Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №140/14254/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року ЛуцькСправа № 140/14254/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі також – Військова частина НОМЕР_1 , відповідач) у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення із ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні 13.05.2024;

стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 475 104,07 грн;

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не здійснення обчислення та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-111 та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, на суми грошового забезпечення, право на отримання яких встановлено судовими рішеннями у справі №140/7183/24 за весь час затримки виплати грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2013 по 13.11.2025;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-111, та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, на суми грошового забезпечення, право на отримання яких встановлено судовими рішеннями у справі №140/7183/24 за весь час затримки виплати грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2013 по 13.11.2025.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 та наказом від 13.05.2024 був виключений зі списків даного прикордонного загону.

Вказує, що повний розрахунок при звільненні відповідач здійснив з ним лише на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 у справі №140/7183/24.

Оскільки відповідач із затримкою провів розрахунок у зв`язку із звільненням, позивач вважає, що він має право на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, що передбачено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 21.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач у відзиві на позов заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити. В обґрунтування цієї позиції вказав, що Військова частина НОМЕР_1 є бюджетною установою без власного прибутку, що використовує кошти лише за призначенням у рамках, виділених з Адміністрації Держприкордонслужби.

Стверджує, що суми, виплачені позивачу, не підлягають компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Вважає, що наданий позивачем розрахунок суми середнього заробітку не відповідає нормам Порядку №100, які визначають, які виплати не враховуються при його обчисленні (наприклад, одноразові виплати, матеріальна допомога, компенсації за відрядження).

10.12.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив відповідача, у якому представник позивача вказав, що позивачу за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошове забезпечення по 26745,00 грн х 2 місяці, всього 53490 грн. Відповідно, сума середнього заробітку позивача за один день становить: 53490 грн / 61 день = 876,89 грн. Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 14.05.2024 по 14.11.2025 складає 482284,00 грн (із розрахунку: 876,88 грн., х 550 календарних днів). Просив суд прийняти рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 по 13.05.2024 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 13.05.2024 №467-ОС позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку з звільненням у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову» службу з правом носіння військової форми одягу (а.с.8).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 у справі №140/7183/24, яке набрало законної сили:

визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахування січня 2008 року, як базового місяця;

зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум;

визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 із застосуванням щомісячної індексації - різниці в розмірі 4150 грн, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 із застосуванням щомісячної індексації - різниці в розмірі 4150 грн, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги за період з 01.01.2013 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2013 по 31.12.2022, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік з урахуванням в складі при їх обрахунку індексації грошового забезпечення;

зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги за період 01.01.2013 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2013 по 31.12.2022, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік з урахуванням в складі при їх обрахунку індексації грошового забезпечення;

визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги, що виплачувалась останньому за період з 01.02.2016 по 28.02.2018, грошової допомоги на оздоровлення, що виплачувалася за період з 01.02.2016 по 28.02.2018, з урахуванням в складі з якої вони обраховується щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №73 від 02.02.2016;

зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги, яка виплачувалась останньому за період з 01.02.2016 по 28.02.2018, грошової допомоги на оздоровлення, що виплачувалася за період з 01.02.2016 по 28.02.2018, з урахуванням в складі з якої вони обраховуються щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №73 від 02.02.2016;

визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 з урахуванням в складі з якої вона обраховується індексації грошового забезпечення;

зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 з урахуванням в складі з якої вона обраховується індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, матеріальної допомоги за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, матеріальної допомоги за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

14.11.2025 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 у справі №140/7183/24 на картковий рахунок позивача були перераховані кошти в сумі 475 107,07 грн (а.с.9).

Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, що передбачено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункти 2-3 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Приписами пункту 242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

З наведеного слідує, що при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.

За правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.

Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», чинний з 19.07.2022, далі – Закон №2352-IX) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 28.12.2022 у справі №640/9375/20, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція неодноразово підтримана Верховним Судом.

За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Отже, у цьому випадку до спірних правовідносин з метою забезпечення рівності прав та дотримання принципу недискримінації у трудових відносинах підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як зазначалось вище, позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 13.05.2024.

Належні позивачу при звільненні суми грошового забезпечення позивачу перераховано 14.11.2025 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 у справі №140/7183/24.

Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов`язку провести розрахунок із позивачем у день звільнення.

За встановлених обставин у справі до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини першої статті 117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX), згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов`язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Обчислення середнього заробітку проводиться згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі – Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки відповідача про розмір середнього заробітку (а.с.35) за два останні місяці перед звільненням (березень-квітень 2024 року) ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення в сумі 53 490,00 грн, в тому числі: 26 745,00 грн – за березень 2024 року та 26745,00 грн – за квітень 2024 року.

Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 876,88 грн (53490,00 грн/61, де 61 – кількість календарних днів у березні-квітні 2024 року).

Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку, але не більше як за шість місяців, оскільки таке законодавче обмеження діє з 19.07.2022 у зв`язку із внесенням Законом №2352-IX змін, зокрема, до статті 117 КЗпП України.

У розглядуваному випадку відповідач мав виплатити позивачу середній заробіток за період з 14.05.2024 (наступний день після звільнення з військової служби) по 14.11.2024 (шість місяців з 14.05.2024).

У постанові від 29.03.2023 у справі №260/2583/21 Верховний Суд вказував, що передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача.

Таким чином, середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні становить 161 345,92 грн (876,88 грн х 184 календарні (6 місяців)).

Суд відхиляє розрахунок середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, наведений представником позивача у відповіді на відзиві, оскільки такий не враховує законодавче обмеження строку нарахування такого період шестимісячним строком (ст. 117 КЗпП України).

Також суд враховує, що у постанові від 08.10.2025 в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022. У даній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Велика Палата зі змісту статті 117 КЗпП в новій редакції, яка доповнила частину першу словами «... але не більш як за шість місяців», виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

Так, істотність частки невиплаченої суми грошового забезпечення позивача 475 104,07 грн в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку 161 345,92 грн становить 0,34 (161 345,92 грн/475 104,07 грн).

З огляду на очевидну неспівмірність можливих до нарахування та виплати сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат в сумі 54 857,61 грн (876,88 грн х 184 календарні х 0,34).

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.

Таким чином, виходячи зі встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у спосіб стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 54 857,61 грн.

Суд наголошує, що суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів.

Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику. Така правова позиція викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі №340/3023/18.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, суд зазначає, що питання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати регулюється нормами Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ), а також Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Статтею 7 Закону №2050-ІІІ передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв Постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до п. 1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у п. 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

У постанові від 11.04.2025 по справі №280/8933/24 Верховний Суд вказав, що у питанні про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати ключовим питанням є дохід. Законодавець в абзаці першому частини другої статті 2 Закону №2050-III акцентував увагу саме на виді доходу, а не на його окремих складових чи ознаках такого доходу, при цьому підкресливши, що такі доходи не мають разового характеру.

Таким чином, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, які не мають разового характеру.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 цієї постанови установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України) визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (далі – Інструкція №558).

До набрання винності Інструкцією №558 питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям державної прикордонної служби було врегульовано нормами Інструкції №425 від 20.05.2008 Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі – Інструкція №425).

Положення Інструкції №558 та Інструкції №425 містять ідентичні норми в частині визначення складу грошового забезпечення військовослужбовців державної прикордонної служби. Та вказують, що грошове забезпечення складається з:

посадового окладу;

окладу за військовим званням;

щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії);

одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення врегульовано Розділом IV Інструкції №558.

Як випливає зі змісту даного розділу до одноразових додаткових видів грошового забезпечення віднесено, зокрема, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення.

З огляду на положення пунктів 8 Розділу V Інструкції №558 до одноразових виплат належить також грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку та одноразова грошова допомога при звільненні.

Аналогічні положення містить Інструкція №425.

Відтак підстави для виплати позивачу грошової компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати: матеріальної допомоги за період 01.01.2013 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2013 по 31.12.2022, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні відсутні.

Відповідно до згадуваної вище постанови Верховного Суду від 11.04.2025 по справі №280/8933/24 додаткова винагорода, установлена постановою Уряду №168 на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних) включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення, є додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців та входить до складу їх грошового забезпечення. Відповідно, в розумінні вимог Закону № 2050-III та Порядку №159, такий додатковий вид грошового забезпечення є грошовим доходом, який вони одержують на території України і який не має разового характеру, а порушення строку його виплати є підставою для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів.

З огляду на викладене, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не здійснення обчислення та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та вимога про зобов`язання відповідача вчинити нарахування та виплату такої компенсації підлягають задоволенню частково (шляхом виключення зі складу доходів позивача тих складових грошового забезпечення згідно рішення суду у справі №140/7183/24 від 03.09.2024, які носять разовий характер).

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03, 20.09.2012, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України»(№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 244 КАС України як розподілити між сторонами судові витрати, під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відтак на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути 1211,20 судового збору, сплаченого відповідно до квитанції від 17.11.2025 (а.с.5).

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення із ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні 13.05.2024.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 54 857,61 грн (п`ятдесят чотири тисячі вісімсот п`ятдесят сім гривень 61 копійок).

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не здійснення обчислення та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення на наступні суми грошового забезпечення, право на отримання яких встановлено рішенням Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/7183/24 від 03.09.2024, за весь час затримки виплати грошового забезпечення, а саме: індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року; індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 із застосуванням щомісячної індексації - різниці в розмірі 4150 грн, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; щомісячну додаткову грошову винагороду за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 з урахуванням в складі з якої вона обраховується індексації грошового забезпечення; грошове забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 19.05.2023.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення на наступні суми грошового забезпечення, право на отримання яких встановлено рішенням Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/7183/24 від 03.09.2024, за весь час затримки виплати грошового забезпечення, а саме: індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року; індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 із застосуванням щомісячної індексації - різниці в розмірі 4150 грн, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; щомісячну додаткову грошову винагороду за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 з урахуванням в складі з якої вона обраховується індексації грошового забезпечення; грошове забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 19.05.2023.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) 1211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 копійок) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано судом 14 січня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_3 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя Н. В. Стецик