Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №639/2719/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 639/2719/25 Головуючий суддя І інстанції Марченко В. В.

Провадження № 22-ц/818/392/26 Суддя доповідач Яцина В. Б.

Категорія: споживчого кредиту

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Романченка Володимира Володимировича на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 02 червня 2025 року у справі №639/2719/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі – ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №300013908 від 12.12.2021 у розмірі 56060,42 грн., а також судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 12.12.2021 між АТ «БАНК ФОРВАРД» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №300013908, відповідно до умов якого відповідачу було відкрито поточний рахунок та надано кредит у розмірі 57000,00 грн. на строк 914 днів, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов договору.

25.07.2024 між АТ «БАНК ФОРВАРД» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено Договір №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги. Відповідно до умов цього договору ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги стосовно осіб, які являлися боржниками АТ «БАНК ФОРВАРД», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №300013908 від 12.12.2021.

Зазначено, що станом на дату відступлення права вимоги заборгованість відповідача за кредитним договором №300013908 від 12.12.2021 становить 56060,42 грн., з яких: 37997,37 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 1,55 грн. – заборгованість за відсотками; 18061,50 грн. – заборгованість за комісією.

У зв`язку з тим, що відповідач свої зобов`язання не виконав, позивач звернувся з цим позовом про стягнення заборгованості у судовому порядку.

Рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 02 червня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №300013908 від 12.12.2021 у розмірі 56060 грн. 42 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – адвокат Романченко В.В.подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи, що підтверджується відсутністю відповідних доказів у матеріалах справи. Внаслідок цього справу було розглянуто без її участі з порушенням принципу рівності процесуальних прав сторін, гарантованого ЦПК України.

Зазначає, що суд не надав оцінки поясненням відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву, не проаналізував та не спростував її правову позицію.

Крім того, судом не були досліджені істотні докази, зокрема: неповні банківські виписки, відсутність належного та зрозумілого розрахунку заборгованості до моменту переходу прав вимоги, а також невизначеність щодо нарахування комісії.

Що стосується стягнення комісії, нарахованої за кредитним договором, зазначає, що суд не врахував вимоги абз.3 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01.01.2017), якими заборонено встановлювати у договорі споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, що не є послугами у розумінні Закону. Умови договору, які передбачають такі платежі, є нікчемними.

Посилається на правові висновки, викладені у п.31.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, а також у постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі №194/1387/19, відповідно до яких, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може стягуватися виключно у разі надання споживачу відповідної послуги частіше одного разу на місяць. Умова договору щодо платності надання інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право отримувати один раз на місяць безоплатно, суперечить вимогам чинного законодавства та є нікчемною.

Робить висновок, що відповідачу було встановлено плату за послуги, які за законом повинні надаватися безоплатно. При цьому позивач не зазначає та не обґрунтовує, які саме послуги надавалися за вказану в позові комісію.

Таким чином, на думку апелянта, умови кредитного договору №300013908 від 12.12.2021 є нікчемними в частині нарахування та стягнення заборгованості за комісією у сумі 18061 грн. 50 коп.

Крім того, вказує, що кредитний договір №300013908 від 12.12.2021 є недійсним у зв`язку з несправедливими умовами, які суперечать нормам Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування».

Просить звернути увагу на те, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази набуття позивачем права вимоги. Зокрема, наданий реєстр прав вимоги не містить достатніх відомостей щодо обсягу та змісту переданих прав, у тому числі про розмір заборгованості, підстави її нарахування та дату здійснення розрахунку. Витяг з реєстру прав вимоги не містить підписів і печаток, а отже, відповідно до ст.76 ЦПК України, не є належним доказом. Крім того, відсутні докази сплати позивачем грошових коштів за договором факторингу, що є необхідною умовою підтвердження переходу права вимоги.

Також матеріали справи не містять належних доказів фактичного перерахування відповідачу коштів (тіла кредиту).

Вказані обставини, на думку представника відповідача, були детально викладені у відзиві на позовну заяву, однак суд першої інстанції не надав їм належної оцінки та не провів належного аналізу під час ухвалення оскаржуваного рішення, яке підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» Кисіль В.І. зазначає, що наведені в апеляційній скарзі аргументи є безпідставними та спрямовані на уникнення відповідальності за невиконання зобов`язань за кредитним договором.

Наголошує на тому, що в матеріалах справи наявна повістка, надіслана ОСОБА_1 , яка спростовує твердження про неповідомлення про дату та час судового засідання.

Зауважує, що відповідач була ознайомлена з умовами кредитного договору №300013908 від 12.12.2021 та підписала його, погодившись зі щомісячною комісією за обслуговування кредитної заборгованості. Банк виконав свої зобов`язання та надав кошти, тоді як відповідач порушила умови договору щодо сплати кредиту, процентів та комісії.

