Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №378/887/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/2912/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 378/887/25

13 січня 2026року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживний центр» - Павленка Дмитра Олександровича на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 16.09.2025 року, ухвалене під головуванням судді Скороход Т.Н., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернувся до Ставищенського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що 24 лютого 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено кредитний договір (оферти) № 24.02.2024-100000209, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 6000 грн. строком на 70 днів, дата повернення (виплати) кредиту - 03.05.2024, зі сплатою денної процентної ставки в розмірі 1,35 % та комісії пов`язаної з наданням кредиту у розмірі 15% від суми кредиту, що становить 900 грн.. Неустойка 60 грн., нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на дату подання позовної заяви утворилася заборгованість у розмірі 10247,37 грн., в тому числі: 5829,07 грн. - по тілу кредиту; 4418,30 грн. - по відсотках; чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр»

З огляду на вище викладене просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 10247,37 грн. та судові витрати.

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 16.09.2025 року у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 26 вересня 2025 року представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.

Вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що видача кредитних коштів відповідачу підтверджується квитанцією № 2429700050, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі, а відтак, квитанція і є первинним платіжним документом.

Вказує на те, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наведений позивачем у позовній заяві розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 24.02.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 24.02.2024-100000209 (а.с. 16-21).

Відповідно до заявки та Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) (а. с. 19-20) позичальнику надається кредит на наступних умовах: сума кредиту: 6000 грн.; строк, на який надається кредит - 70 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту - 03.05.2024; період користування кредитом - кожні наступні 14 днів з дня надання кредиту - «черговий період».

Відповідно до п. 6 Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) даного кредитного договору процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,35% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Пунктом 7 Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) даного кредитного договору погоджено, що денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту і становлять 1,2%.

Згідно п. 8. Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) даного кредитного договору, проценти розраховуються шляхом множення кредиту/залишку кредиту (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.

Комісія пов`язана з наданням кредиту 15 % від суми кредиту та дорівнює 900 гривень. Розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту (п. 9 відповіді).

Проценти розраховані вищевказаним способом за черговий період, сплачуються не пізніше останнього дня чергового періоду; кількість платежів зі сплати процентів дорівнює кількості періодів, за які сплачуються проценти. Сума кредиту сплачується 5 платежами не пізніше останнього дня кожного чергового періоду у наступних розмірах: 1 платіж у розмірі 2204,93 грн., 2 платіж у розмірі 2204,93 грн., 3 платіж у розмірі 2204,93 грн., 4 платіж у розмірі 2204,93 грн., 5 платіж у розмірі 2204,89 грн.. Комісія сплачується 1 платежем не пізніше останнього дня кожного чергового періоду у розмірі 900 грн. (п. 10 відповіді).

Протягом строку дії договору тарифи та комісії за фінансовою послугою залишаються незмінними. Кредитодавець не надає супровідних послуг (п. 12 відповіді).

Пунктом 13 Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) даного кредитного договору погоджено, що орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 35010,48%. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 11024,61 грн.. Загальні витрати за споживчим кредитом 5024,61 грн..

За кожен день невиконання/неналежне виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання нараховується неустойка у розмірі 60 грн. (п. 14 відповіді).

Пунктом 15. відповіді встановлено, що розмір процентів відповідно до ст. 625 ЦК України становить 365,5%.

Згідно з п. 3.1. пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.

Пунктом 3.2. пропозиції встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п. 4.1 договору кредитодавець надає позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5375-41хх-хххх-2481.

Згідно з п. 4.3. пропозиції днем надання кредиту вважається списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу - день надходження коштів у касу кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця.

Відповідно до п. 6.1. пропозиції позичальник зобов`язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів, комісії - у терміни та строки, вказані у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором, - негайно, з моменту пред`явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

Вказані пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), заявка та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) (а.с. 16-20), Інформаційне повідомлення позичальника (а.с. 21) підписані одноразовим ідентифікатором Е529 шляхом введення коду з смс-повідомлення, яке було відправлено на фінансовий телефон: НОМЕР_2.

Позивачем також додано копію паспорту споживчого кредиту (а.с. 22-23), який також підписаний одноразовим ідентифікатором А529.

Відповідно до копії довідки-розрахунку про стан заборгованості (а.с. 10) заборгованість за вказаним кредитним договором становить 10247,37 грн., з яких 5829,07 грн. - основний борг; 4418,30 грн. - заборгованість за відсотками.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції посилався на те, що надана позивачем довідка LIQPAY про онлайн платіж від 24.04.2024 (а. с. 15) про видачу грошових коштів у розмірі 6000 грн. за договором № 24.02.2024-100000209 шляхом переказу на картку 537541*81, не є належним доказом, який підтверджує здійснення фінансової операції щодо переказу коштів, оскільки вона не містить даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, повного номеру картки, що позбавляє суд можливості вважати доведеним факт переказу ТОВ «Споживчий центр» коштів в сумі 6000 грн. на картковий рахунок, який належить саме відповідачу.

З огляду на вказане зазначачє, що матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих виконання ТОВ «Споживчий центр» кредитного договору № 24.02.2024-100000209 від 24.02.2024, щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу, а судом даних обставин не встановлено.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (стаття 634 ЦК).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.

Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).

Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

На підтвердження факту перерахування коштів позивачем було надано квитанцію Liqpay, в якій зазначено, що 24.02.2024 о 02:54 було проведено транзакцію на суму 6 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу: видача за договором № 24.02.2024-100000209, де платником зазначено - Швидкий кредит, а отримувачем - картковий рахунок № НОМЕР_1 .

Разом з цим, суд першої інстанції вірно встановив, що відомостей або доказів, які б указували на те, що зазначений картковий рахунок належить відповідачу , матеріали справи не містять, а така квитанція не є первинним бухгалтерським документом, вона не містить даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, повного номеру картки, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу ТОВ «Споживчий центр» коштів в сумі 6 000 грн. 00 коп. на картковий рахунок, який належить відповідачу.

Апеляційний суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, номер якої зазначений у кредитному договорі та у квитанції Liqpay, а також будь-які первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували переказ коштів відповідачу за кредитним договором № 24.02.2024-100000209.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

В той же час, наявна в матеріалах справи квитанція Liqpay містить відбиток печатки АТ КБ «ПриватБанк», однак доказів існування будь-яких правовідносин між ТОВ «Споживчий центр» та АТ КБ «ПриватБанк», яке, згідно доводів позивача здійснило переказ коштів за дорученням, матеріали справи не містять.

При цьому, відповідно до п.10 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року №113, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ ХХ** **** ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

З наданої квитанції Liqpay, вбачається, що отримувачем є картковий рахунок № НОМЕР_1 , тобто рахунок зазначений не у форматі ХХХХ ХХ** **** ХХХХ .

З огляду на вказане, як вірно встановив суд першої інстанції, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження виконання ТОВ «Споживчий центр» умов кредитного договору № 24.02.2024-100000209 щодо здійснення перерахування на рахунок віповідача коштів з використанням реквізитів електронного платіжного засобу.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність.

Також апеляційний суд враховує, що довідка-розрахунок про стан заборгованості ТОВ «Споживчий центр» складена самим позивачем, а тому не може бути належним та допустимим доказом, оскільки інформація у таких доказах повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони - позивача.

Доводи апеляційної скарги, що кредитні кошти були перераховані позивачем відповідно до умов кредитного договору, на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів, отриманої від відповідача, не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами, а тому відхиляються апеляційним судом.

Доводи апеляційної скарги, що оскільки ТОВ «Споживчий центр» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-який бухгалтерські документи по рахунку відповідача, в тому числі і документів про перерахування відповідачу кредитних коштів, є неможливим, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позову, а тому відхиляються апеляційним судом.

З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не ґрунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення.

З огляду на вищевикладене, а також те, що при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 77,80,81,89, 263,367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживний центр» - Павленка Дмитра Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 16.09.2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Судді: