Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №463/228/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 463/228/26

Провадження № 2-о/463/63/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року місто Львів

Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Ціпивко І. І.

з участю секретаря Метеллі Б.Б.,

заявника ОСОБА_1

предствника заявника Водопийко Х.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису,

встановив:

Представник заявниці ОСОБА_1 адвокат Водопийко Х.Т. просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 6 (шість) місяців із забороною перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог представник заявниці покликалася на те, що за адресою: АДРЕСА_1 проживає заявниця, її чоловік - ОСОБА_3 , та їхній спільний син - ОСОБА_2 . На протязі останніх років ОСОБА_2 вчиняє відносно своєї матері домашнє насильство а саме: чинить психологічний тиск, піднімає руку, погрожує фізичною розправою. Окрім цього 10.03.2025 суддею Личаківського районного суду міста Львова вже було винесено рішення, відповідно до якого заяву ОСОБА_4 задоволено повністю, видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , яким визначено наступне обмеження його прав, а саме заборонено останньому перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 за адресою спільного проживання: АДРЕСА_2 . Після закінчення дії обмежувального припису, ОСОБА_2 , повернувшись додому продовжує вчиняти домащнє насильство. Так 30.11.2025 був винесений терміновй заборонний припис серія АА №612220, відповідно до якого, 30.11.2025 року близько 14.00 год за адресою свого проживання, АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , вчинив домашнє насильство відносно своєї матері ОСОБА_1 , а саме висловлювався нецензурною лексикою, словесно погрожував фізичною розправою, дебоширив та штовхав. Так даний припис був виданий терміном на 5 діб. Окрім цього згідно постанови Личаківського районного суду міста Львова від 30.12.2025 ОСОБА_2 визнано внним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення за ч.3 ст.173-2 КУпАП. Незважаючи на вжиті заходи, ОСОБА_2 продовжує вчиняти стосовно неї домашнє насильство. Відтак наявні обґрунтовані ризики продовження вчинення ОСОБА_2 насильства щодо неї, а тому є необхідність у видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов`язків, встановлених ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а тому вона змушена звернутись до суду з даною заявою.

Заінтересована особа ОСОБА_2 правом подачі відзиву не скористався.

Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 13 січня 2026 року головуючим суддею в справі визначено суддю Ціпивко І.І.

Ухвалою судді Личаківського районного суд м. Львова від 13.01.2026 заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального приписуприйнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 14.01.2026. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права.

Розгляд справи по суті відбувся за участі заявниці та її представника- адвоката Водопийко Х.Т.

Представник заявниці - адвокат Водопийко Х.Т. та заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги заяви підтримали повному обсязі та просили такі задовольнити.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Суд, заслухавши представника заявниці та заявника, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши та дослідивши письмові докази по справі, які мають юридичне значення для її розгляду, вважає, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та підтверджується встановленими в судовому засіданні обставинами, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є матір`ю та сином відповідно та проживають спільно за адресою: АДРЕСА_1 .

Неодноразово щодо ОСОБА_2 було винесено термінові заборонні приписи. Востаннє 30.11.2025 строком на 5 діб.

Також судом встановлено, що постановою Личаківського районного суд м. Львова 30.12.2025 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП (за фактом вчинення домашнього насильства щодо матері ОСОБА_1 30.11.2025), та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1020 грн.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до п. 3, 4, 6, 7, 14, 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Предметом доказування є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Відповідно до частин першої, другої статті 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

У свою чергу, як унормовано ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Крім того, згідно зі ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки суду за результатами розгляду заяви.

З огляду на викладене суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_2 вчиняє домашнє насильство щодо ОСОБА_1 , є високою вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо потерпілої особи, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту до кривдника необхідно застосувати обмежувальний припис.

З урахуванням практики Європейського Суду з прав людини суд вважає, що вжиті заявницею розумні заходи для її захисту та покарання винного не надали очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявниці.

Відповідно до приписів п. 10 ч. 1 ст. 430 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення суду.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст. 293, 294, 350-1 - 350-6, 430 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяву задовольнити.

Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 строком на шість місяців, а саме заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Про видачу обмежувального припису кривднику ОСОБА_2 інформувати Львівське районне управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області, для взяття громадянина ОСОБА_2 на профілактичний облік, а також Львівську міську раду.

Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 14.01.2026.

Суддя Ірина ЦІПИВКО