Вважає, що Законом України «Про споживче кредитування» не забороняється встановлювати у договорі комісії та інші платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця. Відповідно, умова про сплату комісії у договорі є правомірною.

Крім того, відповідач певний час здійснювала платежі за кредитною заборгованістю, у тому числі за комісією, що підтверджується розрахунками та виписками за договором.

Посилається на практику Верховного Суду (справа №916/2403/18, постанова від 10.09.2019; справа №911/3685/17, постанова від 09.11.2018), згідно з якою часткова сплата боржником свідчить про визнання боргу та його складових. Отже, посилання в апеляційній скарзі на незаконність нарахування комісії є безпідставним.

Щодо твердження про відсутність доказів отримання новим кредитором права вимоги представник позивача зазначає, що для підтвердження права вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надано копію договору про відступлення прав вимоги, копію витягу з реєстру боржників та копію платіжної інструкції.

Витяг із реєстру підтверджує, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статус нового кредитора та отримало право вимоги стосовно боржників АТ «БАНК ФОРВАРД», включно до відповідача за кредитним договором №300013908. Надання повного реєстру боржників неможливе з метою захисту банківської таємниці осіб, що не беруть участь у справі (ст.60 Закону України «Про банківську таємницю»).

Зауважує, що до позовної заяви долучено виписки по рахунку за кредитним договором, які чітко відображають користування відповідачем кредитними коштами. Виписки містять усі необхідні реквізити та можуть вважатися документами первинного бухгалтерського обліку. В них прослідковується рух коштів: видача банком кредиту, нарахування процентів та часткове погашення заборгованості відповідачем.

Отже, представник позивача вважає, що відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано розмір заборгованості за кредитним договором, визначений на підставі умов кредитного договору.

За правилами ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі, меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з п.п. 1- 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не зовсім відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 було порушено зобов`язання щодо своєчасного повернення сум отриманих кредитів та сплати нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором № 300013908 від 12.12.2021 у сумі 56060,42 грн., з яких: 37 997,37 грн.– заборгованість за тілом кредиту, 1,55 грн. – заборгованість за відсотками, 18061,50 грн. – заборгованість за комісією.

Разом з тим колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції.

Представник відповідача в апеляційній скарзі навів низку доводів, які колегія суддів перевіряє в межах, визначених ст.367 ЦПК України.

Насамперед апеляційний суд оцінює доводи щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Так, у доводах апеляційної скарги адвокат Романченко В.В. зазначив, що відповідач ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання, у зв`язку з чим справу було розглянуто без її участі, що, на думку апелянта, порушує принцип рівності процесуальних прав сторін. Проте колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції від 24 квітня 2025 року справу було призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 19.05.2025 (а.с.48-49).

Судова кореспонденція надсилалася відповідачу за місцем її проживання, зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.50, 85).

01.05.2025 від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що вона ознайомлена з позовною заявою та ухвалою про відкриття провадження у справі, а отже, їй було відомо про розгляд справи та дату судового засідання (а.с.52-61).

Проте у судове засідання, призначене на 19.05.2025, відповідач не з`явилася.

У зв`язку з цим суд першої інстанції відклав розгляд справи та направив судову повістку до електронного кабінету відповідача, оскільки у відзиві міститься інформація про наявність у неї зареєстрованого електронного кабінету у підсистемі Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, а також направив текстові повідомлення на засоби її мобільного зв`язку, факт доставки яких підтверджується відповідними довідками (а.с.88, 90).

Відповідно до п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Зазначене свідчить про належне виконання судом першої інстанції обов`язку щодо повідомлення відповідача про розгляд справи відповідно до вимог ст.128 ЦПК України.

Таким чином, ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи судом першої інстанції, а тому доводи представника відповідача про порушення принципу рівності процесуальних прав сторін є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги стосуються застосування норм матеріального права та підлягають перевірці судом апеляційної інстанції.

Згідно з положеннями ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч.ч.1, 2 ст.633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч.1 ст.634 ЦК України).

Також згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно зі ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що 12.12.2021 між АТ «БАНК ФОРВАРД» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №300013908, відповідно до умов якого відповідачу було відкрито поточний рахунок та надано кредит у розмірі 57000,00 грн. на строк 914 днів, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов договору (а.с.5-12).

25.07.2024 між АТ «БАНК ФОРВАРД» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено Договір №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги. Відповідно до умов цього договору АТ «БАНК ФОРВАРД» за плату передає ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні АТ «БАНК ФОРВАРД» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі (а.с.24-26).

Відповідно до витягу з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами станом на 25.07.2024, що є Додатком №1 до Договору №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до відповідача у розмірі 56060,42 грн. (а.с.27).

Таким чином, до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшли всі права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №300013908 від 12.12.2021.

