Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №380/9914/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/9914/25 пров. № А/857/37963/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

розглянувши в змішаній формі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року в справі № 380/9914/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції – Желік О.М.,

час ухвалення рішення – 11 серпня 2025 року,

місце ухвалення рішення – м.Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач) про зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності та розгляду питання про призначення пенсії.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 07.05.2025 № 262540019073 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 від 30.04.2025, зарахувавши до страхового стажу для обрахунку пенсії період її роботи з 15.08.1989 по 31.12.1997.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що до страхового стажу позивачки не зараховано період роботи з 15.08.1989 по 30.06.2009 згідно серії БТ-І Nє3658113, оскільки в записі №17 про прийняття на роботу, дата прийняття - 15.08.1989, календарно не відповідає даті наказу - 16.10.1989. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів та довідку про перейменування підприємства ( період роботи з 01.01.1998 згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу).

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 згідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .

30.04.2025 року позивач звернулась до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 07.05.2025 № 262540019073 відмолено позивачці в призначенні пенсії за віком.

Згідно вказаного рішення, пенсійний вік визначений ст.26 Закону №1058 становить 60 років. Вік позивачки на момент звернення — 59 років 10 місяців 16 днів. Необхідний страховий стаж відповідно до ст.26 Закону №1058 становить 32 роки. Водночас страховий стаж позивачки становить 25 років 02 місяці 17 днів.

До страхового стажу не зараховано період роботи з 15.08.1989 по 30.06.2009 згідно серії БТ-І №3658113, оскільки в записі №17 про прийняття на роботу, дата прийняття - 15.08.1989, календарно не відповідає даті наказу - 16.10.1989. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів та довідку про перейменування підприємства (період роботи з 01.01.1998 згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу).

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернулась до суду з метою його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За змістом пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

За змістом частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 56 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) установлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно положень пункту 1 Порядку № 637 (у відповідній редакції) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За вимогами пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком, зокрема, додаються документи про стаж, що визначені Порядком № 637.

Відповідно до положень пунктів 3, 17, 18 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Отже, зміст наведених правових норм свідчить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Як встановлено судом, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 07.05.2025 № 262540019073 відмолено позивачці в призначенні пенсії за віком з огляду на не зарахування до її страхового стажу періоду роботи з 15.08.1989 по 30.06.2009 з огляду на те, дата прийняття на роботу календарно не відповідає даті наказу.

Колегія суддів зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи.

Так, згідно запису №17 трудової книжки серії НОМЕР_2 (дата заповнення 30.07.1982) ОСОБА_1 15.08.1989 зарахована постійним позаштатним кореспондентом газети «Правда України» (наказ №252 від 16.10.1989).

Дослідивши копію трудової книжки позивача суд встановив, що така містить усі необхідні записи про роботу у спірний період і, на переконання суду, є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.

Суд зазначає, що записи про роботу позивача є послідовними, чіткими, без перекреслень чи виправлень, містять підпис відповідальних осіб та печатки підприємств.

Також, жодних неправильних чи неточних записів саме щодо періодів роботи позивача.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Суд звертає увагу, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу в позивача за спірний період.

Суд зазначає, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

Водночас суд вказує, що періоди роботи позивача в трудовій книжці зазначено правильно.

В контексті обставин цієї справи та доводів ГУ ПФУ, суд апеляційної інстанції враховує й те, що за частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу.

Відтак, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивачки певних періодів роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні трудової книжки позивача (у здійсненні записів у ній), ГУ ПФУ тягар доказування переклало на позивача, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. По суті орган Пенсійного фонду, свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо непідтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу у певні періоди.

Жодних доводів та доказів на спростування трудової участі позивачки в спірний період апелянт не наводить.

З огляду на наведене колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що не зарахування періоду роботи позивача з 15.08.1989 по 31.12.1997 до її страхового стажу є протиправним, що водночас, свідчить й про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 07.05.2025 № 262540019073 та необхідність його скасування.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року в справі № 380/9914/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 14 січня 2026 року.