Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №340/5191/25 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/5191/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Притули К.М., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапортів ОСОБА_1 від 23 січня 2025 року, від 25.04.2025 року про звільнення з військової служби на підставі п.п. "г", п. 2, ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 25.04.2025 року про звільнення з військової служби на підставі п.п. "г", п. 2, ч. 4, ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років) та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту згідно чинного законодавства, а саме звільнити ОСОБА_1 з із лав ЗСУ у запас через сімейні обставини на підставі підпункту г, пункту 2, частини 4, статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами (перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років), як військовослужбовця на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 у десятиденний термін з дня набрання рішенням суду першої інстанції законної сили, подати звіт до Кіровоградського окружного адміністративного суду про виконання судового рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача вказує, що відповідачем не проведено належного розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 у встановлений законодавством строк, а також у неприйнятті рішення щодо звільнення військовослужбовця, який має усі передбачені законом підстави для звільнення.

Ухвалою суду від 29 липня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву. Обґрунтовуючи заперечення проти позовних вимог зазначив, що обов`язковою умовою для звільнення Позивача із військової служби є підтверджений юридичний факт саме перебування на утриманні Позивача трьох і більше дітей віком до 18 років, а не факт лише біологічного батьківства щодо цих дітей. Під утриманням в розумінні Закону № 2232- XII мається на увазі саме матеріальне утримання, тобто забезпечення житлом, їжею, одягом та іншими матеріальними потребами дітей. Разом з тим, матеріали позовної заяви не містять в собі підтвердження перебування на утриманні Позивача трьох і більше дітей віком до 18 років.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (Позивач), ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на військовій службі по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з 12.01.2025 року.

У позивача є троє неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.14-16).

23 січня 2025 року позивач звернувся, через свого представника - адвоката Холоденка Романа Володимировича, з рапортом про звільнення з військової служби з підстав п.п. «г», п. 2, ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років) до командира військової частини (а.с.24-25).

На вищезазначений рапорт від військової частини НОМЕР_1 надійшла відповідь від 02 лютого 2025 року №711п, в якій зазначається, що рапорт не надходив від ОСОБА_1 (а.с.29).

В вищезазначеній відповіді військової частини НОМЕР_1 зазначено, що солдат ОСОБА_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині), №23 від 23.01.2025 вибув до військової частини НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , для проходження базової загальновійськової підготовки, 23 січня 2025 року до окремого розпорядження. Солдат ОСОБА_1 може звернутись з рапортом по команді, після повернення з відрядження, до свого безпосереднього начальника з проханням щодо звільнення його з військової служби за сімейними обставинами з наданням оригіналів (нотаріально завірених копій) документів, що підтверджують таку підставу на звільнення.

29 квітня 2025 року позивач через свого представника повторно звернувся до свого безпосереднього командира з рапортом про звільнення з військової служби з підстав п.п. «г», п. 2, ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років) до командира військової частини. (а.с.30-31)

Оскільки відповідь на рапорт не надійшла, представник позивача направив поштовим зв`язком до військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит про надання інформації щодо розгляду даного рапорту (а.с.34-35).

Відповідач на вищезазначений адвокатський запит надіслав відповідь №12364, згідно якої зазначено, що солдат ОСОБА_1 може звернутись з рапортом по команді особисто (а.с.37-39).

Не погоджуючись із бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапортів ОСОБА_1 , позивач через свого представника звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про оборону України від 6 грудня 1991 року №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України та діє на даний час.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 Про загальну мобілізацію у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

З огляду на введення в Україні військового стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.

Відповідно до підпункту г п.2 ч.4 цієї статті, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Так, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (абзац 4).

Отже, необхідною умовою звільнення позивача з військової служби є наявність на утриманні 3 і більше дітей у віці до 18 років та відсутність заборгованості по сплаті аліментів.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За приписами частин першої - третьої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Суд зазначає, що частиною 1 статті 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 180 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 188 Сімейного кодексу України, батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів.

Чинним законодавством встановлено кримінальну відповідальність за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, що передбачено статтею 164 КК України.

Системний аналіз названих норм права, дає можливість дійти висновку, що саме на батьків покладається обов`язок утримувати свою дитину, не виконання такого обов`язку карається в установленому законом порядку.

Отже, позивач в силу закону зобов`язаний утримувати своїх дітей і довести, що він не ухиляється від виконання свого обов`язку, зокрема поданням доказів відсутності заборгованість із сплати аліментів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано до відповідача, зокрема: свідоцтво про народження трьох дітей із зазначенням батьківства позивача (а.с.14-16), та довідку від 16.01.2025 року №16 Новоукраїнської ВДВС у Новоукраїнському р-н Кіровоградської області Південного МУЮ (м. Одеса) (а.с.21).

Таким чином суд дійшов висновку, що подані позивачем документи підтверджують факт утримання позивачем свої дітей, що дає підстави для звільнення з військової служби.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до абз.2 п.12 Розділу І Положення №1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно з пп.2 п.225 Розділу ХІІ Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Таким чином, законодавець передбачив механізм реалізації відповідного права шляхом подання військовослужбовцем рапорту на звільнення зі служби з відповідних підстав.

Суд звертає увагу, що подання рапорту по команді означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення військовослужбовця зі служби.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170).

Пунктами 12.1, 12.9, 12.11 розділу ХІІ Інструкції №170 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення, зокрема за підставами, передбаченими пунктами «б», «в», «д», «є» частини третьої, підпунктами «г», «е», «є» пункту 1, підпунктами «б», «г», «д», «е» пункту 2 частини четвертої, підпунктами «а»-«в», «ґ», «к», «р» пункту 1, підпунктами «а»-«в», «ґ», «й», «к», «п», «р» пункту 2, підпунктами «а», «б», «г», «д» пункту 3 частини п`ятої, підпунктами «а»-«в», «ґ», «й» пункту 1, підпунктами «а», «б», «г», «і», «й» пункту 2, підпунктами «а», «б», «г», «ґ» пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.

Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Підпунктом 13 пункту 5 Додатку 19 Інструкції №170 визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, подаються документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану):

копія свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства (материнства) особи;

один з документів: копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину;

довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством.

На підставі розгляду отриманих документів командир ухвалює рішення про звільнення з військової служби або відмову. Посадова особа, яка відповідно до пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України має право видавати накази по особовому складу про звільнення військовослужбовців, видає наказ по особовому складу щодо звільнення особи з військової служби за зазначеною підставою.

Відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, з метою впорядкування та належної організації роботи з рапортами військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, наказом Міністерства оборони від 06.08.2024 № 531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерстві оборони України (далі - Порядок №531).

Цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту. (п.1 розділ І Порядку №531)

Пунктом 2 розділу І Порядку №531 передбачено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. (п.1 розділу ІІ Порядку №531).

Розділом III Порядку №531 визначені особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі.

У паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Забороняється:

1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту;

2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо;

3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку;

4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.

Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці ЗСУ, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26. Військовослужбовець, який бажає звільнитися з військової служби, подає по команді рапорт та документи, які підтверджують наявність підстав для звільнення зі служби. Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Права посадових осіб щодо звільнення з військової служби та видання наказів по особовому складу про звільнення військовослужбовців у період дії воєнного стану наведені у пп.2 п.225 Положення №1153/2008.

Рапорт про звільнення з військової служби подається військовослужбовцем у письмовій формі (паперовій або електронній). Рапорт у паперовій формі може бути направлений засобами поштового зв`язку, а також через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Подання такого рапорту в усній формі не допускається. Рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби реєструється службою діловодства військової частини і передається для попереднього вивчення до служби персоналу та юридичної служби, які повинні вивчити рапорт та підтвердні документи, оцінити законність підстав для звільнення з військової служби. Рішення по суті рапорту (про задоволення рапорту чи відмову у його задоволенні) приймає посадова особа, визначена пп.2 п.225 Положення №1153/2008, зокрема командир бригади, у військовому званні полковника і вище. Рішення по суті рапорту повинно бути прийняте у строк не більше 14 днів з дня подання рапорту. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою, містити правову підставу та обґрунтування такого рішення. Звільнення військовослужбовця з військової служби здійснюється наказом по особовому складу, а виключення із списків особового складу військової частини - наказом по стройовій частині, який є похідним від наказу по особовому складу. Для підготовки та видання таких наказів установлена відповідна процедура та передбачені відповідні повноваження командирів.

Судом встановлено, що позивачем разом з рапортом було подано всі необхідні документи, які підтверджують його право на звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

Отже, станом на дату подання рапорту позивач беззаперечно мав право на звільнення з військової служби за вказаною у рапорті підставою.

Аналіз наведених законодавчих норм свідчить про те, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Отже, позивачем дотримано законодавчо визначену процедуру подання рапорту та доданих до нього документів.

Також суд звертає увагу, що не завчаючи на те, що відповідачем не було розглянуто рапортів позивача по суті, а посилався лише на процедуру подання рапорту, у відзиві на позовну заяву відповідачем надано оцінку поданих позивачем рапортів по суті.

Суд зазначає, що отримання рапорту з доданими документами не звільняє відповідача, як суб`єкта до повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо можливості звільнення позивача з військової служби, від обов`язку прийняття рішення за наслідком розгляду рапорту про звільнення його з військової служби або мотивовану відмову в такому.

Таким чином, у даних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у звільненні його з військової служби.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, оскільки позивачем вчинені усі дії та дотримано умови, визначені законом, щодо прийняття суб`єктом владних повноважень позитивного рішення за його рапортом, а у відповідача відсутній вибір варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі, а також те, що у відзиві на позовну заяву відповідачем надано оцінку поданих позивачем рапортів по суті суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судові витрати сторонами не понесені.

Щодо вимоги зобов`язати подати звіт про виконання рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю є правом суду, а не обов`язком.

У суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду, а отже вимовляє стороні позивача у встановлені судового контролю

Керуючись ст.ст.139, 243-246, 255, 292-297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапортів ОСОБА_1 від 23 січня 2025 року, від 25 квітня 2025 року про звільнення з військової служби на підставі п.п. "г", п. 2, ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років).

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 25 квітня 2025 року про звільнення з військової служби на підставі п.п. "г", п. 2, ч. 4, ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років) та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту згідно чинного законодавства, а саме звільнити ОСОБА_1 з із лав ЗСУ у запас через сімейні обставини на підставі підпункту г, пункту 2, частини 4, статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами (перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років), як військовослужбовця на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років.

У задоволені заяви про встановлення судового контролю – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА