Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №211/3773/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1821/26 Справа № 211/3773/25 Суддя у 1-й інстанції - Колочко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 211/3773/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.

сторони:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Бахмутська міська рада,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження,відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Андрухов Дмитро Григорович, на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 15 вересня 2025 року, яке ухвалене суддею Колочко О.В. у місті Кривому РозіДніпропетровської області та повне судове рішення складено 24 вересня 2025року, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бахмутської міської ради, третя особа Перша павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позвачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлому на праві приватної власності. Позивачка є єдиноюспадкоємицею першої черги за законом після смерті батька.

З метою прийняття спадщини, позивачка звернулася до Першої павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), однак, їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з тим, що Бахмутська міська рада у відповідь на запит нотаріуса надала відповідь про реєстрацію спадкодавця, яка не містить печатки із зображенням Державного Герба України.

За таких обставин, позивачка вимушена звернутися до суду для визнання за нею права власності на спадкове майно, оскільки у позасудовому порядку вона не може захистити свої порушені права.

Посилаючись на викладене, просила суд: визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНН НОМЕР_1 , зареєстрованої АДРЕСА_2 , фактично проживаючої: АДРЕСА_3 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 80,6 кв.м., житловою площею 40,5 кв.м., a1 - прибудова, Б - літня кухня, В - гараж, І - льох, Д - убиральня, Е - сарай, №1,2,3 - огорожа, №4 - водопровід, №5 - замощення, розташованого АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 .

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 15 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Бахмутської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Андрухов Д.Г.,просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що суд першої інстанції, порушивши принцип диспозитивності, норми матеріального й процесуального права, розглянув дану справу при неповному з?ясуванні обставин справи і відповідних їм правовідносин, що складають суть спору та характер спірних правовідносин, допустивши при цьому невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильно витлумачив обставини, які мають значення для справи, та факти, що підлягають встановленню і покладенню в основу заявлених позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у справі є свідоцтво про народження позивачки, яким підтверджено її родинні зв?язки із померлим, проте складене на російській мові, що одразу не може ставити під сумнів родинний зв`язок позивачкм, як спадкоємиці та ОСОБА_3 , як спадкодавця. Вважає, що, якщо у суду є сумніви щодо родинних зв`язків позивачки та спадкодавиці, то суд першої інстанції в цивільній справі може самостійно витребовувати докази, оскільки він має право за власною ініціативою витребувати необхідні докази для з`ясування обставин справи. Це повноваження є частиною принципу officio, який надає суду можливість перевіряти обставини, навіть якщо сторони не надали доказів. Проте суд нічого зі свого боку для з`ясування обставин справи не зробив, та ухвалив передчасне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Також, вважає, що суд мав змогу витребувати спадкову справу за власної ініціативи, та відповідно з якої можливо було б встановити чи зверталися інші спадкоємці до нотаріуса із заявами на отримання вищезазначеного спадкового майна чи ні, іншим шляхом перевірити чи є інші спадкоємці у період військового стану вважаємо не можливо.

Суд помилково не врахував у якості доказу підтвердження факту реєстрації померлого (де і з ким на час своєї смерті він проживав та був зареєстрований), а саме: повідомлення Бахмутської міської ради від 15.10.2024 за № 460, місце проживання ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) зареєстровано з 10.03.1966 за адресою: АДРЕСА_1 ; інформація щодо реєстрації місця проживання інших фізичних осіб за вказаною адресою відсутня, оскільки суд помилково вважає разом із третьою особою (нотаріусом), що цей документ не відповідає вимогам, зокрема не містить печатку із зображенням Державного Герба України, оскільки у зв`язку із вступом в силу ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами – підприємцями», а також те, що наразі необов`язкова наявність печатки на довідках та офіційних документах органів влади, проте, це й не виключає використання такових, а тому суд мав змогу прийняти, як доказ такий документ, як повідомлення Бахмутської міської ради від 15.10.2024 за № 460, оскільки останній містив підпис посадової особи та був зроблений на офіційному бланку Бахмутської міської ради, окрім того й сам відповідач, а це Бахмутська міська рада, не надавав заперечення чи відзиву на позов, а, натомість, навпаки визнав повністю позовні вимоги, що підтверджує всі докази надані позивачкою до суду, у тому числі й повідомлення Бахмутської міської ради від 15.10.2024 за № 460.

Також, Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 447182212 від 10.10.2025, підтверджено, що ОСОБА_3 є власником у розмірі частки 1/1 на нерухоме майно, а саме: житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,1 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , а тому висновок суду першої інстанції щодо недоведеності цієї обставини є помилковим.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися, представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Андрухов Д.Г. надав заяву про розгляд справи за відсутності сторонни позивача, а інші учасники справи про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Артемівськ Донецької області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджується копіює паспорта громадянина України (а.с. 4).

Згідно з довідкою від 15.07.2022 № 1216-5001878982, позивачка перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа (а.с. 7).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 12.08.1961, яке заповнено російською мовою, батьками ОСОБА_4 записані ОСОБА_3 , ОСОБА_5 (а.с. 9).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бахмут Донецької області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 01 квітня 2022 року (а.с. 8).

Згідно з Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 69565491 від 26.07.2022, 26 липня 2022 року Першою павлоградською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 69507853 (653/2022) після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 10).

Відповідно до повідомлення Бахмутської міської ради від 15.10.2024 за № 460, місце проживання ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) зареєстровано з 10.03.1966 за адресою: АДРЕСА_1 ; інформація щодо реєстрації місця проживання інших фізичних осіб за вказаною адресою відсутня (а.с. 11).

Згідно копій Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.01.2014, Витягу з Державного реєстру речових право на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.01.2014, за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності а житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19-20).

Постановою державного нотаріуса Першої павлоградської державної нотаріальної контори Шкицької Ю.А. від 08 лютого 2025 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії – видачі ОСОБА_1 Свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок та земельну ділянку, які разом розташовані на АДРЕСА_1 , після смерті гр-на ОСОБА_3 (а.с. 17-18).Зі змісту постанови вбачається, що нотаріусом для перевірки факту реєстрації померлого (де і з ким на час своєї смерті він проживав та був зареєстрований) 09 жовтня 2024 року був зроблений запис, на який 31 січня 2025 року отримано відповідь, яка не відповідає вимогам, зокрема не містить печатку із зображенням Державного Герба України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позов не обґрунтований, не доведений належними, допустимими та достатніми доказами. Суд зазначив, що з наданих позивачкою доказів не вбачається родинний зв`язок між спадкодавцем та спадкоємцем, як батька та дочки, оскільки їх прізвища мають різне написання, доказів на підтвердження факту родинних стосунків (рішення суду, повні витяги з актових записів тощо) суду не надані.Крім того, позивачка посилається на те, що вона є спадкоємицею за законом, при цьому в справі відсутні будь-які докази на підтвердження наявності або відсутності інших спадкоємців, у тому числі які мають право на обов`язкову долю у спадщини, копії спадкової справи суду не надано, клопотань про витребування доказів позивачем не заявлено.Підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії у постанові нотаріуса зазначено відсутність відомостей щодо факту реєстрації померлого (де і з ким на час своєї смерті він проживав та був зареєстрований), такі докази також не надано і суду, так само як і клопотань про витребування доказів. Також, суду не надано доказів на підтвердження права власності спадкодавця на час його смерті, зокрема Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, натомість, надані суду правовстановлюючі документи датовані 2014 роком, тобто за вісім років до смерті ОСОБА_3 , який за цей час міг відчужити майно або розпорядитися ним.

Колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, однак, не може погодитись з мотивами відмови в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем.

При цьому, обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

В силу положень статті 1216 ЦК України спадкування - це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1265 ЦК України у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно з частиною першою статті 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Отже, законом визначено порядок прийняття спадщини та оформлення прав на спадкове нерухоме майно, якого повинні дотримуватись спадкоємці.

Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» № 3425-ХІІ встановлено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» надано роз`яснення про те, що, за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 106, 107 постанови від 18 грудня 2019 року, справа № 522/1029/18, роз`яснила, що відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності (постанова Верховного Суду від 22 листопада 2023 року, справа № 591/2393/18, провадження № 61-12829св22; постанова від 10 січня 2023 року, справа № 199/6456/21, провадження № 61-9230св22).

Встановлено, що постановою державного нотаріуса Першої павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шкицької Ю.А. від 08 лютого 2025 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії – видачі ОСОБА_1 Свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок та земельну ділянку, які разом розташовані на АДРЕСА_1 , після смерті гр-на ОСОБА_3 (а.с. 17-18).

Зі змісту постанови вбачається, що нотаріусом для перевірки факту реєстрації померлого (де і з ким на час своєї смерті він проживав та був зареєстрований) 09 жовтня 2024 року був зроблений запис, на який 31 січня 2025 року отримано відповідь Бахмутської міської ради, яка не відповідає вимогам п.9 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та п. 3 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевог самоврядування, на підприємтсвах, в установах і організаціях», зокрема, не містить печатку із зображенням Державного Герба України, а тому не може бути прийнята нотаріусом до уваги.

Інших підстав для відмови ОСОБА_1 у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок та земельну ділянку, які разом розташовані на АДРЕСА_1 , після смерті гр-на ОСОБА_3 вказана постанова не містить.

Тобто, за умови надання ОСОБА_1 до державного нотаріуса Першої павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) довідки Бахмутської міської ради, яка відповідає зазначеним вимогам, або визнання у встановленному законом порядку непровомірними дій нотаріуса щодо відмови у прийнятті довідки Бахмутської міської ради (зареєстрована в матеріалах спадкової справи за вхідним №329/02-14 від 31 січня 2025 року, позивачка не має перешкод в отриманні Свідоцтва про право на спадщину за законом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 .

Таким чином, колегією суддів не встановлено виняткових обставин для застосування статті 392 ЦК України до даних правовідносин, оскільки право ОСОБА_4 на спадкування після смерті батька ОСОБА_3 жодною особою, на теперішні час, не оспрюється, та остання не вичерпала всіх можливостій для отримання Свідоцтва про право на спадщину за законом іпсля смерті батька ОСОБА_3 та має інший шлях для відновлення порушеного права, зокрема, шляхом оскарження нотаріальної дії на підставі статті 50 Закону України «Про нотаріат».

За таких обставин, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, вважає за необхідне, на підставі п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити ршення суду, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, у зв?язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Андрухов Дмитро Григорович, – залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 15 вересня 2025 року – змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 січня 2026 року.

Головуючий:

Судді: