Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №580/10633/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року справа № 580/10633/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В. В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області (далі відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області щодо не проведення розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 , на робочому місті 23.09.2022;

- зобов`язати Золотоніську районну державну адміністрацію Черкаської області провести розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 , на робочому місці 23.09.2022, скласти відповідний акт та здійснити всі необхідні дії, відповідно до чинного законодавства України;

- визнати протиправною бездіяльність Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області щодо не проведення атестації робочого місця завідувача сектором з питань взаємодії з органами місцевого самоврядування, на якому позивач працювала у 2022 році;

- зобов`язати Золотоніську районну державну адміністрацію Черкаської області провести атестацію робочого місця завідувача сектором з питань взаємодії з органами місцевого самоврядування, на якому позивач працювала у 2022 році відповідно до вимог чинного законодавства.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що вона працювала в Золотоніській РДА, зокрема, на посаді завідувача сектору з питань забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування Золотоніської РДА. З нею 23.09.2022 на робочому місці стався нещасний випадок — гостра алергічна реакція, що призвела до втрати працездатності. Однак, станом на 20.09.2025 роботодавцем не проведено розслідування нещасного випадку. Також вказує, що приміщення (кабінет), в якому знаходилось її робоче місце, не облаштоване відповідно до вимог законодавства, а саме відсутня вентиляція та маленька площа кабінету. Крім того, роботодавцем не забезпечено проведення атестації робочого місця за умовами праці (завідувач сектору), на якому позивач працювала у 2022 році, згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці та Методичними рекомендаціями щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці.

14.11.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що Золотоніська РДА не мала правових підстав розпочинати розслідування нещасного випадку щодо посадової особи, оскільки медзаклад не надіслав екстрене повідомлення у встановлені терміни та не провів дослідження позивача на стан алкогольного чи токсичного сп`яніння. При цьому, вказує відповідач, медична виписка позивача від 23.09.2022 фіксує алергічну реакцію на запах парфумів, а в документах відсутня вказівка, що цей стан є наслідком нещасного випадку на робочому місці. Крім того посилається, що через два дні після події (26.09.2022) позивач була присутня на нараді в РДА без жодних скарг на здоров`я чи зовнішніх ознак нездужання. Щодо проведення атестації робочих місць відповідач вказує, що згідно з Методичними рекомендаціями (Постанова Мінпраці № 41) атестації підлягають лише робочі місця з потенційно шкідливими факторами або ті, що є у Списках № 1 та № 2. Робочі місця Золотоніської РДА до таких не належать, тому атестації не потребують.

21.11.2025 позивач подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що п. 8 Порядку № 337 прямо зобов`язує роботодавця повідомити про нещасний випадок, якщо йому стало відомо про нього, незалежно від дій медичного закладу. Відсутність повідомлення з боку медичного закладу не звільняє роботодавця від обов`язку провести розслідування. Позивач заперечує вихід на роботу 26.09.2022, пояснюючи візит до РДА необхідністю особисто подати заяви про відсутність та нещасний випадок дорогою до лікарні. Попри вкрай важкий стан (важке дихання, втрата голосу), вона була змушена чекати завершення наради для розмови з керівництвом. Також вказує, що відсутність атестації робочого місця для позивача - особи з інвалідністю, яка має ІІ групу, є прямим порушенням трудових прав позивача. Посилаючись на вимоги Наказу Мінсоцполітики № 207 щодо безпеки роботи з екранними пристроями, які також поширюються і на LCD-екрани (ноутбуки), вважає, що її робоче місце цим нормам не відповідало через відсутність вентиляції та недостатню площу.

27.11.2025 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив, що згідно з п. 6, 7 Порядку № 337 розслідування не розпочато через невиконання медзакладом обов`язку надати екстрене повідомлення та результати тесту на сп`яніння. Крім того, надані медичні виписки підтверджують хронічний характер хвороби позивача з 1996 року та не містять посилань на нещасний випадок на виробництві. Також вказує, що Золотоніська РДА не порушувала ст. 12 Закону «Про охорону праці», оскільки позивач не подавала заяв про спеціальне облаштування місця. Робоче місце було належно обладнане (провітрювання, освітлення, ноутбук), а розміщення іншого працівника було зумовлене службовою необхідністю і не мало на меті зашкодити здоров`ю позивача. Крім того посилається на те, що атестація робочих місць РДА не є обов`язковою згідно з Постановою Мінпраці № 41, оскільки вони не мають шкідливих факторів і не входять до Списків № 1 та № 2. Крім того, позивач тривалий час брала участь у масових заходах без жодних скарг на самопочуття, що підтверджує відсутність негативного впливу робочого середовища.

28.11.2025 позивач подала до суду пояснення на заперечення відповідача, в яких по суті наводить аналогічні доводи на обґрунтування позовних вимог, наведені в позовній заяві та відповіді на відзив, а також надала фото свого службового кабінету з офіційного сайту РДА, що, на думку позивача, підтверджують критичну обмеженість площі кабінету (ширина 1,5 м, площа 9 кв. м) та вказала, що у таких умовах неможливо забезпечити вільне пересування та безпечне розміщення двох працівників разом із відвідувачами.

28.11.2025 відповідач надав до суду додаткові пояснення на пояснення позивача, в яких обгрунтовує строк подання відзиву на позовну заяву.

01.12.2025 позивач подала до суду додаткові пояснення у справі, в яких посилається на пропуск відповідачем строку подання відзиву та заперечення.

03.12.2025 відповідач подав додаткові пояснення у справі та зазначив, що Золотоніською РДА відповідно до статтей 44, 167 КАС України правомірно та без порушення процесуальних норм подано заяву про продовження процесуальних строків, сформовану в системі «Електронний суд» 13.11.2025.

05.12.2025 позивач подала додаткові пояснення, в яких зазначила, що заява відповідача про поновлення строку від 13.11.2025 подана з порушенням вимог КАС України.

09.12.2025 відповідач подав додаткові пояснення, в яких вказав, що відзив, заперечення та пояснення від 28.11.2025, 03.12.2025 були належним чином направлені позивачу.

Ухвалою від 24.10.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження в адміністративній справі та вирішив розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи в судове засідання).

З`ясувавши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 із 02.03.2021 працювала в Золотоніській районній державній адміністрації Черкаської області на різних посадах. Відповідно до записів трудової книжки від 24.04.1990 позивач з 12.10.2021 працювала на посаді завідувача сектору з питань забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області (наказ від 12.10.2021 № 228-к) та 28.04.2025 була звільнена із посади завідувача сектором з питань взаємодії з органами місцевого самоврядування (наказ від 28.04.2025 № 51-к) (а. с. 34-38).

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 458202 позивач є особою з інвалідністю ІІ групи з 01.03.2019, причини інвалідності: загальне захворювання; інвалідність встановлена безтерміново (а. с. 28).

23.09.2022 позивач звернулася до КП «Золотоніський міський центр первинної медико-санітарної допомоги (сімейної медицини) Золотоніської міської ради» із скаргами на задишку, відчуття нестачі повітря, тошноту, позиви до рвоти, рвоту, озноб, загальну слабкість. Відповідно до витягу із амбулаторної картки хворого ф 025/0 КП «Золотоніський міський центр первинної медико-санітарної допомоги (сімейної медицини) Золотоніської міської ради» від 23.09.2022 основний діагноз: А92 Алергія/алергійна реакція БДУ МКХ-10 АМ: Т78.3 Ангіоневротичний набряк (а. с. 33).

26.09.2022 згідно з медичною документацією позивач пройшла огляд алерголога та їй встановлено діагноз: Т78.3 Ангіоневротичний набряк з локалізацією в гортані. Рекомендовано госпіталізацію термінову в алергічне відділення на 27.09.2022 (а. с. 33 зворот).

З виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 17149 алергічного відділення від 07.10.2022, виданої КПН «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», вбачається, що позивач з 27.09.2022 по 07.10.2022 перебувала на стаціонарному лікуванні в алергологічному відділенні з діагнозом: Ангіоневротичний набряк, рецидивуючий набряк Квінке обличчя та гортані. У розділі виписки «Короткий анамнез» зазначено: «Хворіє з 1996 р., коли вперше відмітила висипання на обличчі після фасування таблеток ехінацеї. працювала медсестрою. В 2003 р. при контакті з кокарбоксилазою. ампіциліном та реосорбілактом, пізніше в 2008 р. при контакті з но-шпою, пірацетамом, тіотріазоліном, фуросемідом, церукалом, глюконатом кальцію відмічала закладеність носу, набряки обличчя та бронхоспазм. Проходила стац. лікування в алергологічному відділенні в 2012 р. з приводу рецидивуючих набряків Квінке. З 2012 р. набряки обличчя турбують 2-3 р/рік. Останнє погіршення стану 23.09.2022 після контакту з різким запахом (парфуми співробітниці), з`явився набряк гортані, затруднене дихання. Звернулась за допомогою до Золотоніської ЦРЛ, після чого була направлена до алерголога. Госпіталізовано в алергологічне відділення для обстеження та лікування» (а. с. 30, 31).

У листопаді 2023 року позивач звернулася до голови Золотоніської РДА із заявою від 23.11.2023 про проведення розслідування нещасного випадку з приводу події, яка сталася 23.09.2022 щодо погіршення її самопочуття на робочому місці (а. с. 48, 49).

У лютому 2025 року позивач повторно звернулася до відповідача із заявою від 02.02.2025 про проведення розслідування нещасного випадку (а. с. 60, 61).

Листом від 24.02.2025 № 03-21/М-8 Золотоніська РДА проінформувала позивача, що не вбачає даний інцидент як такий, що має відношення до виробничого травматизму (захворювання) і повідомляти про нещасний випадок на виробництві нема потреби.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення розслідування нещасного випадку, а також щодо проведення атестації її робочого місця, звернулася за захистом своїх прав та інтересів до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача провести розслідування нещасного випадку, суд зазначає таке.

Статтею 171 Кодексу законів про працю України встановлено обов`язки роботодавця щодо розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, відповідно до якої роботодавець повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України статті 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі Закон № 1105-XIV) нещасний випадок - обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю працівника або настала його смерть.

Пунктом 1 частини 1 статті 29 Закону № 1105-XIV передбачено, що страхуванню від нещасного випадку підлягають: особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) (крім домашніх працівників, які не беруть добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню від нещасного випадку на інших підставах.

За приписами ч. 2 ст. 30 Закону № 1105-XIV факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про охорону праці».

Частина 1 статті 4 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 № 2694-XII (далі Закон № 2694-XII) передбачає, що державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Відповідно до ст. 22 Закону № 2694-XII роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об`єднаннями профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов`язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов`язковим для роботодавця.

Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржено в адміністративному порядку відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» та/або в судовому порядку.

Процедуру проведення розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, що сталися з особами, визначеними частиною першою статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 (Порядок № 337).

Абзаци п`ятий та шостий пункту 3 Порядку № 337 визначають, що медичний висновок - висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу;

нещасний випадок - обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків або в дорозі (на транспортному засобі підприємства чи за дорученням роботодавця), внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю, зокрема від одержання поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, гострого професійного захворювання (отруєння) та інших отруєнь, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрусу, зсуву, повені, урагану тощо), контакту з представниками тваринного та рослинного світу, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день, зникнення тощо.

Згідно з п. 4 Порядку № 337 потерпілий або працівник, який виявив нещасний випадок, гостре професійне захворювання (отруєння), чи інша особа - свідок нещасного випадку повинні вжити всіх можливих заходів, необхідних для надання допомоги потерпілому та негайно повідомити про нещасний випадок безпосередньому керівникові робіт, службі охорони праці підприємства (установи, організації) або іншій уповноваженій особі підприємства (установи, організації).

Відповідно до п. 5 Порядку № 337 безпосередній керівник робіт чи інша уповноважена особа підприємства (установи, організації) зобов`язані:

терміново організувати надання першої домедичної допомоги потерпілому та забезпечити у разі потреби його направлення до закладу охорони здоров`я;

негайно повідомити роботодавцеві про те, що сталося;

зберегти до прибуття комісії з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння) обстановку на робочому місці, машини, механізми, обладнання, устатковання у такому стані, в якому вони були на момент нещасного випадку, якщо це не загрожує життю та здоров`ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків або порушення виробничих процесів.

Згідно з п. 6 Порядку № 337 заклад охорони здоров`я зобов`язаний невідкладно передати з використанням засобів зв`язку (факс, телефонограма, електронна пошта) та протягом доби на паперовому носії екстрене повідомлення про звернення потерпілого з посиланням на нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) на виробництві (у разі можливості з висновком про ступінь тяжкості травм) за формою згідно з додатком 1:

підприємству (установі, організації), де працює потерпілий або на якому він виконував роботу;

територіальному органові Держпраці за місцем настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння);

територіальному органові Пенсійного фонду України за місцем настання нещасного випадку (далі - територіальний орган Пенсійного фонду України).

Відповідно до п. 7 Порядку № 337 заклад охорони здоров`я повинен провести необхідні дослідження для визначення наявності в організмі потерпілого алкоголю (наркотичних засобів чи токсичних або отруйних речовин) і визначити ступінь його сп`яніння.

Відповідний висновок чи витяг з протоколу (з окремим позначенням у разі відмови потерпілого визначити ступінь сп`яніння), довідку із зазначенням діагнозу та його коду згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб і споріднених проблем охорони здоров`я (МКХ-10) і висновок про ступінь тяжкості травми згідно з Класифікатором розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженим МОЗ, заклад охорони здоров`я безоплатно надає протягом однієї доби з моменту одержання запиту від роботодавця та/або голови комісії з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння).

Пункт 8 Порядку № 337 визначає, що у разі отримання інформації про нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) від безпосереднього керівника робіт, повідомлення від закладу охорони здоров`я, заяви потерпілого, членів його сім`ї чи уповноваженої ним особи тощо роботодавець зобов`язаний протягом однієї доби повідомити підприємствам (установам, організаціям), зазначеним в абзацах четвертому - дев`ятому цього пункту, з використанням засобів зв`язку та не пізніше наступного робочого дня надати на паперовому носії повідомлення згідно з додатком 2.

У разі настання нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння) з особами, які працюють на умовах цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, фізичними особами - підприємцями, особами, які провадять незалежну професійну діяльність, членами фермерського господарства, особами, які фактично допущені до роботи без оформлення трудового договору, повідомлення про нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) надається керівником підприємства (установи, організації), в інтересах якого виконувалися роботи (надавалися послуги), або представником орендодавця, балансоутримувача тощо, на території (об`єкті) якого сталися нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння).

Повідомлення про нещасний випадок надається за місцем настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), а у разі настання нещасного випадку внаслідок події (аварії, катастрофи тощо) під час руху транспортних засобів усіх видів - за місцем реєстрації підприємства (установи, організації):

територіальному органові Держпраці;

територіальному органові Пенсійного фонду України;

керівникові підприємства (установи, організації), на території якого сталися нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння), якщо потерпілий є працівником іншого підприємства (установи, організації);

керівникові первинної організації профспілки незалежно від членства потерпілого в профспілці (у разі наявності на підприємстві (в установі, організації) кількох профспілок - керівникові профспілки, членом якої є потерпілий), а у разі відсутності профспілки - уповноваженій найманими працівниками особі з питань охорони праці;

уповноваженому органові чи наглядовій раді підприємства (у разі її утворення);

органові ДСНС у разі, коли нещасний випадок стався внаслідок пожежі.

Пункт 9 Порядку № 337 передбачає, що розслідування (спеціальне розслідування) проводиться у разі настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), у тому числі про які своєчасно не повідомлено роботодавцю чи внаслідок яких втрата працездатності потерпілого настала не одразу.

Строк давності для розслідування нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь) на виробництві становить три роки з дня їх настання.

У разі встановлення факту нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) рішенням суду розслідування проводиться незалежно від дати їх настання.

Відповідно до п. 11 Порядку № 337 нещасні випадки та/або гострі професійні захворювання (отруєння), що сталися з працівниками підприємств (установ, організацій), їх філій, представництв та інших відокремлених і структурних підрозділів під час виконання трудових обов`язків (крім катастрофи, аварії чи події під час руху транспортних засобів усіх видів) за межами області, де суб`єкт господарювання пройшов державну реєстрацію як юридична особа або фактично перебуває, розслідуються за місцем їх настання.

Згідно з п. 12 Порядку № 337 на підприємстві (в установі, організації) утворюється комісія з розслідування нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь), що не підлягають спеціальному розслідуванню (далі — комісія).

Комісія утворюється наказом роботодавця не пізніше наступного робочого дня після отримання інформації про нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) від безпосереднього керівника робіт, повідомлення від закладу охорони здоров`я, заяви потерпілого, членів його сім`ї чи уповноваженої ним особи.

Розслідування нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) комісією підприємства (установи, організації) проводиться протягом п`яти робочих днів з дня утворення комісії (п. 30 Порядку № 337).

Контроль за своєчасністю та об`єктивністю проведення розслідування нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь), аварій, підготовкою матеріалів розслідування, веденням їх обліку, вжиттям заходів до усунення причин їх настання здійснюють Держпраці та територіальні органи Пенсійного фонду України відповідно до компетенції (п. 54 Порядку № 337).

Згідно з пунктами 142, 143 Порядку № 337 особи, які проводили розслідування нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь), причин виникнення хронічних професійних захворювань (отруєнь), аварій, несуть відповідальність згідно із законодавством за своєчасність та об`єктивність їх розслідування, обґрунтованість прийнятих рішень та виконання інших обов`язків, визначених цим Порядком.

Особи, які порушують або не виконують вимоги цього Порядку, створюють перешкоди розслідуванню або надають неправдиві свідчення, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Виходячи з наведеного вище визначення «нещасного випадку», суд зауважує, що обов`язковими умовами для кваліфікації події як нещасного випадку є одночасна наявність таких факторів:

- подія має бути обмеженою в часі або мати раптовий вплив (не тривалий процес, а конкретний момент);

- подія сталася під час виконання трудових обов`язків, на робочому місці або в дорозі (на транспорті підприємства чи за дорученням роботодавця);

- вплив небезпечного виробничого фактора, середовища, аварії, стихійного лиха або контакту з флорою/фауною;

- заподіяння конкретної шкоди (травма, опік, отруєння, обмороження, гостре захворювання тощо);

- подія призвела до втрати працездатності чи необхідності переведення на легшу роботу на строк не менше одного робочого дня (або призвела до смерті/зникнення).

Якщо хоча б одна з цих умов відсутня, випадок не вважається нещасним у розумінні Порядку № 337.

Як встановив суд, позивач, перебуваючи на посаді завідувача сектору з питань забезпечення взаємодії з органами місцевого самоврядування Золотоніської РДА, 23.09.2022 звернулася до медичного закладу зі скаргами на задишку, відчуття нестачі повітря, тошноту, позиви до рвоти, рвоту, озноб, загальну слабкість. Їй було надано невідкладну допомогу та встановлено діагнозом «Алергія/алергійна реакція, Ангіоневротичний набряк». 26.09.2022 лікар-алерголог провів огляд позивача та рекомендував термінову госпіталізацію в алергічне відділення на 27.09.2022. Із 27.09.2022 по 07.10.2022 позивач перебувала на стаціонарному лікуванні в алергологічному відділенні з діагнозом: Ангіоневротичний набряк, рецидивуючий набряк Квінке обличчя та гортані.

У листопаді 2023 року та у лютому 2025 року позивач звернулася до відповідача із заявами щодо проведення розслідування нещасного випадку. Однак, відповідач, не вбачаючи, що такий інцидент має відношення до виробничого травматизму (захворювання), вважає, що відсутні підстави повідомляти про нещасний випадок на виробництві.

Суд зауважує, що обов`язковою умовою для кваліфікації події як нещасного випадку є одночасна наявність кількох наведених вище факторів, у тому числі впливу небезпечного виробничого фактора.

Суд проаналізував виписку з медичної карти № 17149 від 07.10.2022 та констатує, що позивач страждає на алергічні реакції протягом тривалого часу — понад 26 років (з 1996 року). Захворювання має рецидивуючий характер із періодичними загостреннями (набряки обличчя турбують 2-3 рази на рік, починаючи з 2012 року). В анамнезі зафіксовано численні випадки гострих реакцій (набряк Квінке, бронхоспазм) на широку групу речовин: медичні препарати (ехінацея, ампіцилін, кокарбоксилаза, но-шпа, фуросемід та ін.) та різкі запахи. Стан здоров`я позивача характеризується схильністю до важких алергічних проявів (рецидивуючі набряки Квінке), що підтверджується стаціонарним лікуванням в алергологічному відділенні ще у 2012 році.

Таким чином, беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що подія, що сталася 23.09.2022 (реакція на парфуми колеги), є черговим проявом хронічного захворювання на фоні гіперчутливості до різких запахів, а не раптовим впливом шкідливого виробничого фактора. Наведене свідчить про наявність у позивача тривалої патології. Погіршення стану 23.09.2022 є проявом її хронічної хвороби, а не наслідком нещасного випадку на виробництві, оскільки подразник (побутові парфуми) не є частиною технологічного процесу чи небезпечним виробничим фактором у розумінні Порядку № 337.

Згідно з п. 9 Порядку № 337 процедура розслідування ініціюється виключно у разі настання нещасного випадку. Визначення нещасного випадку (п. 3 зазначеного Порядку) чітко пов`язує подію з раптовим впливом небезпечного виробничого фактора.

Саме по собі звернення працівника до медичного закладу зі скаргами на симптоми, що характерні для загального чи хронічного захворювання (наприклад, алергічна реакція без підтвердженого впливу токсичних речовин на виробництві), не є автоматичним доказом настання нещасного випадку.

Обов`язок роботодавця щодо повідомлення (п. 8 Порядку № 337) та створення комісії виникає за умови, що отримана інформація містить ознаки нещасного випадку. Якщо в медичних документах (виписках, діагнозах) зафіксовано загальне захворювання або хронічний стан, який розвивається з плином часу, така подія не відповідає критерію «раптовості» та «обмеженості в часі».

Причиною нездужання позивача стала хронічна алергія, а не умови праці на посаді завідувача сектору. Оскільки погіршення стану викликане особливостями організму, а не виробничим фактором, правила розслідування нещасних випадків у такому випадку не застосовуються. Тому спірний випадок не вважається нещасним випадком на виробництві та не підпадає під дію Порядку № 337.

Відсутність проведених медичним закладом досліджень на вміст токсичних речовин та неподання екстреного повідомлення є беззаперечним доказом того, що стан позивача 23.09.2022 був кваліфікований професійними медиками як загальне соматичне захворювання, а не як нещасний випадок чи гостре отруєння на виробництві.

Хоча п. 8 Порядку № 337 визначає, зокрема, заяву потерпілого як привід для дій роботодавця, ця заява має стосуватися саме нещасного випадку. Якщо медичний заклад, до якого звернувся працівник, не кваліфікував подію як гостре отруєння або травму і не надіслав екстрене повідомлення згідно з п. 6 зазначеного Порядку, це свідчить про відсутність первинних ознак нещасного випадку.

Роботодавець не зобов`язаний розслідувати кожен факт виявлення загального захворювання працівника, оскільки це суперечить меті Порядку — обліку саме виробничого травматизму.

Таким чином, для кваліфікації події як нещасного випадку необхідна наявність шкоди, заподіяної виробничим фактором. Якщо погіршення стану здоров`я позивача (ангіоневротичний набряк) медично визнано наслідком загального захворювання (алергії), а не впливом небезпечного середовища, передбаченого технологічним процесом, то правові підстави для проведення розслідування згідно з Порядком № 337 відсутні. Заява працівника, що ґрунтується на помилковому трактуванні загального захворювання як нещасного випадку, не створює для роботодавця юридичного обов`язку щодо запуску процедури розслідування.

Щодо посилання позивача у відповіді на відзив на гуманітарну допомогу, яка знаходилась в приміщенні Золотоніської РДА, та, на думку позивача, також могла спричинити алергічну реакцію, то суд вважає таке твердження позивача про вплив гуманітарної допомоги необґрунтованим припущенням, оскільки: по-перше, згідно з медичною випискою, причиною реакції стали парфуми колеги; по-друге, робоче місце позивача знаходилося в окремому кабінеті, що виключало прямий контакт із таким вантажем; по-третє, гуманітарна допомога не є елементом виробничого середовища РДА та не мала шкідливого впливу на інших працівників установи.

Ураховуючи зазначене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення розслідування нещасного випадку та зобов`язання провести таке розслідування, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення атестації робочого місця завідувача сектором з питань взаємодії з органами місцевого самоврядування та зобов`язання провести таку атестацію робочого місця, суд не встановив підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442, атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Атестація проводиться згідно з цим Порядком та методичними рекомендаціями щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці, що затверджуються Мінсоцполітики і МОЗ (п. 3 Порядку № 442).

Постановою Міністерства праці України від 01.09.92 № 41 затверджено Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці, які розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. N 442. Вони визначають організацію роботи по проведенню атестації робочих місць, оцінку умов праці та реалізацію прав трудящих на пільги і компенсації залежно від шкідливих та небезпечних виробничих факторів

Відповідно до пунктів 1.1 — 1.4 Методичних рекомендацій основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Правовою основою для проведення атестації є чинні законодавчі й нормативні акти з питань охорони і гігієни праці, списки виробництв, робіт, професій і посад, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення та інші пільги і компенсації залежно від умов праці.

Атестації підлягають робочі місця, на яких технологічний процес, обладнання, використовувані сировина і матеріали можуть бути потенційними джерелами шкідливих і небезпечних факторів. Для виробництв, робіт, професій та посад, для яких у списках № 1 і № 2 передбачено показники умов праці, атестацію проводять тільки за цими показниками.

Атестація робочих місць передбачає: виявлення на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів та причин їх виникнення; дослідження санітарно-гігієнічних факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці щодо відповідності їх вимогам стандартів, санітарних норм і правил; обгрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії за шкідливими умовами праці; підтвердження (встановлення) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення, додаткову відпустку, скорочений робочий день, інші пільги і компенсації залежно від умов праці; перевірку правильності застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення; розв`язання спорів, які можуть виникнути між юридичними особами і громадянами (працівниками) стосовно умов праці, пільг і компенсацій; розроблення комплексу заходів по оптимізації рівня гігієни і безпеки, характеру праці і оздоровлення трудящих; вивчення відповідності умов праці рівневі розвитку техніки і технології, удосконалення порядку та умов установлення і призначення пільг і компенсацій.

З наведених законодавчих норм слідує, що згідно з п. 1 та п. 1.3 Порядку № 442 обов`язковою умовою для проведення атестації є наявність технологічного процесу, обладнання, сировини та матеріалів, що є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

Відповідно до п. 1.2 Порядку № 442 правовою основою атестації є Списки № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Суд вважає, що робоче місце завідувача сектору в РДА не підлягає атестації з огляду на те, що посада завідувача сектору в органі державної виконавчої влади належить до категорії адміністративно-управлінської діяльності. У функціональні обов`язки завідувача сектору РДА не входить робота з технологічним обладнанням, шкідливою сировиною чи участь у виробничих процесах, які за визначенням пункту 1.3 Порядку № 442 є джерелами небезпеки.

Також посади державних службовців (керівників підрозділів РДА) відсутні у Списках № 1 та № 2, затверджених постановою КМУ. Оскільки посада не передбачає показників умов праці, визначених цими списками, проведення атестації суперечить п. 1.2 та п. 1.3 нормативного акта.

Оскільки основною метою атестації (згідно з п. 2 Порядку № 442) є реалізація прав на пільгове пенсійне забезпечення та компенсації за роботу у несприятливих умовах, а умови праці в офісних приміщеннях РДА за державними санітарними нормами вважаються допустимими, підстави для регулювання таких відносин через механізм атестації відсутні.

Тому враховуючи, що робоче місце завідувача сектору РДА не характеризується наявністю шкідливих виробничих факторів, не пов`язане з експлуатацією небезпечного обладнання чи сировини, а сама посада не включена до переліків, що дають право на пільги, проведення атестації такого робочого місця не передбачено чинним законодавством України.

Таким чином, вимоги позивача щодо проведення атестації за даною посадою є необґрунтованими, оскільки характер праці державного службовця не відповідає правовим критеріям об`єкта атестації.

Щодо посилання позивача на відсутність вентиляції та недостатню площу робочого місця, суд зазначає, що недостатня вентиляція чи площа — це технічні недоліки приміщення, які підлягають усуненню відповідно до вимог охорони праці, а не «легалізації» через атестацію для отримання пільг. Роботодавець має виправити ці умови (встановити кондиціонер, перепланувати кабінет), а не проводити атестацію для встановлення пільгового стажу. Відповідно до судової практики, атестація — це інструмент соціального захисту працівників «шкідливих» професій. Якщо працівник вважає, що його умови праці є небезпечними через вентиляцію, він має право вимагати приведення робочого місця у відповідність до норм або розірвання договору через порушення законодавства про працю (ст. 38 КЗпП), а не вимагати проведення атестації. Посилання позивача на побутові недоліки приміщення (вентиляція, площа) не створюють для РДА обов`язку проводити атестацію робочого місця за Порядком № 442, оскільки характер роботи не є виробничим, а посада не передбачає пільгового забезпечення згідно із законодавством. Порушення норм щодо вентиляції чи площі кабінету, на які посилається позивач, є предметом контролю Держпраці щодо дотримання санітарних норм, а не підставою для проведення атестації з метою отримання пільг та компенсацій.

Щодо посилання позивача на Вимоги щодо безпеки та захисту здоров`я працівників під час роботи з екранними пристроями, затверджені наказом Міністерства соціальної політики України від 14.02.2018 № 207, то суд вважає його безпідставним, оскільки цей нормативно-правовий акт регулює питання безпеки праці (ергономіки, режиму відпочинку) та зобов`язує роботодавця підтримувати належний стан робочого місця, проте не встановлює обов`язку проводити атестацію робочих місць за процедурою, передбаченою Постановою КМУ № 442.

Також суд вважає безпідставним посилання позивача на непроведення медичних оглядів як на підставу для проведення атестації робочого місця, оскільки процедура медоглядів регулюється ст. 17 Закону «Про охорону праці» та Наказом МОЗ № 246. Законодавство не передбачає обов`язку проведення атестації у разі непроведення медичного огляду. Більше того, посада позивача не передбачає виконання робіт, що за Гігієнічною класифікацією потребують проведення атестації для встановлення пільгового стажу чи інших компенсацій.

Щодо посилання позивача на пропуск відповідачем строку подання відзиву та заперечння, то суд врахував таке.

Ухавлою про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі від 24.10.2025 суддя встановив відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 5 чт. 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження від 24.10.2025 було доставлено до електронного кабінету відповідача 27.10.2025 о 22:00 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а. с. 76).

Згідно з усталеною судовою практикою та приписами процесуального законодавства (ч. 6 ст. 251 КАС України), якщо документ доставлено до електронного кабінету поза межами робочого часу (після 18:00 або в неробочий день), такий документ вважається врученим у наступний робочий день.

Оскільки 27.10.2025 о 22:00 год робочий час в РДА було офіційно завершено, відповідач фактично отримав можливість ознайомитися з ухвалою та розпочати роботу над відзивом лише наступного робочого дня — 28.10.2025. Відповідно, саме з цієї дати (28.10.2025) має обчислюватися процесуальний строк на подання відзиву, оскільки отримання кореспонденції за межами робочого дня позбавляє сторону можливості реалізувати свої процесуальні права у день отримання.

Таким чином, 15 день на подання відзиву спливав 12.11.2025. Відповідач подав до суду відзив, сформувавши документ у системі «Електронний суд» 13.11.2025 та був зареєстрований згідно вхідного штампа суду 14.11.2025. Тобто відзив подано до суду з пропуском лише в один робочий день.

Суд вважає такий пропуск незначним та враховує, що згідно з практикою ЄСПЛ суворе обмеження прав сторони через затримку в один день є проявом «надмірного формалізму», що перешкоджає доступу до правосуддя. Прийняття відзиву необхідне для повного та всебічного розгляду справи. Один день затримки не вплинув на строки розгляду справи та не порушив права позивача.

Щодо подання відповідачем заперечень, то суд врахував наступне.

Відповідно до частини 3 статті 164 КАС України заперечення подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання заперечення, який дасть змогу іншим учасниками справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

З матеріалів справи вбачається, що позивач подала до суду відповідь на відзив 21.11.2025, а відповідач подав заперечення на відповідь на відзив 27.11.2025, тобто на 6 день.

Відповідач керувався ч. 3 ст. 164 КАС України, подавши заперечення у 6-денний строк. Це є об`єктивно мінімальним часом для опрацювання аргументів відповіді на відзив та підготовки контраргументів. Шестиденний термін є стандартним для процесуальної практики, тому право на захист реалізовано відповідачем добросовісно та без затягування процесу.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО