Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №320/46665/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року справа № 320/46665/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

17.09.2025 до Київського окружного адміністративного суду звернулась військова частина НОМЕР_1 з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно набуті кошти у розмірі 19 477 грн 34 коп під час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби.

Ухвалою від 26.09.2025 Київський окружний адміністративний суд адміністративну справу № 320/46665/25 передав за підсудністю до Черкаського окружного адміністративного суду.

Справа надійшла до Черкаського окружного адміністративного суду 05.11.2025 та була передана шляхом автоматизованого розподілу судді Гаращенку В.В., у зв`язку з чим ухвалою від 10.11.2025 прийнята до свого провадження.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач вчинив самовільне залишення військової частини з метою ухилення від військової служби, тому за відсутності правових підстав отримав грошове забезпечення на яке не мав права. Причиною переплати солдату ОСОБА_2 грошового забезпечення є особиста недобросовісність останнього та вчинення ним кримінального правопорушення, тому позивач вважає, що його позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідач повідомлений належним чином в силу ч. 11 ст. 126 КАС України, у встановлений судом строк відзиву проти позову не подав, про причини неподання суд не повідомив, тому з урахуванням ч. 6 ст. 162 КАС України, суд визначив достатніми наявні в матеріалах справи докази та за відсутності поданого відповідачем відзиву проти позову розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.04.2025 № 104 солдата за мобілізацією ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду сапера інженерно-саперного батальйону військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.05.2025 № 129 солдата ОСОБА_1 направлено для проходження військово-лікарської комісії до військової частини НОМЕР_2 .

За фактом самовільного залишення військової частини наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.06.2025 за № 492 призначено службове розслідування. Під час проведення службового розслідування встановлено, що 12.06.2025 від тимчасово виконуючого обов`язки командира інженерно-саперного батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_3 надійшов рапорт № 6809, з якого стало відомо, що солдат ОСОБА_1 направлений до ВЛК № 2, а з травня 2025 року солдат ОСОБА_1 перестав виходити на зв`язок, підтверджуючих документів про проходження лікування не надавав. До місця тимчасової дислокації підрозділу не з`явився, місцезнаходження даного військовослужбовця не відоме. При перевірці особового складу, що перебуває за межами підрозділу військової частини на лікуванні встановлено, що у квітні 2025 року солдат ОСОБА_1 перестав виходити на зв`язок. Будь-яких підтверджуючих документів про проходження лікування військовослужбовець ОСОБА_1 не надавав. Так як солдат ОСОБА_1 тривалий час не повертався з лікувального закладу до підрозділу та не виходив на зв`язок, подано рапорт за фактом самовільного залишення військової частини.

Військовослужбовець ОСОБА_1 направлений на лікування до ВЛК №2 (військова частина НОМЕР_2 ). На час проведення службового розслідування солдат ОСОБА_1 належних доказів, які могли б підтвердити поважність причин неповернення з ВЛК до військової частини не надав.

Службовим розслідуванням встановлено, що солдат ОСОБА_1 усвідомлюючи негативний характер своїх дій та настання покарання за них, не повернувся з ВЛК до військової частини НОМЕР_3 , не законно отримував грошове забезпечення чим завдав матеріальної шкоди державі, що призвело до безпосереднього підриву боєздатності підрозділу, під час дії воєнного стану. Внаслідок недотримання військової дисципліни та неналежно виконання службових обов`язків, ухилячись від обов`язків служби військовослужбовцю солдату ОСОБА_1 безпідставно продовжувалося нарахування та виплата грошового забезпечення. Скоєння грубого порушення військової дисципліни, а саме неповернення з лікування до військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 є правопорушенням умисним, пов`язаним з особистою недисциплінованістю, непрофесійністю та особистими якостями військовослужбовця. Всі ці обставини перебувають у причинно-наслідковому зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.05.2025 №127 солдата ОСОБА_1 вважати таким, що самовільно залишив військову службу. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.06.2025 №268 за порушення ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 та місця служби, притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у виді суворої догани військовослужбовцеві військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_1 .

Згідно довідки про розрахунок заборгованості та грошові стягнення солдата ОСОБА_1 сума незаконної переплати грошового забезпечення останньому складає 19477 грн. 34 коп., цим самим наказом солдата ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності у зазначеному розмірі. Станом на 18.09.2025 солдат ОСОБА_1 до військової частини не повернувся, місцезнаходження його невідомо, безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 19477 гривень 34 копійки під час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби не повернув.

Враховуючи, що відповідач у добровільному порядку не повернув позивачу переплату грошового забезпечення, останній звернувся із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, який затверджено Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє на період розгляду і вирішення спору судом.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із ст. 9 Статуту військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Згідно із статтею 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.

Статтею 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі” від 03.10.2019 № 160-IX (далі – Закон № 160-IX).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Відповідно до ст. 4 Закону № 160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону № 160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Пунктом 1 частини 1 ст. 6 Закону № 160-IX визначено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Суд звертає увагу, що відповідно до відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 отримав грошове забезпечення в розмірі 19 477 грн 34 коп.

За вказаний проміжок часу відповідач не виконував обов`язків військової служби, на місце служби не прибув та не повідомив безпосереднього командира про своє місцезнаходження, тому суд дійшов висновку, що грошові кошти в розмірі 19 477 грн 34 коп виплачені позивачу без достатньої правової підстави.

При прийнятті рішення у цій справі суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, в якій вказано, що спори щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень віднесено до розгляду в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення зі служби.

Враховуючи встановлені судом обставини та норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги військової частини є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а тому зі ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 належить стягнути матеріальну шкоду, завдану державі шляхом переплати грошового забезпечення в розмірі 19 477 грн 34 коп.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом ч. 2 ст. 139 КАС при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведення експертиз.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів понесення позивачем витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати позивача по сплаті судового збору стягненню з відповідача не підлягають.

Останній день строку вирішення спору припадає на 09.01.2026, однак враховуючи, що у цей день головуючий у справі перебував у відпустці, рішення суду прийнято на наступний за вказаною датою робочий день 12.01.2026 на підставі ч. 6 ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України згідно вимог якої, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 139, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) матеріальну шкоду, завдану державі шляхом переплати грошового забезпечення в розмірі 19477 (дев`ятнадцять тисяч чотириста сімдесят сім) грн. 34 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.

Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО