Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №560/4157/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/4157/25

РІШЕННЯ

іменем України

14 січня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить: визнати протиправною бездіяльність щодо, не розгляду рапорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стосовно звільнення з військової служби за підпункту «г» пункту 2 частини 4 абзацу 13 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняти наказ по особовому складу про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 підпункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку із здійснюванням постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який потребує постійного догляду.

Ухвалою від 21.03.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження; ухвалено витребувати у відповідача у десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали суду: копію рапорту позивача від 31.01.2025 про звільнення з військової служби з доданими до нього документами; інформацію про результати розгляду рапорту позивача від 31.01.2025 про звільнення з військової служби із наданням до суду копії рішення за результатами такого розгляду; ухвалено попередити відповідача про наслідки, передбачені ч.ч. 8, 9 ст. 80 КАС України, у разі неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин.

Ухвалу суду від 21.03.2025 через систему "Електронний суд" доставлено до електронного кабінету відповідача 21.03.2025 о 19:30 год.

Станом на дату ухвалення судом рішення у цій справі, відповідачем вимоги ухвали суду від 21.03.2025 щодо надання доказів не виконані, про причини такого невиконання суд не повідомлено.

Відповідно до позовної заяви, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.

Вказує, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації у ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Зазначає, що 31.01.2025 звернувся з рапортом на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення його з військової його служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 абзацу 13 частини підпункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який потребує постійного догляду.

Стверджує, що 03.02.2025 року вказаний рапорт та додані до нього документи були зареєстровані в канцелярії відповідача.

Бездіяльність відповідача щодо не розгляду його рапорту і не звільнення з лав Збройних Сил України ОСОБА_1 вважає протиправною і такою, що порушує його права.

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався, а тому, суд, на підставі ч. 2 ст. 175 КАС України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач - ОСОБА_1 , проходить військову службу за призовом під час мобілізації у ІНФОРМАЦІЯ_5 .

31.01.2025 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення його з військової його служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 абзацу 13 частини підпункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (тут і далі – Закон № 2232-XII у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) через сімейні обставини у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який потребує постійного догляду.

До рапорту позивач додав, зокрема: висновок ЛКК за формою №080-4/о від 15.11.2024 №1272 про наявність у батька позивача порушення функцій організму, через які він не може самостійно пересуватися і самообслуговуватися та потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі; акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 29.11.2024 №144, яким зафіксовано здійснення позивачем постійного догляду за батьком; інші документи щодо сімейного стану та стану здоров`я батька.

03.02.2025 року вказаний рапорт та додані до нього документи зареєстровані відповідачем за вх. № 1715.

Доказів розгляду вказаного рапорту позивача відповідачем і прийняття за результатами такого розгляду рішення матеріали справи не містять.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при їх прийнятті.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

Частини перша, друга статті 77 КАС України встановлюють, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною дев`ятою статті 80 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не подав витребувані судом докази, суд, залежно від того, яке значення мають ці докази, може, зокрема, визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні.

Частина шоста статті 162 КАС України передбачає, що, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Отже, наслідком невиконання відповідачем ухвали суду про витребування доказів та неподання ним відзиву у цій справі є те, що: суд оцінює лише ті докази, які наявні в матеріалах справи; обставини, підтвердження яких залежало від не наданих відповідачем доказів, можуть вважатися встановленими на користь позивача, якщо це не суперечить іншим доказам.

У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України, передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Так, за частиною четвертою статті 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 1) під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану): а) у строки, визначені Указом Президента України (у строки, визначені рішенням Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, - для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період); б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби; в) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; г) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; е) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу та/або проти них не порушено кримінальне провадження, передбачене законами України); є) у зв`язку з обранням народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); ж) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя; 2) під час дії воєнного стану: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

Абзац 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ встановлює одну з таких підстав: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Норми Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (тут і далі - Положення №1153/2008 у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачають, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають рапорти по команді із зазначенням підстав звільнення та з доданими документами, що підтверджують ці підстави; за наслідками розгляду рапорту командир (начальник) приймає відповідне рішення (наказ по особовому складу).

