Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №162/1040/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 162/1040/25 Провадження №33/802/59/26 Головуючий у 1 інстанції:Глинянчук В. Д.

Доповідач: Клок О. М.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2026 року місто Луцьк

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Волинського апеляційного суду Клок О.М., з участю секретаря Зубрицької А.М., захисника Хвесика С.В., особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 розглянувши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Любешівського районного суду Волинської області від 02 грудня 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП,

В С Т А Н О В И В

Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 800 (сорок тисяч вісімсот) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років.

Також стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 всупереч пункту 2.1(а) Правил дорожнього руху о 14 годині 52 хвилини 25 вересня 2025 року по вулиці Магістральній у селищі Любешів Камінь-Каширського району Волинської області повторно протягом року, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, керував автомобілем «Фольксваген Крафтер», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає оскаржувану постанову незаконною. Вказує на порушення його права на захист, оскільки він не повідомлявся про розгляд справи, повістку не отримував, телефон втратив, перебував в зоні активних бойових дій, як волонтер, а з 01.12.2025 перебував на стаціонарному лікуванні, відтак не зміг з`явитись в судове засідання. Станом на 25.09.2025 керував автомобілем в стані крайньої необхідності, оскільки як волонтер отримав повідомлення про негайне доставлення автомобіля, який знаходився в нього на ремонті. Враховуючи викладене, просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити. Також просить поновити строк на апеляційне оскарження.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не був присутній під час розгляду справи в суді першої інстанції, копію постанови отримав 12.12.2025, при цьому скаргу подав 12.12.2025 в межах десятиденного строку, тому строк апеляційного оскарження постанови йому необхідно поновити, так як він пропущений із поважних причин.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши ОСОБА_1 та його захисника, які скаргу підтримали з підстав викладених у ній, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Сам по собі факт розгляду справи у відсутності ОСОБА_1 не може прямо вказувати про порушення судом його права на захист, останній повідомлявся про розгляд справи 10.11.2025 (а.с.18), також повідомлявся про розгляд справи 02.12.2025 на 09:30год (а.с.20).

Більш того, ОСОБА_1 було відомо про розгляд справи, адже останній 02.12.2025 об 11:37 год звернувся до Любешівського районного суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебування на лікуванні (а.с.26, 27).

Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку скаржник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Таким чином, суддею місцевого суду вживалися усі необхідні та достатні заходи для забезпечення процесуальних прав особи, яка притягається до відповідальності, зокрема останній належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.

Згідно протоколу, ОСОБА_1 було роз`яснено при складенні протоколу права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, останній зі змістом протоколу ознайомлений, копію протоколу отримав, про що свідчить його підпис (а.с.1).

Таким чином, жодних порушень права на захист, зокрема і на правову допомогу, судом допущено не було.

За змістом ст.ст.245, 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим, Пленум Верховного Суду України в абз.3, 5 п.24 своєї постанови №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснив, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 і 280 КУпАП, у тому числі шляхом допиту свідків та призначення експертиз. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Зазначених вимог закону, судом першої інстанції було дотримано.

Висновок суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, за вказаних у постанові обставин, ґрунтується на досліджених судом доказах та в апеляції не оспорюється.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч.5 ст.126 КУпАП є вірною.

При накладенні адміністративного стягнення, суд врахував фактичні обставини справи, дані про особу правопорушника, а тому прийшов до висновку про необхідність накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, яке передбачене санкцією частини 5 статті 126 КУпАП.

Положення ст.18 КУпАП регламентують, що не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

В матеріалах справи відсутні дані, що ОСОБА_1 25.09.2025 діяв в стані крайньої необхідності.

Тому суд апеляційної інстанції вважає, що жодних доказів того, що адміністративне правопорушення вчинене ОСОБА_1 у стані крайньої необхідності не здобуто.

За таких обставин, вважаю рішення суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.126 КУпАП, правильним.

Нових доказів ОСОБА_1 суду апеляційної інстанції надано не було.

Апеляційний суд вважає, що накладаючи адміністративне стягнення, суд першої інстанції, відповідно до вимог ч.2 ст.33 КУпАП, урахував характер правопорушення, дані про особу винного, ступінь суспільної небезпеки вчиненого, конкретні обставини справи та обґрунтовано визначив адміністративне стягнення у виді штрафу, з позбавленням права керування транспортними засобами, визначене санкцією ч.5 ст.126 КУпАП.

Оскільки підстави для скасування відсутні, підстав для застосування положень ст. 38 КУпАП, про що просить ОСОБА_1 і його захисник, немає.

Враховуючи вищенаведене, підстави для скасування постанови судді з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні.

На підставі наведеного та керуючись ст.294 КУпАП,

П О С Т А Н О В И В

Поновити особі, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , строк на апеляційне оскарження постанови Любешівського районного суду Волинської області від 02 грудня 2025 року.

Апеляційну скаргу особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Любешівського районного суду Волинської області від 02 грудня 2025 року стосовно останнього – без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Волинського апеляційного суду Клок О.М.