Постанова від 23 грудня 2025 р. у справі №760/29284/24 — Київський апеляційний суд

справа № 760/29284/24

головуючий у суді І інстанції Майстренко О.М

провадження № 22-ц/824/11985/2025

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 грудня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна Компанія «Фундамент» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року та на додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна Компанія «Фундамент» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ «Домобудівельна Компанія «Фундамент», у якому просив суд стягнути з ТОВ «Домобудівельна Компанія «Фундамент» на користь ОСОБА_1 :

нараховану, але не виплачену заробітну плату у сумі 87 500 грн;

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 82 522 грн 60 коп.

Позов обґрунтований тим, що у період з 13 січня 2017 року по 29 серпня 2024 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем.

У період з вересня 2021 року по лютий 2022 року позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 87 500 грн., а саме: вересень 2021 року - 8 400 грн, жовтень 2021 року - 18 100 грн, листопад 2021 року - 15 800 грн, грудень 2021 року - 15 800 грн, січень 2022 року - 16 400 грн, лютий 2022 року - 13 000 грн.

Указана заборгованість за твердженням позивача не була виплачена йому під час звільнення.

З огляду на не виплату заробітної плати на момент звільнення, позивач також вважає, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за період затримки розрахунку з вересня 2021 року по лютий 2022 року відповідно до статті 117 КЗпП України у сумі 82 522 грн 60 коп.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року задоволено позов ОСОБА_1 .

Стягнуто з ТОВ «Домобудівельна Компанія «Фундамент» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у сумі 87 500 грн, з відрахування із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх стягненні.

Стягнуто з ТОВ «Домобудівельна Компанія «Фундамент» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 82 522 грн 60 коп., з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх стягненні.

Стягнуто з ТОВ «Домобудівельна Компанія «Фундамент» на користь державного бюджету судовий збір у сумі 1 700 грн 23 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць у сумі 8 400 грн.

Представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Васильєвим П.С. 17 травня 2025 року подано клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року частково задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Васильєва П.С. про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Домобудівельна Компанія «Фундамент» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з ТОВ «Домобудівельна Компанія «Фундамент» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Домобудівельна Компанія «Фундамент» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року у частині стягнення з ТОВ «Домобудівельна Компанія «Фундамент» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 82 522 грн 60 коп. та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити повністю. В іншій частині рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

Вказує, що загальний розмір середнього заробітку може бути зменшеним, з огляду й на те, що законодавець вніс зміни до статті 117 КзПП України та обмежив розмір середнього заробітку шістьма місяцями.

Вказує, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції клопотав про зменшення розміру середнього заробітку, однак, суд першої інстанцій залишив вказану обставину без розгляду.

На думку скаржника, задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, у зв`язку із чим, рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82 522 грн 60 коп. підлягає скасуванню.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Домобудівельна Компанія «Фундамент» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, представником позивача, на підтвердження факту понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги та додаткову угоду, яка є додатком до договору про надання правничої (правової) допомоги. Інших доказів, що підтверджують понесені позивачем судові витрати у розмірі 8 000 грн, надано не було.

На думку апелянта, суд першої інстанції необґрунтовано стягнув з відповідача 8 000 грн, оскільки вказаний розмір є неспівмірним із складністю справи, з наданим обсягом адвокатських послуг, що в цілому не відповідає критерію реальності таких витрат за кількістю наданих послуг.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що вказана справа не є складною, та відповідно не потребує значного часу для професійного адвоката для формування правової позиції та складання позовної заяви.

Позивач, повідомлений належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєв П.С. подав клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Позивач рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року в апеляційному не оскаржив.

Оскільки рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року не оскаржується у частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, тому предметом апеляційного перегляду є оскаржуване рішення лише у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 82 522 грн 60 коп.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 13 січня 2017 року по 29 серпня 2024 року працював у ТОВ «Домобудівельна Компанія «Фундамент» на посаді електрослюсаря 5 розряду, що підтверджується копією трудової книжки позивача.

Наказом відповідача від 26 серпня 2024 року № 72/к-тр позивача звільнено з роботи з 29 серпня 2024 року за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України), компенсовано 19 календарних днів невикористаної відпустки.

За період з вересня 2021 року по лютий 2022 року ОСОБА_1 нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 87 5000 грн, а саме: вересень 2021 року - 8 400 грн, жовтень 2021 року - 18 100 грн, листопад 2021 року - 15 800 грн, грудень 2021 року - 15 800 грн, січень 2022 року - 16 400 грн, лютий 2022 року - 13 000 грн, що підтверджується довідкою відповідача, яка долучена до відзиву, довідкою Пенсійного Фонду України за формою ОК-7, яка містить відомості із Реєстру застрахованих осіб на позивача за період 2011-2024 роки, відомостями з Державного реєстру платників-податків станом на 06 листопада 2024 року.

Також судом встановлено, що відповідачем відповідно до норм Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» видано наказ № 140/к від 21 березня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками», у тому числі з ОСОБА_1 , до припинення або скасування воєнного стану. Внаслідок прийняття вказаного наказу ОСОБА_1 не працював і не отримував заробітну плату у період з березня 2022 року по серпень 2024 року. Копія вказаного наказу долучена відповідачем до матеріалів справи.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (частина 1 статті 116 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду).

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) виснувала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зокрема, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця в спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Указані правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 04 квітня 2024 року в справі № 201/8088/21 (провадження № 61-5189св23), від 22 лютого 2024 року в справі № 754/9761/21 (провадження № 61-11081св23)

Середній заробіток позивача судом розраховується відповідно до правил, які передбачені у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Постанова № 100).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ Постанови № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнено з роботи у серпні 2024 року, а в період з березня 2022 року по серпень 2024 року він не працював і не отримував заробітну плату.

При звільненні відповідач не виплатив позивачу нараховану, але не виплачену, заробітну плату у загальному розмірі 87 500 грн.

Зазначені обставини не заперечував відповідач та не оскаржував судове рішення суду першої інстанції в цій частині ні в апеляційному порядку.

У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, розрахунковим періодом для обрахунку середньої заробітної плати є січень - лютий 2022 року, в яких позивач працював і йому нараховувалась заробітна плата, а середньоденний заробіток позивача становить 753 грн 84 коп.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, з моменту звільнення позивача по день ухвалення рішення суду, але не більше ніж шість місяців, нараховується 127 робочих днів, що є часом затримки виплати розрахунку з боку відповідача.

Судом першої інстанції самостійно правильно здійснено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача у розмірі 95 737 грн 68 коп. (753 грн 84 коп. * 127 робочих днів) та стягнуто з відповідача суму середнього заробітку у межах заявлених позовних вимог у розмірі 82 522 грн 60 коп.

В апеляційній скарзі відповідач просить суд зменшити розмір середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача та відмовити повністю у його стягненні, однак не наводить підстав для цього.

Апеляційний суд враховує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача у заявленому позивачем розмірі 82 522 грн 60 коп. є меншим за загальний розмір несвоєчасно виплаченої заборгованості за заробітною платою (87 500 грн) та меншим ніж середній заробіток за час затримки розрахунку за розрахунком суду першої інстанції (95 737 грн 68 коп.), в апеляційній скарзі відповідач не наводить жодних обґрунтованих підстав для зменшення розміру середнього заробітку.

З огляду на це, апеляційний суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача у заявленому позивачем розмірі відповідає принципу розумності, справедливості та пропорційності, та не вбачає підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині у суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги.

Щодо додаткового рішення.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини 1, 2 статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, згідно з положеннями статті 126, частини 8 статті 141 ЦПК України у випадку неподання доказів витрат протягом визначеного частиною 8 статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку заява про розподіл судових витрат, зроблена стороною до закінчення судових дебатів у справі, повинна залишатися судом без розгляду, якщо причини пропуску цього строку не є поважними (пункт 44 додаткової постанови Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 753/23417/19 (провадження № 61-3364св23)).

Рішення по суті спору ухвалене 17 квітня 2025 року, отже строк на подання доказів, що підтверджують понесення витрат на професійну правничу допомогу сплив 22 квітня 2025 року.

Із заявою про стягнення судових витрат з доказами понесення таких витрат представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєв П.С. звернувся до суду першої інстанції 17 травня 2025 року, тобто з пропуском строку.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для ухвалення додаткового рішення, а тому додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення клопотання представника позивача про стягнення судових витрат без розгляду.

Керуючись статтями 367, 369, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна Компанія «Фундамент» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна Компанія «Фундамент» на додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року задовольнити.

Додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2025 року скасувати з ухваленням нового судового рішення.

Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєва Павла Сергійовича про стягнення судових витрат залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 12 січня 2026 року.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська