Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №300/374/25 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2026 р. справа № 300/374/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, заявник, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє представник адвокат Дяченко Марина Ігорівна (далі – представник позивача, адвокат Дяченко М.І.), звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – третя особа, ІНФОРМАЦІЯ_4 ) про визнання протиправним рішення комісії оформлене протоколом № 25 від 13.12.2024 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти відповідне рішення за результатом розгляду заяви.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 як військовозобов`язаний, який перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05.12.2024 засобами поштового зв`язку подав заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» разом із усіма необхідними, на його думку, необхідними документами, що надають право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. В подальшому, на вимогу відповідача, ОСОБА_1 подав заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Однак, незважаючи на це, відповідач відмовив позивачу у наданні відстрочки, у зв`язку із наявністю інших невійськовозобов`язаних осіб, які, відповідно до закону, зобов`язані утримувати батька. На переконання позивача, така відмова є безпідставною, оскільки батьку позивача встановлено І групу інвалідності, з дружиною вони розлучені ще з 2012 року, а донька тривалий час перебуває закордоном, у зв`язку із робочою необхідністю. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в якій містяться відомості про порядок і строк подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення.

Згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №06 011 058 919 66, ухвалу про відкриття провадження вручено 01.02.2025 представнику відповідача за довіреністю, про що проставлено відповідний підпис.

Відповідно до частини 1 статті 174 КАС України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 251 цього Кодексу.

Днем вручення судового рішення, серед іншого, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3 частини 6 статті 251 КАС України).

З урахуванням вказаного ухвала суду про відкриття провадження у справі від 22.01.2025 вважається врученою відповідачу належним чином.

1 Відділ ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на дату ухвалення цього судового рішення, не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження від 22.01.2025 .

В силу вимог частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши адміністративний позов, пояснення, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_2 з 16.04.2019 перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відомостями Тимчасового посвідчення військовозобов`язаного від 27.06.2019 за №1216.

05.12.2024 позивач скерував до відповідача заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що підтверджується копією відповідної заяви, квитанцією поштового відправлення та описом вкладення до цінного листа.

Крім того, у матеріалах справи міститься заява від 05.12.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка скерована до відповідача 19.12.2024 і отримана останнім 23.12.2024, як засвідчується із опису вкладення та відстеження поштового відправлення.

Повідомленням від 13.12.2024 за №7116 позивача сповіщено про те, що протоколом від 13.12.2024 №25 ІНФОРМАЦІЯ_5 ухвалено рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оскільки у батька позивача є інші особи, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати.

Вважаючи протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, військовозобов`язаний звернувся з цим позовом до суду, з метою захисту свого порушеного права на отримання відстрочки.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно із вимогами пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України), визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (надалі – Закон № 2232-ХІІ).

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє дотепер.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі – Закон № 3543-XII).

При цьому, підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації передбачені статтею 23 Закону № 3543-XII.

Зокрема, згідно із п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (надалі – Порядок № 560), яким, серед іншого, врегульовано процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Додатком 5 Порядку № 560 передбачено перелік документів, що підтверджують право на відстрочку.

Так, у випадку подання заяви про відстрочку на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII для військовозобов`язаних які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю документами, що підтверджують право на відстрочку, є:

для батьків військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;

- для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження);

- для військовозобов`язаного, який має одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження дружини (чоловіка) та свідоцтво про шлюб);

- для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі

Таким чином, положення Постанови № 560 уточнюють, які документи мають бути подані військовозобов`язаним для реалізації права на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII.

Описом вкладення до цінного листа від 05.12.2024 підтверджується, що до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII позивачем додано наступний комплект документів: нотаріально засвідчена копія паспорта, нотаріально засвідчена копія військово-облікового документу, витяг з Резерв+ , нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження, копія паспорта батька ОСОБА_3 , нотаріально засвідчена копія довідки МСЕК батька ОСОБА_3 , оригінал Витягу №2809977 від 01.10.2024 про зареєстрованих осіб, нотаріально засвідчена копія рішення суду по розірванню шлюбу батьків від 01.06.2012, оригінал Акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 02.10.2024, нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження сестри ОСОБА_4 , нотаріально засвідчені копії перекладів довідки про імміграційний статус до 19.12.2025 р. та код імміграційного статусу, нотаріально засвідчена копія перекладу Трудового договору від 07.11.2023, нотаріально засвідчена копія перекладу Договору оренди житла від 09.02.2022, нотаріально засвідчена копія перекладу Угоди про продовження договору оренди від 16.02.2024.

При цьому, з огляду на позовні вимоги, ОСОБА_1 вважає, що відмова у наданні відстрочки за повідомленням №7116 від 13.12.2024 є протиправною, оскільки він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Позивач зазначає, що умови для надання такої відстрочки виконані: батьку встановлено І групу інвалідності, інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати батька, не має, а сам позивач фактично здійснює догляд за батьком.

Відтак, спір у даній справі зводиться до оцінки того, чи було правомірним рішення 1 Відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з огляду на виконання позивачем умов, передбачених пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, відповідно до копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №059327 від 26.06.2024, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , встановлено І групу інвалідності, підгрупа Б, причина інвалідності загальне захворювання, інвалідність встановлена на строк до 01.07.2026.

ОСОБА_3 має двох дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 25.12.1996 серії НОМЕР_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 06.09.1994 серії НОМЕР_2 .

Згідно рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 01.06.2012 №2-876/11 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 розірвано.

При цьому, згідно із витягом про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 01.10.2024 №2809977, разом із ОСОБА_3 за однією адресою також зареєстровані син ОСОБА_1 та колишня дружина ОСОБА_5 .

У свою чергу, як зазначає позивач, донька ОСОБА_4 перебуває закордоном, на підтвердження чого до позовної заяви додано копію типового договору оренди житла у м. Лондон з 16.02.2022 по 15.02.2023, копію угоди про дотримання типового договору оренди житла у Лондоні від 16.02.2022, копію трудового договору від 07.11.2023, документ, що підтверджує статус тимчасового резидента у Великій Британії, дійсний до 19.12.2025, код імміграційного статусу, дійсний до 20.02.2025.

Таким чином, позивач вважає, що перебування його сестри – ОСОБА_4 - за кордоном, а також розірвання шлюбу, фактично унеможливлюють виконання обов`язку з утримання та догляду за батьком іншими членами сім`ї. За таких обставин позивач вважає себе єдиною особою, яка реально та безпосередньо здійснює догляд за ОСОБА_3 та забезпечує його утримання.

Оцінюючи доводи позивача, суд звертає увагу на те, що за змістом положень п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII умовами для реалізації права на відстрочку є:

по-перше, наявність одного із батьків з інвалідністю I чи II групи або ж одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

по-друге, відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати вищезазначених осіб з інвалідністю;

а у разі наявності декількох військовозобов`язаних осіб – здійснення особою з інвалідністю вибору лише однієї з таких осіб для здійснення її утримання, що має бути підтверджено відповідною заявою цієї особи.

Тобто, лише сукупність наведених обов`язкових обставин (фактів) надають законні підстави для отримання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Щодо наявності обов`язку утримувати батька у дочки, яка перебуває закордоном, суд вказує на таке.

Відповідно до статті 51 Конституції України, повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Згідно із частиною 1 та частиною 2 статті 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

Статтею 204 Сімейного кодексу України визначено підстави звільнення дочки, сина від обов`язку утримувати матір, батька.

Згідно з частинами першою та другої статті 204 Сімейного кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків.

Дочка, син звільняються судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків.

У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.

Несплата аліментів на утримання дитини, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, підтверджується довідкою, виданою органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом.

У спірному випадку, позивач не надав ні відповідачу, ні суду жодних документів, які б містили підстави для звільнення ОСОБА_4 від обов`язку утримувати батька.

Також слід врахувати те, що хоч ОСОБА_4 і перебуває закордоном, що підтверджується відмітками у закордонному паспорті та коментованими вище документами, однак докази того, що остання потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я у матеріалах справи відсутні.

Більше того, суд вважає за необхідне довести до відома позивача зміст статті 17 Конституції України, за змістом якого захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування.

В силу вимог частини 1 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

В контексті вказаного, варто мати на увазі, що не бажання рідної сестри позивача повертатися на територію України до завершення воєнного стану для догляду за власним батьком, в тому числі в межах Івано-Франківської області, де впродовж 2022-2025 років не велися і не ведуться бойові дії, територія якої не перебувала і не перебуває під тимчасовою окупацією російської федерації, не може нівелювати зміст обов`язку ОСОБА_1 , визначеного частини 1 статті 1 Закону №2232-XII.

Право сестри обрати можливість проживати за межами державного кордону України без підтвердження потреби у власному постійному догляді не може слугувати належною підставою для реалізації позивачем права на отримання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією.

За вказаних обставин, рішення 1 Відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 25 від 13.12.2024 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є правомірним та не підлягає скасуванню.

Водночас, суд зазначає, що позивачем подавалася ще одна заява про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на іншій правовій підставі, а саме відповідно до пункту 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Зазначена заява за пунктом 9 датована 05.12.2024 року, однак фактично була направлена відповідачу лише 19.12.2025 року, що підтверджується відтиском календарного штемпеля в описі поштового вкладення.

Відповідно до пункту 56 Порядку № 560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно із пунктом 57 Порядку № 560, для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації). Для розгляду питань надання військовозобов`язаним, які перебувають на військовому обліку в розвідувальних органах, СБУ, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період наказами керівників відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ утворюються відповідні комісії. Надання військовозобов`язаним відстрочок комісіями, утвореними в розвідувальних органах, СБУ, здійснюється відповідно до цього Порядку.

Пункт 58 Порядку № 560 передбачає, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

Абзацом четвертим пункту 58-1 Порядку № 560 встановлено, що районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов`язаного, який відповідно до закону зобов`язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов`язаного на військовому обліку, родинні зв`язки військовозобов`язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов`язаний утримувати військовозобов`язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов`язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.

Відповідно до пункту 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання. Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних. Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов`язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п`ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.

Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов`язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв`язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6. Про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку. До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Таким чином, Порядком № 560 передбачено певний алгоритм дій, які Комісія повинна вчинити під час здійснення колегіального розгляду отриманих від військовозобов`язаних заяв про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, наслідком яких є прийняття рішення або про задоволення заяви або про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному у встановленій вказаним Порядком формі.

Відповідно до затвердженої у Додатку 7 до Порядку № 560 форми повідомлення про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному, у такому повідомленні зазначається, зокрема: прізвище, ім`я та по батькові заявника, його місце проживання, реквізити відповідного ТЦК та СП, номер та дата протоколу, на підставі якого комісією ухвалено рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період із зазначенням обґрунтованих причин такої відмови, порядок оскарження прийнятого рішення, відомості про голову комісії, що приймала таке рішення, військове звання та підпис.

З матеріалів справи слідує, що заява про надання відстрочки від 05.12.2024 була надіслана відповідачу засобами поштового зв`язку 19.12.2024, обраний позивачем спосіб їх подання (засобами поштового зв`язку) не суперечить вимогам законодавства.

При цьому, приписами пункту 60 Порядку № 560 чітко визначено обов`язок комісії розглянути отриману заяву та документи протягом семи календарних днів з дати її надходження.

Трекінгом поштового відправлення та описом вкладення до цінного листа підтверджується, що заява про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» отримана відповідачем 23.12.2024

Водночас, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій щодо розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову, визначених Порядком № 560, після отримання вказаної заяви, матеріали справи не містять.

З матеріалів справи слідує, а відповідачем не спростовано, що будь-яке рішення за поданою позивачем заявою про надання відстрочки, комісією 1 Відділу Коломийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки не приймалось.

Відсутність належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

При цьому протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону (або ж іншого нормативно-правового регулювання) віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

За таких обставин, оскільки заява позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відповідачем по суті не розглядалися, позаяк відсутнє належним чином оформлене рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивована відмова в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, то відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає в не прийнятті рішення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. А відтак, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно із частиною 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У постанові Верховного Суду 25.03.2020 у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, а тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

Таким чином, суд може та навіть зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності комісії 1 Відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.12.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до задоволення підлягає і похідна позовна вимога. Оскільки відповідач належним чином не розглянув заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, то для захисту порушеного права позивача необхідно зобов`язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.12.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти обґрунтоване рішення по суті, передбачене законодавством, з урахуванням правової оцінки суду.

Суд наголошує, що рішення щодо надання або відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації має приймати саме комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки такий порядок дій під час розгляду заяв визначено Порядком № 560.

При цьому, суд не наділений повноваженнями встановлювати наявність чи відсутність права позивача на відстрочку за пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і не може перебирати на себе дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень у цій частині. Відповідно, будь-які висновки щодо права на відстрочку на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» можуть бути зроблені лише комісією під час розгляду заяви позивача.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає до часткового задоволення.

За приписами частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач не в повній мірі діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення.

Інші доводи учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Розподіляючи між сторонами судові витрати суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 1211,20 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи квитанція від 19.01.2025 №4680-0540-6341-8695.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли з вини ІНФОРМАЦІЯ_1 , який допустив протиправну бездіяльність, то з останнього підлягають стягненню за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 605,60 гривень, що пропорційно становить 50 відсотків задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору.

Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.12.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 05.12.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти обґрунтоване рішення по суті, передбачене законодавством, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_5 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 гривень (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ), АДРЕСА_1 ;

представник позивача – Дяченко Марина Ігорівна (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ), вул. Саксаганського, 52-А, оф. 301, м. Київ, 01033;

відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ), АДРЕСА_2 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_6 ), АДРЕСА_3 .

Суддя Микитин Н.М.