Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №916/2256/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2256/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Аленіна О.Ю., Савицького Я.Ф..

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу заступника керівника Одеські обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2025 року, суддя в І інстанції Деркач Т.Г., м. Одеса

у справі №916/2256/25

за позовом: заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Магвай”

про стягнення неустойки у розмірі 136 343,38 грн

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Магвай” неустойки за прострочення виконання зобов`язання з повернення об`єкта оренди за Договором оренди № 573/2018 від 08.10.2018 в розмірі 136 343,38 грн, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані стягненням неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період, що передував підписанню Акта приймання-передачі оренди майна, з урахуванням періоду спливу позовної давності за період з 01.05.2022 по 06.01.2023.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.09.2025 у справі №916/2256/25 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “МАГВАЙ на користь територіальної громади міста Одеси в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку за прострочення виконання зобов`язання з повернення об`єкта оренди за Договором оренди № 573/2018 від 08.10.2018 в розмірі 56 865,17 грн; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “МАГВАЙ” на користь Одеської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 020, 64 грн; в задоволенні решти вимог відмовити.

Суд виходив з того, що відповідач після припинення договору оренди № 573/2018 від 08.10.2018 та набрання законної сили рішенням від 17.05.2022 у справі № 916/4073/21 своєчасно не повернув об`єкт оренди і фактично передав його лише 06.01.2023. За відсутності доказів ухилення орендодавця від прийняття майна та з огляду на ч. 2 ст. 785 ЦК України суд дійшов висновку про правомірність стягнення неустойки за період з 01.05.2022 по 06.01.2023.

Визначаючи розмір неустойки, суд не погодився з розрахунком позивача в частині включення ПДВ та врахував, що день фактичного повернення майна (06.01.2023) не підлягає включенню до періоду прострочення. Здійснивши власний розрахунок, суд визначив розмір неустойки у сумі 113 730,34 грн, однак, з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності, характеру правовідносин і відсутності доказів заподіяння збитків, зменшив її на 50% та стягнув з відповідача 56 865,17 грн.

29.09.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від заступника керівника Одеські обласної прокуратури надійшла апеляційна скарга, в якій скаржник просить рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2025 у справі №916/2256/25 про часткове задоволення позовної заяви про стягнення неустойки в розмірі 56865,17грн скасувати, ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким задовольнити позовну вимогу про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов`язань з поверненням об`єкта оренди в розмірі 113730,34грн, в іншій частині рішення залишити без змін.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо віднесення неустойки передбаченою ч. 2 ст. 785 ЦК України до штрафних санкцій суперечить висновкам Верховного Суду викладеним у постановах у постановах від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16. Судом першої інстанції, в порушення приписів ст. 236 ГПК України, при зменшені суми неустойки, в рішення суду від 09.09.2025 не зазначено в чому цей випадок є винятковим; чи відповідає він ступеню порушення орендарем свого обов`язку, щодо повернення орендованого майна, адже він користувався ним безоплатно понад 1,3 роки після припинення Договору оренди; судом не встановлені причини неналежного виконання обов`язку орендаря щодо своєчасного повернення майна; судом не проаналізовані наслідки порушення зобов`язання для орендодавця – який поніс збитки в недоотриманні коштів за користування об`єктом оренди до місцевого бюджету.

Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 136 343,38 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеські обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2025 у справі №916/2256/25; розгляд даної апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 08.10.2019 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Магвай” (орендар) укладено договір оренди.

Відповідно до п.1.1. договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежилу окремо розташовану будівлю, загальною площею 102,4 кв. м, що розташована за адресою: м. Одеса, Маразліївська, 1/4 (КП “Парки Одеси”) (далі також об`єкт оренди).

Згідно з п.1.3. договору оренди термін дії договору оренди з 08.10.2018 до 08.09.2021.

Відповідно до рішення Господарського суду Одеської області від 13.12.2022 у справі 916/4073/21, що набрало законної сили, виселено Товариство з обмеженою відповідальністю “Магвай” з нежилої окремо розташованої будівлі, загальною площею 102,4 кв.м., що розташована за адресю: м. Одеса. Маразліївська, 1/4; стягнуто неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 17 143,63 грн за період з 09.09.2021 по 31.12.2021.

