Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №260/2938/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/2938/25 пров. № А/857/33394/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року в справі № 260/2938/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя в 1-й інстанції - Калинич Я.М.,

час ухвалення рішення - 07 липня 2025 року,

місце ухвалення рішення - м.Ужгород,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,

в с т а н о в и в:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просила:

визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у видачі посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 видати посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення адміністративного позову повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивачка 12.04.2007 року уклала шлюб з ОСОБА_2 . Від шлюбу у них народилось двоє дітей, ОСОБА_3 , 2011 року народження та ОСОБА_4 2014 року народження. Рішенням Воловецького районного суду від 06.11.2019 справа №300/624/19 шлюб між заявницею та ОСОБА_2 розірваний. Однак, в період з часу розірвання шлюбу ОСОБА_2 продовжував проживати разом з заявницею та дітьми, вести спільне господарство, допомагати матеріально. 01.12.2022 ОСОБА_2 був призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_5 . ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 загинув виконуючи бойове завдання в районі Донецької області. 29.10.2024 рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області (справа №936/896/24) встановлено факт проживання однією сім?єю ОСОБА_2 та ОСОБА_2 .

Загальними засадами регулювання особистих немайнових відносин між подружжям згідно зі ст. 7 СК України є здійснення їх з урахуванням права на таємницю особистого життя подружжя, права кожного з них на особисту свободу та неприпустимість свавільного втручання в сімейне життя; відсутність привілеїв чи обмежень кожного із подружжя за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками; здійснення прав та обов`язків кожним із подружжя на рівних засадах. Цей принцип базується на загальних положеннях ст. 24 Конституції України й означає право кожного з подружжя на особисту свободу; спільне вирішення питань материнства, батьківства, виховання й освіти дітей, інших питань життя сім`ї; право кожного з подружжя на повагу до своєї індивідуальності; обов`язок подружжя щодо побудови сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, спільної турботи про матеріальне забезпечення сім`ї та розвиток дітей. Згідно ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Отже, про утворення особами сім`ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім`ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчить положення статті 74 Сімейного кодексу України. Встановлення такого факту передбачено в судовому порядку (стаття 315 ЦПК України).

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 29.02.2024 серії НОМЕР_1 .

Зі змісту довідки військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_2 з 20.10.2022 по 03.12.2022 безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, та в ході бою загинув.

Згідно з витягом з протоколу засідання №2787 від 12.08.2024 18 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень та травм було встановлено, що травма військовослужбовця ОСОБА_2 , яка призвела до смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 , пов`язана із захистом Батьківщини.

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області у справі №936/896/24 від 29.10.2024 встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу у період з листопада 2019 по грудень 2023.

В подальшому позивачем, було подано заяву звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 про видачу посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби.

Надалі, ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до вимог законодавства, вказану заяву та документи було скеровано за належністю до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 листом №11/1/4086 від 20.03.2025 відмовив у видачі посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби, відсилаючись до п.4 Порядку видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, затвердженого постановою КМУ від 28.05.1993 №379 зі змінами внесеними постановою КМУ від 22.12.2023 №1366.

Вважаючи протиправними дії відповідачів протиправними, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає та регулює відносини у цій галузі Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Згідно із частиною 6 статті 18 Закону №2011-XII вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Процедуру видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (далі - посвідчення) визначає Порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України

від 28 травня 1993 р. № 379 (далі - Порядок № 379).

Відповідно до пункту 4 Порядку №379, посвідчення видаються батькам, дружині (чоловіку) у разі, коли вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, дітям, які не досягли повноліття, або повнолітнім дітям - особам з інвалідністю з дитинства військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти (і за рішенням суду визнані безвісно відсутніми) під час проходження військової служби.

Для отримання посвідчення особа із числа зазначених у пункті 4 Порядку №379 звертається особисто або через свого представника із заявою (в довільній формі).

Згідно з пунктом 6 Порядку №379, у заяві зазначаються прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності) особи, яка звертається для отримання посвідчення, спосіб комунікації (поштова адреса та/або адреса електронної пошти, номер телефону), сімейні (родинні) відносини із військовослужбовцем, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, військове звання такого військовослужбовця, його прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), військове формування, у списках особового складу якого він/вона перебував/перебувала на дату смерті/зникнення безвісти.

Разом із заявою подаються:

копія документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документа, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус (за наявності технічної можливості доступу до відомостей про зазначені документи стосовно заявника копії таких документів заявником не подаються);

документи, що підтверджують сімейні (родинні) відносини із військовослужбовцем, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження або шлюб);

фотокартка члена сім`ї (крім дітей, які не досягли повноліття) розміром 2,5 х 3,5, де зображення обличчя має складати 65-70 відсотків фото;

висновок медико-соціальної експертної комісії або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи щодо повнолітньої дитини військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, про визнання її особою з інвалідністю з дитинства;

рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, селищної, сільської, районної в місті (у разі утворення) ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, піклування, влаштування у прийомну сім`ю або дитячий будинок сімейного типу (у разі здійснення опіки або піклування над дітьми військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, чи влаштування їх у прийомну сім`ю або дитячий будинок сімейного типу).

Пунктом 15 Порядку №379 встановлено, що посвідчення підлягають поверненню до ІНФОРМАЦІЯ_8/уповноваженого органу, який їх видав у разі:

виявлення факту подання недостовірної інформації про військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, або членів його сім`ї;

встановлення місця перебування військовослужбовця, який значився таким, що пропав безвісти;

досягнення 18-річного віку дітьми військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби;

закінчення строку, на який встановлено інвалідність повнолітнім дітям - особам з інвалідністю з дитинства;

коли дружина (чоловік) взяла (взяв) інший шлюб;

коли посвідчення стало непридатним для використання;

у разі зміни прізвища, власного імені або по батькові члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби.

Водночас правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII)

Судова колегія зауважує, що до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, відповідно до ст.10 Закону № 3551-XII, належать сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 (учасники бойових дій) і 7 (особи, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни) цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва), одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів

До членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать:

батьки;

один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;

діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;

діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття;

діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти;

утриманці загиблого (померлого), яким у зв`язку з цим виплачується пенсія;

Ключовим питанням у цій справі є наявність правових підстав для видачі позивачу посвідчення "члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби".

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

Зокрема, у постанові від 19.03.2021 у справі № 1840/2940/18 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність відмови у встановленні статусу "Член сім`ї загиблого (померлого)" та видачі "Посвідчення члена сім`ї загиблого", так як позивач, хоч і проживала спільно із загиблим військовослужбовцем, однак у зареєстрованому шлюбі з ним на час його загибелі не перебувала, статусу члена його сім`ї не мала.

Колегія суддів не вбачає підстав для незастосування цього правового висновку в справі, що розглядається.

Крім того, покликання позивача на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області у справі №936/896/24 від 29.10.2024 є безпідставними і висновки суду першої інстанції не спростовують, оскільки встановлення цим рішенням факту спільного проживання позивача та загиблого військовослужбовця може впливати на виникнення та припинення окремих цивільних прав та обов`язків, однак не створює підстав для набуття позивачем статусу члена його сім`ї для одержання гарантій, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Також Верховний Суд у постанові від 09.09.2020 у справі N 205/5929/17 (2-а/205/214/17) висловив позицію, відповідно до якої Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не містить відсилки на застосування до правовідносин, пов`язаних із наданням групі осіб відповідних пільг і компенсацій у разі загибелі військовослужбовця, положень Сімейного кодексу України, і колегія суддів Верховного Суду в постанові від 06.07.2022 року в справі № 809/1346/17 не вбачала підстав для відступу від таких висновків.

Аналізуючи вищезазначені норми чинного законодавства суд зазначає, що до членів сім`ї, які мають право користування пільгами членів сім`ї військовослужбовців, які загинули під час виконання військового обов`язку, Закон відносить, зокрема, дружину.

Як вже було зазначено вище, згідно з пунктом 4 Порядку №379 посвідчення видаються батькам, дружині (чоловіку) у разі, коли вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, дітям, які не досягли повноліття, або повнолітнім дітям - особам з інвалідністю з дитинства військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти (і за рішенням суду визнані безвісно відсутніми) під час проходження військової служби.

Окрім цього, відповідно до п.6 Порядку №379 разом із заявою для отримання посвідчення особа із числа зазначених у пункті 4 цього Порядку, заявник, окрім іншого подає документи, що підтверджують сімейні (родинні) відносини із військовослужбовцем, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження або шлюб).

Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чітко й однозначно визначено, що до членів сімей загиблих військовослужбовців належать один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні, до яких жінка чи чоловік, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не належать.

Отже, встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу і визнання учасниками статусу члена сім`ї не легітимізує і не може легітимізувати (узаконити) правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки за законом подружжя утворюється не від тривалості чи стійкості взаємин, а після реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Таким чином, встановлення рішенням факту спільного проживання позивача та загиблого військовослужбовця може впливати на виникнення та припинення окремих цивільних прав та обов`язків, однак не створює підстав для набуття позивачем статусу члена його сім`ї для одержання гарантій, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Посилання на рішення Конституційного Суду України від 03.06.99 р. N 5-рп/99 також є безпідставним, оскільки за роз`ясненнями, які надав Конституційний Суд України у цьому рішенні, умови постійного проживання і ведення спільного господарства розширюють коло членів сім`ї загиблого військовослужбовця лише в частині тих родичів, які не належать до близьких (неповнорідні брати, сестри; зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші) і не поширює свою дію на колишнє подружжя.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року в справі № 260/2938/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 14 січня 2026 року.