Стаття 20 Закону №393/96-ВР «Про звернення громадян» встановлює загальний строк розгляду звернення — не більше одного місяця від дня його надходження, якщо інший спеціальний строк не передбачено.

Після набрання чинності Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 531 від 06.08.2024 (тут і далі – Порядок № 531 у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин) цей Порядок деталізував строки розгляду рапортів військовослужбовців, зокрема, щодо питань, не пов`язаних із невідкладними обставинами, — до 14 днів із дня подання рапорту.

Отже, на дату надходження рапорту позивача від 31.01.2025 відповідач був зобов`язаний: зареєструвати та розглянути рапорт у розумний строк, який не перевищує місяць (з урахуванням спеціального Порядку – не більш як 14 днів, якщо не потрібне додаткове з`ясування); прийняти за результатами розгляду вмотивоване рішення, яке оформлюється належним чином (наказ, письмове повідомлення, інший передбачений акт) та доводиться до відома військовослужбовця.

У межах даної справи позивач оспорює саме бездіяльність відповідача щодо не розгляду поданого ним рапорту, а також просить зобов`язати відповідача видати наказ про його звільнення з військової служби.

Адміністративний суд за загальним правилом: оцінює законність дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень ретроспективно, тобто з огляду на обставини, які існували на момент вчинення оспорюваної дії чи бездіяльності; перевіряє, чи діяв орган на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, та не підміняє собою орган у прийнятті рішень, що належать до його компетенції, за винятком випадків, коли норма матеріального права не залишає органу жодної дискреції і всі фактичні умови для прийняття рішення доведені.

У постановах Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 11.04.2024 у справі №420/16689/23 та від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 суд роз`яснив, що: підставою для звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ є саме необхідність постійного догляду; документами, які можуть підтверджувати таку потребу, є як висновки МСЕК, так і висновки ЛКК (у т.ч. за формою №080-4/о); недосконалість підзаконних актів не може бути підставою для відмови у звільненні, якщо закон прямо передбачає відповідну підставу.

У постанові від 30.05.2024 у справі №140/8768/23 Верховний Суд констатував імперативний характер відповідної норми Закону №2232-ХІІ: за наявності встановлених законом обставин у командира немає вибору — звільняти чи ні, а суд може прямо зобов`язати орган видати наказ про звільнення як ефективний спосіб захисту.

У постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 Верховний Суд, окрім іншого, роз`яснив, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» включає ситуацію, коли такі члени сім`ї існують формально, але об`єктивно не можуть здійснювати догляд (у т.ч. через проходження військової служби).

У цій справі Верховний Суд погодився з тим, що за наявності повного пакета належних документів та неправомірної відмови судами обґрунтовано обрано спосіб захисту у вигляді безпосереднього зобов`язання звільнити позивача зі служби.

Водночас, у справі № 560/4157/25: офіційного письмового рішення уповноваженого командира за результатами розгляду рапорту позивача матеріали справи не містять; відповідач, попри ухвалу суду, не надав ані копії рапорту позивача, ані рішення за його результатами розгляду, не повідомив про причини такого ненадання; внутрішня резолюція помічника начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 з правової роботи на копії рапорту позивача не відповідає вимогам до акта, яким реалізуються владні повноваження щодо звільнення/відмови у звільненні військовослужбовця; такий запис є службовою пропозицією (візою), а не остаточним рішенням за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби.

З огляду на наведене, суд оцінює спір між сторонами як спір про протиправну бездіяльність відповідача у вигляді неприйняття належного рішення за поданим позивачем рапортом, а не як спір про правомірність уже ухваленої відмови у звільненні.

На підставі наявних у справі доказів, а також з урахуванням невиконання відповідачем ухвали суду про витребування доказів, суд приходить до таких фактичних висновків: факт подання рапорту позивачем від 31.01.2025 року на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 підтверджується копією рапорту з відповідними реквізитами, наявною в матеріалах справи. Відповідач не надав жодних доказів протилежного.

Ця обставина вважається судом встановленою, зокрема, з урахуванням положень ч. 9 ст. 80 КАС України.

До рапорту позивач додав документи, на підтвердження, на його думку, обставин для звільнення з військової служби, передбачених абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Натомість доказів того, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_6 прийняв будь-яке вмотивоване рішення за наслідками розгляду рапорту позивача, відповідач суду не надав.

Наявна у матеріалах справи резолюція помічника начальника з правової роботи, зроблена на копії рапорту, не може розглядатися як належне рішення за результатами розгляду рапорту, оскільки: вона не є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень; її вчинила службова особа, яка не наділена повноваженнями приймати рішення про звільнення/відмову у звільненні з військової служби; така резолюція не оформлена у формі та порядку, визначених законом та внутрішніми положеннями для прийняття рішення з особового складу (наказ по особовому складу, належно оформлена письмова відмова тощо).

За таких умов, із застосуванням, зокрема, положень ч. 9 ст. 80 КАС України, суд виходить із того, що: позивач належним чином подав рапорт із доданими документами; відповідач не довів, що за результатами розгляду цього рапорту було прийняте належне рішення уповноваженою посадовою особою і доведене до відома позивача.

Отже, бездіяльність відповідача полягає у невчиненні обов`язкових дій щодо: повного, об`єктивного та своєчасного розгляду рапорту позивача; належного оформлення результатів такого розгляду у формі вмотивованого рішення (зокрема, наказу по особовому складу або письмової мотивованої відмови); належного повідомлення позивача про прийняте рішення.

Щодо способу захисту позивача, то суд виходить із таких міркувань.

У частині вимог позивача про визнання бездіяльності відповідача протиправною суд виходить із того, що: відповідач був зобов`язаний розглянути рапорт позивача в межах строків, установлених Законом №393/96-ВР та Порядком № 531; відповідач не довів, що здійснив такий розгляд належним чином і прийняв вмотивоване рішення; отже, бездіяльність відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача у визначений законом спосіб і строк є протиправною.

Щодо позовної вимоги зобов`язати відповідача видати наказ про звільнення позивача з військової служби, суд зазначає таке.

Стала практика Верховного Суду (наприклад, постанови у справах №140/8768/23 та №380/16966/24) дійсно допускає пряме зобов`язання військової частини звільнити військовослужбовця з військової служби, якщо: наявна офіційна, вмотивована відмова; судом установлено усі фактичні умови, передбачені нормою матеріального права для звільнення; норма має імперативний характер і не залишає дискреції органу.

У той же час, у даній справі офіційного рішення уповноваженого командира про відмову у звільненні в матеріалах немає; існує лише внутрішня резолюція помічника начальника з правової роботи, яка не може бути прирівняна до рішення суб`єкта владних повноважень; за наявних доказів суд не може повністю підмінити собою орган, який уповноважений закріпити результати оцінки рапорту позивача з доданими до нього документами та вирішити питання про звільнення або не звільнення позивача з військової служби.

З огляду на це, ефективним і пропорційним способом захисту у даній конкретній ситуації є: визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 31.01.2025 стосовно звільнення з військової служби за підпункту «г» пункту 2 частини 4 абзацу 13 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"; зобов`язання відповідача розглянути рапорт позивача від 31.01.2025 стосовно звільнення з військової служби за підпункту «г» пункту 2 частини 4 абзацу 13 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та прийняти за його результатами вмотивоване рішення з урахуванням правової оцінки, наведеної у цьому рішенні суду.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Інші аргументи позивача не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів позивача, суд також зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 31.01.2025 стосовно звільнення з військової служби за підпункту «г» пункту 2 частини 4 абзацу 13 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 31.01.2025 стосовно звільнення з військової служби за підпункту «г» пункту 2 частини 4 абзацу 13 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та прийняти за його результатами вмотивоване рішення з урахуванням правової оцінки, наведеної у цьому рішенні суду.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 )

Головуючий суддя Є.В. Печений