Рішення від 26 січня 2025 р. у справі №320/7738/21 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2025 року справа №320/7738/21

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-6945-57-У.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 20.12.2000 була зареєстрована як фізична особа-підприємець. Зазначає, що у 2001 році позивач вирішив підприємницьку діяльність не здійснювати, з приводу чого подав заяву до суб`єкта владних повноважень про припинення підприємницької діяльності. Позивач вказує, що у період з 2001 по 2021 єдиний соціальний внесок (далі ЄСВ) на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сплачував роботодавець, як за найманого працівника, шляхом здійснення перерахунку відповідно до розмірів заробітної плати щомісячно зі існуючими ставками.

14.05.2021 Позивач дізналась із повідомлення від КБ «Приватбанк», в якому у неї відкритий банківський картковий рахунок, що її банківську картку заблоковано на підставі відкритого Головним державним виконавцем Васильківського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області Гриченюк А.А. виконавчого провадження № НОМЕР_1, за заявою стягувача Головного управління ДПС у Київській області.

Постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 13.05.2021 року була прийнята на підставі вимоги про сплату боргу від 13 листопада 2020 року №Ф6945-57-У. Позивач дізнався, що податкові органи не виконали вищенаведені приписи законодавства про скасування реєстрації як підприємця. Отже, незважаючи на подану заяву про припинення підприємницької діяльності, з 20.12.2000 по 2021 рік Позивач обліковувалась у Васильківській ДПС ГУ у Київській області як платник податку ЄСВ. У зв`язку з бездіяльністю податкової, позивач 25.05.2021 подав заяву про державну реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця.

Позивач з даною вимогою від 13.11.2020 №Ф-6945-57-У не погоджується, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху. Позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав. Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 , з 20.12.2000 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, вказана обставина не є спірною та підтверджена сторонами справи.

25.05.2021 до ЄДР внесено запис про припинення підприємницької діяльності за власним рішенням.

Згідно даних ІКС «Податковий блок» станом на 13.11.2020 за позивачем обліковувалася заборгованість з єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 7104000 - єдиний соціальний внесок для фізичних осіб підприємців, у т. ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність в сумі 19 769,20 грн.

У зв`язку із зазначеним платнику автоматично було сформовано та направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-6945-57-У.

Позивач з даною вимогою від 13.11.2020 №Ф-6945-57-У не погоджується, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №2464-VI (далі Закон №2464-VI в редакції, чинній на момент винесення спірної вимоги).

За приписами статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю працівник- це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно з частинами другою, третьою, восьмою статті 9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Проаналізувавши наведені вище положення законодавства, слід дійти висновку, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19 Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 18.03.2020 у справі №140/1777/19, від 03.04.2020 у справі №140/642/19.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість з несплати ЄСВ нараховано позивачу за відомостями інтегрованої картки платника у сумі 19 769,20 грн.

Водночас судом встановлено, що Позивач з 2004 року по теперішній час постійно офіційно працювала в закладах установах освіти, і є найманим працівником, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України про індивідуальні відомості про застраховану особу.

З довідки форми ОК-5 та ОК-7 (витяг з Реєстру застрахованих осіб) слідує, що страхові внески за ОСОБА_1 у спірний період сплачував роботодавець.

Доказів отримання позивачем у період 2000-2021 років доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено та відповідачем суду не подано.

Таким чином, оскільки позивач був найманим працівником і роботодавець сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, а тому підстави для нарахування контролюючим органом єдиного внеску ще і як ФОП за період з 2000 року по 2021 рік відсутні.

Окремо суд зауважує, що з 01.01.2021 набули чинності зміни, внесені Законом України від 13.05.2020 №592-IX щодо усунення дискримінації за колом платників, зокрема, статтю 4 Закону №2464-VI доповнено частиною шостою, згідно якою (в редакції Закону України «Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» від 14 грудня 2021 року №1946-IX) особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи або уклали гіг-контракт з резидентом Дія Сіті в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні», звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем (резидентом Дія Сіті) сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення ними бази нарахування за місяці звітного періоду, за які роботодавцем (резидентом Дія Сіті) сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску. Самостійно визначена такими особами база нарахування не може перевищувати максимальну величину бази нарахування єдиного внеску, встановлену цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, чинною редакцією Закону №2464-VI уже чітко визначено, що фізичні особи-підприємці звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-6945-57-У, а тому спірна вимога підлягає скасуванню як протиправна, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути 908,00 грн. судового збору, сплаченого відповідно до квитанції від 16.06.2021.

Керуючись статтями 243-246 КАС України, суд-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-6945-57-У.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 20 коп, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - управління ДПС у Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.