Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №127/34892/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/34892/25

Провадження 2/127/8027/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.12.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 5182344, у відповідності до якого відповідач отримав кредит. 16.07.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 16072025, у відповідності до якого ТОВ «Лінеура Україна» передало (відступило) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до відповідача за кредитним договором № 5182344 від 16.12.2024 в сумі 21 780, 00 гривень, з яких: 6 000, 00 гривень – сума заборгованості за основною сумою боргу; 12 780, 00 гривень – сума заборгованості за відсотками; 3 000, 00 гривень – штрафи. Всупереч умовам вказаного кредитного договору відповідач не виконав своїх зобов`язань, заборгованість не погасив. З моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем нарахування жодних штрафних санкцій не здійснювалось.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про стягнення на його користь з відповідача заборгованості за кредитним договором № 5182344 від 16.12.2024 в сумі 21 780, 00 гривень. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Ухвалою суду від 10.11.2025 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою витребувано у АТ «ПУМБ» докази по справі; запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивачем надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (трекінг відправлення 0505389086260). (а.с. 55-55зв.)

За інформацією з офіційного вебсайту Укрпошти вбачається, що вищевказане поштове відправлення було повернуто на адресу відправника із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою суду від 10.11.2025, направлене відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, було вручене йому особисто 19.11.2025, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с. 65)

Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 3 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 10.11.2025 вважається врученою відповідачу 19.11.2025.

У строк, визначений судом ухвалою від 10.11.2025, від відповідача відзив на позов не надійшов.

04.12.2025 постановлено ухвалу про застосування до АТ «ПУМБ» за неповідомлення суду про неможливість подати докази витребувані ухвалою суду від 10.11.2025 і неподання таких доказів без поважних причин заходи процесуального примусу у виді штрафу, а також повторно зобов`язано виконати ухвалу суду від 10.11.2025 до 17.12.2025.

19.12.2025 на виконання ухвали суду від 10.11.2025 АТ «ПУМБ» було повідомлено суду витребувану інформацію, а також про неможливість виконання вказаного судового рішення в частині надання витребуваних доказів.

Ухвалою суду від 22.12.2025 у АТ «Державний експортно-імпортний банк України» витребувано докази по справі.

26.12.2025 на виконання вимог вищевказаного судового рішення від АТ «Державний експортно-імпортний банк України» надійшли витребувані судом докази.

Будь-які докази по справі чи клопотання, крім поданих позивачем разом із позовною заявою та АТ «Державний експортно-імпортний банк України» на виконання вимог судового рішення, від учасників справи на адресу суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

16.12.2024 ОСОБА_1 ознайомився із паспортом споживчого кредиту ТОВ «Лінеура Україна». (а.с. 20-21зв.)

Того ж дня, 16.12.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 5182344, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит на споживчі потреби у безготівковій формі в сумі 65 000, 00 гривень шляхом їх перерахування на банківській рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 , строком на 360 днів з дати його надання. Відповідач, в свою чергу, зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним відповідно до умов кредитного договору. (а.с. 6-19зв., 22)

У додатку № 1 до вищевказаного договору сторони погодили загальну вартість кредиту для клієнта (споживача) та реальну річну процентну ставку за договором про споживчий кредит. (а.с. 18)

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 і ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Так, згідно із статті 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6 і п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

При укладенні кредитного договору відповідач сам надав відомості, які його ідентифікують: свої прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку.

Порядок укладення кредитного договору в електронній формі узгоджено сторонами правочину в п. 1.1 цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач вчинив ряд дій, спрямованих на укладення кредитного договору, і підписав 16.12.2024 договір № 5182344 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 58920. В свою чергу кредитодавцем було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта - відповідача.

Судом прийнято до уваги, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт фінансової установи за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між кредитодавцем та відповідачем не був би укладений. Відповідно, укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, судом встановлено, що кредитний договір № 5182344 від 16.12.2024 укладено між фінансовою установою та відповідачем в електронній формі, який за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Підписуючи вищевказаний договір, відповідач підтвердив, зокрема, що перед укладенням цього договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) про фінансову послугу та надавача у визначеному законодавством обсязі, достатньої для прийняття клієнтом свідомого рішення про отримання такої послуги або про відмову від її отримання, та яка розміщена на вебсайті: б) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування». Також відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами Правил, актуальна на дату укладення договору редакція яких розміщена на веб-сайті, повністю розуміє, погоджується із ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватись (п. 9.9 договору).

Судом встановлено, що при укладенні вищевказаного кредитного договору його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.

16.07.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 16072025, у відповідності до якого ТОВ «Лінеура Україна» передало (відступило) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до відповідача за кредитним договором № 5182344 від 16.12.2024. (а.с. 28-35)

Так, згідно із п. 1.2. вищевказаного договору факторингу, перехід від клієнта до фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком № 2, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

16.07.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було складено вищевказаний акт. (а.с. 33)

З витягу із Реєстру боржників № 1 вбачається відступлення ТОВ «Лінеура Україна» ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги до боржника за кредитним договором № 5182344 від 16.12.2024 – ОСОБА_1 (а.с. 35)

На виконання умов вищевказаного договору факторингу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» сплатило ТОВ «Лінеура Україна» в повному обсязі ціну продажу, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією. (а.с. 34)

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що умовами кредитного договору № 5182344 від 16.12.2024 передбачено право кредитора без згоди позичальника передавати права за цим договором третім особам, але з обов`язковим повідомленням клієнта про відступлення протягом 10 робочих днів із дати такого відступлення (п. 5.1.3 договору).

Суду не надано доказів повідомлення відповідача про відступлення прав вимог, однак судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Крім того судом встановлено, що законом не встановлено заборону заміни кредитора без згоди боржника у зобов`язаннях по вищевказаному кредитному договору.

Доказів того, що вищевказаний договір факторингу визнаний недійсним, суду не надано.

Судом прийнято до уваги, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Таким чином, після підписання Акту прийому-передачі Реєстру Боржників за вищевказаним договором факторингу, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» стало новим кредитором відповідача за кредитним договором № 5182344 від 16.12.2024.

Позивач вважає, що відповідачем порушено умови вищевказаного договору позики, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Позивач, пред`являючи вимоги про повернення позики, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками та неустойку.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Саме на суд покладено обов`язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).

Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.

З розрахунку заборгованості здійсненого первісним кредитором вбачається, що заборгованість за кредитним договором № 5182344 від 16.12.2024 станом на 16.07.2025 (на дату відступлення прав вимоги) становить 21 780, 00 гривень, з яких: 6 000, 00 гривень – сума заборгованості за основною сумою боргу; 12 780, 00 гривень – сума заборгованості за відсотками; 3 000, 00 гривень – штрафні санкції. (а.с. 34-27зв.)

З`ясовуючи обставини, пов`язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.

Судом прийнято до уваги, що розрахунок заборгованості за договором не є належним доказом видачі та отримання кредиту, оскільки не є первинним документом, а також не є безспірним доказом розміру заборгованості, а є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, який оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористався. Відповідачем не оспорювався факт отримання ним кредиту, а також розмір заборгованості, визначений позивачем. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Як вбачається із повідомлення ТОВ «Пейтек» від 17.07.2025, яке надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку ТОВ «Лінеура Україна» за договором від 03.01.2024, зокрема 16.12.2024 успішно здійснено транзакцію в сумі 5 000, 00 гривень за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 . (а.с. 23) Такий спосіб перерахування коштів у рахунок кредиту визначено умовами кредитного договору (п. 2.1).

На виконання вимог ухвали суду від 22.12.2025 АТ «Державний експортно-імпортний банк України» повідомлено, що платіжна картка № НОМЕР_2 була емітована на ім`я ОСОБА_1 . Також банком надано виписку про рух коштів по рахунку відповідача за період з 16.12.2024 до 18.12.2024, розміщену на CD-диску. (а.с. 77-78)

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Згідно із п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, з огляду на вищевказані положення, виписка по рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.

Так, з виписки по рахунку відповідача вбачається надходження 16.12.2024 грошових коштів, зокрема в сумі 6 000, 00 гривень.

Приймаючи до уваги повідомлення ТОВ «Пейтек» від 17.07.2025, інформація з якого узгоджується із випискою по рахунку відповідача, судом встановлено, що ТОВ «Пейтек» 16.12.2024 на виконання умов договору із ТОВ «Лінеура Україна» від 03.01.2024, тобто за дорученням останнього, здійснило транзакцію і перерахувало відповідачу на його картковий рахунок № НОМЕР_2 на виконання умов кредитного договору № 5182344 від 16.12.2024 грошові кошти в сумі 6 000, 00 гривень.

Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачем кредиту за вищевказаним договором в сумі 6 000, 00 гривень.

Відповідачем не спростовано факт отримання ним кредитних коштів за вищевказаним договором.

Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.

Також, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України, зокрема стягнення неустойки.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Так, п. 6.3 кредитного договору № 5182344 від 16.12.2024 передбачено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання клієнтом своїх грошових зобов`язань, товариство має право нарахувати штраф, а клієнт зобов`язаний сплатити його на вимогу товариства. Пунктами 5.3-6.4 договору визначено порядок нарахування штрафу.

Із розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором не вбачається, який саме вид неустойки було застосовано, не наведено порядок обчислення. Однак пеня і штраф, є різновидом неустойки, обчислення яких різниться і встановлюється умовами договору. Із Реєстру боржників, враховуючи те, що позивач самостійно не здійснював будь-яких нарахувань по договору з часу набуття права вимоги до відповідача за цим договором, як і зі змісту позовної заяви, вбачається нарахування саме штрафу.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Однак, згідно із п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі триває.

Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що неустойка та інші платежі, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, вимоги про стягнення із відповідача неустойки за кредитним договором № 5182344 від 16.12.2024 в сумі 3 000, 00 гривень задоволенню не підлягають. При цьому суд зауважує, що оскільки вищенаведене є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки, суд не перевіряє порядок її нарахування і не встановлює її правомірність.

Визначаючи розмір заборгованості по відсотках за вищевказаним договором, судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами цього кредитного договору, і порядок нарахування відсотків за користування кредитом.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до умов кредитного договору № 5182344 від 16.12.2024 сторони даного правочину погодили: строк кредитування – 360 днів; процентну ставка за користування кредитом – 1 % за кожен день користування кредитом в межах всього строку кредитування; порядок повернення кредиту і відсотків за користування ним – шляхом здійснення щомісячного платежу зі сплати відсотків кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення (виплати) кредиту та сплати процентів сторони правочину визначили в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка містить графік внесення щомісячних платежів, що є додатком № 1 до вказаного кредитного договору (п. 1.3 договору).

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення кредиту, матеріали справи не містять.

Судом встановлено неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору № 5182344 від 16.12.2024, внаслідок чого позивач пред`явив вимогу про дострокове повернення кредиту.

Судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

У відповідності до ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Регулювання правовідносин зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

За змістом п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Положеннями частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».

Також Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові виснувала, що «звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором».

Як слідує з умов договору, укладеного між сторонами по справі, кредит є споживчим, оскільки наданий на споживчі потреби.

Відтак, кредитні правовідносини, які виникли між сторонами за цим договором, мають споживчий характер, а тому на них поширюються вимоги законодавства про захист прав споживачів та споживче кредитування.

Враховуючи, що ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов`язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц , є релевантною для даних правовідносин та може бути застосована в частині наслідків для кредитора у разі невиконання передбаченого законодавством досудового врегулювання спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц виснувала, зокрема, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.

Як вбачається із позовної заяви та підтверджується матеріалами справи, підставою звернення до суду стало прострочення виконання відповідачем зобов`язань за черговими платежами, визначеними у графіку платежів (додаток № 1 до кредитного договору).

Із умов кредитного договору № 5182344 від 16.12.2024 та графіку платежів, узгодженого сторонами цього правочину вбачається, що строк кредитування станом на час звернення позивача до суду ще не сплинув.

Однак, звертаючись до суду із цим позовом, позивач не надав доказів на підтвердження факту надіслання відповідачу та отримання ним вимоги про сплату простроченої кредитної заборгованості, у разі невиконання якої позивач мав намір реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту у судовому порядку.

Отже, враховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вручення вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання відповідно до вимог ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», то суд дійшов висновку, що у позивача не виник обов`язок дострокового повернення суми грошових коштів за кредитним договором № 5182344 від 16.12.2024, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було направлено відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту і така була отримана ним.

При цьому суд зауважує, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування», є нікчемними (ч. 5 ст. 12 Закону).

З огляду на викладене відсутні підстави для дострокового стягнення коштів за кредитним договором № 5182344 від 16.12.2024.

Разом із тим, виходячи із розрахунку заборгованості та графіку платежів, зважаючи на наявність у відповідача станом на 05.11.2025 (на день звернення до суду, за період з 16.12.2024 (з дати видачі кредиту) до 16.07.2025 (період визначено позивачем, при цьому судом прийнято до уваги, що обов`язок чергового платежу – 12.08.2025 (за період з 14.07.2025) настав станом на 05.11.2025) простроченої заборгованості, а саме: заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами в сумі 12 780, 00 гривень (6 000, 00 гривень х 1 % х 213 днів) та, враховуючи приписи ст.ст. 530 і 610 ЦК України, в цій частині позов підлягає до задоволення.

Враховуючи умови кредитного договору № 5182344 від 16.12.2024 та графік платежів, термін сплати тіла кредиту - 10.12.2025 станом на день звернення позивача до суду ще не настав.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, тіло кредиту в сумі 6 000, 00 гривень не підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

Суд зауважує, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту по договору № 5182344 від 16.12.2024 у разі встановлення прострочення позичальником сплати відповідного платежу, дотримуючи при цьому вимог чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 – ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом та на виконання судового рішення АТ «Державний експортно-імпортний банк України», до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 10.11.2025 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 – п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті.

Суд, дослідивши письмові пояснення викладені позивачем у позові та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи наведене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 5182344 від 16.12.2024 в сумі 12 780, 00 гривень, що є заборгованістю по відсотках за користування кредитними коштами за період з 16.12.2024 до 16.07.2025.

В задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача за вищевказаним договором заборгованості по тілу кредиту в сумі 6 000, 00 гривень та неустойки (штрафу) в сумі 3 000, 00 гривень, слід відмовити, оскільки такі вимоги, враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2 422, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 07.10.2025. (а.с. 5)

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 421, 46 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (58, 68 %). Решту судового збору в сумі 1 000, 94 гривень слід залишити за позивачем.

До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших судових витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні довірчі послуги», Законом України «Про споживче кредитування», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525-530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 639, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст.ст. 10561, 1077-1082, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 5182344 від 16.12.2024 в сумі 12 780, 00 гривень та судовий збір в сумі 1 421, 46 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Судовий збір в сумі 1 000, 94 гривень залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»: ЄДРПОУ 35625014; місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30.

Рішення суду складено 14.01.2026.

Суддя