Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №600/2414/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/2414/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні з 01.08.2022 року при обчисленні ОСОБА_1 розміру посадового окладу та інших видів грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.08.2022 по 26.02.2024 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званнями шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.08.2022 по 26.02.2024 основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.08.2022 по 26.02.2024 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

- зобов`язати військову частину військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у сумі 4463,15 грн щомісячно за період з 01.08.2022 по 26.02.2024 включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Позов обґрунтовано тим, що за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 з 01 серпня 2022 року 26 лютого 2024 року розмір його грошового забезпечення визначався з посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року. Проте позивач вказує, що з 29 січня 2020 року – дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб». Відповідно, позивач вважає, що він має право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, шляхом множенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, в даному випадку – встановлений на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року та 01 січня 2024 року. Також позивач вказав, що з березня 2018 року йому мала нараховуватись та виплачуватись індексація-різниця з урахуванням положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2023 року №1078. Проте така у період проходження служби з 01 березня 2018 року по дату звільнення зі служби протиправно не нараховувалась та не виплачувалась.

Ухвалою суду задоволено заяву позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду; визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом та поновлено його; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано у відповідача докази.

Відповідач, не погоджуючись із позовом, подав до суду відзив, в якому стосовно виплати індексації-різниці за період з 01 серпня 2022 року по 26 лютого 2024 року відповідач вказав, що за 2023 рік індексація позивачу взагалі не нараховувалась та не виплачувалась у зв`язку із зупиненням дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» на 2023 рік. Стосовно ж інших періодів, за які позивач просить суд зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення, то у відзиві вказано, що на обґрунтування вимог позову в цій частині позивач не надав жодних обґрунтованих розрахунків щодо необхідності застосування сумі індексації-різниці саме у розмірі 4463,15 грн. Щодо вимог позову про здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, відповідач зазначив, що розмір грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі їх посадових окладів та окладів за військовим званням, обчислювався виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року 1762 грн, як це було встановлено постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року. Крім цього вказано, що 12 травня 2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704», якою встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Вказана постанова набрала чинності 20 травня 2023 року, а тому починаючи з цієї дати по дату виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (26 лютого 2024 року) не підлягає перерахунку з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався.

Ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви у даній справі без розгляду.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно з даними картки особового рахунку ОСОБА_1 проходив військову службу в особовому складі військової частини з 24 березня 2022 року по 26 лютого 2024 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 лютого 2024 року №66 ОСОБА_1 виключено за списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26 лютого 2024 року.

Після звільнення з військової служби позивач звертався до відповідача із заявою, в якій просив надати інформацію про те, чи нараховувалась індексація-різниця грошового забезпечення відповідно до абзаців 4-6 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, а також здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням виплачених сум.

Листом від 03 травня 2025 року №1504/14/4586 відповідач повідомив позивача про те, що за період проходження служби грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, яка передбачала розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 березня 2018 року, який становить 1762,00 грн. Додатково зазначено про належну виплату індексації грошового забезпечення.

За таких обставин позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначаються Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі – Закон №2011-ХІІ).

Частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Законом, що визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, є Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі – Закон №1282-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною першою статті 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частина друга статті 5 Закону №1282-ХІІ).

Відповідно до частини сьомої статті 5 Закону №1281-ХІІ проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі – Порядок №1078).

Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Поряд з цим суд зазначає, що Закон №1282-XII і Порядок №1078 не містять такого поняття як «фіксована сума індексації».

Проте з грудня 2015 року (у зв`язку з прийняттям та набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09 грудня 2015 року №1013) в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йдеться про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково вказує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Аналіз положень пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, так званої «поточної індексації» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.

У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.

Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078). Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).

Щодо «індексації-різниці», то право працівника на її отримання виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, визначеної в цьому місяці. Якщо ця умова наявна, то розмір належної «індексації-різниці» визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Тобто, системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 п. 5 Порядку №1078 дають підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача відповідач мав вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці.

Питання врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, досліджувалось Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у справах №400/3826/21 (постанова від 23 березня 2023 року), №380/5493/21 (постанова від 29 березня 2023 року) та №240/23550/21 (постанова від 06 липня 2023 року).

Так, у вказаних справах Верховний Суд зауважив, що Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, поточної та індексації-різниці. Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації-різниці, а якщо так, то у якій сумі.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 особа (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Буквальний спосіб тлумачення норм абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. У такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Висновки суду у даній справі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 березня 2023 року по справі №400/3826/21, від 06 квітня 2023 року по справі №420/11424/21, від 09 травня 2023 року по справі №400/12702/21 та від 18 жовтня 2023 року у справі №380/14195/22 та ін.

Аналогічну позицію підтримано Верховним Судом також і у постановах від 11 квітня 2025 року (справа №560/752/24), від 03 червня 2025 року (справа №600/1889/24-а), від 11 вересня 2025 року (справа №460/32253/22) та ін.

Так, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у березні 2018 року складав 1762 грн.

За змістом листа Міністерства соціальної політики України від 28.09.2021 №5211/0/290-21/51 та виходячи із розмірів індексів споживчих цін за період 01.02.2018 до 01.03.2018, величина приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, порівняно із місяцем попереднього підвищення доходу (січень 2008 року), складає 253,3 %.

Отже, сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року становить 4463,15 грн (1762,00 грн * 253,30 % = 4463,15 грн).

Відтак, березень 2018 року є місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку №1078 саме березень 2018 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців з 01 березня 2018 року.

При цьому для правовідносин, пов`язаних з нарахуванням індексації, визначальним є також факт підвищення саме грошового доходу, а не лише тарифних ставок (окладів).

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 травня 2022 року у справі №380/11404/21 та від 28 вересня 2022 року у справі №400/1119/21.

Для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації-різниці у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.

Якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку №1078.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення та Порядку №1078 обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.

Для визначення розміру індексації-різниці має значення розмір індексації грошових доходів, який обчислюється з урахуванням базового місяця та міг би бути виплачений останньому у лютому та березні 2018 року.

Для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, ураховуючи спосіб застосований Верховним Судом у справі №400/3826/21, потрібно установити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) (визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року). В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б) (визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078);

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Таким чином для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації-різниці у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.

Разом з цим суд звертає увагу на те, що заявляючи вимогу про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію-різницю у фіксованій величині 4463,15 грн на місяць за період з 01 серпня 2022 року по 26 лютого 2024 року, позивачем жодним чином не обґрунтовано, яким чином ним обраховано суму фіксованої величини індексації-різниці саме у такому розмірі, і всупереч положенням частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не подано до суду жодних належних доказів на підтвердження проведених розрахунків індексації-різниці з посиланням на розрахункові документи про розміри отримуваних доходів у лютому та березні 2018 року.

Позивачем у заявленому позові не доведено факту проходження ним військової служби на момент підвищення тарифних ставок військовослужбовців у березні 2018 року та, відповідно, отримання ним доходів у лютому та березні 2018 року у зв`язку із проходженням військової служби.

Вказане унеможливлює розрахувати розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) та встановити факт перевищення розміру підвищення доходу (А) суми можливої індексації (Б), оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року має обчислюватись виходячи з суми його грошового забезпечення (включно зі всіма складовими грошового забезпечення, які не мають разового характеру), яке в лютому та березні 2018 року йому не нараховувалось і не виплачувалось (належних та достовірних доказів відносно цього суду не надано).

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими та безпідставними вимоги позову про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, а тому позов у цій частині не підлягає задоволенню.

Стосовно вимог позивача про зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату з 01 серпня 2022 року по 26 лютого 2024 року розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу 1 пункту четвертого статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Згідно з пунктом 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції станом на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, станом на 01 березня 2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Поряд з цим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін. Тобто, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Разом з тим суд зазначає, що Закон України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон від 15.12.2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон від 02.12.2021 року №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон від 03.11.2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Юридична природа соціальних виплат розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту законних очікувань (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.

У справі Кечко проти України (заява №63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19, від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19).

Отже, з огляду на передбачені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи те, що з 29 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому актам, які мають вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 зазначив, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує, що прожитковий мінімум для працездатних осіб:

- станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн. (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 року № 2246-VIII “Про Державний бюджет України на 2018 рік”);

- станом на 01 січня 2019 року встановлений в розмірі 1921 грн. (стаття 7 Закону України від 23.11.2018 року № 2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік”);

- станом на 01 січня 2020 року встановлений в розмірі 2102,00 грн. (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 року № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік”);

- станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2270,00 грн. (стаття 7 Закону України від 15.12.2020 року № 1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік”);

- станом на 01 січня 2022 року встановлений в розмірі 2481,00 грн. (стаття 7 Закону України від 02.12.2021 року № 1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік”);

- станом на 01 січня 2023 року встановлений в розмірі 2684,00 грн (стаття 7 Закону від 03.11.2022 року № 2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік”).

Таким чином, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року є меншим, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2020, 2021, 2022 та 2023 років.

Отже, з урахуванням того, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2020, 2021, 2022 та 2023 роках є відмінним (більшим) від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2018 році, та оскільки розмір прожиткового мінімуму є основною складовою для визначення розміру посадового окладу, у позивача є право на перерахунок грошового забезпечення.

На підставі вказаних вище висновків Верховного Суду, а також постанови Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, суд дійшов висновку, що застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця з 29 січня 2020 року такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, є протиправним.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 березня 2022 року у справі №320/9431/21, від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Отже, виплата грошового забезпечення (основного та додаткового), щомісячних (чи інших видів, що мають постійний характер) та одноразових видів грошового забезпечення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.

Враховуючи те, що з 29 січня 2020 року (дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18) відповідачем при визначенні розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення протиправно не враховано розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року як розрахункових величин (вказане, як свідчить зміст відзивів на позовну заяву, визнається відповідачем), суд дійшов висновку про протиправність виплати вищевказаних видів грошового забезпечення без урахування відповідних величин.

Водночас суд враховує, що 12 травня 2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704» (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20 травня 2023 року, та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.

Так, пунктом 1 Постанови №481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Також пунктом 2 вказаної постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Викладення пункту 4 Постанови №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20 травня 2023 року.

Тобто, грошове забезпечення позивача за період з 20 травня 2023 року по 26 лютого 2024 року не підлягає перерахунку з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Таким чином, відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини за період з 01 серпня 2022 року по 19 травня 2023 року.

Відтак, суд зобов`язує відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу за період з 01 серпня 2022 року по 19 травня 2023 року посадового окладу, окладу за військовим званням, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум.

Вказане, беручи до уваги положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах.

Аналогічної позиції в аналогічних правовідносинах, а також в частині способу захисту порушених прав військовослужбовців у подібних спорах дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у справах №600/523/24-а (постанова від 19 серпня 2024 року) та №600/1467/24-а (постанова від 28 серпня 2024 року), №600/925/25-а (постанова від 15 грудня 2025 року) та ін.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 01 серпня 2022 року по 19 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01 серпня 2022 року по 19 травня 2023 року розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 14 січня 2026 року.

Повне найменування учасників справи: позивач – ОСОБА_1 (с. Молодія, Чернівецький район, Чернівецька область, РНОКПП НОМЕР_2 ), відповідач - військова частина НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя О.П. Лелюк