Згідно з актом приймання передачі 06.01.2023 ТОВ “Магвай” повернуло об`єкт оренди.

Натомість, з огляду на те, що об`єкт оренди повернуто лише 06.01.2023, прокурор звернувся з позовом про стягнення неустойки, з урахуванням спливу позовної давності, за період з 01.05.2022 по 06.01.2023.

Органом, уповноваженим державою здійснювати захист її інтересів у спірних правовідносинах, який, однак, його не здійснює, є Департамент комунальної власності Одеської міської ради, до повноважень якого належить контроль за повнотою та своєчасністю внесення орендної плати, здійснення претензійно-позовної роботи з питань, пов`язаних з реалізацією повноважень у сфері управління об`єктами комунальної власності.

З метою встановлення підстав для здійснення представництва Приморська окружна прокуратура міста Одеси листом від 24.02.2025 № 52-2757вих25 запитала інформацію у позивача щодо заборгованості за договором оренди, у тому числі щодо вжиття заходів для стягнення з боржника такої заборгованості.

Листом від 03.03.2025 за № 01-19/448 позивач надав запитувану інформацію та повідомив, що не звертався до суду з вимогами до відповідача через відсутність фінансової можливості щодо сплати судового збору.

Надалі в порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор направив запит від 14.04.2025 за № 52-541вих-25 щодо з`ясування підстав для захисту власником комунального майна територіальної громади шляхом стягнення неустойки через прострочення повернення об`єкта оренди.

У відповідь позивач відповів листом від 02.05..2025 № 01-19/896, що у зв`язку з відсутністю сплати судового збору не має можливості подати позов до суду.

Беручи до уваги, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради є органом, уповноваженим представляти інтереси відповідної територіальної громади у спірних правовідносинах та наділеним повноваженнями щодо захисту її інтересів у суді, проте, не здійснює належного захисту таких прав та інтересів, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про дотримання прокурором вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо обов`язкового попереднього повідомлення позивача про наявність підстав для захисту інтересів.

Судова колегія звертає увагу, що скаржник не погоджується із оскаржуваним рішенням виключно в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення подвійної неустойки в розмірі 56 865,17грн, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.

Отже, предметом апеляційного перегляду є вимоги про стягнення з відповідача неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з 01.05.2022 по 06.01.2023 у зв`язку з несвоєчасним повернення об`єкту оренди.

Частиною 2 статті 785 ЦК України передбачено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Згідно з рішенням Господарського суду Одеської області від 17.05.2022 у № 916/4073/21, яке набрало законної сили, виселено Товариство з обмеженою відповідальністю “Магвай” з нежилої окремо розташованої будівлі, загальною площею 102,4 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, Маразліївська, 1/4, та стянуто ТОВ “Магвай” неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 17 143,63 грн за період з 09.09.2021 по 31.12.2021.

Судом встановлено, що ТОВ “Магвай” повернуло об`єкт оренди за Актом прийому-передачі нежилої окремо розташованої будівлі, загальною площею 102,4 кв.м., за адресою: м. Одеса, Маразліївська, 1/4, лише 06.01.2023.

Предметом позову у цій справі, що розглядається, є вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки, нарахованої в порядку ч.2 ст. 785 ЦК України, з урахуванням спливу позовної давності, за період з 01.05.2022 по 06.01.2023.

Отже, за наведених обставин, за умови відсутності правових підстав користування об`єктом оренди та невиконання обов`язку з повернення об`єкта оренди за період з 01.05.2022 по 06.01.2023, тобто, до моменту підписання між сторонами акта прийому-передачі, вимоги про стягнення неустойки заявлені правомірно.

Водночас, здійснивши перевірку здійсненого позивачем розрахунку неустойки за період з 01.05.2022 по 06.01.2023 розмір якої становить 136 343,38 грн, останній є невірним.

Так, позивач здійснює нарахування неустойки в даному випадку починаючи включно з 06.01.2023. Водночас Акт прийому-передачі підписаний 06.01.2023, а отже, як було вірно зауважено судом першої інстанції та не спростовано скаржником, враховуючи норми цивільного законодавства, 06 січня не враховується при обчисленні неустойки, оскільки з вказаної дати обов`язок відповідача є таким, що виконаний.

Також, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що неустойка за прострочення повернення об`єкта оренди нарахована з ПДВ, у зв`язку з чим суд зауважує наступне.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при розрахунку розміру неустойки позивачем не було враховано висновки, наведені у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19, відповідно до яких при розрахунку розміру неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу, за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Такі висновки Верховного Суду ґрунтуються на тому, що застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування ПДВ. Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо). Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

Проте, виходячи з аналізу ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг. Неустойка, нарахована на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що при розрахунку розміру неустойки за неповернення майна з оренди після припинення дії Договору оренди позивачем було безпідставно включено до її складу податок на додану вартість, який мав би сплачуватися Орендарем Орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновокм місцевого господарського суду, що при розрахунку розміру неустойки згідно з ч.2 ст.785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму позивачем було безпідставно включено до її складу податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Здійснивши власний розрахунок неустойки за період з 01.05.2022 по 05.01.2023, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що її розмір становить 113 730,34 грн.

Стосовно аргументів апелянта відносно порушення судом першої інстанції норм процесуального права, з огляду на висновок суду щодо зменшення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна, судова колегія зазначає наступне.

Місцевий господарський суд зменшив розмір неустойки на 50% до суми 56 865,17 грн.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком місцевого господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов`язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.

Ураховуючи положення чинного законодавства, можна дійти висновку, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 549 ЦК України в сукупності з частиною 2 статті 551 цього Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 ГК України у сукупності з частиною 4 статті 231 цього Кодексу).

Таким чином, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 цього Кодексу.

Схожі за змістом висновки викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22, постанові Верховного Суду від 13.05.2025 у справі № 922/3639/24.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України (чинною на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У пунктах 8.20- 8.25, 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статті 3, 551 ЦК України:

«8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань».

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Так, судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).

Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 ГПК України).

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Беручи до уваги предмет спору у даній справі, правовідносини, що склались між сторонами, а також з урахуванням загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін та за відсутності доказів понесення позивачем збитків у виниклих правовідносинах, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлена до стягнення неустойка у розмірі подвійної плати за час прострочення виконання зобов`язання з повернення орендованого майна, яка була розрахована судом в розмірі 113 730,34 грн, підлягає зменшенню на 50% до суми 56 865,17 грн.

Стягнення неустойки у розмірі 56 865,17 грн в даному випадку є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем свого обов`язку з повернення орендованого майна, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

У даному випадку судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції в частині зменшення неустойки на 50% не може трактуватись як спосіб ухилення відповідача від відповідальності за невиконання умов Договору оренди в частині несвоєчасного повернення об`єкту оренди, оскільки, з останнього стягується неустойка саме за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, яка передбачає подвійну плату за користування річчю за час прострочення її повернення. При цьому, подвійна плата нараховується, виходячи з розміру базової орендної ставки, що розрахована із застосуванням щомісячного коригування її розміру на щомісячний індекс інфляції. Тобто, будь-яких збитків у позивача апріорі не виникло.

Отже, доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, матеріали справи не містять.

Щодо ж доводів скаржника про те, що суд зменшуючи неустойку не зазначив, в чому цей випадок є винятковим, колегія суддів зазначає, що розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не може взяти до уваги посилання позивача в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанцій норми, закріпленої у статті 233 Господарського кодексу України, оскільки суд з`ясував обставини, передбачені зазначеною нормою, з урахуванням наявних у справі доказів.

Колегія суддів відзначає що для позивача не матиме негативних наслідків позбавлення його можливості стягнення пені на 50%, наявність збитків та погіршення фінансового становища позивача, ним не доведено, а тому заперечення скаржника проти зменшення розміру неустойки колегією суддів відхиляється.

З огляду на фактичні обставини справи, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, апеляційна колегія вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, заявленого до стягнення, а тому висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, вони не спростовують зроблених судом висновків про наявність підстав для часткового стягнення з відповідача суми пені.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2025 у справі №916/2256/25.

За таких обставин, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2025 у справі №916/2256/25 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеські обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2025 у справі №916/2256/25 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2025 у справі №916/2256/25 - залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: О.Ю. Аленін

Я.Ф. Савицький