Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №125/2092/24 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 125/2092/24

Провадження № 22-ц/801/79/2026

Категорія: 101

Головуючий у суді 1-ї інстанції Хитрук В. М.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 рокуСправа № 125/2092/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача: Рибчинського В.П.,

суддів: Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,

за участю секретаря судового засідання Литвин Ю.О., представника ОСОБА_1 – адвоката Олійника А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 10 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, мотивуючи свої вимоги тим, що він після смерті батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до приватного нотаріуса Жмеринського міського нотаріального округу - Крижанівського Андрія Петровича із заявою на прийняття спадщини. В подальшому нотаріусом було заведено спадкову № 44/2024. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є два його сина: заявник - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мама ОСОБА_3 - ОСОБА_5 . Її син, ОСОБА_3 , не встиг оформити спадщину після смерті мами, ОСОБА_5 , зважаючи на те, що досить швидко сам помер.

Приватний нотаріус Крижанівський Андрій Петрович повідомив, що до позивача, як до спадкоємця, може перейти частина майна, яке свого часу міг би успадкувати батько, якщо буде доведено, що ОСОБА_3 автоматично прийняв спадщину після смерті мами, зважаючи на норми ч. 3 ст. 1268 ЦК України, як особа, яка проживала із спадкодавцем за однією адресою.

ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично, місцем проживання його було: АДРЕСА_2 . Саме за цією адресою була зареєстрована та проживала ОСОБА_5 .

За таких обставин просив суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 10 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити та встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване. Зазначає, що позивачем не доведено факту постійного проживання ОСОБА_3 з його матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 , а показання свідків свідчать лише про близькі стосунки між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про її смерть.

Згідно відомостей у довідці Барської міської ради Жмеринського району № 08-58 /365 від 28.05.2024 року зареєстроване місце проживання ОСОБА_5 : АДРЕСА_2 . На день смерті з нею був зареєстрований син ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_5 та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом від 12.12.2024 року, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 137/2024 від 31.05.2024. Інших спадкоємців за законом або заповітом встановлено не було.

Син ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований та проживав у власній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується даними довідки Барської міської ради Жмеринського району № 08-58 /506 від 10.07.2024 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження спільного проживання ОСОБА_3 із ОСОБА_5 , наявності спільного бюджету, участі у спільних витратах, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, виникнення усталених взаємних прав та обов`язків.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 нього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до абз. 3 п. 3 роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами ст. 29, ч. 2 ст. 1221 ЦК України. Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Згідно з пп. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

Як вбачається із п.3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Доказами спільного проживання можуть бути показання свідків, довідка ЖЕК або запис у будинковій книзі, відмітка в паспорті, наявність у спадкоємця свідоцтва про смерть та інших особистих речей і документів померлого, медичне обслуговування за спільною адресою, фотографії певних подій, довідки з відповідних органів самоврядування про факт проживання однією сім`єю, трафіки мобільних телефонів, де буде видно, що особи ночували за однією адресою, тощо.

Допитані судом першої інстанції свідки пояснили, що ОСОБА_3 доглядав за своєю хворою матір`ю, лікував її, садив город, допомагав по господарству, облаштував в підвалі спальне місце, де часом лишався ночувати. Тобто показання свідків свідчать про періодичні навідування до матері, допомогу в догляді за нею та по господарству, але не доводять факту саме постійного проживання разом зі своєю матір`ю, наявність спільного бюджету, спільного харчування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням тощо.

Будь-яких інших доказів, окрім пояснень свідків, позивачем не надано на підтвердження факту постійного проживання його батька зі своєю матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 .

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 315, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 10 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 січня 2026 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: С.Г. Копаничук

В.В. Оніщук