Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №140/8825/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 12 січня 2026 р.

Справа: №140/8825/24

Суддя: Гуляк Василь Васильович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/8825/24 пров. № А/857/34845/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Територіального управління служби судової охорони у Волинській області,

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року (суддя – Костюкевич С.Ф., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення – м. Луцьк, дата складання повного тексту – не зазначено),

в адміністративній справі №140/8825/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління служби судової охорони у Волинській області,

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У серпні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Територіального управління служби судової охорони у Волинській області, в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу якого увільнено від виконання службових обов`язків із збереженням посади у зв`язку з призовом на військову службу осіб із числа резервістів, середнього заробітку за період з 25 лютого 2022 року до 18 липня 2022 року; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України середній заробіток з 25.02.2022 року по 18.07.2022 року включно.

Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління служби судової охорони у Волинській області щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час проходження військової служби по мобілізації в особливий період з 25.02.2022 по 18.07.2022 у відповідності до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (діючої до внесення змін Законом №2352-IX). Зобов`язано Територіальне управління служби судової охорони у Волинській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час проходження військової служби по мобілізації в особливий період з 25.02.2022 по 18.07.2022 у відповідності до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (що була чинною до внесення змін Законом №2352-IХ).

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції винесено всупереч чинного законодавства, з порушеннями норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що контракт про проходження служби визначає правові відносини між сторонами під час проходження служби та не є трудовим договором (контрактом) в розумінні статті 3 КЗпП. Вказує, що співробітники молодшого і середнього складу служби судової охорони не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності та господарювання і не отримують за трудовим договором заробітну плату, оскільки проходять службу з присвоєнням спеціальних звань. Порядок проходження служби осіб, яким присвоєно спеціальні звання співробітників Служби судової охорони визначається спеціальним законодавством, зокрема Законом та Положенням.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 28.11.2024 та винести рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 перебуває на службі в ТУ ССО у Волинській області з 13.03.2020 згідно з наказом начальника територіального управління Служби Судової охорони у Волинській області №17-к (а.с.6).

01.03.2022 наказом начальника ТУ ССО у Волинській області №63 о/с «По особовому складу» старшого сержанта Служби судової охорони ОСОБА_1 , контролера І категорії 4 відділення 3 взводу охорони першого підрозділу охорони територіального управління увільнено від виконання службових обов`язків із збереженням посади, у зв`язку із призовом на військову службу осіб із числа резервістів по загальній мобілізації (підстава витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГ України від 25.02.2022 року №45; указ Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію», ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 3 ст. 119 КЗпП України, Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 №1052/0/15- 19) (а.с.7).

ОСОБА_1 18.08.2022 звернувся до ТУ ССО у Волинській області із рапортом про нарахування та виплату йому середнього розміру грошового забезпечення за час проходження військової служби по мобілізації в особливий період з 25.02.2022 до набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ, яким був відмінений збережений середній заробіток мобілізованих осіб на час особливого періоду.

25.08.2022 ТУ ССО у Волинській області листом №34.06-111 повідомлено, що контракт не є трудовим договором в розумінні статті 3 Кодексу законів про працю і співробітники молодшого та середнього складу ССО не перебувають у трудових відносинах на підставі договору з підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності та господарювання, а проходять службу та одержують грошове забезпечення, яке складається зокрема із тарифних ставок (окладів), винагороди за особливі умови праці, надбавки, премії тощо, а не заробітну плату, у зв`язку з чим їх правовий статус регулюється окремим спеціальним законодавством (Роз`яснення ВСУ від 23.03.1998 № 1-/83) та на них не поширюються норми статті 119 КЗпП, щодо середнього заробітку, підстав нарахування га виплати (а.с.10).

Позивач вважаючи, що відповідачем протиправно здійснено бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку, звернувся з цим позовом до адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» (далі - Постанова №289), Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384 (далі - Порядок №384).

Відповідно до статті 161 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).

Відповідно до частини 1 статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Порядок проходження служби співробітниками Служби судової охорони регулюється цим Законом та положенням, яке затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Голови Служби судової охорони, погодженим з Державною судовою адміністрацією України.

На державних службовців Служби судової охорони поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Служби судової охорони відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Трудові відносини працівників, які уклали трудовий договір із Службою судової охорони, регулюються законодавством України про працю.

Рішенням Вищої рада правосуддя від 04.04.2019 №1052/0/15-19, затверджено Положення про проходження служби співробітниками служби судової охорони (далі - Положення).

Згідно пункту 20 Розділу І Положення соціальний і правовий захист співробітників та членів їхніх сімей забезпечується відповідно до законодавства.

Грошове забезпечення співробітників здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Співробітникам гарантується соціальний захист в обсягах та порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» для поліцейських, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування Служби.

Відповідно до Розділу V Положення контракт про проходження служби - це письмовий договір, що укладається між громадянином України та державою, від імені якої виступає Служба, за результатами конкурсу для визначення правових відносин між сторонами під час проходження служби.

З особою, яка призначається на посаду молодшого складу Служби та вперше прийнята на службу, укладається контракт строком на два роки в порядку та на умовах, що визначені Головою Служби.

Після закінчення строку контракту з такими особами може укладатися контракт на новий строк або такі особи за рішенням керівника, якому надано право приймати на службу, можуть продовжити службу на підставі наказу відповідно до цього Положення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 № 384 (Порядок № 384).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України постановлено ввести в Україні воєнний стан.

Цього ж дня (24.02.2022) Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті102, пунктів 1,17, 20частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України зобов`язаний невідкладно: 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України доручено забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на військову службу. І саме цей Закон визначав гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку (грошового забезпечення) на час перебування його на строковій військовій службі.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, які містяться у постановах від 11.04.2018 у справі №816/1155/16, від 13.06.2018 у справі №813/782/17, від 19.11.2019 у справі №812/452/17.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, в яких вони працювали на час призову/прийняття на військову службу. Виплата середнього заробітку вказаним особам здійснюється підприємствами, установами, організаціями, на яких збереглося місце роботи такої особи.

Виплата середнього заробітку вказаним особам здійснюється підприємствами, установами, організаціями, на яких збереглося місце роботи такої особи.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 січня 2020 року у справі №814/1905/17.

Як встановлено судом, наказом Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області від 01.03.2022 №63 о/с ОСОБА_1 було увільнено від виконання службових обов`язків із збереженням посади, у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації з 25.12.2022. При цьому, позивачу не виплачено грошове забезпечення за період з 25.12.2022 по 18.07.2022.

Зазначені обставини свідчать про те, що з часу призову на військову службу на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею 39 Закону №2232-XII та статтею 119 КЗпП України, зокрема щодо збереження за ним середнього заробітку в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Волинській області.

Колегія суддів зазначає, що оскільки виплату середнього заробітку відповідач не здійснював, колегія суддів вважає, що ухилення відповідача від забезпечення позивача встановлених законом гарантій свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Територіального управління служби судової охорони у Волинській області – залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року в адміністративній справі №140/8825/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління служби судової охорони у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua