Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №216/4625/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1745/26 Справа № 216/4625/25 Суддя у 1-й інстанції - ОНОПЧЕНКО Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 216/4625/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання – Матвійчук Ю.К.

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державна казначейська служба України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 жовтня 2025 року, яке ухвалене суддею Онопченком Ю.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 01 жовтня 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури.

Позов мотивовано тим, що 22 липня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040770002158 внесено відомості на підставі заяви позивача про те, що 21 липня 2015 року, приблизно о 19:00 год, позивач на своєму мотоциклі «Сузукі», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався на перехресті вул. Української у сторону вул. Свято-Миколаївської у м. Кривому Розі, приблизно в цей же час невстановлений чоловік кинув у його бік гумову палку, котра потрапила у область голови позивача, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді забитих м`яких тканин голови.

З 22 липня 2015 року триває досудове розслідування вищевказаного кримінального провадження, та весь цей час позивач перебуває у напрузі через тривалу невизначеність спірних правовідносин, змушений був заявляти неодноразові вимоги до органів досудового розслідування щодо виконання їх посадових обов`язків, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність через необхідність здійснення особистого контролю за ходом здійснення досудового провадження, перебувати у напруженому психологічному стані та усвідомлювати те, що винна особа уникає відповідальності, постійно звертатись до суду з метою скасування незаконних рішень щодо необхідності вчинення процесуальних дій, скасування неправомірних рішень винесених в рамках досудового розслідування щодо закриття кримінального провадження, що свідчить про небажання розслідувати кримінальне провадження в межах та спосіб визначений законодавством. Вказаними діями (бездіяльністю) органів досудового розслідування позивачу було завдано моральної шкоди, яка полягала у психологічному стресі, неспокої, пригніченості від неможливості отримання гарантованого державою права на захист, на додержання законодавства під час здійснення досудового розслідування, дотримання строків досудового розслідування, на отримання в розумний строк результату щодо свого захисту в національному органі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17.06.2021 відшкодовано за рахунок державного бюджету України, шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку державного бюджету на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10 000 грн, завданої останньому незаконними діями посадових осіб Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області. Також, рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06.02.2023 № 216/5856/22, відшкодовано за рахунок державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку державного бюджету на користь позивача моральної шкоди в розмірі 4500 грн, завданої останньому незаконними діями посадових осіб Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області у період з 27.11.2020 по 09.11.2022.

Посилаючись на вищезазначені обставини, позивач просив суд відшкодувати за рахунок Державного бюджету України 232 943 грн моральної шкоди, завданої йому незаконними діями (бездіяльністю) посадових осіб Міністерства внутрішніх справ України в особі Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області за період з 09.11.2022 по 09.06.2025.

Рішенням Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Відшкодовано за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання Державною казначейською службою України (код ЄДРПОУ: 37567646, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6) коштів з рахунку державного бюджету на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду в розмірі 20 000 грн, завданої незаконними діями посадових осіб Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області за період з 09 листопада 2022 року по 09 червня 2025 року включно.

Витрати судового збору віднесено на рахунок держави.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на необгрунтованість та недоведеність позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не надав до суду належних доказів завдання останньому моральних страждань, які виразилися у моральних стражданнях, обмеженні його конституційних прав, враховуючи наслідки та суттєві зміни в його житті, а також позивачем не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між завданням останньому моральних страждань та бездіяльністю посадових осіб органу досудового розслідування ГУНП.

Зокрема, позивач у своєму позові вказує, що моральна шкода виразилась у моральних стражданнях, перебування у постійному стресі і очікуванні результату, та розуміння необхідності вжиття дій щодо оскарження дій, бездіяльності органів досудового розслідування, що відриває його від щасливого особистого життєвого циклу. Однак, позивач не надав до суду жодного доказу виникнення у нього моральних страждань, зокрема, довідок з лікарні, які б свідчили про погіршення його стану здоров`я або виникнення у нього психічно-емоційного перевантаження.

Для наявності зобов`язання по відшкодуванню шкоди відповідно до ст. 1167, 1173, 1176 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою. Ці обставини підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов`язком позивача, який, на переконання представника відповідача, ним не виконаний.

Наполягає на тому, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. При цьому, просить суд апеляційної інстанції врахувати вимоги Закону України «Про виконання рішень із застосуванням практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини стосовно порушення п. 1 ст. 6 Конвенції: відшкодування моральної шкоди може здійснюватися не лише в формі грошової компенсації, а і в іншій формі, - встановлення порушення само по собі становить достатню справедливу сатисфакцію в частині відшкодування моральної шкоди (Справа «Єрошкіна проти України» (2009), Справа «Джабарі проти Туреччини» (2000 р.), Справа «Недбала проти Польщі» (2000 р.)). Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідачів Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області – Новікову С.А. та Державної казначейської служби України – Тараненко М.С., які, кожна окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, позивача ОСОБА_1 , який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.07.2015 до чергової частини Центрально-Міського РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області надійшло повідомлення від ОСОБА_1 про те, що 21.07.2015, приблизно о 19:00 год, він на своєму мотоциклі «Сузукі», державний номер НОМЕР_1 , рухався на перехресті вул. Української у бік вул. Леніна Центрально-Міського району м. Кривого Рогу. Приблизно в цей же час невстановлений чоловік кинув у його бік гумову палку, котра потрапила у область його голови, чим спричинила тілесні ушкодження у вигляді забиття м`яких тканин голови.

За вказаним фактом слідчим СВ Центрально-Міського ВП ГУНП в Дніпропетровській області старшим лейтенантом ОСОБА_2 внесено відомості до ЄРДР за № 12015040230002158 за фактом умисноголегкого тілесного ушкодження ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

В ході досудового розслідування ОСОБА_1 допитано у якості потерпілого.

Постановою слідчого від 04.02.2016 прийнято рішення про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діянні складу адміністративного правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Центрально-міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30.03.2016 постанова слідчого скасована, досудове розслідування відновлено.

Постановою слідчого від 20.07.2018 прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30.10.2020 постанова слідчого скасована.

Станом на теперішній час у кримінальному провадженні №12015040230002158 від 22.07.2015 процесуальне рішення не прийнято.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17.06.2021 скасовано рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01.03.2021 та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди. Відшкодовано за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку державного бюджету на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 10 000 грн, завданої останньому незаконними діями посадових осіб Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області (а.с.21-28).

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2023 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури. Відшкодовано за рахунок Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку державного бюджету на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 4500 грн, завданої останньому незаконними діями посадових осіб Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області за період з 27.11.2020 по 09.11.2022 включно (а.с.29-36).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання уповноваженими особами Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області своїх процесуальних обов`язків, призвело до необхідності звернення позивача, який є потерпілим у кримінальному провадженні, із заявами, скаргами, клопотаннями з метою захисту та відновлення своїх порушених прав, що беззаперечно завдає йому моральних страждань.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд, враховуючи практику ЄСПЛ, обставини справи, принципи розумності, виваженості та справедливості, вважав, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації позивачу моральної шкоди буде 20 000 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (див. постанову Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу або орган місцевого самоврядування: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зроблено висновок, що «держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього ж Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Положення статті 1177 ЦК України встановлюють порядок відшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі. Отже, держава Україна зобов`язалася компенсувати шкоду, спричинену злочином, перед фізичними особами відповідно до ЦК України та спеціального закону, тоді як відносно юридичних осіб держава Україна такого позитивного обов`язку не має. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими - фізичними особами, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Велика Палата Верховного Суду погоджується, що встановлені судами попередніх інстанцій факти можуть свідчити про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі, яка не є занадто складною (майно, про викрадення якого заявив позивач, знаходилося на території з обмеженим доступом, майно є доволі великим за розміром). Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір».

Розумність строків згідно зі статтею 7 КПК України належить до загальних засад кримінального провадження.

У статті 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша - друга статті 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19).

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір компенсації моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Як свідчить тлумачення статей 23, 1174 ЦК моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц).

Саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, тому належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (див. пункти 43, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 зазначав правовою підставою для її відшкодування бездіяльність органів досудового розслідування, очевидно надмірну тривалість (починаючи з 2015 року) та неефективність досудового розслідування кримінального провадження, яке на момент розгляду справи триває.

Матеріалами справи підтверджено, що 22 липня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040770002158 внесено відомості на підставі заяви позивача про те, що 21 липня 2015 року, приблизно о 19:00 год, позивач на своєму мотоциклі «Сузукі», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався на перехресті вул. Української у сторону вул. Свято-Миколаївської у м. Кривому Розі, приблизно в цей же час невстановлений чоловік кинув у його бік гумову палку, котра потрапила у область голови позивача, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді забитих м`яких тканин голови.

За вказаним фактом слідчим СВ Центрально-Міського ВП ГУНП в Дніпропетровській області старшим лейтенантом ОСОБА_2 внесено відомості до ЄРДР за № 12015040230002158 за фактом умисного легкого тілесного ушкодження ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

В ході досудового розслідування ОСОБА_1 допитано у якості потерпілого.

Станом на теперішній час у кримінальному провадженні №12015040230002158 від 22.07.2015 процесуальне рішення не прийнято.

Отже, суд вірно вважав доведеним факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб органами досудового розслідування щодо проведення досудового розслідування за заявою ОСОБА_1 та надмірної тривалості досудового розслідування (майже 10 років).

Крім того, судовими рішеннями встановлено неодноразове прийняття процесуальних рішень про закриття кримінального провадження, які були скасовані ухвалами слідчого судді.

Систематичність наведених дій та надмірна тривалість кримінального провадження здатні призвести до моральних страждань особи (потерпілого), зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність тощо, у зв`язку з чим колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги щодо недоведення позивачем факту порушення його прав з боку посадових осіб Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачу, суд виходив з характеру завданої шкоди, тривалості її завдання, глибини душевних страждань позивача, часу витраченого на захист своїх прав, а також вимог розумності та справедливості, і визначив розмір її компенсації в сумі 20 000,00 грн., з урахуванням розміру моральної шкоди, яка була стягнута на користь позивача судовими рішеннями за період з початку здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12015040230002158 до 09 листопада 2022 року включно.

Колегія суддів з наведеними висновками суду першої інстанції погоджується, оскільки встановлені судом факти свідчать про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі, яке впродовж майже 10 років здійснюється за фактом того, що 21 липня 2015 року, приблизно о 19:00 год, невідома особа кинула гумову палку, котра потрапила у область голови позивача, який на своєму мотоциклі «Сузукі», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався на перехресті вул. Української у сторону вул. Свято-Миколаївської у м. Кривому Розі, чим спричинив позивачеві тілесні ушкодження у вигляді забитих м`яких тканин голови.

При цьому, органами досудового слідства двічі закривалось кримінальне провадження і такі дії були визнані незаконними.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що скасування судом окремих процесуальних рішень слідчого (прокурора) не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача, оскільки у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме систематична бездіяльність службових осіб відповідача Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, а також надмірна тривалість досудового розслідування.

Колегія суддів акцентує увагу, визначення розміру моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом, при визначення розміру такої компенсації суд користується досить широким розсудом,який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у статті 23 ЦК України, враховувати вимоги розумності і справедливості. Оскільки суд першої інстанції відповідні критерії врахував та належним чином обґрунтував висновок в частині визначення розміру компенсації моральної шкоди, відсутні підстави вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права при ухваленні рішення в цій частині, а наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги, з урахуванням меж апеляційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального права чи процесуального права.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області – залишити без задоволення.

Рішення Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 14 січня 2026 року.

Головуючий:

Судді: