Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №606/1707/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 606/1707/25 пров. № А/857/50518/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Кухтея Р. В.

за участю секретаря судового засідання Гуляка В. В. Вовка А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 листопада 2025 року у справі № 606/1707/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про скасування постанови,

місце ухвалення судового рішення м.Теребовля

Розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справ

суддя у І інстанціїМельник А.В.

дата складання повного тексту рішення12.11.2025

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Теребовлянського районного суду Тернопільської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення №110049 від 27.09.2025, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.202 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 935,00 грн.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 листопада 2025 року у справі № 606/1707/25 у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В доводах апеляційної скарги вказує, що у постанові про накладення адміністративного стягнення № 110049 від 27.09.2025 року не вказано на підставі яких доказів винесено вказану постанову, жодних інших документів крім протоколу відповідачем до справи не долучено, однак у протоколі вказано, що додаються згідно опису. При складенні постанови позивачу не надали можливості подати пояснення та заперечення, копію паперового примірника постанови позивач не отримав, йому надали можливість зробити тільки фотокопію постанови.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач та позивач в особі його представника повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

В судове засідання сторони не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Відповідач подав заяву про розгляд справи без його участі.

В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач ні під час винесення оскаржуваної постанови, ні під час розгляду справи в суді, не надав доказів наявності в нього станом на 27.09.2025 дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби, який безпосередньо виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону у визначеній зоні відповідальності на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт у прикордонній смузі, де його було виявлено (на відстані 20 м до ліній державного кордону, на околиці н.п. Зелена, Дністровського району, Чернівецької області, Україна, на напрямку н.п. Зелена, Дністровського району, Чернівецької області, Україна – н.п. Ведмежа, Бричанського району Республіка Молдова, на території Лівинецької ОТГ, Дністровського району, Чернівецької області, що на ділянці відповідальності ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 »), а тому позивача правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності у спірних правовідносинах.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27.09.2025 начальником відділення інспекторів прикордонної служби Подвір`ївка» ОСОБА_2 була складена постанова про накладення адміністративного стягнення № 110049, згідно якої ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП, та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 935 грн.

У вказаній постанові зазначено, що 27.09.2025 о 09 год. 20 хв. ОСОБА_1 був виявлений прикордонним нарядом "Прикордонний патруль" на околиці н.п. Зелена, Дністровського району, Чернівецької області, Україна, на напрямку н.п. Зелена, Дністровського району, Чернівецької області, Україна – н.п. Ведмежа, Бричанського району Республіка Молдова, на території Лівинецької ОТГ, Дністровського району, Чернівецької області, що на ділянці відповідальності ВІПС «Подвір`їнка», на відстані 20 метрів до лінії державного кордону. Вище зазначений громадянин перебував у прикордонній смузі без дозволу відповідного органу ДПСУ на перебування у прикордонній смузі, чим порушив вимоги п.7 Положення про прикордонний режим затвердженого ПКМУ №1147 від 27.07.1998 (зі змінами).

Винесенню вказаної постанови передувало складення протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №344583 від 27.09.2025 із зазначенням аналогічних обставин вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.202 КУпАП.

Не погоджуючись із винесеною постановою № 110049 від 27.09.2025, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження визначає ЗУ «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003р. за №661-ІV(надалі - Закон №661-ІV).

Так, відповідно до ст.1 Закону №661-ІV, на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.

Згідно зі ст. 2 Закону №661-ІV, основними функціями Державної прикордонної служби України є, зокрема, охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.

Приписами пп. 5, 9, 11 ст. 19 Закону №661-ІV визначено, що на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються: організація запобігання кримінальним та адміністративним правопорушенням, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, їх виявлення та припинення, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно із законами; виявлення причин та умов, що призводять до порушень законодавства про державний кордон України, вжиття в межах своєї компетенції заходів щодо їх усунення; контроль за дотриманням прикордонного режиму.

У пп. 12-16 ст. 20 Закону №661-ІV передбачено, що органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов`язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право, зокрема, вимагати від фізичних осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Державної прикордонної служби України; у випадках та в порядку, передбачених законами України, розглядати справи про правопорушення, накладати стягнення або передавати матеріали про правопорушення на розгляд інших уповноважених органів виконавчої влади або судів; здійснювати адміністративне затримання осіб на підставах і на строки, визначені законами, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перетнули державний кордон України, стосовно яких прийнято в установленому порядку рішення про передачу їх прикордонним органам суміжної держави, на час, необхідний для такої передачі; здійснювати на підставах та в порядку, встановлених законодавством, візуальний огляд осіб, речей, товарів (вантажів), транспортних засобів (поверхнева перевірка), а так само особистий огляд затриманих осіб та огляд і, в разі потреби, вилучення речей, що можуть бути речовими доказами або заподіяти шкоду життю і здоров`ю людини; тримати осіб, затриманих в адміністративному порядку, в спеціально обладнаних для цих цілей приміщеннях.

Систему режимних заходів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі, які регламентують відповідно до законодавства правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб встановлює Положення про прикордонний режим, затверджене Постановою КМУ від 27.07.1998р. №1147(надалі - Положення №1147).

Так, у відповідності до Закону №661-ІV, Положення №1147, з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку КМУ встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Так, контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України. До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.

Відповідно до п. 5 Положення №1147, контроль за додержанням прикордонного режиму у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі здійснює Державна прикордонна служба у взаємодії з органами Національної поліції.

Так, відповідно до пп. 2 п. 2 Положення №1147, контрольований прикордонний район, це ділянка місцевості, яка визначена, як правило, у межах території району, міста, селища та села, прилеглої до державного кордону або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби, а також у межах територіального моря, внутрішніх вод, частини вод прикордонних річок, озер та інших водойм і розташованих у цих водах островів.

Відповідно до п. 7 Положення №1147, громадяни України, іноземці та особи без громадянства в`їжджають, перебувають, проживають, проваджують роботи і пропускаються у прикордонну смугу з дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби, який безпосередньо виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону у визначеній зоні відповідальності, за наявності документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі).

Особи, зазначені у п. 7 та 8 Положення №1147, на вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби та органів Національної поліції, а також членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону зобов`язані пред`являти відповідні документи, передбачені цими пунктами (п. 10 Положення).

З метою отримання дозволу на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу особа має право звернутися до відповідного органу Державної прикордонної служби із зазначенням у зверненні інформації, визначеної в частині другій статті 24 Закону України «Про державний кордон України».

Аналіз наведених вище правових норм надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які в`їжджають, перебувають, проживають, проваджують роботи, пропускаються у прикордонну смугу з дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби, який безпосередньо виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону, такий дозвіл видається відповідним органом Державної прикордонної служби за зверненням осіб із зазначенням у зверненні інформації, визначеної в частині другій статті 24 Закону України «Про державний кордон України». Крім цього, період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 27.09.2025 начальником відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » була складена постанова про накладення адміністративного стягнення № 110049, згідно якої ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП, та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 935 грн., у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 перебував у прикордонній смузі без дозволу на перебування, проживання та проведення робіт відповідного органу Державної прикордонної служби чим порушив п. 7 «Положення про прикордонний режим», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1147.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач ні під час винесення оскаржуваної постанови, ні під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій, не надав доказів наявності в нього дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби, який безпосередньо виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону у визначеній зоні відповідальності на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт у прикордонній смузі, де його було виявлено (на відстані 20 м до ліній державного кордону, на околиці н.п. Зелена, Дністровського району, Чернівецької області, Україна, на напрямку н.п. Зелена, Дністровського району, Чернівецької області, Україна – н.п. Ведмежа, Бричанського району Республіка Молдова, на території Лівинецької ОТГ, Дністровського району, Чернівецької області, що на ділянці відповідальності ВІПС «Подвір`їнка»), а тому позивача правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності у спірних правовідносинах.

Факт перебування в прикордонній смузі позивач не заперечує, однак покликається на те, що надав працівникам ДПСУ всі необхідні документи для огляду.

Однак, суд апеляційної інстанції зауважує, що позивача притягнуто до адміністративної за відсутність дозволу на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт, пропуск у прикордонну смугу, який виданий відповідним органом Державної прикордонної служби. Вказаного дозволу позивач не надав ні під час розгляду справи в суді першої, ні апеляційної інстанції.

Вказане свідчить, що позивач не дотримався вимог, визначених пунктом 7 Положення № 1147, у зв`язку з чим у його діях був наявний склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 202 КУпАП.

В свою чергу, статтею 268 КУпАП передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Як встановлено з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №344583 від 27.09.2025 року, у ньому зазначено, що розгляд справи відбудеться 27.09.2025 року о 09 год. 50 хв. у приміщенні ВІПС «Подвір`їнка», у якому в графі «Підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності» позивач поставив свій підпис. Доповнень та зауважень не має.

Також у протоколі зазначено, що позивачу було роз`яснено його права, передбачені статтями 63 Конституції України і 268 КУпАП, про що позивач також поставив свій підпис.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 17 травня 2018 року у справі № 753/4366/17, можливі окремі недоліки оформлення оскаржуваної постанови не спростовують здійсненого адміністративного правопорушення, оскільки окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що аналіз фактичних обставин справи, встановлених під час її розгляду, в їх взаємному зв`язку та сукупності мотивів, покладених в основу постанови № 110049 від 27.09.2025, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку про доведеність у спірних правовідносинах належними та допустимими доказами вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 202 КУпАП.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 листопада 2025 року у справі № 606/1707/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Р. В. Кухтей

В. В. Гуляк

Повне судове рішення складено 13 січня 2026 року