33 грн та плати за абонентське обслуговування в розмірі 230,40 грн.

Відповідач під час вирішення спору у цій справі не надав, а відтак матеріали справи не містять доказів, які підтверджують оплату спожитої у період: листопад 2021 року - березень 2024 року теплової енергії на суму 44 796,33 грн, а також наданих у цей же період послуг з абонентського обслуговування на суму 230,40 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію в розмірі 44 796,33 грн, а також заборгованості з абонентського обслуговування у розмірі 230,40 грн. визнаються судом обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період з 04.01.2022 по 03.09.2024 у розмірі 2 223,40 грн. та інфляційні втрати за загальний період з 04.01.2022 по 03.09.2024 у розмірі 7 676,76 грн.

Судом першої інстанції здійснено перевірку виконаного позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, внаслідок якої порушень норм чинного законодавства та умов договору не встановлено.

Відповідно до пункту 45 Договору у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 % суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу.

Надані відповідачу послуги з постачання теплової енергії є комунальними послугами, що регулюються нормами Закону України Про житлово-комунальні послуги.

Відповідно до підпункту 4 пункту 3 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції доречно вказав на те, що враховуючи дату відміни карантину на території України та положення підпункту 4 пункту 3 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким визначено, що заборона на нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги діє і протягом 30 днів з дня відміни карантину, нарахування позивачем пені у спірних правовідносинах підлягає з 31.07.2023.

Разом з тим, можливий строк нарахування штрафних санкцій (6 місяців згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) продовжився на період дії карантину, і на цей же період нарахування штрафних санкцій було заборонено. Продовжений строк закінчився із завершенням карантину, а тому нарахування штрафних санкцій за межами цього строку є неправомірним.

За арифметично вірним перерахунком суду першої інстанції розмір пені становить 245,83 грн. за загальний період з 31.07.2023 по 03.09.2024.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі щодо непідсудності даної справи господарському суду, а саме: «… Наявність у Храменка Дмитра Олександровича статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту його державної реєстрації як фізичної особи- підприємця він виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і в даних правовідносинах.

У разі позбавлення ОСОБА_1 статусу підприємця він не позбавляється набутих раніше цивільних прав і обов`язків фізичної особи, зокрема і права власності на нежитлове приміщення, придбане для здійснення підприємницької діяльності.

Так позивачем не доводиться той факт, що нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_3 використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності.

Більше того, згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових плав на нерухоме майно та Реєстру прав власності не нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №235226416 від 03.12.2020р., не вбачається, що нежитлове приміщення зареєстроване за ОСОБА_1 як за суб`єктом підприємницької діяльності, а зареєстровано за ним, як за фізичною особою. …» з огляду на наступне:

Правовий підхід щодо співвідношення статусу фізичної особи та фізичної особи- підприємця (ФОП) ґрунтується на положеннях Цивільного кодексу України, законодавства про державну реєстрацію, а також на усталеній практиці Верховного Суду України. Цей підхід полягає у тому, що фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не перестає бути фізичною особою, а лише набуває додаткову юридичну ознаку - статус підприємця.

Згідно частини 1 статті 24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Відповідно до статей 25 та 26 ЦК України, усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки, які виникають з моменту народження та припиняються зі смертю. Фізична особа здатна бути власником будь-якого майна, крім того, що за законом не може перебувати у приватній власності.

Частина 1 ст. 50 ЦК України визначає, що фізична особа має право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом.

Положеннями ч. 1 ст. 42 Конституції України передбачено, що кожен має право на підприємницьку діяльність. Це право реалізується за умови державної реєстрації, як передбачено, зокрема, ч. 9 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань», відповідно до якої фізична особа набуває статусу підприємця лише з моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру, і втрачає цей статус із внесенням запису про припинення діяльності.

Суб`єктами права власності є фізичні особи, юридичні особи, держава та територіальні громади.

Законодавство не містить такого окремого суб`єкта права, як фізична особа-підприємець. Це означає, що незалежно від наявності статусу ФОП, власником майна завжди залишається фізична особа, а не «ФОП», оскільки останнє є лише функціональною характеристикою особи, що діє в межах господарської діяльності.

Такий підхід послідовно підтримується і судовою практикою, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду. У низці постанов ( від 13.03.2018 у справі № 306/2004/15-ц, від 15.05.2019 у справі № 904/10132/17, від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, від 02.10.2019 у справі № 263/2359/19) зазначено, що фізична особа-підприємець не є окремим суб`єктом права, а отже не може вважатися відмінним власником майна.

У зазначених рішеннях Верховний Суд підкреслює, що наявність статусу ФОП не впливає на суб`єктний склад сторін у цивільних правовідносинах, у тому числі у питаннях власності. Водночас статус ФОП має значення для кваліфікації правовідносин як господарських, якщо діяльність особи пов`язана із систематичним одержанням прибутку у рамках підприємництва.

При вирішенні питань юрисдикції, особливо у справах про право власності на об`єкти нерухомості, ключовим критерієм має бути не лише формальний статус особи як ФОП, а фактичне використання майна. Такий підхід підтверджено у вже згаданій постанові Великої Палати ВС від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, де зроблено висновок, що сам факт наявності статусу підприємця не визначає господарський характер правовідносин визначальними є обставини використання майна для здійснення підприємницької діяльності.

Отже, фізична особа, яка зареєстрована як підприємець, залишається єдиним суб`єктом цивільного права, а її статус ФОП лише засвідчує право вести господарську діяльність. Це не створює нового суб`єкта права власності, і нерухоме майно завжди реєструється за фізичною особою. У судовому процесі це означає, що визначення юрисдикції спору (цивільна чи господарська) має базуватись на з`ясуванні фактичного характеру використання майна, а не на формальній наявності статусу ФОП у особи. Такий підхід повністю відповідає як букві закону, так і практиці Верховного Суду України.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Храменок Дмитро Олександрович з 02.02.2011 є власником нежитлового приміщення 51 за адресою: АДРЕСА_2 , та відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату подання позову є фізичною особою-підприємцем та здійснює підприємницьку діяльність за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідач Храменок Д.О. є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованим з основним видом діяльності — надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД 68.20). Спірне приміщення, 1/2 якого належить скаржнику, є нежитловим приміщенням у багатоквартирному будинку, у зв`язку з чим не може використовуватися відповідачем для проживання, а використовується виключно з комерційною метою в межах здійснення підприємницької діяльності.

Відтак, колегія суддів виснує, що аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами з огляду на суб`єктний склад та характер спірних правовідносин виник у сфері здійснення господарської діяльності та, відповідно, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Аналогічна правова позиція закріплена у постановах Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2023 по справі № 904/1527/22, від 11.07.2025 по справі №904/844/24.

Таким чином, колегія суддів визнає заперечення скаржника щодо підсудності даного спору господарському суду безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2025 у справі № 904/4619/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Храменока Дмитра Олександровича на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 4542,00 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Храменока Дмитра Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2025 у справі № 904/4619/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2025 у справі № 904/4619/24 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4542,00 грн покласти на Фізичну особу-підприємця Носача Геннадія Вікторовича.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов