Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №211/8068/24 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/8068/24

Провадження № 2/211/137/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 січня 2026 року

Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Костенко Є.К.,

за участю секретаря Гоєнко Т.В.,

представника відповідача Ступак Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа 1 – відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському району у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа 2 – виконавчий комітет Довгинцівської районної у місті ради про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2024 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Андріяшевська М.С. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 11.09.2023 у позивача та відповідача, з якою вони на той час перебували у шлюбі з ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився син ОСОБА_3 . Позивач був записаний батьком дитини відповідно до ч. 1 ст. 122 Сімейного кодексу України. На момент подання позовної заяви подружжя проживає нарізно, дитина мешкає з матір`ю. У вересні 2024 року позивачу зі слів відповідача стало відомо, що батьком дитини є не він, а чоловік, з яким зараз мешкає ОСОБА_2 . На підставі викладеного у позивача виникли обґрунтовані сумніви, що саме він є батьком дитини. Посилаючись на вищевикладене, представник позивача просить суд прийняти рішення, яким виключити із актового запису №636 від 14.09.2023 про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомості щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як батька дитини.

Ухвалою суду від 03.02.2025 вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та справу призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

20.02.2025 представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Ступак Я.О. подано до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечує, зазначає, що між позивачем і відповідачем тривалий час існували відносини, спочатку дружні, а потім сімейні. Про вагітність відповідач дізналася у січні 2023 року, потім сторони взяли шлюб та у шлюбі у них народився спільний син. Відповідач категорично спростовує, що народила дитину від іншого чоловіка, тому наполягає, що даний факт можливо довести лише призначенням відповідної експертизи.

13 березня 2025 року представником позивача ОСОБА_4 було подано клопотання про призначення по справі судової молекулярно-генетичної експертизи для підтвердження/спростування біологічного батьківства ОСОБА_1 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

09.04.2025 ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача та призначено по справі судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Державної спеціалізованої установи «Дніпровське обласне бюро судово-медичної експертизи». На вирішення експертизи поставлено наступні питання: чи є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ? чи є біологічна спорідненість між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ? На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.

01 вересня 2025 до суду надійшов лист з Державної спеціалізованої установи «Дніпровське обласне бюро судово-медичної експертизи», в якому зазначається, що в зв`язку з неявкою гр. ОСОБА_1 14.07.2025 та 11.08.2025 на експертизу, повертається ухвала суду від 09.04.2025 без виконання.

Ухвалою суду від 03.09.2025 провадження по справі поновлено.

Відповідно до ухвали суду від 06.10.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

У судовові засідання позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Андріяшевська М.С. жодного разу не з`явилися, подали суду заяви про відкладення розгляду справи.

Надаючи оцінку заявам представника позивача щодо чергового відкладення розгляду справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, неприпустимість зловживання процесуальними правами як принцип цивільного судочинства, п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК, забезпечується гарантіями дотримання судом усіх інших основних засад (принципів) цивільного судочинства, визначених у ч.3 ст. 2 ЦПК. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст.45 ЦПК). Суд з метою запобігання зловживанням справами активно забезпечує справедливий баланс використання учасниками процесу своїх прав і обов`язків, що не спростовує принцип змагальності сторін.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі «Шульга проти України», пункт 28, № 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі, є завданням саме державних органів (рішення Суду у справі «Мусієнко проти України», пункт 24, № 26976/06, від 20.01.2011).

Враховуючи викладене суд вважає, що причини неявки позивача та його представника в судове засідання є неповажними, оскільки вони неодноразово з часу відкриття провадження у справі з 03.02.2025 користувались своїм правом на відкладення судових засідань з різних причин.

Тому, передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.

Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання не з`явилася, разом із цим участь у розгляді справи приймала її представник – адвокат Ступак Я.О., яка проти задоволення позову заперечувала, вважає, що належними доказами не доведено, що позивач не є батьком ОСОБА_3 . В останнє судове засідання представник відповідача не з`явилася, надала заяву про закінчення розгляду справи без її участі, просила у задоволенні позову відмовити.

Представник відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському району у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) до суду не з`явився, пояснень не надав, про дату, час та ммісце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник служби у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради надала до суду заяву про розгляд справи без їх участі, при вирішенні справи покладається на розсуд суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, суд дійшов до таких висновків.

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 29.04.2023 уклали шлюб про, що Покровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зроблено актовий запис №230, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Подружжя обрало спільне прізвище « ОСОБА_6 ».

У період перебування у шлюбі в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про, що Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зроблено актовий запис №636, свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 .

З матеріалів справи вбачається, що відомості про батька дитини ОСОБА_3 , були зазначені відповідно до ч. 1 ст. 122 Сімейного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у вересні 2024 року йому зі слів відповідача стало відомо, що батьком дитини є не він, а чоловік, з яким зараз мешкає ОСОБА_2 . На підставі викладеного у позивача виникли обґрунтовані сумніви, що саме він є батьком дитини і він звернувся із даним позовом до суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою, другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина першастатті 13 ЦПК України).

Частина третястатті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із положеннями частин першої-четвертої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина перша статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до частини шостоїстатті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно із частиною першоюстатті 20 ЦК Україниправо на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до положеньстатті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою цієї статті.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку.

За змістом частини першої статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Згідно ч. 1 ст. 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124,і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.

У відповідності до ч. 2 ст. 136 СК України у разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.

До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У справі «Йевремович проти Сербії» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи - один із доказів, які суд повинен оцінювати разом з іншими доказами, і є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).

Відповідно до пункту 2.5. Правил проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 6 від 17 січня 1995 року, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 26 липня 1995 року за № 252/788, експертизи спірного батьківства проводяться з метою встановлення можливості чи неможливості походження дитини від передбачених осіб на підставі законів наслідування властивостей людського організму методом геномної дактилоскопії, або шляхом дослідження групового поліморфізму антигенів, білків, ферментів тощо.

Експертиза спірного батьківства проводиться в такій послідовності:

а) ознайомлення з наданими документами;

б) збір анамнезу (перенесені захворювання, трансфузії крові тощо);

в) відбір крові і слини;

г) аналіз крові, а при необхідності і слини;

д) складання підсумку.

Забір крові і слини в осіб, які проходять у справі, здійснюється тільки при одночасному їх прибутті до відділення.

09.04.2025 ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача та призначено по справі судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Державної спеціалізованої установи «Дніпровське обласне бюро судово-медичної експертизи». На вирішення експертизи поставлено наступні питання: чи є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ? чи є біологічна спорідненість між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ?

01 вересня 2025 до суду надійшов лист з Державної спеціалізованої установи «Дніпровське обласне бюро судово-медичної експертизи», в якому зазначається, що в зв`язку з неявкою гр. ОСОБА_1 14.07.2025 та 11.08.2025 на експертизу, ухвала суду від 09.04.2025 повертається без виконання.

Таким чином суд вважає, що позивач ОСОБА_1 , будучи ініціатором цього судового провадження, обізнаний про розгляд справи, - не сприяв своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та не проявив зацікавленості у проведенні судової експертизи, яка призначалася судами за його клопотанням.

Таким чином, при ухваленні судового рішення, суд враховує, що питання щодо походження дитини вирішується на підставі сукупності доказів. Тобто при вирішенні спору про оспорювання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.

Керуючись цим загальним правилом, оспорювання батьківства на підставі ст. 136 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від іншої особи.

ОСОБА_1 не надав жодного доказу на підтвердження викладених у позовній заяві обставин.

Дослідивши письмові докази по справі, вислухавши пояснення сторін, приймаючи до уваги вищезазначені положення діючого законодавства, а також відсутність в матеріалах справи інших доказів, що спростовують батьківство позивача суд вважає, що в матеріалах справи відсутні достовірні та неспростовні докази відсутності кровного споріднення між позивачем ОСОБА_1 та його неповнолітнім сином ОСОБА_3 .

За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими та в їх задоволенні необхідно відмовити в повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, в разі відмови в задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 121,122,136 СК України, ст.ст. 4,19,141,200, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа 1 – відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Довгинцівському району у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа 2 – виконавчий комітет Довгинцівської районної у місті ради про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини відмовити.

Рішення суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.01.2026.

Суддя Костенко Є. К