З урахуванням встановлених обставин доводи представника відповідача про те, що матеріали справи не містять належних доказів фактичного перерахування відповідачу коштів (тіла кредиту), а також зауваження щодо неповних банківських виписок і відсутності належного та зрозумілого розрахунку заборгованості не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

12.12.2021 ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву №300013908 про акцепт Публічної пропозиції АТ «БАНК ФОРВАРД» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «БАНК ФОРВАРД» (далі – анкета-заява), у якій зазначено, що ця анкета-заява разом з Публічною пропозицією АТ «БАНК ФОРВАРД» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб та Тарифами складають Договір про надання банківських послуг.

Отже, підписавши анкету-заяву, ОСОБА_1 погодилася на отримання кредиту у розмірі 57000,00 грн. відповідно до умов та правил надання банківських послуг.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором №300013908 від 12.12.2021, укладеним між АТ «БАНК ФОРВАРД» та ОСОБА_1 , наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом щодо надання банком кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом (а.с.13).

З виписки за кредитним договором №300013908 від 12.12.2021 АТ «БАНК ФОРВАРД» вбачається, що ОСОБА_1 отримала кредитні кошти, користувалася ними та здійснювала часткове погашення заборгованості (а.с.14-20).

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно зі вказаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити.

Разом з цим, відповідно до п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що банківська виписка має статус первинного документа та може слугувати належним доказом заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором.

До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц та від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц.

Доказів на спростування вказаної виписки та розрахунку заборгованості матеріали справи не містять.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, у суду першої інстанції не було підстав вважати, що факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 57000,00 грн. не доведено.

Посилання представника відповідача на те, що у справі відсутні належні та допустимі докази набуття позивачем права вимоги, є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.ст.512, 513 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 статті 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

25.07.2024 між АТ «БАНК ФОРВАРД» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено Договір №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги, згідно з п.1 якого АТ «БАНК ФОРВАРД» за плату передає ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні АТ «БАНК ФОРВАРД» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі.

Пунктом 2 Договору №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги передбачено, що право вимоги переходить до нового кредитора в день укладення цього договору, але не раніше моменту отримання банком коштів у повному обсязі.

З копії витягу з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами станом на 25.07.2024, що є Додатком №1 до Договору №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги вбачається, що відступається право вимоги щодо кредитного договору №300013908 від 12.12.2021, укладеного між АТ «БАНК ФОРВАРД» та ОСОБА_1 у розмірі 56060,42 грн.

Слід зазначити, що вказаний документ містить усі необхідні реквізити, дає можливість ідентифікувати сторони зобов`язання, підставу виникнення права вимоги, розмір заборгованості та дату її визначення, а тому є належним і допустимим доказом у розумінні ст.ст.76, 77, 78 ЦПК України.

Крім того, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплачено АТ «БАНК ФОРВАРД» ціну за Договором №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги від 25.07.2024, що підтверджується копією платіжної інструкції №4170 (а.с.28).

Таким чином, враховуючи: укладення первісним та новим кредитором Договору №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги від 25.07.2024; підписання реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами від 25.07.2024; сплату новим кредитором первісному відповідної суми за відступлення права вимоги, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» стало новим кредитором стосовно ОСОБА_1 за кредитним договором №300013908 від 12.12.2021, що передбачено п.2 Договору про відступлення права вимоги щодо моменту передачі майнових прав.

Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено, що до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №300013908 від 12.12.2021.

Відповідно до умов кредитного договору №300013908 від 12.12.2021, кредит надано на строк 914 днів, тобто до 12.06.2024. Відповідач повинен був щомісячно погашати кредит, сплачуючи крім цього відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 0,01 % річних та комісію в розмірі 2,99 % на місяць від суми отриманого кредиту.

Відповідач не дотримувалася умов кредитного договору №300013908 від 12.12.2021, у зв`язку з чим станом на 25.07.2024 у неї виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Згідно з наданим розрахунком та випискою по рахунку, заборгованість становить 56060,42 грн., з яких: 37997,37 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 1,55 грн. – заборгованість за відсотками; 18061,50 грн. – заборгованість за комісією.

Відповідно до досудової вимоги від 17.04.2025, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», до якого перейшло право вимоги, вимагало від відповідача негайно погасити заборгованість у загальному розмірі 56060,42 грн. (а.с.29).

З виписки за рахунком вбачається, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами.

Таким чином, встановлено, що між відповідачем та АТ «БАНК ФОРВАРД» було укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав відповідачу кредитні кошти, якими вона користувалася. Також встановлено, що відповідач була обізнана з умовами кредитного договору, які відображені в анкеті-заяві, про що свідчить її власноручний підпис та його часткове виконання.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з відповідача заборгованості за сумою кредиту та нарахованими відсотками. Апеляційний суд погоджується з таким висновком, а наведені з цього приводу доводи скарги є належним чином необґрунтованими.

Разом із тим, розглядаючи обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо стягнення комісії, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним з цього приводу запереченням відповідачки, які спростовують висновки суду.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі №194/1387/19, провадження № 61-7416св20.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч.2 ст.215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №359/12165/14-ц.

Тлумачення ч.1 ст.203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених у ст.4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі №613/1436/17.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч.1, 3 ст.89 ЦПК України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.265 ЦПК України, у мотивувальній частині рішення зазначаються: мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Суд першої інстанції всупереч вказаним нормам ст.ст.89, 265 ЦПК України у оскарженому рішенні не надав належної оцінки запереченням відповідачки щодо нікчемності умов договору кредиту щодо нарахування комісії і наявним у справі доказам щодо її нарахування, та не звернув уваги, що в кредитному договорі №300013908 від 12.12.2021 не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу, та за які банком встановлена щомісячна комісія. Також АТ «БАНК ФОРВАРД» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, зроблені наступні висновки: якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи. Виконання цього обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту є обов`язком фінансової установи за кредитним договором, такі дії, як надання фінансового інструменту або моніторинг заборгованості за кредитом, не є самостійними послугами, що замовляються та підлягають оплаті позичальником на користь фінансової установи.

Надання фінансового інструменту фактично є наданням кредиту позичальнику. Операції, такі як моніторинг заборгованості за кредитом, відповідають економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюються у межах виконання прав та обов`язків за кредитним договором. Тому такі дії фінансової установи не є послугами, які об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі №677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі №751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі №209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі №640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі №343/557/15-ц.

Крім того, у п.п.31.29 та 32.8 Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №496/3134/19 від 13 липня 2022 року зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, якщо споживач вимагає таку інформацію частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року) щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Пунктом 3.1.3 анкети-заяви встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч.1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» (а.с.5 на зв.).

Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту передбачена й п.4 Паспорту споживчого кредиту, який є Додатком до кредитного договору №300013908 від 12.12.2021 (а.с.8).

При цьому з аналізу змісту зазначеного пункту договору вбачається, що сплату відповідної комісії банк покладає на позичальника попри те, що дії, за які вона справляється, вчиняються на користь банку, зокрема, послуги щодо списання та зарахування коштів з метою повернення кредиту, розрахунково-касове обслуговування кредиту.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, апеляційний суд вважає, що положення кредитного договору, укладеного між сторонами про зобов`язання позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1704,30 грн. щомісячно у терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Відтак, нарахування позивачем заборгованості по комісії за кредитним договором №300013908 від 12.12.2021 у розмірі 18061,50 грн. є безпідставними, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Виходячи з наведеного та обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення щодо спору про стягнення заборгованості за комісією, не виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості такого рішення, та не надав належної оцінки доводам, викладеним у відзиві на позовну заяву щодо цього питання.

В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим та доводами апеляційної скарги представника відповідача не спростовується.

Відповідно до ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відтак, відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми заборгованості за комісією – скасуванню, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні вищевказаних позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позову позивачем ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн. (а.с.1).

За подання апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 3640,00 грн. (а.с.215).

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено на 67,78 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений у суді першої інстанції, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме: 2422,40 грн. ? 67,78 % = 1641,90 грн.

Разом з тим, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено на 32,22 %, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені ним та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно до частини, у якій у позові відмовлено, а саме: 3640,00 грн. ? 32,22 % = 1172,81 грн.

З урахуванням викладеного та застосовуючи взаємозалік судових витрат, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню: 1641,90 ? 1172,81 = 469,09 грн. судового збору.

Керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Романченка Володимира Володимировичазадовольнити частково.

Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 02 червня 2025 рокув частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (адреса місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28, м. Львів, код ЄДРПОУ 35234236) про стягнення з ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості по комісії за обслуговування кредитного договору №300013908 від 12.12.2021 у сумі 18061 (вісімнадцять тисяч шістдесят одна) грн. 50 коп. – скасувати, та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по комісії за обслуговування кредитного договору №300013908 від 12.12.2021 у сумі 18061 (вісімнадцять тисяч шістдесят одна) грн. 50 коп. відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованості за тілом кредиту у сумі 37997 (тридцять сім тисяч дев`ятсот дев`яносто сім) грн. 37 коп. та заборгованості за відсотками у сумі 1 (одна) грн. 55 коп. - залишити без змін.

Перерозподілити судові витрати, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 469 (чотириста шістдесят дев`ять) грн. 09 коп. компенсації сплаченого судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 14 січня 2026 року.

Головуючий –

В.Б. Яцина

Судді -

О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук.