Рішення від 11 грудня 2025 р. у справі №376/3251/25 — Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/3251/25

Провадження № 2/376/1778/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2025 року Сквирський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Коваленка О.М.

за участю секретаря – Щур Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сквира Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказала, що у 1991 році вона звернулася до виконавчого комітету Шаліївської сільської ради народних депутатів Сквирського району Київської області із заявою про надання земельної ділянки під будівництво дачного будинку.

Виконавчий комітет Шаліївської сільської ради народних депутатів Сквирського району вирішив надати земельну ділянку ОСОБА_1 для будівництва дачного будинку у АДРЕСА_1 , між садибами ОСОБА_3 №1 та ОСОБА_4 №13, що підтверджується Витягом з протоколу № 2 від 21.02.1991.

У 1991 році позивач та відповідач розпочали будівництво дачного будинку.

Рішенням 8 сесії Шаліївської сільської ради народних депутатів від 06.02.1992 вирішено надати земельну ділянку ОСОБА_1 для будівництва садово-огороднього будинку у розмірі 0,10 га, що розміщена у АДРЕСА_1 , між садибами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (копія додається).

Рішенням виконкому Сквирської районної ради народних депутатів № 55 від 24.03.1992 затверджено рішення виконкому Шаліївської сільської ради народних депутатів № 8 від 06.02.1992 «Про дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку». Дозволено будівництво індивідуального житлового будинку ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 на земельній ділянці 1000 кв. м. Зобов`язано забудовника ОСОБА_1 протягом одного місяця одержати у районного архітектора будівельний паспорт на будівництво індивідуального житлового будинку.

Позивач отримала Паспорт на забудову земельної ділянки у населеному пункті Української РСР у встановлений строк.

З метою приведення у відповідність своїх речових прав на майно, позивач звернулася до державного реєстратора, який видав витяг з Державного реєстру речових прав на земельну ділянку площею 0,2500 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна Ділянка), розташовану у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3224087802:02:010:0017, номер відомостей про речове право – 59987216 від 19.05.2025.

Щодо державної реєстрації дачного будинку в усній формі позивачу було роз`яснено, що реєстрація права власності на майно, збудоване до 5 серпня 1992 року, неможлива окрім як за рішенням суду.

У зв`язку з втратою технічної документації, позивач позбавлена можливості вирішити питання державної реєстрація будинку у позасудовому порядку.

З урахуванням викладеного позивач просить суд визнати за нею право власності на житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 , загальною площею 74,10 кв. м, житловою площею 16,20 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: літня кухня-сарай літ. «Б», вбиральня літ. «В», свердловина №1, ворота №1, ворота з хвірткою №2, огорода №3.

Позивач у судове засідання не з`явилася, звернулася до суду з письмовою заявою та просить суд ухвалити рішення у її відсутності, позов підтримує в повному обсязі (а.с. 27).

Відповідач в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій просить суд розглянути справу в його відсутності, позовні вимоги визнає повністю (а.с. 28).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.

Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Матеріалами справи встановлено, що у 1991 році ОСОБА_1 звернулася до виконавчого комітету Шаліївської сільської ради народних депутатів Сквирського району Київської області із заявою про надання земельної ділянки під будівництво дачного будинку.

Виконавчий комітет Шаліївської сільської ради народних депутатів Сквирського району вирішив надати земельну ділянку ОСОБА_1 для будівництва дачного будинку у АДРЕСА_1 , між садибами ОСОБА_3 №1 та ОСОБА_4 №13, що підтверджується Витягом з протоколу № 2 від 21.02.1991 (а.с. 7).

Рішенням 8 сесії Шаліївської сільської ради народних депутатів від 06.02.1992 вирішено надати земельну ділянку ОСОБА_1 для будівництва садово-огороднього будинку у розмірі 0,10 га, що розміщена у АДРЕСА_1 , між садибами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а.с.10).

Рішенням виконкому Сквирської районної ради народних депутатів № 55 від 24.03.1992 затверджено рішення виконкому Шаліївської сільської ради народних депутатів № 8 від 06.02.1992 «Про дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку». Дозволено будівництво індивідуального житлового будинку ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 на земельній ділянці 1000 кв. м. Зобов`язано забудовника ОСОБА_1 протягом одного місяця одержати у районного архітектора будівельний паспорт на будівництво індивідуального житлового будинку (а.с.11).

Позивач отримала Паспорт на забудову земельної ділянки у населеному пункті Української РСР у встановлений строк (а.с.8-9).

Позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, на якій побудований будинок садибного типу, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на земельну ділянку площею 0,2500 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна Ділянка), розташовану у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3224087802:02:010:0017, номер відомостей про речове право – 59987216 від 19.05.2025 (а.с.12).

Позивач не може провести державну реєстрацію дачного будинку, оскільки технічна документація за 1992 рік втрачена, у позасудовому порядку позивач позбавлена можливості вирішити питання державної реєстрація будинку.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність).

Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Позивач не може провести державну реєстрацію дачного будинку, оскільки технічна документація за 1992 рік втрачена.

Згідно технічного паспорту на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , від 22.08.2025, вказано рік побудови 1991 (а.с.14-19).

Станом на 01.01.2013 на житловий будинок АДРЕСА_1 державна реєстрація не проводилася, що підтверджено довідкою КП КОР «Київське обласне БТІ» від 26.08.2025 (а.с.13).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , побудований позивачем ОСОБА_1 до 05 серпня 1992 року, тому не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Такої ж за суттю позиції дотримувався Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, зокрема, у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 623/214/17 (провадження № 61-1978св20).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 письмовими доказами по справі довела правомірність та обґрунтованість позовних вимог, іншим чином захистити свої права та інтереси, окрім як звернутися до суду з даним позовом позивач не може, тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 5, 182, 317, 319, 328, 331 ЦК України, статтями 10, 12, 77-81, 89, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,право власності на житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 , загальною площею 74,10 кв. м, житловою площею 16,20 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: літня кухня-сарай літ. «Б», вбиральня літ. «В», свердловина №1, ворота №1, ворота з хвірткою №2, огорода №3.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя О.М. Коваленко