Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №624/695/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

14 січня 2026 року

м. Харків

справа № 624/695/24

провадження № 22-ц/818/840/26

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів колегії – Тичкової О.Ю., Маміної О.В.

за участю секретаря – Муренченко С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за заявою представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Агропрогрес» про розірвання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Кегичівського районного суду Харківської області від 08 вересня 2025 року, постановлену суддею БогачовоюТ.В.,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2024 року представник позивача звернулася до суду з позовом, в якому просить розірвати додаткову угоду від 10 червня 2013 року до договору оренди земельної ділянки від 10 червня 2013 року з кадастровим номером 63233155100:09:003:0006 площею 4,2023 га укладеної між ПП «Агропрогрес» та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасувати державну реєстрацію права, стягнути з відповідача судові витрати: судовий збір в розмірі 1211,20 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Позовна заява, після зміни підстав позову, обґрунтована тим, що позивач, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, є власником земельної ділянки площею 4,2023 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим №63233155100:09:003:0006, що розташована на території Кегичівської селищної ради. Цю земельну ділянку позивач успадкувала після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно договору оренди земельної ділянки №6323155100:09:003:0006 загальною площею 4,2023 га та додаткової угоди від 14.08.2015 укладеної з ОСОБА_3 земельна ділянка перебуває в оренді у відповідача. Згідно з п. 1 договору оренди орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кегичівської селищної ради. Відповідно до п. 8 Договору, договір укладено строком на 10 років з урахуванням додаткової угоди від 14.08.2015 п. 8 укладено на 49 років. Пунктом 37 Договору передбачено, що дія договору припиняється у разі закінчення строку на який його було укладено, придбання орендарем земельної ділянки у власність, викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом, ліквідації юридичної особи – орендаря, договір припиняється також в інших випадках передбачених законом. Тобто договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Пунктом 9 Договору передбачено, що орендна плата становить не менше 3.0% від грошової оцінки земельної ділянки або у вигляді натуральної оплати згідно з додатку до договору оренди земельної ділянки. Відповідно до п. 10 Договору, обчислення орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Відповідно до п. 11 Договору. Орендна плата вноситься у такі строки до 01.12. поточного року, один раз на рік. Отже, з урахуванням п.п. 8,9-11 Договору, власнику ОСОБА_4 , яка оформила спадщину після смерті ОСОБА_5 не сплачувалася орендна плата з 2020 року, що є порушенням умов договору, п. 37 – договір припиняється також в інших випадках передбачених законом, тобто систематична несплата орендної плати п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України. Підставою розірвання договору оренди землі згідно з п. «д» ч.1 ст. 141 ЗК України є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадків), повна несплата орендної плати. Ця спеціальна правова норма в такому випадку є самостійною та достатньою і звертатися до більш загальної норми ч. 2 ст. 651 ЦК України немає потреби. Відповідач не сплачував орендну плату з 2020 року по 2025 рік, що є 2 і більше рази. Позивач, як власник не отримувала будь-яких коштів взагалі. Наданий відповідачем, договір оренди земельної ділянки від 12.11.2020 не має інформації щодо виплати орендної плати ОСОБА_6 . Та даний договір не внесений до Реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно з п. 13 Договору, розмір орендної плати переглядається один раз у 3 роки, що було порушено відповідачем. Згідно з п. 14 Договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення, що також не виконується відповідачем.

08 вересня 2025 року, до початку призначеного у справі підготовчого засідання, представник позивача подала заяву про вжиття заходів забезпечення позову у вказаній справі.

У заяві просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на посіви соняшнику (урожай 2025 року), що знаходяться на земельній ділянці за кадастровим номером 63233155100:09:003:0006. Заяву обґрунтувала тими обставинами, що відповідач є недобросовісним виконавцем договору оренди та додаткової угоди, здійснює збагачення за рахунок приватної власності позивача – земельної ділянки з кадастровим номером 63233155100:09:003:0006, але не сплачує належні податки та не сплачує позивачці, як власниці, орендну плату, ігнорує судові процеси на протязі року, що ставить під сумнів в подальшому виконання рішення суду.

Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 08 вересня 2025 року у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Каніщевої Віти Сергіївни про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Агропрогрес» про розірвання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки – відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – Каніщева В.С. просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, заяву про забезпечення позову - задовольнити.

Вважає,що вказана ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою, постановлена без дотриманням норм матеріального права, а тому є підстави для її скасування. Судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали не було враховано принципи добросовісності та доброчесності, адже договірні відносини повинні бути виконані відповідачем. Зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на посіви соняшнику (урожай 2025 року) суд має брати до уваги інтереси не тільки відповідача, а й інших осіб, а саме законного власника позивача права якого можуть бути порушені у зв`язку із не застосуванням відповідних заходів, а саме арешту посівів соняшнику. Судом не оцінено в повному обсязі обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідного заходу ,а саме арешт посівів соняшнику та не враховано в повній мірі з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, адже забезпечення збалансованості інтересів сторін як позивача так і відповідача, який другий рік користується земельною ділянкою та не сплачує орендну плату власнику, адже матеріали справи не містять доказів зворотнього.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що представник позивача не навела достатніх підстав для необхідності застосування забезпечення позову, оскільки не доведено факт того, що відповідач має на меті невиконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, а ймовірність таких дій у подальшому не доведена, враховуючи те, що посіви соняшника відносяться до категорії культур, що швидко псуються, заборона на збір врожаю може призвести до того, що дані посіви будуть знищені.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір з приводу об`єкта нерухомості, яким є земельна ділянка з кадастровим номером 63233155100:09:003:0006 що розташована на території Кегичівської селищної ради. Цю земельну ділянку позивач успадкувала після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказана земельна ділянка наразі перебуває в оренді ПП «Агропрогрес».

Предметом спору є розірвання договору оренди спірної земельної ділянки та додаткової угоди до нього з підстав систематичної несплати орендної плати.

Підставами для забезпечення позову представник позивача зазначає, що відповідач є не добросовісним виконавцем договору оренди та додаткової угоди, здійснює збагачення за рахунок приватної власності позивача – земельної ділянки з кадастровим номером 63233155100:09:003:0006, але не сплачує належні податки та не сплачує позивачці, як власниці, орендну плату, ігнорує судові процеси на протязі року, що ставить під сумнів в подальшому виконання рішення суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України одним із видів забезпечення позову є заборона вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Окрім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, при вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Позивачем не обґрунтовано необхідність застосування саме обраного ним заходу забезпечення позову, не доведено існування реальної загрози ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту або поновлення порушених, оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття такого заходу забезпечення позову.

Матеріали справи не містять доказів, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Таким чином, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відносно того, що невжиття вказаного способу забезпечення позову унеможливить в подальшому виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Крім того, суд враховує, що накладення арешту на посіви може за певних обставин ускладнити або ж звести нанівець можливість своєчасного зібрання врожаю, що може потягти наслідком непоправне псування посівів та завдання шкоди їх власникам.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутность підстав для забезпечення позову у спосіб, обраний позивачем.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на викладене підстав для скасування ухвали суду першої інстанції з наведених в апеляційній скарзі доводів не вбачається.

Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389,390 ЦПК України, суд,

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Ухвалу Кегичівського районного суду Харківської області від 08 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу Українибезпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий – Н.П. Пилипчук

Судді – О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова