Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №645/4426/25 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/4426/25

Провадження № 2/645/200/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Мартинової О.М.

за участю секретаря судового засідання – Кривченко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

04.07.2025 року через систему «Електронний суд» позивач ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором №159807 від 27.10.2020 року в загальному розмірі 9640 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 27.10.2020 між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №159807 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Відповідно до п.1.1 Кредитного договору, Товариство надає відповідачу фінансовий кредит в гривні (далі Кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором на наступних умовах: сума виданого кредиту: 2000,00 грн; дата надання кредиту: 27.10.2020; строк кредиту: 10 днів; валюта кредиту: UAН; стандартна процентна ставка 2% в день або 730 % річних. Згідно п. 1.4. Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. На виконання вимог п. 1.4. кредитного договору Відповідачем були зазначені реквізити платіжної банківської карти № НОМЕР_1 для перерахування кредитних коштів (ч. 7 кредитного договору). На підтвердження виконання Товариством п. 1.4 Кредитного договору, позивач надає інформаційну довідку, відповідно до якої 27.10.2020 року на картковий рахунок Відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 2000,00 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що являється доказом видачі кредитних коштів. 28.10.2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу №01-28/10/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 . Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 16.04.2025 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 9640,00 грн., яка складається з: 2000,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 7640,00 грн. - прострочена заборгованість за процентами. Оскільки на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за кредитним договором, що є порушенням законних прав ті інтересів ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ», у зв`язку з чим останній вимушений звернутись до суду з даним позовом, яким просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №159807 від 28.10.2021 року в сумі 9640,00 грн. та понесенні судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Ухвалою Немишлянського районного суду міста Харкова від 10.09.2025 року провадження по справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

30.09.2025 року через систему «Електронний суд» від представника позивача ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» - Пархомчук С.В. надійшла заява про розподіл/компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, якою сторона позивача просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10500,00 грн.

06.10.2025 року поштовою кореспонденцією від представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Шестакова В.Ю. до суду надійшов відзив на позовну заяву, яким сторона відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог. Так, представник відповідача в обґрунтування заперечень проти позовних вимог посилався на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитні кошти за вказаним договором були отримані відповідачем. Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували перерахування позичальнику з боку ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» і ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» кредитних коштів у розмірі 2000,00 грн. Також матеріали справи не містять первинних документів, які повинні бути складені під час надання кредитних коштів ОСОБА_1 , а відтак у зв`язку з відсутністю доказів надання кредиту у погоджений сторонами спосіб, у відповідача не виникло обов`язку з його повернення. З огляду на вказане, сторона відповідача вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Разом з тим, представник вказав, що 15.05.2020 року відповідач ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за призивом під час мобілізації і на даний час проходить військову службу у лавах Збройних Сил України В/Ч НОМЕР_2 , приймає участь у захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією РФ проти України, в грудні 2023 року отримав поранення при обороні населеного пункту Новоданилівка Пологівського району Запорізької області, військове звання старший солдат, є учасником бойових дій, тому до останнього підлягають застосування норм ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Також представник відповідача наголосив, що ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» раніше теж вдавався до завідомо незаконних методів стягнення заборгованості з ОСОБА_1 стосовно предмету спірних взаємовідносин. Так, 17.12.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. вчинено виконавчий напис №13332 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованості за кредитним договором №159807 від 27.10.2020 року у загальній сумі 10840,00 грн. 20.01.2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Нелюбою М.А. було відкрито виконавче провадження №68269662 по примусовому виконанню виконавчого напису №13332 від 17.12.2021 року, вчиненого приватним нотаріусом КМНО Золотих О.О. 26.07.2023 року рішенням Октябрського районного суду м.Полтави по справі №645/425/22 визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №13332 від 17.12.2021 року, вчинений приватним нотаріусом КМНО Золотих О.О. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованості за договором № 159807 від 27.10.2020 року у загальному розмірі 10840,00 грн. Беручи до уваги вище наведене, представник відповідача просив врахувати даний відзив та стягнути з ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» на користь ОСОБА_1 судові витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 7500,00 грн. Також представником відповідача надано клопотання про зменшення розміру стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» витрат на правничу допомогу з 10500,00 грн. до 1050,00 грн., оскільки дана справа для позивача є типовою, відповідно до сфери діяльності ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ», а також справою незначної складності.

03.10.2025 року через систему «Електронний суд» від представника позивача ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» Пархомчука С.В. надійшла відповідь на відзив, яким останній підтримує позовні вимоги в повному обсязі з наступних підстав. Так, представник позивача зазначив, що відповідач, діючи добровільно та усвідомлено, чи примусу без жодного зовнішнього тиску, скористався доступом до мережі Інтернет та перейшов на офіційний веб-сайт Первісного кредитора, де самостійно, з використанням інтегрованого калькулятора, обрав бажану суму кредиту та строк кредитування. Після цього ним було надано персональні дані, зокрема реквізити банківської картки, на яку в подальшому були зараховані кошти. У процесі укладення правочину Відповідач пройшов передбачені етапи ідентифікації та підтвердження наміру укласти кредитний договір, за результатами чого між сторонами було укладено договір у встановленому законом порядку. Відповідно до встановленого алгоритму дій споживача в телекомунікаційній системі Первісного кредитора, що застосовується з метою акцепту оферти та належного укладення електронного договору, позичальнику надається можливість перейти за посиланням на відповідну веб-сторінку, де він має змогу ознайомитися з умовами публічної оферти, яка містить усі істотні умови договору відповідно до вимог цивільного законодавства. Додатково, для підтвердження волевиявлення, на номер мобільного телефону, зазначений позичальником у заявці на отримання кредиту, направляється SMS-повідомлення із відповідною інформацією. Позичальник має можливість завантажити собі на персональний комп`ютер проект договору (оферту) в електронному вигляді, як це передбачено п. 2 ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Одночасно з переходом на сторінку ознайомлення з офертою, Первісним кредитором генерується та відправляється, на номер телефону вказаний позичальником в заявці на кредит, персональний одноразовий ідентифікатор, який використовується позичальником для підписання електронного договору. Введення одноразового персонального ідентифікатора і є вчиненням дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, а саме акцептом в розумінні ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до алгоритму дій, передбаченого інформаційно-телекомунікаційною системою Первісного кредитора, з метою акцепту оферти та укладення електронного договору, позичальнику надається можливість ознайомитися з публічною офертою, яка містить усі істотні умови кредитного договору. Посилання на зазначену оферту доступне на сайті кредитора, а також дублюється шляхом надсилання SMS повідомлення на номер мобільного телефону, вказаний позичальником під час подання заявки. Позичальнику в доступній формі роз`яснюється, що у разі згоди з умовами оферти, для її акцепту необхідно ввести на відповідній сторінці одноразовий ідентифікатор, надісланий на вказаний номер мобільного телефону, та натиснути кнопку «ТАК». Сукупність цих дій становить підписання електронного договору шляхом використання електронного підпису з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». У конкретному випадку Відповідач здійснив усі передбачені дії — отримав одноразовий ідентифікатор, надісланий на номер мобільного телефону, введений ним під час оформлення заявки, ввів його у відповідне поле інформаційної системи та підтвердив акцепт натисканням кнопки «ТАК». Ці дії зафіксовані в електронній системі Первісного кредитора та відображені у матеріалах справи як належний доказ укладення електронного договору. Вищевказаний електронний договір укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Без здійснення всіх цих дій договір між Відповідачем та Первісним кредитором не був би укладений. Тобто, для укладання кредитного договору, Відповідачем вчинено ряд дій без здійснення яких договір був б не укладеним, що в свою чергу підтверджує укладання вказаного договору в електронній формі. Обставини укладення вказаного договору Відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Відповідач був належним чином ознайомлений з умовами вищевказаного договору. Вказаний договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Отже, доводи Відповідача щодо неукладеності кредитного договору є безпідставними та спростовуються наявними у справі доказами, що підтверджують факт укладення договору в електронній формі відповідно до вимог законодавства. У відповідності до умов укладеного кредитного договору, кошти надаються Позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану Позичальником при укладанні кредитного договору. Первинний кредитор у своїй господарській діяльності з метою переказу та приймання грошових коштів за договорами позики користується фінансовими послугами платіжних провайдерів. Верифікація банківської картки відбувається за допомогою сертифікованих платіжними системами Visa та MasterCard сервісів, зокрема WayForPay, Ipay, Platon. Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCI DSS. Ні Первісний кредитор, ні Позивач не мали і не мають доступу до повного номера банківської картки Відповідача, оскільки ця інформація є банківською таємницею. Отже, доступ до повного номера банківської картки, а також до виписки по картковому рахунку, на який були зараховані кредитні кошти, має виключно банк-емітент та безпосередньо власник зазначеної картки, тобто Відповідач. Відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може самостійно отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Однак Відповідачем не надано суду належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що зазначений картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, Відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані чи інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний і повний доступ до таких. Отже, на виконання пункту 1.4 Договору, перерахування коштів було здійснено первісним кредитором через платіжного провайдера — ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» (Platon), яке надає первісному кредитору послуги з переказу коштів, зокрема на банківський рахунок Відповідача за реквізитами банківської картки, зазначеної ним під час реєстрації. Зазначені обставини підтверджуються листом ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» з якого вбачається, що 27.10.2020 о 19:24:03 було проведено транзакцію на суму 2 000,00 грн, маска картки — НОМЕР_1 . За таких обставин Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання відповідно до умов кредитного договору, здійснивши перерахування кредитних коштів на банківську платіжну картку ( НОМЕР_1 ), реквізити якої були надані самим Позичальником. Щодо первинних бухгалтерських документів, представник позивача наголосив, що в обґрунтування своїх вимог Позивач надав суду інформаційну довідку ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» (технологічного оператора платіжних послуг), яка підтверджує зарахування кредитних коштів. Зазначений документ містить відомості щодо суми перерахованих кредитних коштів, дати їх зарахування, а також реквізитів карткового рахунку, що повністю узгоджується з нормами Закону. Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання Відповідача на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним. Зазначена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 12.06.2023 року у справі № 263/3470/20, провадження № 61-7018св21. Окрім цього, посилання Відповідача, з яких можна зробити висновок про начебто обов`язок Позивача надати суду виписку з особового рахунку клієнта, є помилковими. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, регулює питання бухгалтерського обліку виключно в банках України. Оскільки первісний кредитор та Позивач не є банківськими установами, дія зазначеного Положення на них не поширюється, а отже – формування виписок по особових рахунках клієнтів у їхній діяльності не передбачено. Разом з тим, представник позивача вказав, що посилання сторони відповідача на ті обставини, що відповідач є військовослужбовцем та відповідні відсотки за кредитом не підлягають нарахуванню, є безпідставними, з огляду на те, що заборгованість була нарахована не Позивачем, а Первісним кредитором за укладеним договором та з моменту отримання права вимоги до Відповідача за Договором факторингу, Позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. При цьому представник позивача наголосив, що саме у разі надання відповідних документів, ОСОБА_1 має право на пільги, визначені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про захист військовослужбовців», відповідач мав би повідомити первісного кредитора, що він є військовослужбовцем та надати відповідні документи щодо застосування відповідної пільги, проте відповідач такі дії не вчинив. Отже, в даному випадку відсутні підстави про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки Відповідач не надав первісному кредитору вищезазначені документи. Стосовно вимоги сторони відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7500,00 грн., представник позивача зазначив, що заявлена вартість виконаних робіт є явно завищеною та не узгоджується ані з критеріями малозначності спору, ані з рівнем його фактичної складності. Зокрема, витрачений час на надання усних консультацій, ознайомлення з матеріалами справи, а також підготовку та складання відзиву на позовну заяву не відповідає вимогам реальності та співмірності адвокатських витрат, що у свою чергу виключає можливість визнання їх розумними та обґрунтованими. Беручи до уваги наведені обставини, сторона позивача вважає відсутніми правові підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката Відповідача у заявленому розмірі 7500,00 грн. Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається Відповідач у Відзиві на позовну заяву, як на підстави для відмови у задоволені позовних вимог в повному обсязі - є не обґрунтовані, недоведені, суперечать умовам укладених правочинів, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій викладених в Постановах ВСУ, а отже є такими що не підлягають задоволенню та не повинні братися судом до уваги. В зв`язку з вищезазначеним, представник позивача просив суд відзив на позовну заяву відповідача залишити без розгляду та задоволення, розглядати справу за відсутності представника позивача та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 у судове засідання повторно не з`явилися, про день та час слухання справи були повідомлені своєчасно і належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України. Причини неявки суду не відомі, будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.

У зв`язку з тим, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 28.10.2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №159807, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора KL5316.

Згідно пунктів 1.1 - 1.4. Договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 2000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. (п.1.1.) Кредит надається строком на 10 днів, тобто до 05.11.2020. Строк дії договору 10 днів. (п.1.2) За користування кредитом клієнт сплачує товариству 730 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. (п.1.3) Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом (п.1.4.)

Відповідно до пунктів 2.1.-2.3. Договору, сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору. (п.2.1) Сума кредиту, проценти за користування кредитом, нараховані штаф та/або пеня (у разі наявності) складають заборгованість за договором. Заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок Товариства у строк, встановлений Договором. (п.2.2) Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом (п.2.3).

Так, ТОВ «ЗАЙМЕР» надало відповідачу грошові кошти на наступних умовах: сума виданого кредиту: 2000,00грн; кредит надається строком на 10 днів, тобто до 05.11.2020, строк дії договору 10 днів, але в будь-якому випадку договір діє до повного його виконання сторонами; стандартна процентна ставка 2% на добу або 730% річних.

Факт отримання коштів позичальником підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» за №8278/05 від 30.05.2025, відповідно до якої було перераховано кредитні кошти в сумі 2000,00 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що є доказом видачі кредитних коштів.

Випискою з особового рахунку за Кредитним договором №159807 встановлено, що станом на 16.04.2025 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 9640,00 грн, яка складається з наступного: 2000.00 грн. прострочене заборгованість за тілом кредиту; 7640,00 грн. прострочена заборгованість за відсотками.

28.10.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» було укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 28.10.2021 до договору факторингу №01-28/10/2021, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 159807 у сумі 9640,00 грн., з яких: 6000,00 грн. залишок по тілу кредиту; 7640,00 грн. сума заборгованості за відсотками.

Статтею 514 ЦК України, передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

14.04.2025 ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» надіслало на поштову адресу відповідача Вимогу про виконання зобов`язань за Кредитним договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 1статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно дост.639ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача.

Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, провадження № 61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, провадження № 61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, провадження № 61-2902св21.

Згідно з частинами 1-3статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На підтвердження укладення договору № 159807 від 27.10.2020 року з наданих позивачем доказів, встановлено, що відповідач здійснив акцептування кредитного договору шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Одноразовий ідентифікатор KL5316 направлявся відповідачу шляхом надсилання повідомлення на мобільний номер, який вказувався ним при реєстрації на сайті та кредитний договір був підписаний ОСОБА_1 шляхом введення одноразового ідентифікатора, що підтверджується довідкою про ідентифікацію.

Судом встановлено, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого відповідачу було надіслано за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Таким чином, посилання представника відповідача у відзиві на позовну заяву стосовно відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитні кошти за вказаним договором були отримані відповідачем ОСОБА_1 , судом оцінюється критично, оскільки позивачем доведено факт укладення договору на надання грошових коштів.

Відтак позивач довів належними та достатніми доказами, що зазначена заборгованість дійсно має місце та що вона виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов договору позики.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2000,00 грн.

Щодо стягнення процентів у розмірі 7640,00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Як вбачається з договору № 159807 від 27.10.2020 року, строк дії договору 10 днів, процента ставка 730% річних або 2% в день, згідно з Додатком № 1 до Кредитного договору сума нарахованих процентів складає 400,00 грн. Відомості про продовження строку дії договору після 05.11.2020 року в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, згідно долученої позивачем виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 16.04.2025 розмір заборгованості за простроченими процентами складає 7640,00 грн, що свідчить про те, що частина процентів за користування кредитом були нараховані поза межами строку дії договору.

У пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду також у постановах: від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц.

За таких обставин, оскільки зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом, суд вважає, що після 05.11.2020 року кредитор не мав права нараховувати відповідачу проценти за користування кредитними коштами.

Зважаючи на те, що право кредитора нараховувати проценти за користування кредитом припинилося 05.11.2020 року, то нарахування процентів за користування кредитом починаючи з 06.11.2020 року у загальному розмірі 7640,00 грн є безпідставним та не породжує у відповідача обов`язку сплачувати ці кошти.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з відповідача підлягають стягненню проценти за користування кредитом у розмірі 400,00 грн., які були нараховані в межах строку дії кредитного договору № 159807 від 27.10.2020 року.

Разом з тим, суд бере до уваги, що відповідач ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

Так, пунктом 16 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено, що військовослужбовці це особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Як вбачається з копії військового квитка серії НОМЕР_3 від 28.11.2019 року та довідки №2686 військової частини НОМЕР_2 від 01.07.2025, старший солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 .

Як вбачається зі змісту довідки №5732/КП військової частини НОМЕР_2 від 13.12.2023, ОСОБА_1 10.12.2023 отримав вибухову травму, вогнепальне осколкове сліпе поранення м`яких тканин лівої гомілки під час виконання бойового завдання.

Окрім того, статус ОСОБА_1 , як учасника бойових дій підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 06.04.2021 року.

Таким чином, на відповідача ОСОБА_1 , як на військовослужбовця, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме - не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом на весь час його призову.

З огляду на вищенаведені обставини, вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 відсотків за кредитними договорами, нарахованих внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань, задоволенню не підлягають, оскільки відповідач як військовослужбовець (відповідні докази про що надано суду відповідачем) згідно п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звільняється від сплати процентів за кредитними договорами.

Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитними договорами належним чином не виконав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу, суд виходить з такого.

Приписами ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч. 3ст. 2ЦПК України). Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

На підставі п. 1 ч. 3 ст. 133ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу. Згідно ч. 1ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За ч. 2 ст. 137ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3ст. 137ЦПК України). Нормою ч. 8ст. 141ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст.137 та ч. 8 ст.141 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 у справі №463/2001/19 де зазначено, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено( п. 1 ч. 2 ст.137 та ч. 8 ст.141 ЦПК України).

Так, сторона позивача просила стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу в розмірі 10500,00 грн.

На підтвердження зазначених вимог, представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 29.12.2023 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, акт про отримання правової допомоги від 15.09.2025 року з детальним описом робіт, виконаних адвокатом Пархомчуком С.В., рахунок №15.09.2025-95 від 15.09.2025 року та платіжну інструкцію №3 9578 від 15.09.2025 року з вказаним призначенням платежу за оплату правничої допомоги згідно 15.09.2025-95 договору про надання правової допомоги від 29.12.2023 року.

Разом з відзивом представником відповідача подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, яким просив суд зменшити розмір стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу з 10500,00 грн. до 1500,00 грн, оскільки вважає, що дана справа є типовою для позивача, такий розмір витрат є неспівмірним із складністю справи, затраченим часом на надання таких послуг, не відповідає критерію реальності, розумності їх розміру, тому не підлягає задоволенню.

Також, сторона відповідача просила стягнути з позивача судові витрати на правову допомогу в розмірі 7500,00 грн., на підтвердження яких надано: договір про надання правничої допомоги №18/07-25 від 18.07.2025, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1358 від 22.06.1999, акт від 26.09.2025 року до договору про надання правничої допомоги №18/07-25/1 від 18.07.2025 року, прибутковий касовий ордер №50 від 26.09.2025 року про сплату Амосовим С.В. 7500,00 грн. за договором про надання правничої допомоги №18/07-25 від 18.07.2025 року.

При цьому представником позивача подано відповідь на відзив, яким окрім іншого також вказано, що заявлена вартість витрат на професійну правничу допомогу є завищеною та не узгоджується ані з критерієм малозначності справи, ані з рівнем його фактичної складності, зокрема, витрачений час на надання усних консультацій, ознайомлення з матеріалами справи, а також підготовку та складання відзиву на позовну заяву не відповідає вимогам реальності та співмірності адвокатських витрат, що у свою чергу виключає можливість визнання їх розумними та обґрунтованими, тому не підлягає задоволенню.

Так, у відповідності до пункту 12 частини третьої статті 2ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої та другої статті 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 137ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України.

Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

У постанові Верховного суду від 12.06.2024 у справі № 444/3403/20 зроблений висновок, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 13.03.2025 по справі 275/150/22.

Так, представниками сторін надавались заперечення щодо неспівмірності таких витрат.

Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Із змісту правової позиції Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 927/153/22 вбачається, що при визначенні витрат на правову допомогу слід враховувати наступне: чи змінювалася правова позиція у справі в судах першої та апеляційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткове джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 910/20852/20.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволено частково, відповідно, з урахуванням положень п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне провести розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 01.09.2021 року по справі № 761/14537/15-ц (провадження № 61-17359св20).

Також, при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу суд враховує складність справи, обсяг наданої правничої допомоги адвокатами, доводи представників сторін, що викладені у запереченнях про стягнення витрат на правову допомогу, які спростовуються матеріалами справи, а тому вважає, що вимоги сторони позивача підлягають частковому задоволенню на суму 2200,00 грн. в свою чергу вимоги сторони відповідача - на суму в розмірі 1600,00 грн. На думку суду, такі розміри витрат є співмірними із заявленими вимогами, складністю справи та проведеними адвокатами роботою.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 2000,00 грн.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат , пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, на користь позивача ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» з відповідача ОСОБА_1 підлягають також стягненню витрати зі сплати судового збору відповідно до частки задоволених судом позовних вимог, що дорівнює 502,57 грн. (2000,00 х 2422,40/9640 = 502,57).

Керуючись ст. ст. 4, 10 - 13, 76 - 81, 141, 247, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором №159807 від 27.10.2020 року в загальному розмірі 2000 гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» судовий збір у розмірі 502 гривень 57 коп. та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2200 гривень 00 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1600 гривень 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Харківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: https://fr.hr.court.gov.ua

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», код ЄДРПОУ 42228158, адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7.

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя О.М. Мартинова