Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №260/8801/24 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 січня 2026 року м. Ужгород№ 260/8801/24

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач 2), в якому просить:

1) поновити строк звернення до суду;

2) звільнити від сплату судового збору .згідно п. 12 ч. 1 ст.5 закону України «Про судовий збір»;

3) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо направлення ОСОБА_1 на проходження медичного огляду під час його призову на військову службу під час мобілізації;

4) визнати протиправними дії та скасувати мобілізаційне розпорядження та інші рішення про включення до списків про складання обліково - послужної картки та наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 та їх начальників (керівників) про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації на особливий період (конкретна дата, номер і пункт на моменту звернення до суду позивачу невідомі) ОСОБА_1 ;

5) визнати протиправними дії і скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_3 від 09.08.2024 року № 228 (п. 16) про призначення ОСОБА_1 на посаду солдата, про прийняття ним справ та посади і про вступ до виконання ним обов`язків за посадою у військовій частині НОМЕР_2 ;

6) зобов`язати військову частину НОМЕР_2 та її командира прийняти рішення про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ;

7) у разі необхідності, з метою захисту прав позивача прошу Суд не обмежуватися заявленими позовними вимогами, а в разі необхідності вийти за межі позовних вимог;

8) витрати покласти на відповідачів;

Позовні вимоги мотивовані тим, що 31.07.2024 року приблизно 12:57 год. в м. Ужгороді Закарпатської області, позивача затримано та в подальшому доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де без медогляду він пройшов ВЛК і був визнаний придатним до служби. В подальшому був зарахований до списків особового складу військової частини.

З вказаними діями ІНФОРМАЦІЯ_2 категорично не погоджується, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

03 січня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов та докази, які в нього є в термін протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали.

27 січня 2025 року представником відповідача-1, подано відзив на позовну заяву, заперечує проти задоволення позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити. В обґрунтування своїх заперечень, представник відповідача зазначає, що обов`язок проходження медичного огляду підтверджується частиною 6 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до якої громадяни, що призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, проходять у встановленому порядку обов`язковий медичний огляд. 31.07.2024 року військовозобов`язаний ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 і пройшов медичний огляд ВЛК, за результатами якого був визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони, що підтверджується довідкою ВЛК від 31.07.2024 № 3035. За результатами цього огляду позивачу було вручено повістку та мобілізаційне розпорядження. Зазначає, що за даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач підлягав призову і не повідомляв відповідача про наявність у нього підстав для відстрочки чи бронювання.

Відповідач 2 до суду відзив не подав.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 31 липня 2024 року приблизно о 12:57 год. у АДРЕСА_2 позивач був фактично затриманий працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 та примусово доставлений до їх приміщення за адресою: АДРЕСА_3 . З моменту фактичного затримання і до 14:17 год. будь-які процесуальні документи не складалися, підстави затримання не повідомлялися, свобода пересування позивача була обмежена, що підтверджується подальшим складенням протоколу адміністративного затримання від 31.07.2024 року. Позивача зазначає, що після тривалого незаконного утримання до оформлення документів було залучено дільничного офіцера поліції Ужгородського РУП ГУНП у Закарпатській області ОСОБА_2 , який формально зафіксував затримання за ознаками ст. 210 КУпАП України.

О 14:45 год. 31.07.2024 року за повідомленням вказаного дільничного офіцера до центру надання безоплатної вторинної правничої допомоги було направлено доручення №001-070002236 від 31.07.2024 року для забезпечення захисту позивача. Однак фактично адвоката до позивача допущено не було, можливості надати правову допомогу, ознайомитися з матеріалами адміністративної справи чи бути присутнім під час будь-яких процесуальних дій не надано. Протокол адміністративного затримання було вручено лише близько 17:30 год. після виклику дружини позивача до поліції, при цьому вважає, що у протоколі відсутні чіткі та законні підстави затримання, а в графі «підстава звільнення» зазначено про складення постанови №20101 від 31.07.2024 року за ч. 3 ст. 210 КУпАП України, з матеріалами якої ані позивач, ані його захисник ознайомлені не були.

Дружина позивача ОСОБА_3 у день затримання прибула до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де їй підтвердили факт утримання її чоловіка, однак відмовили у його звільненні. Згодом позивача почали переміщувати різними РТЦК та військовими частинами, у тому числі за межами Закарпатської області, утримуючи його з 31.07.2024 по 06.08.2024 року.

Позивач наголошує, що не проходив військово-лікарську комісію, не давав згоди на її проходження, не підписував жодних документів, повідомляв посадових осіб про наявність родинних обставин та обов`язок утримання хворої сестри, однак ці відомості були проігноровані. Лише згодом позивачу стало відомо, що наказом командира військової частини його зараховано до списків особового складу та надано статус військовослужбовця, що стало прямим наслідком незаконного затримання та примусової мобілізації.

Вважаючи дії ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправними, позивач змушений звернутися до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-третя статті 1 Закону).

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону №2232-XII).

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини десятої статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

Відповідно до частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №402).

Згідно з абз. 1-7 п. 2.1 глави 2 розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.

ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК.

Постанова ВЛК скасовується у випадках, коли попередня постанова ВЛК на дату її прийняття не відповідала законодавству та/або була прийнята на підставі недійсних документів.

Постанова ВЛК відміняється у випадках, коли необхідно привести зміст попередньої постанови ВЛК (яка була прийнята правильно) у відповідність до чинного законодавства.

Відповідно до абз. 1-3 п. 2.2 глави 2 розділу І Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.

Згідно з положеннями підпункту 2.5.1, 2.5.4 пункту 2.5 глави 2 розділу І Положення №402 до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ВЛК Сухопутних військ Збройних Сил України; ВЛК ТЦК та СП; ВЛК інших закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності.

Штатні і позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) з питань військово-лікарської та лікарсько-льотної експертизи підпорядковуються вищим штатним ВЛК.

Як передбачено вимогами п. п. 2.3.4 п. 2.3 глави 2 розділу I Положення №402 ЦВЛК має право оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України; надавати роз`яснення щодо формулювання постанов ВЛК (ЛЛК).

Згідно з п. п. 2.3.5 п. 2.3 глави 2 розділу I Положення №402 рішення, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Відповідно до п. п. 2.4.5 п. 2.4 глави 2 розділу І Положення №402 ВЛК регіону має право: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.

Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (п. 2.4.10. п. 2.4 глави 2 розділу І Положення №402).

Згідно з п. п. 2.5.11. п. 2.5 глави 2 розділу І Положення №402 документи позаштатних ВЛК скріплюються печаткою закладу охорони здоров`я (установи), військової частини, в яких ці комісії утворені.

Відповідно до п. п. 2.8.1., 2.8.2. п. 2.8 глави 2 розділу І Положення №402 ВЛК ТЦК та СП створюється при районному (міському) ТЦК та СП.

Для керівництва і контролю за діяльністю цих комісій при ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя створюються відповідно Кримська республіканська, обласні, Київська міська та Севастопольська міська ВЛК.

Роз`яснення ВЛК регіону та ЦВЛК з питань військово-лікарської експертизи є обов`язковими для виконання ВЛК ТЦК та СП.

ВЛК ТЦК та СП має право приймати постанови відповідно до цього Положення.

Згідно з п. п. 2.8.3., 2.8.4. п. 2.8 глави 2 розділу І Положення №402 ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва мають право переглядати постанови ВЛК районного (міського) ТЦК та СП, крім постанов, які згідно з цим Положенням підлягають розгляду, контролю та затвердженню ЦВЛК, ВЛК регіону.

На ВЛК районного (міського) ТЦК та СП покладається огляд громадян відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. Рішенням ВЛК регіону на ВЛК ТЦК та СП покладається огляд інших громадян.

Разом з тим, згідно із п. п. 3.3. та 3.4 глави 3 розділу І Положення №402 скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року №608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров`я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».

Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій, а також наявних медичних записів та висновків у відповідних реєстрах електронної системи охорони здоров`я.

Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК районних (міських), обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим.

Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК.

Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.

У разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (відміни, скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК.

Таке рішення є обов`язковим до виконання та має бути реалізовано не пізніше ніж в місячний строк з дати прийняття.

У разі визнання штатною ВЛК звернення необґрунтованим, воно повертається заявнику (скаржнику) з відповідними роз`ясненнями, у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».

У разі прийняття рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд, військовослужбовці та інші особи, зазначені у пункті 1.2 глави 1 цього розділу, направляються для проходження медичного огляду ВЛК в інший заклад охорони здоров`я, ніж той, в якому проводився медичний огляд ВЛК, постанова якої оскаржується.

Таким чином, із наведених вище норм Положення №402 слідує, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, які проводять медичний огляд осіб, передбачених п. 1.1 розділу І Положення №402, зокрема, з метою визначення ступеня придатності до військової служб, за результатами якого приймають постанови, що оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання ВЛК. До штатних ВЛК належать, зокрема, ВЛК регіону, до повноважень яких належить розгляд скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи. ВЛК регіону також мають право оглядати військовослужбовців, скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК та направляти військових на контрольний медичний огляд, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. Постанови регіональних ВЛК можуть бути оскаржені до ЦВЛК або до суду.

Пунктом 1.1 розділу II Положення №402 передбачено, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.

Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності: до військової служби призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); військовослужбовців, призовників, військовозобов`язаних та резервістів до служби в Десантно-штурмових військах, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті, підрозділах спеціального призначення; військовослужбовців до військової служби; військовослужбовців до військової служби за військовою спеціальністю; військовослужбовців, призовників, військовозобов`язаних та резервістів до служби в Десантно-штурмових військах, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті, підрозділах спеціального призначення.

Відповідно до п. 1.2 розділу II Положення №402 постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров`я (далі - ТДВ) (додаток 3).

Розклад хвороб розроблений відповідно до вимог Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я 10-го перегляду (далі - МКХ-10).

Згідно з п. 1.4 розділу II Положення №402 медичний огляд громадян, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення та допризовників, проводиться в порядку, визначеному таблицею.

Як передбачено п. 2.1 та п. 2.2 розділу II Положення №402 організація медичного огляду призовників і допризовників покладається на районні (міські) комісії з питань приписки і районні (міські) призовні комісії, в областях - на обласні призовні комісії та призовні комісії Автономної Республіки Крим і міста Києва.

Згідно з матеріалами справи, позивач 31.07.2024 року пройшов медичний огляд позаштатної ВЛК, результати якого оформлені постановою у формі довідки від 31.07.2024 р. №3035 із висновками про придатність позивача до військової служби

Як встановлено судом на вказану довідку ВЛК позивач скаргу до обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки не подавав, доказів зворотнього матеріали справи не містять.

В свою чергу, норми Положення №402 не передбачають право особи, що проходила медичний огляд, оскаржувати постанови штатних (позаштатних) ВЛК (в даному випадку ВЛК районного ТЦК та СП) у судовому порядку.

Згідно з Положенням №402, у разі непогодження із постановами штатних (позаштатних) ВЛК, особа має право звернутися до ВЛК вищого рівня із скаргою на дії чи рішення ВЛК.

У свою чергу, ВЛК регіону мають право скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК та направляти військових на контрольний медичний огляд, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд.

Разом з цим, постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що перевірка рішень ВЛК на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії, передбачені Положенням №402 при проведенні медичного огляду військового, належить до функцій ВЛК регіону чи ЦВЛК, а остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, з приводу придатності позивача до військової служби ВЛК регіону чи ЦВЛК (в межах справи) не приймали, а тому позивачем не дотримано вимоги Положення №402 щодо процедури оскарження результатів медичного огляду, що є окремою підставою для відмови у задоволенні вимог адміністративного позову.

Поряд з цим, обґрунтовуючи протиправність висновку ВЛК, позивач вказує, що наявні у нього хвороби є такими, які виключають його придатність до військової служби.

Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 у справі №806/526/16 зазначив: «…що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі».

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки, як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Разом з тим, суд зазначає, що питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача, врахування тих чи інших медичних документів при формуванні висновку та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

Таким чином, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №810/5009/18, постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду у справах №600/2448/22-а від 06.03.2023 р., №240/7883/23 від 08.08.2023 р.

В контексті наведеного, визначаючись в частині вимог щодо визнання протиправними дій щодо взяття позивача на військовий облік та призов на військову службу під час мобілізації, суд зазначає, що така є похідною від позовних вимог щодо оскарження довідки про придатність позивача, то, ураховуючи висновок суду про відсутність підстав для її скасування, дії щодо взяття та облік та про призов на військову службу під час мобілізації також не підлягають скасуванню.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації, як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, відповідачем 1 під час його прийняття протиправних дій не вчинено, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Також, суд враховує правові висновки Верховного Суду від 05.02.2025 по справі №160/2592/23, в яких суд вказав, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Судом встановлено, що позивач є військовозобов`язаним, який військово-лікарською комісією визнаний придатним до військової служби. Матеріалами справи не підтверджено, що на момент вчинення оскаржуваних дій та прийняття оскаржуваного наказу позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації за станом здоров`я чи з інших законодавчо встановлених підстав.

З огляду на вказане, оскільки відсутні підстави для скасування наказу відповідача 1 в частині призову позивача, то, відповідно, відсутні і підстави для скасування наказу відповідача 2 в частині зарахування позивач до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та відсутні підстави для зобов`язання відповідача 2 виключити позивача зі списків особового складу.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець