Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №643/10939/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року

м. Харків

справа № 643/10939/24

провадження № 22-ц/818/326/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.

розглянувши в порядку ст.369 ЦПК України без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м.Харкові за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Небилиці Ростислава Васильовича на рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2024 року, постановлене під головуванням судді Харченко А.М., -

в с т а н о в и в:

У вересні 2024 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 07.11.2021 у розмірі 39 982,46 грн. та судові витрати.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 07.11.2021 в сумі 39 982 грн. 46 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судові витрати в розмірі 2422 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Небилиця Ростислав Васильович просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що розгляд справи здійснювався без участі відповідача, повідомлення про розгляд справи на її адресу не надходили, копію рішення не отримувала. Вказує, що 07.12.2023 року на телефон відповідача надійшло декілька дзвінків після чого з картки було списано кошти. 11.12.2023 року відповідачка звернулась до відділення банку, щоб уточнити поточний стан справи за картковим рахунком та працівником банку було повідомлено про списання з карткового рахунку коштів у розмірі 30143,31 грн. 15.12.2023 року відповідачка звернулась до поліції з заявою про заволодіння коштами, проте на даний час досудове розслідування не завершено. Вважає, що списання коштів з картки відбулось через надання позивачем послуг неналежної якості. Дізнавшись про наявність рішення суду першої інстанції відповідачка звернулась до АТ КБ “ПриватБанк” з заявою про проведення службової перевірки, проте на час подання апеляційної скарги відповіді не отримала. Крім того вважає, що позивачем з 07.12.2023 року безпідставно здійснювалось нарахування процентів за користування кредитними коштами.

Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» у відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Небилиці Ростислава Васильовича - просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до частин 1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку відповідачем не повернуті, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що 03.10.2019 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір та відповідачка отримала платіжний інструмент – кредиту картку № НОМЕР_1 , строк дії – 09/23, тип – Універсальна.

Після спливу строку дії першої картки відповідачем для можливості користування рахунком додатково були отримані наступні картки: кредитну картку № НОМЕР_2 , строк дії – 07/27, тип – Універсальна; кредитну картку № НОМЕР_3 , строк дії – 01/28, тип – Універсальна.

Відповідач користувалася кредитними коштами, відповідно до виписки по рахунку вчиняла операції.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що загальний залишок за наданим ОСОБА_1 кредитом станом на 08.09.2024 року становить 39 982,46 грн грн. з яких 34067,54 грн. заборгованості за тілом кредиту; 5914,92 грн. заборгованості по відсоткам.

Як на підставу позовних вимог АТ КБ “ПриватБанк” посилалось на те, що 03.10.2019 відповідач отримала платіжний інструмент – кредитну картку № НОМЕР_1 , строк дії – 09/23, тип – Універсальна. 07.11.2021 відповідач підписала Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. 26.06.2023 відповідач ознайомилася з умовами кредитування та підписала Паспорт кредиту. Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг відповідачем підписано у системі самообслуговування Приват24 за допомогою ОТР пароля. Відповідач користувалася кредитним лімітом, вчиняла операції. Після спливу строку дії першої картки відповідачем для можливості користування рахунком додатково були отримані нові картки. Сторони узгодили, що в разі порушення відповідачем зобов`язань з погашення заборгованості по кредиту протягом 180-ти днів з моменту виникнення таких порушень, терміном повернення кредиту встановлюється 180-й день з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту. На 180-Відповідно до наданого позивачем розрахунку, загальний залишок за наданим ОСОБА_2 кредитом станом на 06.07.2024 року становить 85474,68 грн. з яких 48195,87 грн. заборгованості за тілом кредиту; 37278,81 грн. заборгованості по відсоткам.й день з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту Клієнт зобов`язаний повернути Банку кредит, проценти за користування кредитом, неустойку та виконати інші зобов`язання за Договором в повному обсязі. Взяті на себе зобов`язання за договором позивач виконав своєчасно і повністю, надавши відповідачу кредитні ресурси. Відповідач не виконала взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 08.09.2024 у неї виникла заборгованість у загальному розмірі 39 067,54 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача разом із сплаченим судовим збором.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч.1 ст. 626 та ч.1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до абз. 2 ч.1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Частиною 1 статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно ч.1 та 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такий самій сумі або речі, визначені родинними ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

З правового аналізу зазначених норм вбачається, що у разі укладення кредитного договору, він підлягає підпису сторонами, всі істотні умови договору повинні бути узгоджені позичальником та позикодавцем, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Сторони не заперечують, що 03.10.2019 між ними було укладено кредитний договір та відповідач отримала платіжний інструмент – кредиту картку № НОМЕР_1 , строк дії – 09/23, тип – Універсальна.

Після спливу строку дії першої картки відповідачем для можливості користування рахунком додатково були отримані наступні картки: кредитну картку № НОМЕР_2 , строк дії – 07/27, тип – Універсальна; кредитну картку № НОМЕР_3 , строк дії – 01/28, тип – Універсальна.

Відповідач користувалася наданими кредитними коштами, що підтверджується випискою по картці.

Разом з тим копії кредитного договору матеріали справи не містять. У зв`язку з чим неможливо пересвідчитись, які істотні умови було погоджено сторонами, а саме, чи погоджено сплату відсотків та у якому розмірі.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що загальний залишок за наданим ОСОБА_1 кредитом станом на 08.09.2024 року становить 39 982,46 грн грн. з яких 34067,54 грн. заборгованості за тілом кредиту; 5914,92 грн. заборгованості по відсоткам.

Згідно виписки по картці від 09.09.2024 року, в якій міститься повна інформація про рух коштів на рахунку, відображення всіх операцій за кредитним договором за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей, вбачається, що за період з 01.03.2023 року по 08.09.2024 року відповідачкою ОСОБА_1 було витрачено коштів у розмірі 51059,83 грн., до якої також входить 10033,72 грн. списаних та спрямованих позивачем на погашення відсотків. А надходжень на рахунок відповідачки було усього на суму 11070,06 грн.

Враховуючи вищенаведене судова колегія вважає, що з моменту укладення договору ОСОБА_1 витрачено, але не погашено кредитних коштів на загальну суму — 29948,74 грн. (51059,83 грн. (загальна сума витрат) – 10033,72 грн. (сума безпідставно нарахованих та списаних відсотків) – 11070,06 грн. (сума зарахувань), — 7,31 грн. (баланс на карті) тобто, різниця між фактично витраченими відповідачкою коштами та внесеними коштами, що і підлягає стягненню з відповідача.

Підстави для стягнення з відповідача відсотків за кредитом, не узгоджених умовами договору відсутні.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, помилково дійшов висновку про стягнення суми заборгованості у розмірі 39 982,46 грн. Тому рішення суду підлягає зміні.

Доводи апелянта про безпідставне списання 07.12.2023 року з картки коштів у розмірі 30134,31 грн є недоведеним.

З виписки по картці вбачається, що 07.12.2023 року з кредитної картки були списані кошти, а саме здійснено поповнення мобільного на суму 134 грн, сплачено послуги Телеком в сумі 130 грн та перекази на карту наступними частинами: 14 420, 00 грн., 15 448,97 грн., а всього 30 134,31 грн.

Відповідачка не заперечувала, що 07.12.2023 року мала розмову в телефонному режимі з невідомою особою, після чого з її карткового рахунку було списано кошти.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначала, що 11.12.2023 року вона звернулась до відділення АТ КБ «ПриватБанк» для уточнення поточного стану за картковим рахунком, де їй було повідомлено про те, що 07.12.2023 року з кредитної картки були зняті кошти у розмірі 30143,31 грн.

15.12.2023 року відповідач звернулася із заявою до поліції в якій зазначено, що 07.12.2023 року невідома особа, шляхом використання електронно-обчислювальної техніки, під виглядом надання грошової допомоги від ООН, заволоділа грошовими коштами заявниці з її банківської картки АТ КБ «ПриватБанк», чим завдала матеріальної шкоди на суму 30 134,31 грн

Відомості щодо заволодіння коштами внесено до ЄРДР 16.12.2023 року за № 12023221320000645.

В рамках кримінального провадження 08.05.2024 року уповноважена особа СВ відділення поліції №2 Харківського районного управління поліції №1 ГУНП в Харківській області зверталася до АТ КБ «Приватбанк» із запитом щодо «надання інформації за період з 07.12.2023 по теперішній час, яка містить банківську таємницю, щодо банківської карти АТ «ПриватБанк» НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_1 , а саме: інформації як на паперових, так і на електронних носіях, про рух грошових коштів із зазначенням відомостей про контрагентів, назва, код, призначення платежу, дати платежу, часу проведення платежу, номеру платіжного документа, суми платежу, а також із зазначенням вхідного і вихідного залишків коштів на рахунку на початок і кінець кожного дня, референсу кожного платіжного документа, номер або інші символи, які використовуються для ідентифікації транзакції, IP-адреси, з яких здійснювалися операції, по наявним на той момент поточним рахункам.

Листом від 30.05.2024 року АТ КБ «Приватбанк» у наданні інформації відмовлено в зв`язку з відсутністю необхідного судового рішення.

23.12.2024 року слідчий СВ відділення поліції №2 Харківського районного управління поліції №1 ГУНП в Харківській області Петрова А.Ю. звернулася до слідчого судді Люботинського міського суду Харківської області із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, що містять банківську таємницю.

Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 07.01.2025 року слідчому СВ відділення поліції №2 Харківського районного управління поліції №1 ГУНП в Харківській області ОСОБА_3 надано доступ з можливістю вилучення відповідних матеріалів. В подальшому такі відомості протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 21.02.2025 було отримано від АТ КБ «ПриватБанк».

Станом на дату розгляду справи даних про те, що досудове розслідування завершене матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб`єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Пунктами 1.15, 1.23, 1.24, 1.32 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначені умови, за яких рух коштів вважається неналежним (неправомірним) переказом, а саме: ініціатором такого переказу має бути особа, яка не є платником, тобто якій не належить рахунок, з якого ініціюється платіж (неналежний платник), а кошти мають бути списані з рахунку неналежного платника помилково або неправомірно та зараховані на рахунок неналежного отримувача, тобто особи, яка не має законних підстав на одержання переказу.

Ініціювання переказу коштів може здійснюватися шляхом використання держателем електронного платіжного засобу (статті 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Пунктами 14.14, 14.15 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що банк, зокрема, зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банка. У разі невиконання банком обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від здійснення таких операцій несе банк.

При цьому обов`язок банку щодо повідомлення користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним у разі інформування банком користувача про кожну здійснену операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем.

Згідно з пунктом 1.14 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.

Відповідно до пункту 3, 12 розділу ІІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення), електронний платіжний засіб, за допомогою якого можна ініціювати переказ з рахунку користувача, має дозволяти ідентифікувати користувача.

Електронний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі, набудь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, необхідну для ініціювання електронного переказу.

Відповідно до пунктів 1, 2, 5 - 7, 9, 10 розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.

Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається. Користувач зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.

Користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.

Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян». Строки встановлення емітентом правомірності переказу та повернення на рахунок користувача попередньо списаного неналежного переказу визначені пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Аналіз вказаних положень актів цивільного законодавства дає підстави для висновку, що при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку здійснення переказу коштів покладається як на платника, так і на емітента (банк чи іншу установу), які зобов`язані вжити всіх заходів по нерозголошенню третім особам інформації, що дає змогу виконувати платіжні операції від імені платника з використанням електронного платіжного засобу.

Банк зобов`язаний інформувати користувача про всі операції з використанням платіжного засобу, а платник зобов`язаний повідомляти банк про всі оспорюванні ним операції, здійснені з використанням електронного платіжного засобу.

Крім того, у випадку повідомлення користувачем банку про платіжні операції, які він не використовував, банк зобов`язаний вжити заходів щодо збереження залишку коштів користувача та провести ретельне розслідування таких фактів і повідомити користувача про його наслідки.

При цьому на платника покладається відповідальність за здійснення несанкціонованих ним платежів за умови доведеності, що його дії чи бездіяльність призвели до втрати або незаконного використання платіжного засобу чи інформації, які дають можливість ініціювати платіжні операції.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.

З витягу ЄРДР від 16.12.2023 року за № 12023221320000645 вбачається, що відповідач звернулася із заявою до поліції в якій зазначила, що 07.12.2023 року невідома особа, шляхом використання електронно-обчислювальної техніки, під виглядом надання грошової допомоги від ООН, заволоділа грошовими коштами заявниці з її банківської картки АТ КБ «ПриватБанк», чим завдала матеріальної шкоди на суму 30 134,31 грн

Таким чином зазначені обставини свідчать про те, що списання коштів з рахунку відповідачки відбулось не з вини банку, а у зв`язку із діями відповідачки.

Велика Палата Верховного Суду у п. 81 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Пунктом 9 розділу VІ Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України 05 листопада 2014 року № 705, встановлено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Враховуючи вищевикладене, положення умов договору між сторонами, ст.14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів та здійснення операцій з їх використанням» затвердженого постановою Правління НБУ 05 листопада 2014 року № 705, відсутні підстави вважати, що банком порушено вимоги чинного законодавства.

Таким чином, вина АТ КБ «ПриватБанк» у здійсненні транзакцій по рахункам відповідача не доведена, окрім цього відповідач з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, відновлення залишку коштів на рахунках та зупинення нарахування санкцій не звертався.

Колегія не приймає до уваги доводи апелянта, що кредитні кошти, які є предметом стягнення за вимогами банку в цій справі, були несанкціоновано одержані сторонніми особами шахрайським шляхом, оскільки відповідачем не надано суду відповідних доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні шляхом зменшення суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за кредитним договором до 29948,74 грн.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно із пунктом 2 частини 1статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до положеньстатті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1, ч. 13 ст.141, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадках скасування або зміни судового рішення суд апеляційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції; розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене,з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1814,38 грн (74,90 % від 2422,40 грн.), сплачений за розгляд справи у суді першої інстанції, а з позивача, враховуючи, що відповідач звільнена від сплати судового збору, в дохід держави 912,03 грн (3633,60 грн х 25,10%) за перегляд справи у суді апеляційної інстанції,.

Керуючись ст. ст.367,368,369, п.2 ч.1 ст.374, п.п. 1,3,4 ч. 1 ст.376,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Небилиці Ростислава Васильовича- задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2024 року змінити.

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 29948,74 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір, сплачений за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 1814,38 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк«ПриватБанк» в дохід держави судовий збір, сплачений за перегляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 912,03 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова